Нова Басань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 22:36, 25 грудня 2021, створена VEPS1978 (обговорення | внесок) (→Початки: Народна етимологія, аналог є в Білорусі, річка Бася.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 26 грудня 2021, заснована на цій версії.
село Нова Басань
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Ніжинський район
Рада Новобасанська сільська рада
Код КАТОТТГ UA74040270010056465
Основні дані
Засноване 1450
Населення 2929 (01.01.2017)[1]
Площа 12,39 км²
Густота населення 236,40 осіб/км²
Поштовий індекс 17461
Телефонний код +380 4632
Географічні дані
Географічні координати 50°34′25″ пн. ш. 31°31′06″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря 		123 м
Водойми Недра
Місцева влада
Адреса ради 17461, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, с. Нова Басань, вул. Шевченка, 49
Карта
Нова Басань. Карта розташування: Україна
Нова Басань
Нова Басань
Нова Басань. Карта розташування: Чернігівська область
Нова Басань
Нова Басань
Мапа
Мапа

CMNS: Нова Басань у Вікісховищі

Нова́ Баса́нь — село в Україні, у Чернігівській області, Ніжинський район.

Географія

Село розташоване в південній частині району. Межує з територіями Бригинцівської, Новобиківської та Соколівської сільських рад. Південна частина території Новобасанської сільської ради межує з Броварським районом Київської області.

Відстань до райцентру автошляхами — 25 км, до обл. центру — 130 км. Також 28 км до зал. ст. Бобровиця. Через Нову Басань проходить автодорога «Київ-Суми».

Село на берегах річки Недри, притоки Трубежу. Річка бере початок з боліт у лісі біля Озерян. Живлять річку джерела, що б'ють із надр землі. Проте назва, вочевидь, литовського походження.

Історія

Початки

Вважається, що село виникло десь у середині XV ст.

В 17 ст. Нова Басань згадується вже як прикордонна фортеця Речі Посполитої для захисту з боку Московії та Кримського ханства. За переказами, місцеві козаки-християни, жителі Старої Басані на чолі з отаманом Яковом Зубцем за 18 км на південний схід від села спорудили в лісі земляну фортецю (засік) і вартову вежу.

Укріплення отримало назву Зубцовське містечко. Біля нього виникли хутори: Грузьке (серед болотистої місцевості), Лисківка (тут живе багато мешканців, які мають прізвище Лиска), Сапонівка (від прізвища Сапон), Поліновка (від прізвища Поліно). З часом хутори злилися з укріпленням, утворилося село, яке отримало назву Нова Басань, бо заселено переважно вихідцями зі Старої Басані. Походження слова «басань» має декілька версій. Більше всього назва походить від староукраїнського слова «баса» — красива. Можливо, спочатку назву отримала річка Басанка, яка проходить через село Стара Басань, а потім співзвучно було назване село. Не треба відкидати версії походження назви села від двох відомих нам слів «Ба» — слово «Бач» скорочене, гляди, дивись (подив) та «Сань» — сановитість, високість, шляхетство. Наступна версія зазначена в Руському літописі де перераховані народи з яких народ «басані», як і болгари, слов'яни, сербіяни і русь — розмовляли однією мовою. В цьому випадку «басані» — красені, красивий народ. І нарешті, чергова версія — походження від географічного тюрського (половецького) терміну «басан»- річка, яка заросла, не дає проходу[джерело?].

У 1482, 1494 і 1497 роках Нова Басань як і регіон в цілому піддавалася спустошливим набігам степовиків-ординців.

В XVI столітті населений пункт поступово відродився. «Землю, що залишилася пусткою, довго ніхто не хотів брати ні за службу, ні в вислугу. Нарешті, в 1503 р. великий князь Олександр грамотою, даною на ім'я київського воєводи, князя Дмитра Путятича, пожалував всю північну половину Переяславського повіту, що лежала по Трубежу і Супою, у сфері якості вислуги, дворянину своєму Дашку Івановичу, якого син, відомий своїми подвигами черкаський і канівський староста Остафій Дашкович, міцну організацію формував тоді з козацтва створив надійний оплот для відбиття татарських набігів і дав швидкий хід нової колонізації південних частин Київщини, а разом і власних переяславських „вислуг“, у яких „на ґрунтах басанському і биковському“ незабаром постало 2 містечка: Басань і Биков і 9 сіл.»[2]. Жителі займалися переважно землеробством — вирощували жито, ячмінь, просо. В лісах вони збирали мед, полювали на буйволів, диких кабанів та інших звірів. На річці полювали на диких качок і гусей, займались рибальством — тут було «до неймовірності велика кількість всякого роду риби».

Після Люблінської унії 1569 р. Нова Басань в складі Остерського староства відійшла до Польщі. Населення несло прикордонну службу, платило грошову і натуральну ренту. За люстрацією 1635 р. в Новій Басані налічувалося 60 господарств.

У 1638 Нова Басань стала повітовим містом. Жителі, зазнаючи соціального й національного гніту, не мирилися з ним. Так, вони взяли участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Я. Острянина і Д. Гуні. Багато загинули в боях зі шляхтою під Голтвою і Жовнином.

З 1648 р. Нова Басань — центр сотенне містечко та центр Басанської сотні Переяславського полку. В період визвольної війни українського народу 1648—1657 рр. новобасанці билися проти польських магнатів і шляхти. У 1654 р. населення присягнуло на вірність Московському цареві.

Всі жителі Нової Басані ділилися на козаків, які несли військову службу, посполитих, підсусідків, бобилів. Селян, згідно з переписом 1666, у містечку було 80 дворів. Налічувалося також 8 підсусідків і 27 бобилів. З літопису Грабянки дізнаємось:

Навесні цього року з Москви по всій Україні розіслали спищиків і ті спищики усіх людей у містах та селах переписали. Записали кожного — від художника до найбіднішого, записали скільки у кого синів, хто чим займається, чим промишляє, де торгує, яку землю, заводи та угіддя має. Переписали млини, ставки, винниці, броварні, солодовні, пасіки, хутори. І на все те подать наклали.

Селяни платили податі на утримання генеральної та полкової козацької старшини, церкви. Та найтяжчі податки встановили воєводи московські. Ці податі становили 5 алтин з вола, 2 алтин з коня. Ті, у кого не було волів і коней, платили осьмачку жита, а підсусідки і бобилі — по пів-осьмачки.

Восени 1666 року козаки збунтувалися супроти присланих воєвод, з причин їхніх здирств великих та напастей і перепису.

Згідно з Генеральним слідством Переяславського полку 1730 року містечко Басань (229 дворів разом із хуторами) належало в диспозиціи гетманской, було вільним і ніколи не було в чийомусь володінні[3].

Після ліквідації полкового устрою і в зв'язку з новим адміністративно-територіальним поділом у 1782 р. Нова Басань увійшла до складу Козелецького повіту Київського намісництва, За описом 1787 року у містечку Басань було 2724 душі, містечко у володінні різних «казених людей», козаків і власників: його сіяння графа Розумовського і генеральші Теплової.[4]

Після 1797 р. стала волосним центром Козелецького повіту Малоросійської, а з 1802 р.- Чернігівської губернії.

У 1897 році в містечку було відкрито поштове відділення[5]. В цей же час існував воскобійний та медотопний завод. За переписом 1897 року в містечку мешкало 7326 осіб, серед них — 3460 чоловіків та 3866 жінок. Православними себе назвали 6930[6].

21 вересня 1907 року о 10:30 на хуторі Поліновка почалася пожежа (37-ма від початку року в містечку). В цей час багато місцевих мешканців були на ярмарку (за 2,5 версти від хутору). Через вітер, суху погоду та повну відсутність води в колодязях за 15 хвилин зайнявся весь хутір. Загинуло 2 дітей віком 3-4 роки, згоріло 62 двори (переважно постраждали бідняки). Причиною пожежі було необережне поводження дітей із вогнем. За тиждень до цього в містечку згоріло 20 дворів. Також Нова Басань горіла «майже щодня» в 1906 році (переважно через підпали)[7].

Визвольні змагання

У 1918-1920-х на Новобасанщині та навколо неї діяв загін Демида Ромашки — «самостійника до самих кісток», як писали тодішні газети. З цього краю совєтам не вдавалося вирвати для себе жодної зернини. Тоді вони заслали до оборонців свого агента Степана Шуплика, який підступно знищив героя.[8].

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СРСР. У селі зареєстровані факти людожерства через голодний психоз. Неповний список мешканців Нової Басані — жертв комуністичного терору голодом — міститься в Національній книзі пам'яті жертв голодомору в Україні.

У 1922 році в сільському клубі організовано хор ім. М.Леонтовича.

У 1930 створено перший колгосп «Шляхом бідноти», МТС (1931), маслозавод (1935).

У 1939 було 7466 мешканців, середня школа (1935), індустріальний технікум (1926), Будинок культури (1935).

Німецько-радянська війна

Під час німецької окупації (15.ІХ.1941—21.IX.1943) діяло антиокупаційне підпілля.

У перші місяці німецько-радянської війни близько 4 тис. мешканців Бобровиці та Нової Басані влилося до лав Червоної Армії. Населення брало участь у будівництві оборонних споруд. У Новій Басані був сформований винищувальний батальйон в кількості 102 бійців.

З наближенням фронту почалась евакуація в східні райони країни матеріальних цінностей, обладнання заводів, сільськогосподарської техніки. В Новій Басані перед окупацією компартійна верхівка зникла, завчасно відправивши в евакуацію свої сім'ї.

15 вересня 1941 р. частини німецької армії окупували Бобровицький та Новобасанський райони. З перших днів окупації нацисти почали грабувати місцеве населення, забираючи для потреб німецької армії худобу, хліб, одяг. З тими, хто ризикував приховувати продукти харчування або виказував непокору представникам влади іншим чином, розбирались за законом військового часу. Для цього в кожному великому селі були утворені поліцейські дільниці. У районних центрах функціонували відділи гестапо, де за період панування «нової влади» було знищено 418 чол. у концентраційному таборі, який розміщувався в Новій Басані, також проводились масові розстріли військовополонених та місцевих жителів, що були визнані порушниками порядку.

Частина мешканців районів, які були здатні тримати зброю в руках, билися з окупантами в партизанському загоні ім.М.О.Щорса та партизанському з'єднанні «За Батьківщину». На початку 1943 р. партизанами був здійснений напад на ворожу комендатуру в Бобровиці, де їм вдалося захопити 112 коней, що підлягали вивезенню до Німеччини. Ці коні стали основою для створення кавалерійського ескадрону. В квітні того ж року партизани підірвали міст на шляху Бобровиця-Козелець.

У боротьбі з ворогом на території Бобровицького та Новобасанського районів загинуло 58 партизанів. Були закатовані 15 підпільників Нової Басані. Їх імена увічнені в 1-му томі Книги Пам'яті Чернігівської області. Постраждало і населення районів. 17 грудня 1942 р. були розстріляні та спалені у власних будинках 267 мешканців села Мочалища. 18 грудня та ж доля спіткала село Рокитне, де були розстріляно близько 100 чол., спалено живими 94 чол., а 116 чол. заарештовано та вивезено в невідомому напрямку. Ця акція була першою у цілій серії каральних операцій, проведених в районі загонами СС за підтримки місцевої поліції.

25 грудня 1942 з метою виявлення підпільників та неблагонадійних в Новій Басані була проведена облава, у ході якої заарештовано 280 чоловіків та 84 жінки, головним чином 16-18-річного віку. 27 грудня всі вони були розстріляні, а деякі лише поранені та поховані живими у братській могилі на околиці села. Нині на братській могилі, де поховано понад 500 мирних жителів Нової Басані, що за період окупації стали жертвами нацистів, встановлено пам'ятник. Скорботна постать жінки з вінком нагадує нащадкам про події минулих літ.

Після 1945

З 1972 року — колгоспи ім. В. І. Леніна і «Дружба» (спеціалізація — м'ясомолочне тваринництво), цегельний з-д, відділення зв'язку, АТС, будинок побуту, середня і дві 8-річні школи, відділення музичної школи, ясла-садок і три дитсадки, Будинок культури на 250 місць і клуб колгоспу ім. Леніна на 150 місць, три бібліотеки (35 тис. од. зб.).

У різні роки видавалися газети «За більшовицькі колгоспи», «За трудові подвиги», «Комуністичний шлях».

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 4017 осіб, з яких 1700 чоловіків та 2317 жінок[9].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 3282 особи[10].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]:

Мова Відсоток
українська 98,53 %
російська 1,31 %
румунська 0,09 %
білоруська 0,03 %

Освіта

В кінці XIX століття, крім 2 земських шкіл (перша з них відкрита у 1868, друга — у 1890 р.), діяли 2 однокласні і двокласна церковно-приходська школи. Двокласна школа збудована в 1912 році. Організатором і натхненником її будівництва був священик отець Матвій Полонський — меценат і організатор, автор мемуарів із детальним описом життя містечка[12]. Споруда відповідала всім вимогам. Поруч — будинок на 4 квартири для сімей учителів. Школа мала загальноосвітній характер. Учителів спочатку було 6. Завідувачкою була Ганна Григоровська. Учнів нараховувалось 120 осіб. В 1920 школу переведено на 7-річку. Учнів було вже 280 чол. В 1935 відкрили 10-річку і в 1938 був перший випуск 10-го класу[13].

Спорт

В Новій Басані є два футбольних клуби, які є постійними учасниками Чемпіонату та Кубку Бобровицького району

Сезон Місце в Кубку
«Дружба» «Співдружність» «Наташа-Агро»
1997 1 - -
1998 1 - -
1999 1 - -
2000 4 - -
2001 - - -
2002 9 - -
2003 3 - -
2004 2 - -
2005 4 - -
2006 5 - -
2007 - 4 -
2008 - 4 -
2009 - 5 -
2010 - 6 -
2011 - - 5
2012 8 - 3
2013 6 - 1
2014 8 - 3
2015 8 - 1

Люди

Уродженцями села є: академік АН УРСР біохімік М. Ф. Гулий, доктори мед. наук С. С. Дяченко та М. М. Піший, ген.-майор С. П. Копил.

Історичні особи:

Сучасники:

Пам'ятки

В Новій Басані виявлено поселення черняхівської культури (II—V ст.).

В сільському парку встановлена меморіальна дошка на честь проїзду посольства Московії до Переяслава на переговори з Богданом Хмельницьким у грудні 1653 року. Її появу пов'язують із пропагандою «возз'єднання України та Росії», популярною в 1950-х роках.

У Новій Басані — пам'ятник Т. Г. Шевченку (1961; скульптор М. Ковтун). У 1956 встановлено обеліски на братських могилах жертв нацизму 1942 і радянських воїнів, що загинули при визволенні села 1943. Обеліск Слави (1970) на честь односельців, які загинули (698 чол.) на фронтах німецько-радянської війни.

Див. також

Коментарі

  1. ↑ Іван Бандура був одним із перших радянських партизан Хорватії. 22 грудня 1942 року газета партизанського руху визволення Югославії «Борба» повідомила на своїх шпальтах: «Хорватські партизани отримали велику перемогу. В Хорватському Загір'ї вони визволили з німецького полону п'ятьох радянських офіцерів…». Усі звільнені були уродженцями України: Іван Васильович Бандура, Данило Павлович Гвоздик, Семен Михайлович Кухаренко, Володимир Васильович Лепешкін та Микола Герасимович Фостик. З цього часу усі п'ятеро включилися у активну партизанську боротьбу. За вказівкою Йосипа Броза Тіто, усіх членів групи розподілили по різних партизанських корпусах. Івана Васильовича Бандуру направили до Славонського корпусу (з жовтня 1943 — 6-й Славонський), якій діяв у Хорватії. Іван Васильович Бандура загинув у боях за звільнення Югославії[14][15]. Його ім'я та прізвище є серед списків загиблих бійців Осієцької ударної бригади. Історик Іван Очак (хорв. Očak, Ivan) у книзі «В єдиному пориві» пише, що в Славонії І. В. Бандура воював командиром Посавського батальйону і загинув восени 1944 року у важкому бою з німецькими танками невдовзі після звільнення Белграду. В НВАЮ назву «Посавський батальйон» мав 1-й Посавський ударний батальйон, який був створений влітку 1943 року для боротьби із четниками. 26 жовтня 1943 року батальйон увійшов до складу 1-ї Чехословацької бригади 6-го Славонського корпуса, а 1 березня 1944 року його особовий склад був переведений до новозформованої Осієцької бригади[16][17][18].

Примітки

  1. ↑ Паспорт ОТГ.
  2. ↑ Антонович В. Киевские войты Ходыки. Эпизод из истории городского самоуправления в Киеве в XVI—XVII ст.
  3. ↑ Мякотин В. А. Генеральное следствие о маетностях Переяславского полка (1729—1731 г.). Харьков, 1896. С. 43.
  4. ↑ Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 239
  5. ↑ Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1897 год. — C. 71. http://www.knigafund.ru/books/81183 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Населенныя мѣста Россійской Имперіи въ 500 и болѣе жителей. 1905. — C. 261.
  7. ↑ Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1807 год. — C. 208—211. http://www.knigafund.ru/books/81186 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Дмитро Головко. «Слово про рідну землю». / Газета «Отчий поріг», № 12 (120), 2011, сторінка 16.
  9. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  10. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  11. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Чернігівська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  12. ↑ Матвій Полонський. Спогади священика. — Київ, 2010. — 344 с.
  13. ↑ Людмила Веременко, Тетяна Литошко. «П'ємонт Нової Басані». Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 серпня 2012.
  14. ↑ Советские люди в освободительной борьбе югославского народа 1941—1945 гг.: Воспоминания, документы и материалы /Сост. Бушуева Т. С., АН СССР, Ин-т военной истории М-ва обороны СССР. — Москва: Наука, 1973. — С.45-57.
  15. ↑ Казак В. Н. Побратимы: Советские люди в антифашистской борьбе народов балканских стран 1941—1945 — Москва: Мысль, 1975. — С. 22-24.
  16. ↑ Zdravko B. Cvetković. Osječka udarna brigada. Monografija. — Beograd: Vojnoizdavački zavod, 1981.
  17. ↑ Nikola Anić, Sekula Joksimović, Mirko Gutić. Narodno oslobodilačka vojska Jogoslavije. Pregled Razvoja Oruzanih Snaga Narodnooslobodilnackog pokreta 1941—1945. — Beograd: Izdaje Vojnoistorijski institut. — 1982.
  18. ↑ «В едином порыве»: сборник / Под ред. Г. А. Нечаева. — Москва: ДОСААФ, 1971. — С. 190.
  19. ↑ В. А. Чорномаз. Глушко Юрій // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X. — Т. 5. — С. 691.

Посилання


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нова_Басань&oldid=34171747