Глазовський район
| Глазовський район | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| рос. Глазовский район удм. Глаз ёрос | |||||
| |||||
.svg)
| |||||
| Основні дані | |||||
| Суб'єкт Російської Федерації: | Удмуртія | ||||
| Код ЗКАТУ: | 94210000000 | ||||
| Утворений: | 15 липня 1929 року | ||||
| Населення (2015[1]): | 17134 особи | ||||
| Площа: | 2160 км² | ||||
| Густота населення: | 7,93 осіб/км² | ||||
| Телефонний код: | 7-34141 | ||||
| Населені пункти та поселення | |||||
| Адміністративний центр: | місто Глазов | ||||
| Кількість сільських поселень: | 11 | ||||
| Сільських населених пунктів: | 123 | ||||
| Влада | |||||
| Адреса адміністрації: | 427620, Удмуртія, м. Глазов, вул. Молодої Гвардії, б. 22/а | ||||
| Голова місцевої думи: | Першин Ілля Іванович | ||||
| Голова району: | Дягелєв Юрій Миколайович | ||||
| Мапа | |||||
| |||||
.svg)
.svg)
Гла́зовський район (рос. Глазовский район, удм. Глаз ёрос) — район (йорос) на півночі Удмуртії. Адміністративний центр — місто Глазов, яке однак не входить до складу району, оскільки є самостійним утворенням — міським округом.
Географія
Глазовський район розташований на півночі Удмуртії. Межує з Кіровською областю, Ярським, Юкаменським, Красногорським та Балезінським районами. Площа району становить 2160 км², з них 1030 км² відведені під сільськогосподарські угіддя, а 1000 км² — ліси, переважно хвойні.
Більшість території району лежить у болотистій заплаві річки Чепци. Найбільші її притоки в межах району — Убить, Сепич та Пизеп. Сянинське підземне водосховище наполовину забезпечує водою населення міста Глазова. Територія району являє собою переважно горбисту рівнину, північ району розташований на Верхньокамській височині.
Основні корисні копалини — торф (здійснюється промисловий видобуток), вапняк, гравій, червона глина (використовуються у виробництві цегли та керамічних виробів[2]), пісок, є невеликі поклади нафти.
Історія
У IX–XIV століттях територію району займала чепецька культура, найбільшою пам'яткою якої є городище Іднакар поблизу присілка Солдир. З XIV століття почався занепад цієї культури, можливо, через монголо-татарську навалу.
З кінця XVI століття землі стали заселяти удмурти, бесерм'яни, каринські татари та росіяни, які прибули з середньої Вятки та низин Чепци. Вартова книга 1615 року містить згадки про перші поселення на території сучасного району (погости на Червоній Слудці та Солдирському городищі, присілок Богатирське тощо), у переписі 1678 року вперше згадується село Глазове. 1775 року Катерина II розпочала реформу місцевого управління, в рамках якої була створена система намісництв, підпорядкованих генерал-губернаторам. За указом сенату від 11 вересня 1780 року «Про запровадження Вятського намісництва з 13 повітів» був утворений Глазовський повіт, а село Глазове було перетворено на місто Глазов.
З XVIII століття на території Удмуртії починається масова місіонерська діяльність, яка мала на меті навернути удмуртів у християнство. До початку XX століття у Глазовському повіті діяло 6 благочинних округів, до кожного з яких входило від 10 до 15 парафій[3].
Під час громадянської війни на території Глазовського району йшли активні бої між білими військами та червоноармійцями. Один з боїв відбувся на Почашевській висоті поблизу присілка Почашево.
Глазовський район утворений 15 липня 1929 року згідно з постановою Всеросійського центрального виконавчого комітету. На момент утворення тут проживало 47 197 жителів у 212 населених пунктах. Того ж року на території району пройшла колективізація, в рамках якої було сформовано 163 колгоспи, якими оброблялося 12 577 га землі. Станом на 1929 рік у районі було 3 заводи — лісопильний, спирто-горілчаний та льонообробний.
У роки Другої світової війни 9117 жителів Глазова та Глазовського району були призвані до лав Червоної армії. На фронтах загинули 1974 жителі Глазова та 3926 селян з району. 600 колгоспників району брали участь у будівництві залізниці Іжевськ—Балезіно.
1950 року в районі було 93 колгоспи. У післявоєнні роки інтенсивно розвивалося сільське господарство, збільшилося поголів'я великої рогатої худоби (26 435 голів у 1979), забезпечення господарств тракторами та комбайнами, було досягнуто високих врожаїв зернових[4].
Туристичні об'єкти
На території району розташовані 25 пам'яток[5], найбільшу цінність має археологічна пам'ятка IX-XIV століть всеросійського значення — Солдирське городище (Іднакар), середньовічний центр чепецьких земель.
У районі розташовано 20 природоохоронних територій, найбільш значущими з яких є кедровий гай у присілку Колевай, який має науково-пізнавальну та естетичну цінність, та ліс між присілками Адам та Заболотне, де трапляється багато рідкісних рослин, занесених до Червоної книги: лілія лісова, любка дволиста, коручка темно-червона тощо[6].
Єдиною архітектурною пам'яткою району є садиба О. К. Іванової у присілку Бабіно. Об'єктами культурної спадщини регіонального значення визнані пам'ятники та братські могили загиблим воїнам у населених пунктах Золотарьово, Кожиль, Кочишево, Портяново та Трубашур, пам'ятник В. І. Леніну у присілку Кочишево, бюст Йосипа Наговіцина у селі Октябрський та бюст загиблої стюардеси Н.Курченко у селі Поніно.
У 2005 році в присілку Адам було відкрито лижну базу з трасою, яка відповідає світовим стандартам[2].
Адміністративний поділ
Станом на 2012 рік район адміністративно поділяється на 11 сільських поселень, включає в себе 123 населених пункти, з яких 5 — не мають постійного населення, але ще не зняті з обліку:
| Поселення | Площа, км² |
Населення, осіб (2010[7]) |
Населення, осіб (2012[8]) |
Населення, осіб (2015[1]) |
Центр | Населені пункти |
|---|---|---|---|---|---|---|
| Адамське сільське поселення | 68,40 | 1734 | 1750 | 1798 | Дом отдиха Чепца | 7 |
| Верхньобогатирське сільське поселення | 608,40 | 1862 | 1854 | 1699 | Верхня Богатирка | 18 |
| Гульоковське сільське поселення | 151,62 | 1190 | 1231 | 1237 | Гульоково | 11 |
| Качкашурське сільське поселення | 82,62 | 1213 | 1221 | 1254 | Качкашур | 9 |
| Кожильське сільське поселення | 177,65 | 2315 | 2357 | 2337 | Кожиль | 14 |
| Куреговське сільське поселення | 149,43 | 965 | 970 | 944 | Курегово | 9 |
| Октябрське сільське поселення | 91,09 | 1836 | 1864 | 1825 | Октябрський | 10 |
| Парзинське сільське поселення | 90,58 | 916 | 912 | 862 | Парзі | 9 |
| Понінське сільське поселення | 549,08 | 2398 | 2479 | 2330 | Поніно | 19 |
| Ураковське сільське поселення | 143,61 | 1258 | 1291 | 1225 | Ураково | 10 |
| Штанігуртське сільське поселення | 47,23 | 1445 | 1549 | 1623 | Штанігурт | 7 |
Найбільші населені пункти
У районі нараховується 118 сільських населених пунктів, найбільші з них:
| № | Населений пункт | Населення, осіб (2010) |
Населення, осіб (2012) |
|---|---|---|---|
| 1 | Поніно | 1 403 | 1 466 |
| 2 | Октябрський | 1 256 | 1 271 |
| 3 | Штанігурт | 1 146 | 1 215 |
| 4 | Кожиль | 840 | 858 |
| 5 | Адам | 799 | 814 |
| 6 | Качкашур | 807 | 814 |
| 7 | Парзі | 715 | 718 |
| 8 | Дзякіно | 721 | 702 |
| 9 | Дом отдиха Чепца | 711 | 694 |
| 10 | Удмуртські Ключі | 444 | 459 |
Населення
Населення району складає 17134 особи (2015, 17604 в 2014[9], 17635 в 2013[10], 17478 в 2012[8], 17132 в 2010[11], 18471 в 2009[12], 18792 в 2002[12]). Чоловіки (станом на 2010 рік) становлять 47,6 % населення, жінки — 52,4 %.
Станом на 2009 рік 15 197 осіб мали право голосу, з них 3617 жителів у віці від 18 до 30 років, 7054 осіб є працездатними у віці понад 30 років і 4526 жителів району є пенсіонерами. Середня заробітна плата у районі станом на 2009 рік — 2625 рублів. 1545 мешканців Глазовського району є безробітними, що становить 14,5 % працездатного населення[13].
Національний склад населення станом на 2010 рік[14]:
| Народність | Чисельність, осіб |
% |
|---|---|---|
| Удмурти | 11370 | 66,37 |
| Росіяни1 | 4915 | 28,69 |
| Татари | 418 | 2,44 |
| Бесерм'яни | 72 | 0,42 |
| Українці | 56 | 0,33 |
| Інші2 | 162 | 0,94 |
| Особи, що не зазначили національності | 139 | 0,81 |
- ↑ З них козаків — 9 осіб
- ↑ Азербайджанці — 24 особи, вірмени — 22, башкири — 18, марійці — 17, чуваші — 16, німці — 13, цигани — 7, білоруси, узбеки — по 6, корейці, туркмени — по 5, молдовани — 4, комі, комі-перм'яки, поляки — по 3, греки, литовці, мордва — по 2, грузини, таджики, турки — по 1 особі, інші — 1 особа
Економіка
У районі є одне промислове підприємство — Торфопідприємство «Дзякіно» у однойменному селі, яке входить до складу ВАТ «Удмуртторф». Підприємство спеціалізується на видобутку та переробці торфу, дерево- та металообробці.
Сільське господарство представлене 17 сільськогосподарськими підприємствами та 11 селянсько-фермерськими господарствами. Основним напрямком діяльності сільськогосподарських підприємств району є м'ясо-молочне тваринництво. Обробляються зернові, кормові культури, картопля та овочі[15].
Соціальна сфера
Освіта
На території району діють 23 школи, в тому числі 12 середніх, 6 основних та 5 шкіл-дитсадків. Працює дитячий будинок творчості та дитячо-юнацька спортивна школа. У селі Поніно діє дитяча школа мистецтв[16].
Культура
У Глазовському районі діють районний будинок культури та 32 сільські будинки культури та клуби. Районна бібліотека має 22 філії на території району[16]. Діє історико-краєзнавчий комплекс при будинку культури присілка Кожиль, де виставлені експонати, пов'язані з культурою та звичаями північної Удмуртії.
В районі функціонують культурні центри чотирьох основних народів району: центр удмуртської культури у присілку Золотарьово, центр російської культури у селі Октябрьский, центр татарської культури у присілку Татарські Парзі та центр бесерм'янської культури у присілку Отогурт[2].
Створений 1994 року народний фольклорний ансамбль «Іднакар» працює над розвитком удмуртської культури та є дипломантом міжнародних фольклорних фестивалів фінно-угорських народів[6]. В Удмуртії також відомі народні колективи «Дидиксін» з села Кожиль та «Чебершур» з села Парзі[3].
Охорона здоров'я
Мешканців Глазовського району обслуговують 5 лікарень та одна амбулаторія. На території району працюють 33 фельдшерсько-акушерські пункти[16].
На території району розташовані 5 дитячих оздоровчих таборів, дитяча дача. Також у Глазовському районі розташовані зони відпочинку підприємств міста Глазова, зокрема, профілакторій ВАТ «Чепецький механічний завод» у селищі Дом отдиха Чепца.
У присілку Трубашур розташований «Комплексний центр соціального обслуговування населення Глазовського району», де проводиться комплексне лікування різними методиками — від медикаментозного до парафіно-озокеритолікування[2].
Персоналії
У присілку Омутниця народився Йосип Наговіцин (1888 — 1937) — радянський революціонер, перший керівник Удмуртії.
З Глазовського району родом 3 Герої Радянського Союзу
- Аркадій Логінов (1921 — 1987) — авіатор, родом з присілка Поздеєво
- Іван Опалев (1906 — 1956) — авіатор, уродженець присілку Удмуртські Ключі
- Олександр Пряженников (1922 — 1945) — артилерист, родом з присілка Артьонки.
Уродженцями Глазовського району є такі діячі науки і культури:
- Михайло Ворончихин (*1947) — актор, Заслужений артист Росії, родом з присілка Качкашур
- Олександр Наговіцин (1909 — 1952) — удмуртський поет та журналіст, відомий під псевдонімом Олександр Ерік, уродженець присілка Омутниця
- Олександра Перевощикова (1905 — 1995) — доктор медичних наук, Заслужений діяч науки Удмуртії, депутат Верховної Ради СРСР, перша удмуртка, яка здобула звання професора, родом з присілка Трубашур
- Карл Пономарьов (*1931) — доктор історичних наук, професор Удмуртського державного університету, міністр освіти Удмуртської АРСР
- Віктор Шибанов (*1962) — удмуртський письменник, кандидат філософських наук, член Правління Міжнародної асоціації фіно-угорських письменників, народився у присілку Котнирево
Уродженцем села Мітіно Глазовського району є Анна Кунаєва (*1985) — біатлоністка, триразова переможниця Універсіади[2].
Примітки
- ↑ а б http://www.gks.ru/free_doc/doc_2015/bul_dr/mun_obr2015.rar
- ↑ а б в г д Загальні відомості про Глазовський район[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- ↑ а б В. С. Шудегова Краєзнавча робота Глазовської районної бібліотеки (рос.)
- ↑ Історія Глазовського району — Официальная Удмуртия[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- ↑ Памятники истории и культуры (объекты культурного наследия) народов Российской Федерации. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 18 жовтня 2013.
- ↑ а б Пам'ятки Глазовського району — Официальная Удмуртия[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- ↑ Всероссийская перепись населения 2010 года: Удмуртская Республика - сводная таблица районов и городских округов — краєзнавчий портал «Родная Вятка» (рос.)
- ↑ а б http://18.rkn.gov.ru/docs/18/Udmurtstat_Katalog_np_UR_2012.xls
- ↑ Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2014 года — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
- ↑ Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2013 года — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
- ↑ http://www.gks.ru/free_doc/new_site/perepis2010/itogi/tom1/pub-01-05.xls
- ↑ а б http://www.perepis2002.ru/ct/doc/1_TOM_01_04.xls
- ↑ Демографія Глазовського району — Официальная Удмуртия[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- ↑ Національний склад населення Удмуртії згідно з переписом населення Росії 2010 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2013. Процитовано 18 жовтня 2013.
- ↑ Основні підприємства Глазовського району[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- ↑ а б в Заклади соціальної інфраструктури Глазовського району[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
Посилання
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Глазовський район |
- Глазовський район на сайті Державної ради Удмуртії (рос.)
- Глазовський район на сайті «Офіційна Удмуртія»[недоступне посилання з квітня 2019] (рос.)
- В. М. Чиркова Глазов ёрослэн азбукаез (удм.)
- Объекты культурного наследия (памятники истории и культуры) регионального (Удмуртской Республики) значения[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- Кандалы для интуриста — Красное знамя, 6.11.2009
| ||||||||