Любава (княгиня)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Любава
Народилася невідомо
Новгород
Померла після 1169
Чернігів?
Громадянство Київська Русь
Знання мов давньоруська
Титул велика княгиня Київська
Конфесія православ'я
Батько Дмитро Завидич
У шлюбі з Мстислав I
Діти 2 сина і 2 доньки

Любава Дмитріївна (д/н — після 1169) — Велика княгиня Київська, друга дружина Великого князя Київського Мстислава (Гаральда) Володимировича, після його смерті брала участь у політичному житті.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походила з впливового новгородського роду. Донька Дмитра Завидича, посадника у Новогороді. Її ім'я є об'єктом дискусій. Любавою її називали російські дослідники Василь Татищев та Микола Карамзін. Втім у сучасних істориків існують до цього сумніви. Водночас жодне ім'я не вказано у літописах. Ймовірно познайомилася з майбутнім великим князем Мстиславом Володимировичем під час його князювання в Новгороді на Волхові протягом 1096—1117 років.

У 1117 році помирає її батько, а у 1122 році вона вступає у шлюб з Мстиславом. Одруження князя з Любавою також було пов'язано з тим, що він мав з Новгородом тісні господарські зв'язки і поривати їх не бажав. До того ж у самого Мстислава, який готувався стати великим князем київським, навряд чи був час займатися князівським господарством, воно зазвичай перебувало у віданні княгині.

В літописах немає відомостей про те, чим займалася Любава Дмитрівна під час шлюбу.[джерело?][1]. У 1132 році стала удовою. Втім, змогла дуже вдало влаштувати шлюби дочок. Рідна донька Єфросинія стала дружиною угорського короля Гези II, пасербиця Марія — чернігівського князя Всеволода Ольговича. Відігравала певну роль у політичному житті. Разом з донькою Марією сприяла у 1139 році зайняттю київського престолу Всеволодом Ольговичем.

У 1141 році пасерб Любави Ізяслав Мстиславич звернувся з проханням випросити у великого князя Всеволода Ольговича новгородське князювання для молодшого брата Святополка. Любава Дмитрівна виконала прохання, домовившись про передачу Святополку Новогорода. У 1147 році під час повстання киян намагалася врятувати князя Ігора Ольговича.

З Київського літопису відомо про те, що 1155 року Любава поїхала у гості до зятя, чоловіка своєї дочки Єфросинії, угорського короля Гейзи, «і король дав багато майна тещі своїй». Але наступного, 1156, року, коли вона поверталася звідти, Мстислав Ізяславич, воюючи з Володимиром Мстиславичем, сином княгині, напав на місто Володимир, схопив Любаву і, посадивши на воза, відправив до Луцька, тоді як сам Володимир утік до Перемишля, а потім до короля Гейзи, звідки щойно повернулася його мати. Мстислав же «добро все одняв, що його принесла була з Угрів удова Мстиславова».

Лише у 1158 році зуміла повернутися до Києва, коли владу в державі перебрав пасерб Ростислав Мстиславович. Водночас підтримувала зв'язок з своїм сином Володимиром, готуючись організувати передачу великокнязівської влади на випадок смерті Ростислава.

1169 року після смерті Ростислава великим князем став Мстислав Ізяславич. Останній побоювався впливу Любави Дмитріївни, тому наказав їй: «ти іди в Городок, а звідти, куди тобі вгодно. Не можу я з тобою жити в одному місці, тому що син твій завше чигав на мою голову, а хреста переступаючи». Любава перебирається до Чернігова, де князював Святослав Всеволодович, її внук. Подальша доля невідома. Вважається, що невдовзі померла.

Родина[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У Татіщева є життєво-побутові подробиці з життя Мстислава: «…Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: „Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу“. Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: „Рабе! А чи не пам'ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов'язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила“. І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер.» У цій новелі йдеться про другу дружину Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (1122 р.), за Татіщевим, (Любаву); див.: Літопис руський [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.].

Джерела[ред. | ред. код]

  • Літопис руський [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К. : Дніпро, 1989. — XVI+591 с. — ISBN 5-308-00052-2.
  • Войтович Л. В. 3.14. Мономаховичі. Мстиславичі. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000.
  • Янин В. Л. Новгородские посадники. — М. : Языки славянских культур, 2003
  • Морозова Л. Е. Великие и неизвестные женщины Древней Руси. — М. : АСТ, 2009