Ода Штаденська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ода Штаденська
нім. Oda von Stade
Ода Штаденська
імовірно посередині Ода Штаденська (мініатюра з Ізборника 1073 р.)
 
Династія: Бабенберги
Батько: Луітпольд граф Штаде[1] (Леопольд маркграф Угорської марки)
Мати: Іда із Ельсдорфа
Чоловік: 1. Святослав Ярославич; 2. ?
Діти: у 1-му шлюбі: Вартіслав I;
у 2-му шлюбі: Аліарина

Ода (нім. Oda von Stade[1]; до *1055[2] р. - після †1076[3] р.) — німецька принцеса, ймовірно друга дружина великого київського князя Святослава Ярославича[4]. В історіографії вона часто згадується як Ода Штаденська. Її походження та ідентифікація чоловіка викликало багато суперечок в історіографії.

Біографія[ред.ред. код]

Головне джерело про Оду є «Штаденські аннали», написані північносаксонськім хроністом Альбертом Штаденським у середині XIII столітті[5]. В анналах у статті під 1112 роком зазначено, що матір'ю Оди була Іда з Ельсдорфу (нім. Ida von Elsdorf), яка була дочкою «брата імператора Генріха III, а також дочкою сестри Папи Римського Лева IX, інше ім'я якого Брунон» (Бруно Еґізґайм-Даґсбурґський)[6]. Першого чоловіка Іди і батька Оди звали Ліпольд, він був «сином пані Глісмод». Також в анналах зазначено, що Іда була одружена ще кілька разів. Одним із синів Іди був також Бурхард, настоятель соборного храму в м. Трірі.

Історики дійшли висновку, що батьком Іди був Людольф (†1038 р.) граф Брауншвейгу, єдиноутробний брат імператора Священної Римської імперії Генріха III[7], а матір'ю - Гертруда, можливо сестра Папи Лева IX[8]. Що стосується першого чоловіка Іди і, відповідно, батька Оди, то в російській історіографії довгий час превалювала версія висунута М. М. Карамзіним[9] на підставі праці Г. С. Тройєра[10][11]. У ній батьком Оди був Леопольд (до †1055 р.) граф Штаде. Дана версія була підтримана багатьма істориками. Завдяки цій версії за Одою в історіографії закріпилося прізвисько Штаденська. За іншою гіпотезою, висунутою К. Лехнером[12], Ліпольд, батько Оди, ототожнюється з маркграфом Угорської марки Луітпольда (Лютпольдом) († 1043 р.) з дому Бабенбергів, сином маркграфа Східної марки (Австрії) Адальберта. Ця версія була підтримана німецькими істориками. В історіографію її ввів О. В. Назаренко[13].

Згідно «Штаденських анналів» Ода спочатку була черницею в монастирі Рінтельну, звідки вона була викуплена матір'ю в обмін на маєток Штедедорф біля Хеслінґу в Нижній Саксонії. Після цього Оду видали заміж за «короля Русі». Від цього шлюбу народився син, названий в анналах «Вартеслав». Після смерті чоловіка Ода повернулася до Саксонії, до того ж вона відвезла з собою значну частину грошей чоловіка. Там вона вийшла заміж удруге. Від цього шлюбу народилася дочка Аліарина, у якої пізніше був син на ім'я Бурхард, граф з Локума. Історик Назаренко О. В. шлюб Оди зі Святославом датував 1070-1071 роками.

Німецький хроніст XI століття Ламперт Херсфельдський[14] повідомляв у статті 1075 про те, що до двору імператора Генріха IV прибув «король Русі» на ім'я Дмитро, який попросив імператора надати йому допомогу проти його брата, котрий його вигнав. Для переговорів на Русь було надіслано посольство, яке очолив Бурхард, настоятель Трірської церкви. Як причину, з якої для цієї місії було обрано саме Бурхарда, хроніст вказав, що бунтівний брат «короля Русі» був одружений на сестрі Бурхарда. Це посольство було згадано під тим же 1075 роком в «Повісті врем'яних літ»[15][16]. «Королем Русі», згаданим у цьому повідомленні, був Ізяслав Ярославович (у хрещенні Дмитро), а братом - Святослав Ярославич, до цього князь Чернігівський[17]. Оскільки Бурхард згадується також у «Штаденських анналах» як брат Оди, то І. Л. Ґебгард зробив висновок про те, що саме Святослав Ярославич був чоловіком Оди[18]. Ця версія згодом одержала широке поширення як в німецькій, так і в російській історіографії - на даний час є переважаючою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., — С. 120, 500
  2. Оскільки дослідник Назаренко О. В. шлюб Оди зі Святославом II Ярославичем датував 1070-1071 роками, а згідно канонів християнства шлюб дозволяється з 15-16 років за прикладом вагітності Богородиці, то слід відняти число шлюбного віку від цифри датування шлюбу
  3. Оскільки відомо зі згадки у «Штаденських аналах» про переїзд Оди з Київської Русі до Саксонії з сином Вартіславом після смерті свого чоловіка князя Святослава II Ярославича у †1076 році
  4. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., — С. 510
  5. Annales Stadenses auctore Alberto / Ed. I. M. Lappenberg // Monumenta Germaniae Historica. Scriptores.. — Hannover, 1859. — Т. 16. — С. 319—320.
  6. Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях. — Языки Русской Культуры. — Москва, 2001. — С. 506. (рос.)
  7. Krause K. C. H. Ida von Elsthorpe und ihre Sippe // FDG. Bd. 15. — 1875.
  8. Hlawitschka E. Untersuchungen zu den Thronwechseln der ersten Hälfte des 11. Jahrhunderts und zur Adelsgeschichte Süddeutschlands. Zugleich klärende Forschungen um "Kuno von Öhningen". — P. 144.
  9. Карамзин Н. М. История государства Российского. — С. 210 (прим. 48).
  10. Treuer G. S. Die Abstammung des Russischen und Braunschweig-Luneburgischen Hauses von einer deutschen Stammutter. — Wolfenbiittel, 1733.
  11. Treuer G. S. De perpetua amicitia Germanicum inter et Russicum imperium. Helmstadii. — Helmerstadii, 1733. — P. 23—24.
  12. Lechner K. Beiträge zur Genealogie der älteren österreichischen Markgrafen // Mitteilungen der Österreichischen Geschichte Nr 71. — 1963. — С. 277.
  13. Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях. — Языки Русской Культуры. — Москва, 2001. — С. 508-510. (рос.)
  14. Lamperti monachi Hersfeldensis opera / Herausgegeben von Oswald Holder-Egger // MGS SS rer. Germ. — Hannover; Leipzig, 1894. — Т. LXVIII. — С. 202.
  15. Лаврентьевская летопись. — СПб. 198—199. (рос.)
  16. Ипатьевская летопись. — СПб. 189—190. (рос.)
  17. Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях. — Языки Русской Культуры. — Москва, 2001. — С. 509—510. (рос.)
  18. Gebhardi J. L. Cunigund, Gräfin von Beichlingen // Historich-genealogische Abhandlungen, Bd.4. — Braunschweig, 1767. — С. 137.

Джерела[ред.ред. код]

  • «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2 (укр.)
  • Баумгартен Н. А. Ода Штаденская, внучатая племянница папы Льва IX — невестка Ярослава Мудрого // Благовест. — Париж, 1930. — № 1. — С. 95—101. (рос.)
  • Баумгартен Н. А. Первая ветвь князей Галицких: Потомство Владимира Ярославича // Летопись историко-родословного общества. — Москва, 1907. — № 4. — С. 3—4. (рос.)
  • Зотов Р. В. О черниговских князьях по Любецкому синодику. — СПб : Типография братьев Пантелеевых, 1892. — 327(+47) с. (рос.)
  • Ипатьевская летопись // ПСРЛ. — СПб, 1908. — Т. 2. (рос.)
  • Карамзин Н. М. История государства Российского в 12-ти томах / Под ред. А. Н. Сахарова. — Москва : Наука, 1991. — Т. II—III. — С. 210 (прим. 48). — ISBN 5-02-009493. (рос.)
  • Каштанов С. М. Была ли Ода Штаденская женой великого князя Святослава Ярославича? // Восточная Европа в древности и средневековье: Древняя Русь в системе этнополитических и культурных связей. Чтения памяти чл.-корр. АН СССР В.Т. Пашуто. — Москва : Институт российской истории, 1994. — С. 16—18. — ISBN 5-201-00594-2. (рос.)
  • Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. — Ленінград, 1927. — Т. 1. (рос.)
  • Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки, культурных, торговых, политических отношений IX—XII веков (Studia Historica). — Москва : Языки Русской Культуры, 2001. — 784 с. — 1000 прим. — ISBN 5-7859-0085-8. (рос.)
  • Назаренко А. В. О династических связях сыновей Ярослава Мудрого. — Москва : Наука. — Вип. Отечественная история № 4—5. — С. 181—194. Процитовано 1994. (рос.)
  • Baumgarten N. Généalogies et mariages occidentaux des Rurikides Russes du X-e au XIII-е siècle // Orientalia Christiana. — Roma, 1927. — Т. 35. — P. 7, tabl. I, N 22, 25. (італ.)
  • Hlawitschka E. Untersuchungen zu den Thronwechseln der ersten Hälfte des 11. Jahrhunderts und zur Adelsgeschichte Süddeutschlands. Zugleich klärende Forschungen um "Kuno von Öhningen". — Sigmaringen : Jan Thorbecke Verlag, 1987. — P. 144. (нім.)

Посилання[ред.ред. код]