Гертруда Польська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ярополк і його дружина перед апостолом Петром. Гертруда припадає до стоп апостола (мініатюра з Кодексу Гертруди).

Гертруда Польська (Олена, Олісава; 16 березня бл. 1025 — бл. 1086[1] або 4 січня 1108) — польська принцеса, дочка короля Польщі Мешка II і Рикси Лотаринзької, дружина київського князя Ізяслава Ярославича; як автор молитов латинською мовою, записаних в її кодексі, — найстаріша польська письменниця, відома на ім'я. Після заміжжя за князем Ізяславом Ярославичем залишилася католичкою[2].

Біографія[ред.ред. код]

У 1034 році після смерті батька Гертруда була вивезена матір'ю Риксою з Польщі до Саксонії, звідки повернулася після того, як на троні зміцнився її брат Казимир I Відновитель. Отримала блискучу освіту — спочатку в Польщі, потім, можливо, в одному з кельнських монастирів.

Наприкінці 1030-х — початку 1040-х років[K 1] Гертруда була віддана в дружини Ізяславові Ярославичу, другому синові Ярослава Мудрого від Інгігерди. Шлюб повинен був зміцнити польсько-російський союз: брат Гертруди Казимир I був одружений з тіткою Ізяслава, сестрою Ярослава Мудрого Марією-Добронегою.

У 1054 році Ізяслав став великим князем київським. У 1068 році, після поразки на Альті від половців, кияни вигнали його, і Гертруда разом з чоловіком втекла до Польщі. Саме в цей час вона почала створювати дивовижно прикрашений молитовник. Ймовірно, тоді ж, у 1068 році, в ньому було створено розділ, присвячений астрології, — найстаріший астрологічний текст на території Польщі.

Ізяслав у Польщі просив допомоги у племінника Гертруди Болеслава Сміливого проти Всеслава Брячиславича (Полоцького), котрий замінив його в результаті київського повстання. Болеслав допоміг йому в 1069 році знову зайняти київський престол. Очевидно, з чоловіком до Києва повернулася і Гертруда.

У 1073 році Ізяслав був вигнаний знову — на цей раз молодшими братами, разом з ним і дітьми вирушила у вигнання і Гертруда. Вони знову втекли до Польщі, але на цей раз Болеслав прийняв сторону його братів Святослава і Всеволода. Він відібрав у Ізяслава і Гертруди частину коштовностей і вигнав їх з країни. Після цього сім'я вирушила до Німеччини, де Ізяслав пробував схилити на свою сторону імператора Генріха IV, передавши йому величезні багатства. Імператор коштовності взяв, але допомагати Ізяславу не став, оскільки був занадто зайнятий своїми проблемами.

У цей період, вочевидь, між Ізяславом і Гертрудою часто відбуваються сварки. В одній зі своїх молитов вона просить Бога відвернути серце чоловіка, якого вона називає королем, від ненависті, розпачу і гніву та вселити йому лагідність, добросердя і миролюбність, але при цьому також захистити від усіх небезпек і зробити щасливим шлях на батьківщину. В іншій молитві Гертруда просить Господа почути стогін її серця, позбавити від мук, вигнати всі прикрощі і відвернути зло, яке на неї звалилося через грубість чоловіка і його небажання розмовляти з нею і вислуховувати поради, зробити його справедливим та прихильним до неї, але і втихомирити її власний скажений норов і перетворити на лагідну, спокійну, звернену до добра жінку[8].

Після повчання папи Григорія VII Болеслав, однак, був змушений помиритися з княжим подружжям, адже це стало однією з умов для отримання ним польської корони. 25 грудня 1076 року Гертруда з чоловіком взяли участь у коронації Болеслава в Гнєзно.

У 1077 році після смерті Святослава Ярославича Ізяслав з родиною за підтримки Болеслава повернувся на Русь. Проте вже в 1078 році Ізяслав загинув у битві на Ніжатиній ниві з черговими претендентами на великокнязівський престол. Після загибелі чоловіка Гертруда жила при дворі свого сина Ярополка Ізяславича, князя волинського. У 1085 — на початку 1086 року, під час війни з Всеволодом Ярославичем і Ростиславичами, коли Ярополк поїхав у Польщу по допомогу, залишивши Гертруду і дружину Кунігунду в Луцьку, Володимир Мономах взяв Луцьк, захопив у полон його матір і дружину і відвіз до Києва. Про долю Гертруди після полону існують різні версії.

Традиційна версія[ред.ред. код]

Реконструкція життя Гертруди викладена у статті Валентина Яніна[9] та розвинена Анджеєм Поппе.[10] За цією реконструкцією після смерті Ярополка Гертруда переїхала до свого сина Святополка. У 1093 році Святополк став великим князем київським. У 1102 році, проводжаючи свою внучку Збиславу Святополківну до Польщі заміж за Болеслава ІІІ Кривоустого, вона передала свій псалтир, відомий як Кодекс Гертруди. Під 1108 роком літописець записав, що 4 січня померла мати Святополка, руська княгиня.

На Русі Гертруду називали Олісавою. На стінах Софії Київської є графіто «Господи, поможи рабі своїй Олісаві, Святополковій матері, руській княгині…». Його залишив один з онуків Гертруди-Олісави.

Віросповідання[ред.ред. код]

Янін припускав, що Гертруда кілька разів переходила з католицтва у православ'я і назад. Перший раз вона змінила віросповідання, коли опинилася на Русі на початку 1040-х, отримавши православне ім'я Єлизавета[K 2]. Потім, у 1073—1077, будучи у вигнанні, вона разом з сином Ярополком (у якого, на думку Яніна, було православне ім'я Гавриїл) перейшла в католицтво (Ярополк отримав католицьке ім'я Петро). Повернувшись на Русь, Гертруда знову стала православною[11].

Таке припущення піддав критиці Назаренко. На його думку, в гіпотезі з багаторазовими змінами віросповідання на XI століття проектуються реалії більш пізніх епох. В ті часи, напередодні розколу і відразу після нього, при переході з християнської церкви одного обряду в інший нове хрещення не було потрібне — достатньо було обряду миропомазання. Руські ж князі (навіть найбільш освічені з них)[12] та їх оточення мали нечітке уявлення про догматичні відмінності між церквами. Княжий двір тоді жив в атмосфері конфесійної байдужості. І в особистому побуті Гертруда зберігала католицтво. Її молитовник латинський не лише за мовою, але й за належністю до римського обряду. Але в католицький молитовник вплетені елементи православного обряду, наприклад, у молитвах Гертруди є переклад на латину православного Трисвятого[12].

Відносини з Києво-Печерським монастирем[ред.ред. код]

У Гертруди склалися добрі стосунки з ченцями Києво-Печерського монастиря. Близько 1055 року, за рекомендацією Антонія Печерського, в жіночий монастир святого Миколая, засновницею[10] якого була Гертруда, була прийнята мати Феодосія Печерського. Коли ж Антоній, не запитавши дозволу князя Ізяслава, прийняв у монастир боярського сина Варлаама і княжого ключника Єфрема, й Ізяслав готовий був розігнати печерян, «ляховиця», як вона названа в патерику, Гертруда зуміла умовити князя примиритися з ченцями[13].

На думку Поппе, ченці Києво-Печерського монастиря неявно підтримували домагання сина Гертруди Ярополка на київське князювання, що випливає з записаного в монастирі літописного некролога Ярополка і глухих докорів Всеволоду в літописі після загибелі Ізяслава[14].

Шлюб і діти[ред.ред. код]

У кінці 1030-х — на початку 1040-х [K 1] Гертруда вийшла заміж за Ізяслава Ярославича.

За традиційною версією Гертруда була матір'ю всіх трьох синів Ізяслава. Сини:

Предки[ред.ред. код]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Мєшко I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Болеслав I Хоробрий
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Болеслав I Грозный
 
 
 
 
 
 
 
Дубравка
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Мешко II Ламберт
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Добромир
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Емнільда
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гертруда Польська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Эренфрид II фон Цюльпихгау
 
 
 
 
 
 
 
Герман I Лотарингский
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рихвара
 
 
 
 
 
 
 
Еццо Лотаринзький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Хейлвига
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рикса Лотаринзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Оттон I Великий
 
 
 
 
 
 
 
Оттон II Рыжий
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Адельгейда Бургундская
 
 
 
 
 
 
 
Матильда Саксонська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Константин Склир ?
 
 
 
 
 
 
 
Феофано
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
София Фока ?
 
 
 
 
 
 

Коментарі[ред.ред. код]

  1. а б Трапляються різні датування: від 1038/1039 до 1043/1044. Датування події пов'язане з датуванням шлюбу Казимира I і Марії-Добронеги. У Новгородському IV і Софійському I літописах шлюб Казимира і Марії віднесено до 1041/1042, і в тій же літописній статті сказано: «Сей же Казимир вда сестру свою за Изяслава сына Ярославля». Лаврентіївський літопис відносить шлюб Казимира і Марії до 1043/1044 і не згадує про другий шлюб[3].[4][5] Повідомлення Новгородського IV і Софійського I зазвичай трактують так, що про другий шлюб літописець просто згадує у зв'язку з першим і жорсткої хронологічної прив'язки нема. Дослідник генеалогії П'ястів Освальд Бальцер вказував 1038/1039 рік для шлюбу Марії та Казимира і приблизно 1043 для шлюбу Ізяслава і Гертруди[6]. Назаренко останнім часом (2013) вважає, що весілля Марії та Казимира можна датувати 1038/1039 — 1042 роками, і приблизно тим самим часом (бл. 1040) весілля Ізяслава і Гертруди.[7] Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «marriage» визначена кілька разів з різним вмістом
  2. Тобто Олісафа з графіто Софійського собору це викривлене Єлизавета.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Назаренко, 2011
  2. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти… — С. 25.
  3. ПСРЛ. Т. 4. Новгородская четвертая летопись. Ч. 1. Вып. 1. — С. 116.
  4. ПСРЛ. Том 6. Софийская первая летопись. Вып. 1. — С. 90.
  5. ПСРЛ. Том 1. Лаврентьевская летопись. Вып. 1. — С. 77-78.
  6. Balzer O. Genealogia Piastów. — Kraków, 1895. — С. 87—89.
  7. Назаренко, 2013, с. 339-341
  8. Л.Е. Морозова. Великие и неизвестные женщины Древней Руси. 
  9. Янін
  10. а б Поппе, 2007
  11. Янин
  12. а б Назаренко, 2009
  13. Поппе, 2011
  14. Поппэ, 2011

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]