Ґаррет Гардін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ґаррет Гардін
англ. Garrett Hardin
Народився21 квітня 1915(1915-04-21)[1][2][3]
Даллас
Помер14 вересня 2003(2003-09-14)[1][2][3] (88 років)
Санта-Барбара, Каліфорнія, США
·отруєння
Країна США
Діяльністьеколог, статистик, демограф, викладач університету, біолог
Галузьекологія і перенаселення
Відомий завдякиаборт, охорона природи, креаціонізм, євгеніка і опозиція імміграції
Alma materЧиказький університет, Стенфордський університет і Університет Каліфорнії в Санта-Барбарі
Знання мованглійська[4]
ЗакладУніверситет Каліфорнії в Санта-Барбарі
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук і Compassion & Choicesd
Magnum opusтрагедія спільнот
IMDbID 6044521

Ґаррет Джеймс Гардін (англ. Garrett James Hardin; нар. 21 квітня 1915(19150421) — пом. 14 вересня 2003 — американський еколог, який попереджав про небезпеку перенаселення людей. Він найбільш відомий своїм викладом Трагедії загального користування у статті з тим самим заголовком у Science[5] 1968 року, де звертається увага на «шкоду, яку невинні дії людей можуть завдати навколишньому середовищу».[6] Він також відомий першим законом про екологію людини Гардіна: «Ми ніколи не можемо зробити лише одне. Будь-яке вторгнення в природу має численні наслідки, багато з яких непередбачувані»[7][8]:112 Він зазначений Центром права Південної бідності як білий націоналіст, публікації якого були «відвертими у своєму расизмі та квазіфашистському етнонаціоналізмі».[9]

Біографія

[ред. | ред. код]

Гардін отримав ступінь бакалавра зоології в Чиказькому університеті в 1936 р., а доктора філософії в галузі мікробіології в Стенфордському університеті в 1941 р., де його дисертаційне дослідження стосувалося симбіозу мікроорганізмів.[10] Переїхавши до Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі в 1946 році, він працював там професором екології людини з 1963 року до своєї (номінальної) відставки у 1978 році. Він був одним із перших членів Товариства загальних системних досліджень.

Основні роботи та посади

[ред. | ред. код]

Основним напрямком його кар'єри, до якого він неодноразово повертався, було питання перенаселення людей. Це призвело до публікацій на суперечливі теми, такі як захист прав на аборти[11] що принесло йому критику з боку політичних правих, та відстоювання жорстких обмежень для всієї імміграції, що принесло йому критику з боку політичних лівих. У своїх есе він також займався такими темами, як охорона природи[12] та креаціонізм.[13] Він також був прихильником євгеніки.[14]

Неомалтузіанський підхід і «Трагедія спільного життя»

[ред. | ред. код]

У 1968 році Гардін застосував свою концептуальну модель, розроблену в його есе «Трагедія загального користування», до зростання людського населення, використання природних ресурсів Землі та соціального стану.[5][джерело?] В його нарисі цитується брошура англійського економіста Вільяма Форстера Ллойда 1833 року, яка включає приклад скотарів, що ділять спільну земельну ділянку, що призведе до перевипасу.

Гардін звинуватив державу соціального забезпечення в тому, що вона дозволила трагедію спільного життя; де держава забезпечує дітей та підтримує надмірне розмноження як основне право людини, Мальтузіанська катастрофа неминуча. У своєму аналізі трагедії загального користування Гардін заявив, що «свобода у спільному житті приносить загибель усім».[5]:1244 Історики довкілля Йоахім Радкау, Альфред Томас Гроув та Олівер Ракхем критикували Гардіна «як американця, який взагалі не уявляє, як насправді працює Commons».[15]

Крім того, песимістичному світогляду Гардіна згодом суперечила пізніша робота Елінор Остром над успіхом таких кооперативних структур, як управління спільною землею[16] за що вона поділилася Нобелівською премією з економічних наук 2009 року з Олівером Е. Вільямсоном. На відміну від Гардіна, вони не стверджують, що ні спільне, ні «Allmende» у загальному, ні в класичному значенні не повинні провалитися; навпаки, «загальне багатство» знову зацікавило наукове співтовариство.[17] Роботу Гардіна також критикували[18] як історично неточну, оскільки вона не врахувала демографічний перехід та не зробила відмінності між ресурсами спільної власності та відкритим доступом.[19][20]

Незважаючи на критику, теорія все ж мала вплив.[21][22]

«Життя в межах»

[ред. | ред. код]

У 1993 р. Ґаррет Гардін опублікував «Життя в межах: екологія, економіка та табу населення», який він на той час описав як підсумок усіх своїх попередніх робіт. Книга отримала в 1993 році премію Phi Beta Kappa в галузі науки. У книзі він стверджує, що природничі науки ґрунтуються на концепції меж (наприклад, швидкості світла), тоді як соціальні науки, такі як економіка, ґрунтуються на концепціях, які не мають меж (наприклад, широко розповсюджений "нескінченний «Економічні моделі Землі». Він зазначає, що більшість найбільш помітних наукових (на відміну від політичних) дискусій, що стосуються екологічної економіки, ведуться між вченими-природознавцями, такими як Пол Р. Ерліх, та економістами, такими як Джуліан Саймон, один із найвідоміших та найголосніших недоброзичливців Ерліха. Важливою темою книги є те, що економіка як дисципліна може стосуватися як міфології та ідеології, так і реальної науки.

Гардін продовжує називати тих, хто рефлексивно відстоює аргументи про зростання, як «маніяків зростання»[23] і аргументує проти інституційної віри в експоненціальне зростання на кінцевій планеті. Типовий для письма Гардіна стиль, він ілюструє експоненціальне зростання за допомогою біблійної метафори.[24] Використовуючи складні відсотки, або «лихварство», він починає з сумнозвісних «тридцяти срібників» і, використовуючи п'ять відсотків складених відсотків, виявляє, що приблизно через 2000 років «кожен чоловік, жінка та дитина мали б право лише на (!) 160 000 земних мас золота». Як наслідок, він стверджує, що будь-яка економіка, заснована на довгострокових складених відсотках, повинна врешті-решт зазнати краху через фізичну та математичну неможливість довгострокового експоненціального зростання на кінцевій планеті.[24] Гардін пише: «У цей пізній час мільйони людей вірять у плодючість грошей із запалом, який рідко надається традиційним релігійним вченням».[24] :67 Він стверджує, що, на відміну від деяких соціально вмотивованих тверджень, приріст населення також є експоненціальним зростанням, тому навіть трохи буде згубним в будь-якій точці світу, і що навіть найбагатші країни не мають імунітету.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Участь у русі за гідність смерті та самогубство

[ред. | ред. код]

Гардін, який страждав на розлад серця та синдром після поліомієліту[25] та його дружина Джейн, яка страждала на хворобу Лу Геріга, були членами організації End-of-Life Choices, раніше відомою як Hemlock Society.

Вірячи у вибір людей, коли померти, вони вбили себе у своєму будинку в Санта-Барбарі у вересні 2003 року, незабаром після 62-ї річниці весілля. Йому було 88, а їй 81.[26]

Суперечки

[ред. | ред. код]

Гардін викликав суперечки за свою підтримку антиемігрантських причин за життя та можливі зв'язки з білим націоналістичним рухом. Південний центр боротьби з бідністю зазначив, що Гардін працював у правлінні Федерації американської імміграційної реформи та соціальної контрактної преси та співзасновником антиміграційних каліфорнійців з питань стабілізації населення та Фонду охорони навколишнього середовища, який, за даними SPLC, «лобіював Конгрес за нативістську та ізоляціоністську політику».[9]

У 1994 році він був одним із 52 підписантів «Основної науки про інтелект»[27], редакторської статті, написаної Ліндою Готтфредсон і опублікованої в Wall Street Journal, де проголошено консенсус вчених, що підписали, щодо питань, пов'язаних з расою та інтелектом. публікація книги The Bell Curve.[9]

Остання книга Гардіна «Страусин фактор: наша короткозорість населення»(1999), попередження про загрозу перенаселення для стійкого економічного майбутнього Землі, закликає до примусових обмежень щодо «некваліфікованих репродуктивних прав» і стверджує, що позитивні дії є формою расизму.

Праці

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]
  • 1949, Biology: Its Human Implications W. H. Freeman[28]
  • 1952, Biology: Its Human Implications, Second Edition W. H. Freeman
  • 1961, Biology Its Principles and Implications W. H. Freeman
  • 1965, Nature and Man's Fate New American Library. ISBN 0-451-61170-5
  • 1966, Biology Its Principles and Implications, Second Edition W. H. Freeman
  • 1972, Exploring new ethics for survival: the voyage of the spaceship Beagle Viking Press. ISBN 0-670-30268-6
  • 1973, Stalking the Wild Taboo W. Kaufmann. ISBN 0-913232-03-3
  • 1974, Mandatory Motherhood: The True Meaning of 'Right to Life' Beacon Press. ISBN 0-8070-2177-6
  • 1977, The Limits of Altruism: an Ecologist's view of Survival Indiana University Press. ISBN 0-253-33435-7
  • 1980, Promethean Ethics: Living With Death, Competition, and Triage University of Washington Press. ISBN 0-295-95717-4
  • 1982, Naked Emperors: Essays of a Taboo-Stalker William Kaufmann, Inc. ISBN 0-86576-032-2
  • 1985, Filters Against Folly, How to Survive despite Economists, Ecologists, and the Merely Eloquent Viking Penguin. ISBN 0-670-80410-X
  • 1993, Living Within Limits: Ecology, Economics, and Population Taboos Oxford University Press. ISBN 0-19-509385-2
  • 1999, The Ostrich Factor: Our Population Myopia Oxford University Press. ISBN 0-19-512274-7

Вибрані статті журналу

[ред. | ред. код]
  • Hardin, G. (1960). The Competitive Exclusion Principle. Science. 131 (3409): 1292—1297. Bibcode:1960Sci...131.1292H. doi:10.1126/science.131.3409.1292. PMID 14399717.
  • Hardin, G (1968). The Tragedy of the Commons. Science. 162 (3859): 1243—1248. Bibcode:1968Sci...162.1243H. doi:10.1126/science.162.3859.1243. PMID 5699198.
  • Hardin, G. (1969). Not peace, but ecology. Brookhaven Symposia in Biology. 22: 151—161. PMID 4906521.
  • Hardin, G. (1970). Everybody's guilty. The ecological dilemma. California Medicine. 113 (5): 40—47. PMC 1501799. PMID 5485232.
  • Hardin, G. (1974). Commentary: Living on a Lifeboat. BioScience. 24 (10): 561—568. doi:10.2307/1296629. JSTOR 1296629. PMID 11661143.
  • Hardin, Garrett (1974). Lifeboat Ethics: the Case Against Helping the Poor. Psychology Today. 8: 38—43.
  • Hardin, Garrett (November 1976). Living with Faustian Bargain. Bulletin of the Atomic Scientists. 32 (8): 25—29. Bibcode:1976BuAtS..32i..25H. doi:10.1080/00963402.1976.11455655. ISSN 0096-3402.
  • Hardin, G. (1980). Ecology and the Death of Providence. Zygon. 15: 57—68. doi:10.1111/j.1467-9744.1980.tb00376.x.
  • Hardin, G. (1982). Discriminating Altruisms. Zygon. 17 (2): 163—186. doi:10.1111/j.1467-9744.1982.tb00477.x.
  • Hardin, G. (1983). Is Violence Natural?. Zygon. 18 (4): 405—413. doi:10.1111/j.1467-9744.1983.tb00524.x.
  • Hardin, G. (1985). Human Ecology: The Subversive, Conservative Science. Integrative and Comparative Biology. 25 (2): 469—476. doi:10.1093/icb/25.2.469.
  • Hardin, G. (1986). AIBS News. BioScience. 36 (9): 599—606. doi:10.1093/bioscience/36.9.599. JSTOR 1310194.
  • Hardin, G. (1994). The tragedy of the unmanaged commons. Trends in Ecology & Evolution. 9 (5): 199. doi:10.1016/0169-5347(94)90097-3. PMID 21236819.
  • Hardin, G. (1998). Essays on Science and Society: Extensions of "The Tragedy of the Commons". Science. 280 (5364): 682—683. doi:10.1126/science.280.5364.682. S2CID 153844385.

Розділи в книгах

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  3. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ CONOR.Sl
  5. ↑ а б в Hardin, G (1968). The Tragedy of the Commons. Science. 162 (3859): 1243—1248. Bibcode:1968Sci...162.1243H. doi:10.1126/science.162.3859.1243. PMID 5699198.
  6. ↑ Lavietes, Stuart (28 жовтня 2003). Garrett Hardin, 88, Ecologist Who Warned About Excesses. The New York Times. Процитовано 24 травня 2010.
  7. ↑ Hardin, Garrett (1963). Hardin, Garrett. "The cybernetics of competition: A biologist's view of society. Perspectives in Biology and Medicine. 7 (1): 80. doi:10.1353/pbm.1963.0034. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 14 грудня 2020.
  8. ↑ Miller, George Tyler (1993). Environmental Science: Sustaining the Earth. Wadsworth Publishing. ISBN 9780534178086.
  9. ↑ а б в Garrett Hardin. Southern Poverty Law Center (англ.). Архів оригіналу за 18 липня 2021. Процитовано 20 липня 2018.
  10. ↑ Hardin, Garrett (1 липня 1944). Symbiosis of Paramecium and Oikomonas. Ecology. 25 (3): 304—311. doi:10.2307/1931278. ISSN 1939-9170. JSTOR 1931278.
  11. ↑ Hardin, Garrett (1973). Chapter 1: I Become an Abortionist. Stalking the Wild Taboo. William Kaufmann, Inc. с. 3–9. ISBN 978-0-913232-03-3.
  12. ↑ Hardin, Garrett (1982). Chapter 22: Conservation's Secret Question. Naked Emperors. William Kaufmann, Inc. с. 190–195. ISBN 978-0-86576-032-5.
  13. ↑ Hardin, Garrett (1982). Chapter 7: "Scientific Creationism" — Marketing Deception as Truth. Naked Emperors. William Kaufmann, Inc. с. 49–57. ISBN 978-0-86576-032-5.
  14. ↑ The Tragedy of the Tragedy of the Commons. Scientific American (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2020. Процитовано 22 березня 2020.
  15. ↑ Radkau, Joachim (2008). Nature and Power: A Global History of the Environment. Cambridge University Press. с. 71. ISBN 978-0-521-85129-9. Radkau cites Grove and Rackham, The Nature of Mediterranean Europe: An Ecological History.
  16. ↑ Araral, E. (2014). Ostrom, Hardin and the commons: A critical appreciation and a revisionist view. Environmental Science & Policy. 36: 11—23. doi:10.1016/j.envsci.2013.07.011. S2CID 153755518.
  17. ↑ Bollier, David; Helfrich, Silke, ред. (2014). The Wealth of the Commons: A World Beyond Market and State. Levellers Press. ISBN 978-1-937146-14-6.
  18. ↑ Dasgupta, Partha (2001). Human Well-Being and the Natural Environment. Oxford University Press. ISBN 9780199247882.
  19. ↑ Ciriacy-Wantrup, S.V.; Bishop, R.C. (October 1975). 'Common Property' as a Concept in Natural Resources Policy (PDF). Natural Resources Journal. 15: 713—727. Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015. Процитовано 12 грудня 2014.
  20. ↑ Cox, Susan Jane Buck (Spring 1985). No tragedy of the commons (PDF). Journal of Environmental Ethics. 7 (1): 49—61. doi:10.5840/enviroethics1985716. Процитовано 12 грудня 2014.
  21. ↑ DeRobertis, Michelle; Lee, Richard W (June 2017). The Tragedy of the Commons of the Urban (and Suburban) Arterial. ITE Journal. 87 (6): 44—49. Процитовано 14 квітня 2019.
  22. ↑ Mildenberger, Matto (23 квітня 2019). The Tragedy of the Tragedy of the Commons. Scientific American. Архів оригіналу за 3 липня 2021. Процитовано 14 квітня 2019.
  23. ↑ Stalking the Wild Taboo — Stalkers: Hardin: Book Review [Архівовано 14 листопада 2010 у Wayback Machine.]
  24. ↑ а б в Hardin, Garrett (1993). Living Within Limits. Oxford University Press. ISBN 9780198024033. «Chapter 8. Growth Real and Spurious» available online at Garrett Hardin Society.
  25. ↑ Uh, not sure what to put here. Personal acquaintance? Keynote Address 'We must learn again for ourselves what we have inherited', Wilderness Conference, SF, 1970, or perhaps *A 110. The economics of wilderness. Natural History, 78(6):20-27. 1969.
  26. ↑ Steepleton, Scott (19 вересня 2003). Pioneering professor, wife die in apparent double suicide. Santa Barbara News-Press. Процитовано 28 вересня 2007.
  27. ↑ Gottfredson, Linda (13 грудня 1994). Mainstream Science on Intelligence (PDF). Wall Street Journal. с. A18. Процитовано 12 грудня 2014.
  28. ↑ GARRETT HARDIN BIBLIOGRAPHY (PDF). Garrett Hardin Society. Архів оригіналу (PDF) за 31 липня 2020. Процитовано 16 жовтня 2019.
  29. ↑ Phi Beta Kappa Award in Science – List of Previous Winners. The Phi Beta Kappa Society. Архів оригіналу за 22 грудня 2005. Процитовано 6 грудня 2010.

Подальше читання

[ред. | ред. код]

Ппосилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ґаррет_Гардін&oldid=41885093