Фредерік Бастіа
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (лютий 2024) |
| Фредерік Бастіа | |
|---|---|
фр. Frédéric Bastiat  | |
 | |
| Ім'я при народженні | фр. Claude Frédéric Bastiat |
| Народився | 29 червня 1801 Байонна |
| Помер | 24 грудня 1850 (49 років) Рим, Папська держава ·туберкульоз |
| Поховання | Сан-Луїджі-дей-Франчезі[1] |
| Країна |  Франція |
| Діяльність | філософ, економіст, есеїст, політик, магістрат, письменник, political economist |
| Галузь | політика[2] і економіка[2] |
| Alma mater | Royal Abbey of Sorèzed |
| Знання мов | французька[3][2][4] |
| Magnum opus | Метафора про розбите вікно, Economic Harmoniesd, Петиція свічкарів і Закон (книга Бастіа) |
| Посада | Q67194597?, член генеральної радиd і мирові суди |
| |
Фредері́к Бастіа́ (фр. Frédéric Bastiat; повн. Claude-Frédéric Bastiat, 30 червня 1801, Байонна — 24 грудня 1850, Рим) — французький економіст, проповідував гармонію інтересів капіталу і праці, представляючи капіталізм як природну організацію суспільства. Бастіа розвинув економічну концепцію альтернативної вартості та ввів метафору про розбите вікно в економічну теорію. Також він був "вільним каменярем" і членом Національної асамблеї Франції.[5]. Взаємини між класами Бастіа розглядав як обмін послугами, а прибутки капіталістів як процент на капітал.
Економіст Йозеф Шумпетер назвав його «найблискучішим економічним журналістом, який будь-коли жив» .
Як прихильник класичної економіки та економіки Адама Сміта, його погляди підтримували вільний ринок і вплинули на формування Австрійської школи. Він найбільш відомий своєю книгою «Закон», де стверджував, що закон повинен захищати такі права, як приватна власність, а не «розграбовувати» чуже майно.
Бастіа народився в Байонні, Гасконі (Аквітанія) — портовому місті на півдні Франції, розташованому на березі Біскайської затоки.
Фредерік осиротів у віці дев’яти років, виховувався дідом та незаміжньою тіткою Жюстіною Бастіа між Сенгрессом і Байонною.[6] [7]Він розпочав навчання в абата Мейлана в Байонні та відвідував коледж у Сен-Севері, а в 1815 році[8] його сім’я влаштувала його до бенедиктинської школи-інтернату в абатстві Сорез поблизу Кастра (королівський військовий коледж,[9] якому в 1813 році було надано статус ліцею і який приймав протестантів), де він вивчав філософію, а також англійську, іспанську та італійську мови.[6][7]
У 1818 році Бастіа залишив коледж і був відправлений дідом працювати молодшим клерком (commis) у свого дядька, адвоката Анрі Монклара (1766–1831), у байоннському відділенні міжнародної торгової фірми «Монклар і Бастіа», де раніше його батько був партнером.[6][7]
На початку 1820 року Бастіа прочитав «Трактат з політичної економії» Жана-Батиста Сея; протягом наступних п’яти років він продовжував вивчати цю тему за працями Сея, Адама Сміта та Антуана Дестута де Трейсі, а також за статтями в ліберальному журналі Шарля Конта та Шарля Дюнуа «Le Censeur européen». [8]
У 1821 році Бастіа був прийнятий до масонської ложі «La Zélée», до лав якої входили його дід (з 1790 року), його покійний батько (принаймні з 1792 року) та його дядьки. У 1822 році він став хранителем печаток ложі «La Zélée», а в 1823 році виконував обов’язки її оратора. Завдяки своєму товаришеві по ложі, друкареві Бернару Ламеньєру (1776–1842), Бастіа увійшов до кола молодої ліберальної інтелігенції, що оточувала впливового банкіра Жака Лаффіта, уродженця Байонни та зятя Ламеньєра. [6]
Хоча плани Бастіа щодо здобуття вищої освіти в Парижі не здійснилися через сімейні обставини, маєток Сенгресс, який він успадкував після смерті діда в 1825 році, надав йому можливість продовжувати свої теоретичні дослідження.[6] Він відійшов від морської торгівлі, щоб вести життя джентльмена-фермера, і присвятив чимало інтелектуальних зусиль агрономії, часто відвідуючи з навчальною метою Сільськогосподарську академію Ланд (Académie agricole des Landes) у річковому порту Мон-де-Марсан. У 1827 році він розпочав вивчення праць Шарля Дюнуає та Бенджаміна Франкліна, водночас заявляючи, що «чесноти» останнього для нього недосяжні.[8]
Після «липневої революції» 1830 року, що була справою середнього класу, Бастіа став політично активним і поширив брошуру, адресовану виборцям департаменту Ланди з нагоди парламентських виборів того року, в якій він критикував державне оподаткування та апелював до індивідуальної раціональності виборців в інтересах загального блага. [8]
У 1831 році його обрали мировим суддею міста Мугрон, а в 1832 році — членом Генеральної ради (законодавчої асамблеї на рівні департаменту) департаменту Ланди. Після Французької революції 1848 року його обрали до Національної законодавчої асамблеї. [10]
Бастіа, який ще у 1825 році віддав належне Англії за те, що вона «як завжди йде в авангарді європейської цивілізації»,[8] до 1842 року став палким прихильником антипротекціоністської «Ліги проти законів про зерно» Річарда Кобдена, і з радістю привітав відкриття того ж року Англійського клубу в По. Здобувши загальнонаціональне визнання як економіст завдяки публікації своєї статті на захист «Манчестерського лібералізму» Кобдена в журналі «Journal des économistes» у жовтні 1844 року, Бастіа розпочав листування з Кобденом, що призвело до укладення між ними політичного союзу проти протекціонізму та соціалізму. Бастіа відвідав Англію в 1845 та 1848 роках, а до 1846 року переїхав до Парижа, де став свідком повстання «Червневих днів» 1848 року. На початку 1846 року він заснував у Бордо асоціацію з метою започаткування руху за вільну торгівлю у Франції.[8]
Бастіа захворів на туберкульоз, ймовірно, під час своїх поїздок по Франції з метою поширення своїх ідей, і ця хвороба зрештою завадила йому виголошувати подальші промови (зокрема в законодавчій асамблеї, до якої його було обрано у 1848 та 1849 роках) та скоротила його життя. У праці «Закон» він писав: «До дня моєї смерті я проголошуватиму цей принцип з усією силою своїх легенів (яка, на жаль, є надто недостатньою)». [7]
Восени 1850 року лікарі відправили його до Італії. Спочатку він поїхав до Пізи у Великому герцогстві Тоскани, а потім — до Риму. Перед смертю 24 грудня 1850 року Бастіа, як стверджують, покликав тих, хто був поруч, підійти до його ліжка і прошепотів: «Правда, правда».[7] Він похований у церкві Сан-Луїджі-дей-Франчезі в Римі.
Бастіа був автором численних праць з економіки та політичної економії, які загалом вирізнялися чіткою структурою, переконливою аргументацією та гострим гумором. Економіст Мюррей Ротбард писав:
«Бастіа справді був ясним і чудовим письменником, чиї блискучі та дотепні есе та байки й донині залишаються видатними та нищівними критичними роздумами щодо протекціонізму та всіх форм державних субсидій і контролю. Він був справді блискучим прихильником необмеженого вільного ринку».[10]
Однак сам Бастіа заявляв, що субсидії мають бути доступними, хоча й обмеженими, за надзвичайних обставин, кажучи:
«За надзвичайних обставин, у невідкладних випадках, держава повинна виділяти певні ресурси для надання допомоги деяким нещасним людям, щоб допомогти їм пристосуватися до мінливих умов». [11]
Його першими опублікованими працями були два коротких дослідження про виноробну галузь у Ландах — «Le fisc et la vigne» (1841) та «Mémoire sur la question vinicole» (1843), у яких він звинувачував надмірне оподаткування у кризі регіональної галузі. [8].
Серед його найвідоміших праць — «Економічні софізми»[12], серія есеїв (спочатку опублікованих у «Journal des économistes»), що містять захист вільної торгівлі. Бастіа написав цю працю, мешкаючи в Англії, щоб попередити творців Французької Республіки про небезпеки, яких слід уникати. У 1867 році «Економічні софізми» були перекладені та адаптовані для американської аудиторії економістом та істориком грошового обігу Олександром дель Маром, який писав під псевдонімом Еміль Вальтер.[13]
Цей твір, адресований «добрим людям» як аргумент на користь вільної торгівлі, характеризують як «аналог курсу „Економіка 101“ для першокурсників».[8] У «Економічних софізмах» міститься сатирична притча, відома як «петиція свічників», у якій свічники та виробники лою лобіюють Палату депутатів французької Липневої монархії (1830–1848), щоб та затулила Сонце, аби запобігти його недобросовісній конкуренції з їхньою продукцією. [14] Також до «Софізмів» входить жартівлива петиція до короля з проханням прийняти закон, що забороняє використання правої руки всім людям, ґрунтуючись на припущенні деяких його сучасників, що більші труднощі означають більше праці, а більше праці — більше багатства.[15]
Найвідомішим твором Бастіа є його книга «Закон» (La Loi),[16] яка спочатку була опублікована у вигляді брошури в 1850 році. У ній визначається справедлива система законів, а потім демонструється, як такі закони сприяють розвитку вільного суспільства. У праці «Закон» Бастіат писав, що кожен має право захищати «свою особу, свою свободу та свою власність». Держава має бути лише «заміною індивідуальних сил спільною силою» для захисту цього права. На думку Бастіа, справедливість (тобто захист життя, свободи та власності людини) має чіткі межі, але якщо влада уряду поширюється далі на благодійні починання, то уряд стає настільки безмежним, що може зростати нескінченно. Результатом цього стає етатизм, «заснований на трьох гіпотезах: повній інертності людства, всемогутності закону та непогрішності законодавця». Тоді суспільство стає об’єктом соціальної інженерії з боку законодавця і мусить підкорятися його волі «як глина гончареві», кажучи:
Соціалізм, подібно до давніх ідей, з яких він походить, плутає різницю між урядом і суспільством. Внаслідок цього щоразу, коли ми заперечуємо проти чогось, що робить уряд, соціалісти роблять висновок, що ми заперечуємо проти самого факту такого вчинку. Ми не схвалюємо державну освіту. Тоді соціалісти кажуть, що ми проти будь-якої освіти. Ми заперечуємо проти державної релігії. Тоді соціалісти кажуть, що ми взагалі не хочемо релігії. Ми виступаємо проти рівності, нав’язуваної державою. Тоді вони кажуть, що ми проти рівності. І так далі, і так далі. Це ніби соціалісти звинувачують нас у тому, що ми не хочемо, щоб люди їли, бо не хочемо, щоб держава вирощувала зерно. Я не заперечую їхнього права вигадувати соціальні комбінації, рекламувати їх, відстоювати їх і випробовувати їх на собі, за власний рахунок і на власний ризик. Але я заперечую їхнє право нав’язувати нам ці плани законом — силою — і змушувати нас оплачувати їх нашими податками.
Бастіа стверджує, що закон стає спотвореним, коли він карає право людини на самооборону (свого життя, свободи та власності) на користь права іншої особи на узаконене грабування, яке він визначає як «ситуацію, коли закон забирає у одних людей те, що їм належить, і віддає це іншим людям, яким це не належить. Подивіться, чи закон приносить користь одному громадянину за рахунок іншого, роблячи те, чого сам громадянин не може зробити, не скоївши злочину», до чого він зараховує податкову підтримку «захисних тарифів, субсидій, гарантованих прибутків, гарантованих робочих місць, програм допомоги та соціального забезпечення, державної освіти, прогресивного оподаткування, безкоштовного кредитування та громадських робіт». На думку Бастіа, законне пограбування може здійснюватися «безліччю способів». Отже, ми маємо нескінченну кількість планів для його організації: мита, протекціонізм, пільги, субсидії, заохочення, прогресивне оподаткування, державні школи, гарантовані робочі місця, гарантовані прибутки, мінімальна заробітна плата, право на допомогу, право на засоби праці, безкоштовний кредит тощо, тощо. Усі ці плани в сукупності — зі своєю спільною метою законного грабунку — становлять соціалізм». Бастіа також висловив таку гумористичну думку:
«Якщо природні схильності людства настільки погані, що небезпечно дозволяти людям бути вільними, то як же так виходить, що схильності цих організаторів завжди добрі? Хіба законодавці та їхні призначені агенти не належать також до людського роду? Чи, може, вони вважають, що самі зліплені з кращої глини, ніж решта людства?»[17]
У своєму есе 1850 року «Ce qu’on voit et ce qu’on ne voit pas» («Те, що видно, і те, що не видно») Бастіат, використовуючи притчу про розбите вікно, фактично ввів поняття альтернативних витрат, хоча й не назвав його так. Цей термін був введений лише через понад 60 років після його смерті Фрідріхом фон Візером у 1914 році.
Бастіа відомий тим, що в 1849–1850 роках вів дебати з П’єром-Жозефом Прудоном щодо легітимності відсотків.[18] Як стверджував Робер Леру, Бастіа був переконаний, що антивідсоткова доктрина Прудона «була повною антитезою будь-якого серйозного підходу».[8] Прудон, як відомо, втратив самоконтроль і вдався до особистих нападів: «Ваш розум спить, а точніше, він ніколи не прокидався. Ви — людина, для якої логіка не існує. Ви нічого не чуєте, нічого не розумієте. Ви позбавлені філософії, науки та людяності. Ваша здатність міркувати, як і здатність зосереджуватися та проводити порівняння, дорівнює нулю. З наукової точки зору, пане Бастіа, ви — мертва людина».[19]
Бастіа створював свої роботи напередодні і безпосередньо під час революцій 1848-1849. Одночасно з ним заявив про себе Карл Маркс. Однак позиції двох економістів були діаметрально протилежні.
Бастіа доводив, що нагромадження капіталу веде до збагачення найманих працівників: за підвищенням продуктивності праці слідує зростання реальних доходів робітників, як за рахунок зростання оплати праці, так і за рахунок здешевлення продуктів, які виробляють і споживають ті ж робітники. Одночасно з ростом капіталу знижується і його ціна, тим самим прискорюючи розвиток економіки. Таким чином, інтереси і капіталістів, і робітників збігаються - як мінімум, у вимозі вільної торгівлі та обмеження державного втручання.
Капітал, за твердженням Бастіа, завжди працює на інтереси людей, які їм не володіють - тобто, на інтереси споживачів. Тому для Бастіа економіка — це перш за все точка зору споживача: «будь-які явища в економіці слід оцінювати з точки зору споживача». Банкіри контролюють конкретні адреси, куди тече капітал, але загальний напрямок інвестицій визначається масою споживачів. Втручання держави в практику приватних капітальних вкладень спотворює волю споживачів і призводить до неефективного, сповільненого, розвитку.
Бастіа відомий як активний популяризатор економічної науки. Широку відомість він отримав після публікації серії статей, в яких піддав жорсткій критиці протекціонізм. На ці статті Бастіа надихнула кампанія Річарда Кобдена проти британських законів про зерно, які обмежували імпорт зернових). Бастіа поклявся стати «французьким Кобденом».
Бастіа використав образ розбитого вікна для ілюстрації помилковості думки про те, що будь-яка нещасна подія, катастрофа, сприятиме економічному пожвавленню і зростанню.
Одна з найбільш відомих фраз Бастіа — «Париж нагодований!», яку він виголосив, усвідомивши, що за відсутності централізованого постачання, дефіциту продуктів у Парижі XIX ст. не спостерігається. Ця фраза є синонімічною до метафори Адама Сміта «невидима рука ринку» і ілюструє самоорганізованість вільного ринку. Джин Келлахан використав цю фразу Бастіа у своїй «Економіці для звичайних людей»:
«Ніхто не складав єдиний план завозу товарів для міста, але набір і обсяг товарів, які декларувалися у міських воріт, виявлялися приблизно «вірними». У XIX ст. французький економіст Фредерік Бастіа звернув увагу на це дивовижне явище, вигукнувши «Париж нагодований!»
«Економіка для простих людей», Джин Келлаган
Карл Маркс піддав критиці погляди Бастіа в своїй праці «Кері і Бастіа» (1857) та інших творах. Зокрема, Маркс характеризував Бастіа як «...найбільш ницого, а тому найвдалішого представника вульгарно-економічної апологетики».[20]
Йозеф Шумпетер назвав Бастіа «найяскравішим економічним журналістом поміж усіх будь-коли живших».
У 1953-1959 роках група найближчих друзів та учнів Мюррея Ротбарда, які відвідували семінар Людвіга фон Мізеса у Нью-Йоркському університеті, називала себе "Гуртком Бастіа" (англ. The Circle Bastiat). Серед учасників гуртка були Ральф Райко, Джордж Рісман, Леонард Ліджіо, Роберт Гессен, Брюс Ґолдберґ.[21]
- "Економічні софізми". Sophismes économiqutes, P., 1846, nouv. éd.. P., 1854, (рос. пер. — Экономические софизмы, СПБ, 1863);
- "Економічні гармонії". Harmonies économiques. P., 1840, nouv. éd., P., 1954; (рос. пер. — Экономические гармонии [М.], 1904);
- "Що видно і чого не видно". Ce qu'on voit et ce qu'on ne voit pas. Choix de sophismes et de pamphlets économiques, avec une préface d'Alain Madelin, Éditions Romillat, 1993, (ISBN 2878940040).
- Бастіа Ф. Що ми бачимо і чого не бачимо. Закон. Держава. Кляті гроші / Фредерік Бастіа ; пер. з фр. та англ. Н. Афончиної. — Київ : Free Economy Institute | Інститут вільної економіки, 2021. — 228 с. (ISBN 978-966-521-771-8)
- «Держава — це величезна фікція, за допомогою якої всі намагаються жити за рахунок інших»[22]
- «Коли грабіж стає способом життя групи людей, вони незабаром створюють для себе легальну систему, яка дозволяє це, і моральний кодекс, який прославляє це»
- «В результаті обміну, добробут кожного приносить користь всім»
- «Конкуренція — це просто відсутність гноблення»
- «Поганий економіст відрізняється від доброго тим, що перший керується лише наслідками, які видно, а другий бере до уваги і те, що видно, і всі ті наслідки, які необхідно передбачити». (Що ми бачимо і чого не бачимо)
- «Податок — це грабунок по закону».
- «… Коли їм [державним діячам] доводиться вибирати між реальним благом [для себе] і абстрактною справедливістю [для народу], остання сильно ризикує бути невибраною».
- ↑ Find a Grave — 1996.
- 1 2 3 Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Initiated in 1820 at "La Zélée" lodge in Bayonne (La Franc-maçonnerie à Bayonne, 1980).
- 1 2 3 4 5 Dupouy, Madeleine (16 September 2017). "Les années d'apprentissage à Bayonne de Frédéric Bastiat (1801-1850)". Cercle Frédéric Bastiat. Archived from the original on 15 August 2025. Retrieved 21 December 2025.
- 1 2 3 4 5 Roche III, George Charles (1971). Frédéric Bastiat: A Man Alone. New Rochelle, NY: Arlington House. ISBN 978-0870001161.
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Leroux, Robert (2011). Political Economy and Liberalism in France: The Contributions of Frédéric Bastiat. Routledge Studies in the History of Economics. London: Routledge. ISBN 978-1136795145.
- ↑ Vaucelle, Serge; McClelland, John (2019), "'Christian Patriotism' and Physical Education in Pre-Revolutionary France: The Royal Military School in Sorèze in the Eighteenth Century", International Journal of the History of Sport, 36: 474–492, doi:10.1080/09523367.2019.1653854
- 1 2 Thornton, Mark (11 April 2011) "Why Bastiat Is Still Great". Mises Institute. Retrieved 1 August 2019.
- ↑ "Justice and fraternity" (15 June 1848). Journal des Économistes. p. 313.
- ↑ Bastiat, Frédéric [1845] (1996). "Economic Sophisms". Goddard, A. (trans.). Irvington-on-Hudson, New York: The Foundation for Economic Education. Retrieved 12 December 2008.
- ↑ Walter, Emile (del Mar, Alexander, pseud.) (1867). What is free trade? An adaptation of Frederick Bastiat's "Sophismes economiques". New York: G.P. Putnam and Son, repr. Dodo Press. ISBN 978-1409938125.
- ↑ Bastiat, Frédéric. "Candlemakers' petition" (PDF). Archived from the original (PDF) on 31 October 2005. Retrieved 12 December 2008.
- ↑ "Bastiat: Economic Sophisms, Series 2, Chapter 16". Library of Economics and Liberty. Retrieved 3 March 2013.
- ↑ Frédéric Bastiat. "The Law" (PDF). Archived (PDF) from the original on 19 March 2015. Retrieved 29 March 2015.
- ↑ "The Law". Bastiat.org.
- ↑ "Bastiat-Proudhon Debate on Interest". Praxeology.net. Retrieved 2 December 2008.
- ↑ Roche, Charles George. "Frederic Bastiat: A Man Alone". Arlington House, 1971, p. 153.
- ↑ Маркс К. и Энгельс Ф., Соч., 2 изд., т. 23, с. 18
- ↑ David Gordon. The Circle Bastiat, Mises Institute, 03/09/2012
- ↑ Bastiat, Frédéric (1848). Journal des Débats (фр.). Journal des Débats, n° du 25 septembre 1848. с. n° du 25.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Горкіна Л. Бастіа (Bastiat) Фредерік // Економічна енциклопедія: в трьох томах. Т. 1. / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. с. 93-94. ISBN 966-580-077-9 (Т. 1)
- bastiat.org — сайт присвячений Ф. Бастіа.
- Історія економічних учень — Базилевич: 5.2.2. Теорія "послуг" Ф. Бастіа
 |
Це незавершена стаття про економіста. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Попередники |  | |
|---|---|---|
| Засновники | ||
| Історія і методологія | ||
| Економісти (макроекономіка) | ||
| Економісти (мікроекономіка) | ||
| Відомі послідовники | ||
| За власником | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| За природою | |||||
| Загальні ресурси[en] | |||||
| Теорія | |||||
| Додатково |
| ||||
| Накопичення та перерозподіл | |||||
| Дослідники (ключова праця) | |||||
| |||||
