Історія Землі: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 560: Рядок 560:
| ref = harv
| ref = harv
}}</ref>
}}</ref>

<ref name=Olson-2006>{{cite journal
|title=Photosynthesis in the Archean Era|journal=Photosynthesis Research
|date=February 2, 2006
|first=John M.
|pages=109–17
|last=Olson
|volume=88
|issue= 2 / May, 2006
|doi=10.1007/s11120-006-9040-5
|url=http://www.springerlink.com/content/g6n805154602432w/
|accessdate=2010-02-16
|pmid=16453059
|ref=harv
}}</ref>
}}
}}


Версія за 08:20, 16 серпня 2015

Цю статтю перекладають з іншої мови.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця стаття не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач Jarozwj (внесок, журнали) о 08:20 UTC (4627154 хвилини тому).
Геологічний час у вигляді діаграми, яка показує відносні розміри епох в історії Землі

Історія Землі описує найважливіші події та основні етапи розвитку планети Земля з моменту її утворення і до наших днів[1][2]. Майже всі галузі природознавства зробили свій внесок у розуміння основних подій минулого Землі. Вік Землі становить приблизно одну третину віку Всесвіту. За цей проміжок часу відбулась величезна кількість біологічних та геологічних змін.

Земля утворилася близько 4,54 млрд років тому шляхом акреції з протопланетного диску, дископодібної маси газу, пилу, які залишились від утворення Сонця, котра і дала початок Сонячній системі. Вулканічна дегазація створила первинну атмосферу, але в ній майже не було кисню і вона була б токсичною для людей і сучасного життя в цілому. Більша частина Землі була розплавленою через активний вулканізм та часті зіткнення з іншими космічними об'єктами. Одне з таких крупних зіткнень, згідно з припущеннями, призвело до нахилу земної оси і формуванню Місяця. З часом такі космічні бомбардування припинились, що дозволило планеті охолонути і утворити тверду кору. Доставлена на планету кометами і астероїдами вода сконденсувалась у хмари та океани. Земля стала, нарешті, гостинною для життя, а найбільш ранні її форми збагатили атмосферу киснем. Принаймні перший мільярд років життя на Земле існувало в малих і мікроскопічних формах. Близько 580 мільйонів років тому виникло складне багатоклітинне життя, а під час кембрійського періоду вона пережила процес швидкої диверсифікації в більшість основних типів. Близько шести мільйонів років тому від гомінід відділилась лінія гомініні, що призвело до появи шимпанзе (наших найближчих родичів), і надалі до сучасної людини●.

З моменту її формування на нашій планеті постійно відбуваються біологічні та геологічні зміни. Організми неперервно розвиваються, набувають нових форм або вимирають у відповідь на постійні зміни планети. Процес тектоніки плит відіграє важливу роль у формуванні океанів та континентів Землі, а також життя, якому вони дають притулок. Біосфера, в свою чергу, значно вплинула на атмосферу та інші абіотичні умови на планеті, такі, як утворення озонового шару, поширення кисню, а також створення ґрунту. Хоча люди не здатні сприймати це у зв'язку з їх відносно коротким періодом життя, ці зміни продовжуються і будуть продовжуватись на протязі наступних декількох мільярдів років.

Геохронологічна шкала

Докладніше: Геохронологічна шкала

Історія Землі в хронологічному порядку, організована в таблицю, відома як геохронологічна шкала. Шкала розбита на інтервали на основі стратиграфічного аналізу.[2][3]

СидерійРясійОрозирійСтатерійКалімійЕктазійСтенійТонійКріогенійЕдіакарійЕоархейПалеоархейМезоархейНеоархейПалеопротерозойМезопротерозойНеопротерозойПалеозойМезозойКайнозойГадейАрхейПротерозойФанерозойДокембрій
Кембрійський періодОрдовицький періодСилурійський періодДевонський періодКам'яновугільний періодПермський періодТріасовий періодЮрський періодКрейдовий періодПалеогеновий періодНеогеновий періодЧетвертинний періодПалеозойМезозойКайнозойФанерозой
ПалеоценЕоценОлігоценМіоценПліоценПлейстоценГолоценПалеогенНеогенЧетвертинний періодКайнозой
ГеласійКалабрійський ярусПлейстоценПлейстоценПлейстоценГолоценЧетвертинний період
млн років тому

Формування Сонячної системи

Докладніше: Формування та еволюція Сонячної системи
Протопланетний диск в уяві художника

Стандартною моделлю формування Сонячної системи (в тому числі Землі) є гіпотеза сонячної туманності.[4] Згідно з цією теорією Сонячна система утворилася з великої хмари міжзоряного пилу і газу, що оберталася, яка називається сонячною туманністю. Вона складалася з водню і гелію, утворених невдовзі після Великого вибуху 13,7 млрд років тому, і більш важких елементів, викинутих надновими. Біля 4,5 млрд років тому туманність почала скорочуватись, можливо це було викликано ударною хвилею наднової неподалік.[5] Ударна хвиля також могла бути створена обертанням туманності. Коли хмара почала прискорюватись, її кутовий момент, гравітація та інерція сплюснули її в протопланетний диск перпендикулярно до її осі обертання. В результаті зіткнень крупних уламків один з одним почали формуватися протопланети, що оберталися навколо центру туманності[6].

Речовина в центрі туманності, не маючи великого кутового моменту, стиснулася і нагрілася, в результаті чого почався ядерний синтез водню в гелій. Після ще більшого скорочення, зірка типу T Тельця спалахнула і перетворилася в Сонце. Тим часом, у внутрішній області туманності гравітація викликала процес конденсації навколо збурення густини і частинок пилу, а інша частина протопланетного диску почала розділятися на кільця. В процесі, відомому як акреція, частинки пилу і уламки злипаються разом у більші фрагменти, утворюючи планети[6]. Таким способом формується Земля близько 4,54 млрд років тому (з похибкою 1 %).[7][8][9][10] Цей процес в основному завершився на протязі 10-20 мільйонів років.[11] Сонячний вітер новоутвореної зірки типу Т Тельця очистив більшу частину матерії на диску, яка ще не сконденсувалася в більш крупних тілах. Той самий процес буде створювати акреційні диски навколо практично всіх новоутворених зірок у Всесвіті, у деяких з цих зірок з'являться планети.[12]

Протоземля збільшилась за рахунок акреції, доки її поверхня була достатньо гарячою, щоб розплавляти важкі, сидерофільні елементи. Метали, маючи вищу густину, ніж силікати, занурились всередину Землі. Ця залізна катастрофа[en] призвела до розділення на примітивну мантію і металічне ядро через всього 10 мільйонів років після того, як Земля почала формуватися, створивши шарувату структуру Землі і сформувавши магнітне поле Землі.[13] Перша атмосфера Землі, захоплена з сонячної туманності, складалася з легких (атмофільних) елементів сонячної туманності, в основному водню та гелію. Поєднання сонячного вітру та високої температури поверхні новоутвореної планети призвели до втрати частини атмосфери, в результаті чого в атмосфері в даний час відсоткове співвідношення цих елементів до більш важких нижче ніж у космічному просторі.[14].

Геологічна історія Землі

Докладніше: Геологічна історія Землі

Геологічна історія Землі — послідовність подій у розвитку Землі як планети: від утворення гірських порід, виникнення і руйнування форм рельєфу, занурення суші під воду, відступання моря, зледеніння, до появи і зникнення тварин і рослин та інших подій геохронологічної шкали часу. Створювалась в основному на основі вивчення шарів гірських порід планети (стратиграфія).

Спочатку Земля була розплавлена і розжарена через сильний вулканізм та часті зіткнення з іншими тілами. Але, зрештою, зовнішній шар планети охолоджується і перетворюється в Земну кору. Трохи пізніше, в результаті зіткнення по дотичній● з небесним тілом, розміром як Марс і масою близько 10 % земної, утворився Місяць. В результаті більша частина речовини об'єкта, що вдарився, і частина речовини земної мантії були викинуті на навколоземну орбіту. З цих уламків зібрався прото-Місяць і почав обертатися по орбіті з радіусом близько 60 000 км. Земля в результаті удару отримала різке збільшення швидкості обертання, здійснюючи один оберт за 5 годин, і помітний нахил осі обертання. Дегазація та вулканічна активність створила першу атмосферу на Землі. Конденсація водяної пари, а також лід з комет, що зіштовхувалися із Землею, утворили океани.

На протязі сотень мільйонів років поверхня планети постійно змінювалась, континенти формувались і розпадались. Вони мігрували по поверхні, іноді об'єднуючись і формуючи суперконтинент. Приблизно 750 млн років тому, суперконтинент Родинія, найбільш ранній з відомих, почав розпадатися. Пізніше, з 600 до 540 мільйонів років тому, континенти сформували Паннотію● і, нарешті, Пангею, яка розпалась 180 млн років тому.

Сучасна льодовикова ера почалась близько 40 млн років тому, а потім посилилась в кінці пліоцену. Полярні регіони відтоді зазнали повторюваних циклів зледеніння і танення, які повторювались через кожні 40–100 тис. років. Остання льодовикова епоха поточного льодовикового періоду закінчилась близько 10 000 років тому.

Вік Землі

Докладніше: Вік Землі

Вік Землі — час, який пройшов з моменту утворення Землі як самостійного планетарного тіла. Згідно з сучасними науковими даними вік Землі складає 4,54 мільярдів років (4.54× 109 років ± 1 %).[9][15][16] Ці дані землі ґрунтуються на радіометричному датуванні віку метеоритної речовини і відповідає віку найстаріших земних та місячних взірців.

Після наукової революції і розвитку методів радіометричного датування віку виявилось, що чимало взірців мінералів мають вік понад мільярд років. Найстарші зі знайдених на даний момент — дрібні кристали циркону з Джек Хілз[en] в Західній Австралії — їх вік не менше 4404 мільйонів років.[17][18][19] На основі порівняння маси і світимості Сонця та інших зірок було зроблено висновок, що Сонячна система не може бути набагато старшою від цих кристалів. Конкреції, багаті кальцієм та алюмінієм, які зустрічаються в метеоритах — найстаріші відомі взірці, які сформувалися у межах Сонячної системи: їх вік 4567 мільйонів років,[20][21] що дає можливість встановити вік Сонячної системи і верхню межу віку Землі. Існує гіпотеза, що формування Землі почалось невдовзі після утворення кальцій-алюмінієвих конкрецій та метеоритів. Оскільки точний час утворення Землі невідомий і різні моделі дають розбіжності від кількох мільйонів до 100 мільйонів років, точний вік планети важко визначити. Крім того, важко визначити абсолютно точний вік найстаріших порід, що виходять на поверхню Землі, оскільки вони складені з мінералів різного віку.

Історія життя на Землі

Докладніше: Історія життя на Землі
Хронологія еволюції.

Історія життя на Землі почалась з моменту появи першої живої істоти — 3,7 мільярдів років тому — і продовжується досі. Подібність між всіма організмами вказує на наявність спільного предка, від якого походять всі інші живі істоти[22].

Ціанобактеріальні мати та археї були домінуючою формою життя на початку архейського еону і були величезним еволюційним кроком того часу[23]. Кисневий фотосинтез, який з'явився близько 2500 мільйонів років тому, в зрештою призвів до оксигенації атмосфери, яка почалась приблизно 2400 млн років тому[24]. Найбільш ранні свідчення еукаріот датуються 1850 млн років тому, хоча, можливо, вони з'явились раніше — диверсифікація еукаріот прискорилась, коли вони почали використовувати кисень в метаболізмі. Пізніше, близько 1700 млн років тому, почали з'являтися багатоклітинні організми з диференційованими клітинами для виконання спеціалізованих функцій[25].

Близько 1200 млн років тому з'являються перші водорості, а вже приблизно 450 млн років тому — перші вищі рослини[26]. Безхребетні тварини з'явилися в едіакарійському періоді[27], а хребетні виникли близько 525 мільйонів років тому під час кембрійського вибуху[28].

Під час пермського періоду з крупних хребетних переважали синапсиди — можливі предки ссавців[29], але події пермського вимирання (251 млн років тому) знищили 96% всіх морських видів і 70% наземних видів хребетних, в тому числі й синапсидів[30][31]. В періоді відновлення після цієї катастрофи, архозаври стали стали найбільш поширеними наземними хребетними і витіснили терапсид в середині тріасу[32]. В кінці тріасу архозаври дали початок динозаврам, які домінували на протязі юрського та крейдового періодів[33]. Предки ссавців у той час були невеликими комахоїдними тваринами[34]. Після крейдово-палеогенового вимирання 65 мільйонів років тому всі динозаври вимерли[35], залишивши після себе еволюційну гілку, яка пішла від них  — птахів. Після цього ссавці почали швидко збільшуватися в розмірах і різноманітності, оскільки тепер з ними майже ніхто не конкурував[36]. Такі масові вимирання, можливо, прискорювали еволюцію шляхом надання можливості новим групам організмів до диверсифікації[37].

Викопні рештки показують, що квіткові рослини з'явилися в ранньому крейдовому періоді (130 мільйонів років тому) і, ймовірно, допомогли еволюціонувати запилюючим комахам. Суспільні комахи з'явились приблизно в той же час, що і квіткові рослини. Хоча вони займають лише невелику частину «родоводу» комах, в даний час вони складають більше половини їх загальної кількості.

Люди належать до приматів, які почали ходити вертикально близько 6 млн років тому. Хоча розмір мозку їх предків був приблизно таким самим, як і в інших гомінід, наприклад, шимпанзе, він почав збільшуватися 3 млн років тому.

Катархей та архей

Докладніше: Катархей та Архей

Перший еон в історії Землі, Катархей, починається з формування Землі і продовжується до архейського еону 3,8 млрд років тому.[2]:145 Найдавніші знайдені на Землі породи датуються приблизно 4,0 млрд років, а найстаріший уламковий кристал циркону в скелі близько 4,4 млрд років,[38][39][40] невдовзі після утворення земної кори і самої Землі. Гіпотеза гігантськоо зіткнення● для формування Місяця стверджує, що невдовзі після формування початкової кори, прото-Земля зіткнулася з меншою протопланетою, в результаті чого в космос була викинута частина мантії і кори та утворився Місяць.[41][42][43]

Використовуючи метод підрахунку кратерів на інших небесних тілах можна зробити висновок, що період інтенсивної дії метеоритів, який називається пізнім важким бомбардуванням, був близько 4,1 млрд років тому, і закінчився приблизно 3,8 млрд років тому, в кінці Катархею.[44] Крім того, був сильний вулканізм у зв'язку з великим потоком тепла і геотермальним градієнтом.[45] Однак, вивчення уламкових кристалів циркону віком 4,4 млрд років показало, що вони піддавались контакту з рідкою водою, і вважається, що планета вже мала океани і моря в той час.[38]

До початку архею, Земля сильно охолодилась. Більшість сучасних форм життя не змогли б вижити у первинній атмосфері, в якій не вистачало кисню і не було озонового шару. Тем не менше вважається, що первинне життя почало розвиватися на початку архею, з кандидатом у скам'янілості датованим близько 3,5 млрд років.[46] Деякі вчені навіть вважають, що життя могло з'явитися на початку Катархею, ще 4,4 млрд років тому, можливо зберігшись у пізній період важкого бомбардування в гідротермальних джерелах під поверхнею Землі.[47]

Поява Місяця

Зіткнення Землі з планетою Тейя в уяві художника.
Докладніше: Місяць та Модель ударного формування Місяця

Відносно великий природний супутник Землі, Місяць, більший по відношенню до своєї планети, ніж будь-який інший супутник у Сонячній системі.[nb 1] Під час програми «Аполлон», з поверхні Місяця були доставлені на Землю гірські породи. Радіометричне датування цих порід показало, що Місяцю 4,53 ± 0,01 мільярдів років,[50] і виник він принаймні через 30 мільйонів років після того, як Сонячна система була сформована.[51] Нові дані свідчать про те, що Місяць сформувався ще пізніше, 4.48 ± 0,02 млрд років тому, або майже 70–110 мільйонів років після виникнення Сонячної системи.[52]

Теорії формування Місяця повинні пояснити її пізнє формування, а також наступні факти. По перше, Місяць має низьку густину (в 3,3 рази більшу, ніж вода, у порівнянні з 5,5 Землі[53]) і невелике металічне ядро. По друге, на Місяці практично немає води або інших летких речовин. По третє, Земля і Місяць мають одинакові ізотопні підписи● кисню (відносний вміст ізотопів кисню). З теорій, які були запропоновані для пояснення цих фактів, тільки одна отримала широке визнання: гіпотеза гігантського зіткнення припускає, що Місяць з'явився в результаті того, що об'єкт розміром з Марс вдарив по прото-Землі ковзаючим ударом.[1]:256[54][55]

В результаті зіткнення цього об'єкта, який іноді називають Тейя,[51] із Землею вивільнилося приблизно в 100 млн раз більше енергії, ніж в результаті процесу, який викликав вимирання динозаврів. Цього було достатньо для випаровування деяких зовнішніх шарів Землі та розплавлення обидвох тіл.[54][1]:256 Частина мантії була викинута на орбіту навколо Землі. Ця гіпотеза передбачає, чому Місяць мав недостачу металічного матеріалу,[56] та пояснює його незвичайний склад.[57] Речовина, викинута на орбіту навколо Землі, могла сконденсуватися в єдине тіло на протязі кількох тижнів. Під впливом власної маси викинутий матеріал набув сферичної форми, і утворився Місяць.[58]

Перші континенти

Конвекція в мантії[en], процес, який керує тектонікою плит сьогодні, є результатом теплового потоку з надр Землі до її поверхні.[59]:2 Вона включає в себе утворення твердих тектонічних плит в серединно-океанічних хребтах. Ці плити руйнуються субдукцією в мантії в зонах субдукції. На початку архею (близько 3,0 млрд років) в мантії було набагато жаркіше, ніж сьогодні, ймовірно, біля 1600 °C,[60]:82 тобто конвекція в мантії відбувалася швидше. Тому процес, подібний до сучасної тектоніки плит, також повинен був відбуватися швидше. Не виключено, що в час катархею та архею, зон субдукції було більше, і тому тектонічні плити були меншими.[1]:258

Первинна кора, утворена на поверхні Землі при першому затвердінні, повністю зникла через цю швидку тектоніку плит в катархеї та інтенсивну дію пізнього важкого бомбардування. Тем не менше, вважається, що вона мала базальтовий склад, як і океанічна кора сьогодні, тому що диференціація кори ще не відбулася.[1]:258 Перші великі ділянки континентальної кори, які є продуктом диференціації легких елементів у результаті часткового плавлення[en] в нижній корі, з'явились в кінці катархею, близько 4,0 млрд років тому. Те що залишилося від цих перших невеликих континентів називають кратонами. Ці частини кори пізнього катархею і раннього архею формують ядра, навколо яких сьогодні виросли континенти.[61]

Найдавніші породи на Землі знаходяться в Північно-американському кратоні в Канаді. Це тоналіти віком близько 4,0 млрд років. Вони мають сліди впливу високих температур, а також осадові зерна, які були заокруглені ерозією під час переміщення по воді, що є доказом існування рік та морів у той час.[62] Кратони складаються в основному з двох террейнів, які чергуються між собою. Перші, так звані зеленокам'яні пояси[en], складаються з низькосортних метаморфізованих осадових порід. Ці «зелені камені» схожі на відклади, які тепер можна знайти в океанічних впадинах вище зони субдукції. У зв'язку з цим зелені камені інколи розглядаються як свідчення субдукції в археї. Другий тип є комплексом з кислих магматичних порід. Ці породи в основному тоналіт, трондієміт[en] чи гранодіорит, близькі за складом до граніта (звідси такі террейни називають TTG-террейнами). TTG-комплекси розглядаються як релікти першої континентальної кори, утворені в результаті часткового розплавлювання в базальтах.[63]:Chapter 5

Атмосфера і океани

Графік зміни парціального тиску кисню на протязі геологічної історії
Докладніше: Походження води на Землі●

Часто кажуть, що Земля мала три атмосфери. Перша атмосфера, захоплена з сонячної туманності, складалася з легких (атмофільних) елементів сонячної туманності, в основному водню та гелію. Поєднання сонячного вітру і тепла Землі призвели до втрати атмосфери, в результаті чого в атмосфері у наш час міститься відносно менше цих елементів у порівнянні з космічним простором.[14] Друга атмосфера сформувалася в результаті зіткнення і подальшої вулканічної діяльності. В цій атмосфері було багато парникових газів, але мало кисню.[1]:256 І, нарешті, третя атмосфера, багата киснем, виникла, коли бактерії почали виробляти кисень близько 2,8 млрд років тому.[64]:83–84,116–117

В ранніх моделях формування атмосфери і океану, друга атмосфера була сформована в результаті дегазації летких речовин з надр Землі. Тепер вважається більш ймовірним, що багато летких речовин з'явилися під час акреції в результаті процесу, відомого як дегазація при зіткненні, в якому тіла, що зіштовхувалися, випаровуються при ударі. Тому океан і атмосфера почали формуватися як тільки Земля сформувалась.[65] Нова атмосфера, ймовірно, містила водяну пару, вуглекислий газ, азот і невеликі кількості інших газів.[66]

Планетозималь на відстані 1 астрономічної одиниці (а.о.), відстані Землі від Сонця, можливо, не сприяє існуванню води на Землі, тому що сонячна туманність була занадто гарячою для льоду, а гідратація порід у водяну пару займе занадто багато часу.[65][67] Вода повинна бути доставлена метеоритами з зовнішнього поясу астероїдів і деякими крупними зародками планет, які знаходились на відстані понад 2,5 а.о.[65][68] Комети також могли зробити свій внесок. Хоча більшість комет в наш час знаходиться на орбітах далі від Сонця, ніж Нептун, комп'ютерне моделювання показує, що вони спочатку були набагато поширенішим явищем у внутрішній частині Сонячної системи.[62]:130-132

З охолодженням планети утворилися хмари. Дощ створив океани. Останні дані свідчать, що океани, можливо, почали формуватися ще 4,4 млрд років тому.[38] До початку архею вони вже покрили Землю. Настільки раннє утворення було важко пояснити через проблему, відому як парадокс слабкого молодого Сонця. Зорі стають яскравішими, коли старіють, і під час формування Землі Сонце випромінювало лише 70% його теперішньої енергії. Багато моделей передбачають, що Земля була б покрита льодом.[69][65] Ймовірно, рішенням є те, що в атмосфері було достатньо вуглекислого газу і метану для утворення парникового ефекту. Вулкани виробляли вуглекислий газ, а рані мікроби — метан. Інший парниковий газ, аміак, викидався вулканами, але швидко руйнувався під дією ультрафіолетового випромінювання.[64]:83

Походження життя

Докладніше: Походження життя на Землі

Одна з причин інтересу до ранніх атмосфери та океану полягає в тому, що вони формують умови виникнення життя. Існує багато моделей, але мало згоди в тому, як з неживих хімічних речовин виникло життя. Хімічні системи, які були створені в лабораторіях, все ще відстають від мінімальної складності для живого організму.[70][71]

Першим кроком до появи життя, мабуть, були хімічні реакції, які утворювали багато простих органічних сполук, включаючи нуклеїнові і амінокислоти, які є будівельними блоками життя. Експеримент Стенлі Міллера і Гарольда Юрі в 1953 році показав, що такі молекули можуть утворюватися в атмосфері, насиченій водою, метаном, аміаком і воднем з допомогою електричної іскри, яка імітувала ефект блискавки.[72] Незважаючи на те, що склад атмосфери Землі, ймовірно, відрізнявся від складу, який використовувався Міллером та Юрі, в наступних експериментах з більш реалістичним складом також вдалося синтезувати органічні молекули.[73] Нещодавно комп'ютерне моделювання показало, що органічні молекули могли утворитися в протопланетному диску до утворення Землі.[74]

Наступний етап у походженні життя може бути вирішений принаймні однією з трьох можливих відправних точок: самовідтворення● — здатність організму утворювати потомство дуже схоже на себе; обмін речовин — здатність живитися і відновлювати себе; і клітинні мембрани — дозволяють споживати поживні речовини і виводити відходи, але виключають потрапляння небажаних речовин.[75]

Спочатку відтворення: РНК-світ

Реплікатором в практично всіх відомих формах життя є дезоксирибонуклеїнова кислота. ДНК є набагато складнішою, ніж первинний реплікатор
Докладніше: Гіпотеза світу РНК

Навіть найпростіші члени трьох сучасних доменів життя використовують ДНК, щоб записати свої «рецепти» в генетичну пам'ять і складний комплекс РНК і білкових молекул, щоб «читати» ці інструкції та використовувати їх для росту, підтримки життя і самовідтворення.

Відкриття того, що деякі типи молекули РНК, які називаються рибозимами, можуть каталізувати як самовідтворення так і будівництво білків, призвело до появи гіпотези, що ранні форми життя базувалися виключно на РНК.[76] Вони могли утворити мир РНК, в якому були особи, а не види, а мутації і горизонтальне перенесення генів означали б, що потомство в кожному поколінні, цілком ймовірно, мало геноми відмінні від тих, які були у їх батьків.[77] РНК пізніше була замінена на ДНК, яка є стабільнішою і, отже, можна побудувати довші геноми, розширюючи спектр можливостей, які може мати єдиний організм.[78] Рибозими залишаються основними компонентами рибосом, «фабрики білка» сучасної клітини.[79]

Не дивлячись на те, що короткі самовідтворювані молекули РНК були штучно отримані в лабораторії,[80] виникли сумніви про те, що небіологічний синтез РНК можливий у природі.[81][82][83] Перші рибозими могли бути утворені з найпростіших нуклеїнових кислот, таких як ПНК●, ТНК[ru] і ГНК[en], які були б пізніше замінені на РНК.[84][85] Також були запропоновані інші до-РНК реплікатори, в том числі кристали[86]:150 і навіть квантові системи.[87]

В 2003 році було зроблено припущення, що пористий преципітат сульфідів металів буде сприяти синтезу РНК при температурі близько 100 °C і тиску як на океанічному дні поблизу гідротермальних джерел. В цій гіпотезі ліпідні мембрани з'являться останніми з основних компонентів клітини, а до того часу прото-клітини будуть обмежуватися використанням пор.[88]

Спочатку метаболізм: залізо-сірчаний світ

Докладніше: Теорія залізо-сірчаного світу

Інша давня гіпотеза полягає в тому, що перше життя складається з білкових молекул. Амінокислоти, будівельні блоки білків, легко синтезуються в правдоподібних передбіотичних умовах, як і малі пептиди (полімери амінокислот), які утворюють хороші каталізатори.[89]:295–297 Серії експериментів, проведенні починаючи з 1997 року, показали, що амінокислоти і пептиди можуть утворюватися в присутності окису вуглецю і сірководню з сульфідом заліза і сульфідом нікелю в якості каталізаторів. Більшість з кроків для їх створення потребують температури близько 100 °C і помірного тиску, хоча один етап потребує 250 °C і тиску, еквівалентного тому, який існує на глибині 7 км під землею. Тому самопідтримуваний синтез білків міг відбутися біля гідротермальних джерел.[90]

Складність з метаболізмом в якості першого кроку полягає в тому, щоб знайти спосіб з допомогою якого організми можуть розвиватися. Не маючи можливості самовідтворення, скупчення молекул повинні мати «композиційні геноми» (лічильники молекулярних видів у скупченнях) в якості цілі природного відбору. Тем не менше, останні моделі показують, що така система не може розвиватися у відповідь на природний відбір.[91]

Спочатку мембрани: ліпідний світ

Було висловлено припущення, що, можливо, першим важливим кроком були «бульбашки» ліпідів з подвійними стінками, подібні до тих, які формують зовнішні мембрани клітин.[92] Експерименти, які моделювали умови ранньої Землі продемонстрували формування ліпідів, і те, що вони можуть самовільно утворювати самовідтворювані «бульбашки» ліпосом з подвійними стінками. Хоча вони принципово не є інформаційними носіями, такими як нуклеїнові кислоти, вони можуть підпадати під дію природного відбору на протязі їх життя і розмноження. Надалі всередині ліпосом можуть легше сформуватися нуклеїнові кислоти, такі як РНК, ніж якщо б вони були зовні.[93]

Теорія глини

Деякі глини, зокрема монтморилоніт, мають властивості, які роблять їх правдоподібними прискорювачами для виникнення світу РНК: вони ростуть в результаті самовідтворення їх кристалічної структури, і підпорядковуються аналогу природного відбору (як глина «порода», яка росте швидше у певному середовищі та швидко стає домінуючою), а також можуть каталізувати утворення молекул РНК.[94] Хоча ця ідея не набула наукового консенсусу, вона все ще має активних прихильників.[95]:150–158[86]

Дослідження в 2003 році показали, що монтморилоніт також може прискорити перетворення жирних кислот у «бульбашки», і те, що бульбашки можуть інкапсулювати РНК, додані до глини. Поглинаючи додаткові ліпіди бульбашки можуть рости і ділитися. Подібні процеси, можливо, допомагали у формуванні перших клітин.[96]

Схожа гіпотеза подає самовідтворюваних багатих залізом глин, як попередників нуклеотидів, ліпідів та амінокислот.[97]

Останній спільний предок

Докладніше: Останній універсальний спільний предок

Вважається, що з багатьох різних протоклітин вижила тільки одна лінія. Наявні дані показують, що філогенетичний останній універсальний спільний предок (LUCA) жив на початку архейського еону, можливо, 3,5 млрд років тому або раніше.[98][99] Ця LUCA клітина є предком всіх сучасних живих істот на Землі. Це був, ймовірно, прокаріот, який мав клітинну мембрану і, напевно, рибосоми, але без ядра або мембранної органели, такої як мітохондрії або хлоропласти. Як і всі сучасні клітини, він використовував ДНК в якості генетичного коду, РНК для передачі інформації та синтезу білків і ферментів для каталізу реакцій●. Деякі вчені вважають, що замість одного організму, який був останнім універсальним спільним предком, були популяції організмів, які обмінювалися генами, використовуючи горизонтальне перенесення генів.[98]

Протерозой

Докладніше: Протерозой

Протерозой тривав з 2,5 млрд до 542 млн років тому.[2]:130 За цей проміжок часу кратони виросли до материків сучасних розмірів. Найважливішою зміною стала поява багатої киснем атмосфери. Життя пройшло шлях від прокаріот в еукаріоти і багатоклітинні форми. У відповідності до однієї з поширених гіпотез, в протерозої відбулося декілька сильних зледенінь, які називаються Земля-сніжка. Після останньої Землі-сніжка біля 600 млн років еволюція життя на Землі прискорюється. Біля 580 млн років тому едіакарська біота формує умови для кембрійського вибуху.

Киснева революція

Докладніше: Киснева катастрофа
Див. також: Озоновий шар
Літифіковані строматоліти на березі озера Тетіс, Західна Австралія. Архейські строматоліти перші прямі викопні сліди життя на Землі.
Залізисті формації 3,15 млрд років з групи Moories зеленокам'яного поясу Барбертону, Південна Африка. Червоні шари сформувалися в ті часи, коли кисень був доступний, сірі шари були сформовані в безкисневих умовах.

Перші клітини поглинали енергію і поживні речовини з навколишнього середовища навколо них. Вони використовували бродіння, розпад складніших сполук в менш складні з меншою енергією, і використовували вивільнену енергію для росту і розмноження. Бродіння може відбуватися тільки в анаеробному (безкисневому) середовищі. Поява фотосинтезу дозволила клітинам виробляти свої власні продукти живлення.[100]:377

Більша частина життя, яке покриває поверхню Землі, залежить прямо або опосередковано від фотосинтезу. Найпоширеніша форма, кисневий фотосинтез, перетворює вуглекислий газ, воду і сонячне світло в поживні речовини. Цей процес перетворює енергію сонячного світла в багаті енергією молекули, такі як АТФ, які потім забезпечують енергію, щоб виробляти цукор. Для доставки електронів в оборот, водень вилучається з води, відкидаючи кисень в якості побічного продукту.[101] Деякі організми, зокрема пурпурні бактерії та зелені сірчані бактерії, використовують форму безкисневого фотосинтезу. Замість водню ці організми вилучають з води донори електронів, такі як сірководень, сірка і залізо. Такі організми в основному обмежуються життям в екстремальних умовах, в таких як гарячі та гідротермальні джерела.[100]:379–382[102]

Найпростіші безкисневі форми з'явились близько 3,8 млрд років тому, невдовзі після появи життя. Час появи кисневого фотосинтезу є більш спірним, він, безумовно, з'явився близько 2,4 млрд років тому, але деякі дослідники відсувають час його появи до 3.2 млpд років.[101] Пізніше «глобальна продуктивність, ймовірно, підвищилась принаймні на два або три порядки.»[103][104]

Див. також

Коментарі

  1. ↑ Супутник Плутона Харон відносно більший,[48] але сам Плутон визначається як карликова планета.[49]

Примітки

  1. ↑ а б в г д е Stanley, 2005
  2. ↑ а б в г Gradstein, Ogg та Smith, 2004
  3. ↑ Gradstein, Ogg та van Kranendonk, 2008
  4. ↑ Encrenaz, T. (2004). The solar system (вид. 3rd). Berlin: Springer. с. 89. ISBN 978-3-540-00241-3.
  5. ↑ Matson, John (7 липня 2010). Luminary Lineage: Did an Ancient Supernova Trigger the Solar System's Birth?. Scientific American. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 13 квітня 2012.
  6. ↑ а б P. Goldreich, W. R. Ward (1973). The Formation of Planetesimals. Astrophysical Journal. 183: 1051—1062. Bibcode:1973ApJ...183.1051G. doi:10.1086/152291.
  7. ↑ Newman, William L. (9 липня 2007). Age of the Earth. Publications Services, USGS. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 20 вересня 2007.
  8. ↑ Stassen, Chris (10 вересня 2005). The Age of the Earth. TalkOrigins Archive. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 30 грудня 2008.
  9. ↑ а б Age of the Earth. U.S. Geological Survey. 1997. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 2010-20-12. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «USGS1997» визначена кілька разів з різним вмістом
  10. ↑ Stassen, Chris (10 вересня 2005). The Age of the Earth. The TalkOrigins Archive. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 20 вересня 2007.
  11. ↑ Yin, Qingzhu; Jacobsen, S. B.; Yamashita, K.; Blichert-Toft, J.; Télouk, P.; Albarède, F. (2002). A short timescale for terrestrial planet formation from Hf-W chronometry of meteorites. Nature. 418 (6901): 949—952. Bibcode:2002Natur.418..949Y. doi:10.1038/nature00995. PMID 12198540.
  12. ↑ Kokubo, Eiichiro; Ida, Shigeru (2002). Formation of protoplanet systems and diversity of planetary systems. The Astrophysical Journal. 581 (1): 666—680. Bibcode:2002ApJ...581..666K. doi:10.1086/344105.
  13. ↑ Charles Frankel, 1996, Volcanoes of the Solar System, Cambridge University Press, pp. 7—8, ISBN 0-521-47770-0
  14. ↑ а б Kasting, James F. (1993). Earth's early atmosphere. Science. 259 (5097): 920—926. doi:10.1126/science.11536547. PMID 11536547.
  15. ↑ Dalrymple, G. Brent (2001). The age of the Earth in the twentieth century: a problem (mostly) solved. Special Publications, Geological Society of London. 190: 205—221. doi:10.1144/GSL.SP.2001.190.01.14.
  16. ↑ Manhesa, Gérard; Allègrea, Claude J.; Dupréa, Bernard; and Hamelin, Bruno (1980). Lead isotope study of basic-ultrabasic layered complexes: Speculations about the age of the earth and primitive mantle characteristics. Earth and Planetary Science Letters, Elsevier B.V. 47: 370—382. doi:10.1016/0012-821X(80)90024-2.
  17. ↑ Wilde SA, Valley JW, Peck WH, Graham CM. Evidence from detrital zircons for the existence of continental crust and oceans on the Earth 4.4 Gyr ago. — Nature, 2001. — Т. 409. — С. 175-178.
  18. ↑ Valley, John W.; Peck, William H.; Kin, Elizabeth M. Zircons Are Forever. — The Outcrop, Geology Alumni Newsletter, 1999. — С. 34-35.
  19. ↑ Wyche, S.; Nelson, D. R.; Riganti, A. 4350–3130 Ma detrital zircons in the Southern Cross Granite–Greenstone Terrane, Western Australia: implications for the early evolution of the Yilgarn Craton. — Australian Journal of Earth Sciences, 2004. — Т. 51, № 1. — С. 31–45.
  20. ↑ Amelin Y, Krot AN, Hutcheon ID, Ulyanov AA. Lead isotopic ages of chondrules and calcium-aluminum-rich inclusions. — Science, 2002. — Т. 291. — С. 1679-1683.
  21. ↑ Baker J, Bizzarro M, Wittig N, Connelly J, Haack H. [2005 Early planetesimal melting from an age of 4.5662 Gyr for differentiated meteorites]. — Nature, 2005. — Т. 436. — С. 1127-1131.
  22. ↑ Futuyma, Douglas J. (2005). Evolution. Sunderland, Massachusetts: Sinuer Associates, Inc. ISBN 0-87893-187-2.
  23. ↑ Nisbet, E.G., and Fowler, C.M.R. (7 грудня 1999). Archaean metabolic evolution of microbial mats. Proceedings of the Royal Society: Biology. 266 (1436): 2375. doi:10.1098/rspb.1999.0934. PMC 1690475. {{cite journal}}: |access-date= вимагає |url= (довідка) — abstract with link to free full content (PDF)
  24. ↑ Ariel D. Anbar, Yun Duan1, Timothy W. Lyons, Gail L. Arnold, Brian Kendall, Robert A. Creaser, Alan J. Kaufman, Gwyneth W. Gordon, Clinton Scott, Jessica Garvin и Roger Buick. A Whiff of Oxygen Before the Great Oxidation Event? // Science. — 2007. — Vol. 317, no. 5846. — P. 1903-1906. — DOI:10.1126/science.1140325.п
  25. ↑ Bonner, J.T. (1998) The origins of multicellularity. Integr. Biol. 1, 27-36
  26. ↑ «The oldest fossils reveal evolution of non-vascular plants by the middle to late Ordovician Period (~450-440 m.y.a.) on the basis of fossil spores» Transition of plants to land
  27. ↑ Metazoa: Fossil Record. Архів оригіналу за 22 липня 2012.
  28. ↑ Shu; Luo, H-L.; Conway Morris, S.; Zhang, X-L.; Hu, S-X.; Chen, L.; Han, J.; Zhu, M.; Li, Y. та ін. (4 листопада 1999). Lower Cambrian vertebrates from south China. Nature. 402 (6757): 42—46. Bibcode:1999Natur.402...42S. doi:10.1038/46965. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  29. ↑ Hoyt, Donald F. (1997). Synapsid Reptiles. Архів оригіналу за 23 вересня 2006. {{cite web}}: Недійсний |deadlink=404 (довідка)
  30. ↑ Barry, Patrick L. (28 січня 2002). The Great Dying. Science@NASA. Science and Technology Directorate, Marshall Space Flight Center, NASA. Архів оригіналу за 16 лютого 2012. Процитовано 26 березня 2009.
  31. ↑ Benton M J (2005). When Life Nearly Died: The Greatest Mass Extinction of All Time. Thames & Hudson. ISBN 978-0500285732.
  32. ↑ Tanner LH, Lucas SG & Chapman MG (2004). Assessing the record and causes of Late Triassic extinctions (PDF). Earth-Science Reviews. 65 (1-2): 103—139. Bibcode:2004ESRv...65..103T. doi:10.1016/S0012-8252(03)00082-5. Архів оригіналу (PDF) за 25 жовтня 2007. Процитовано 22 жовтня 2007.
  33. ↑ Benton, M.J. (2004). Vertebrate Paleontology. Blackwell Publishers. xii-452. ISBN 0-632-05614-2.
  34. ↑ Amniota - Palaeos. Архів оригіналу за 8 липня 2012.
  35. ↑ Fastovsky DE, Sheehan PM (2005). The extinction of the dinosaurs in North America. GSA Today. 15 (3): 4—10. doi:10.1130/1052-5173(2005)015<4:TEOTDI>2.0.CO;2. Процитовано 18 травня 2007.
  36. ↑ Dinosaur Extinction Spurred Rise of Modern Mammals. News.nationalgeographic.com. Архів оригіналу за 22 липня 2012. Процитовано 8 березня 2009.
  37. ↑ Van Valkenburgh, B. (1999). Major patterns in the history of carnivorous mammals. Annual Review of Earth and Planetary Sciences. 26: 463—493. doi:10.1146/annurev.earth.27.1.463.
  38. ↑ а б в Wilde, S. A.; Valley, J.W.; Peck, W.H. and Graham, C.M. (2001) «Evidence from detrital zircons for the existence of continental crust and oceans on the Earth 4.4 Gyr ago» Nature 409: pp. 175—178
  39. ↑ Lindsey, Rebecca; David Morrison, Robert Simmon (1 березня 2006). Ancient crystals suggest earlier ocean. Earth Observatory. NASA. Процитовано 18 квітня 2012.
  40. ↑ Cavosie, A. J.; J. W. Valley, S. A., Wilde, and E.I.M.F. (2005). Magmatic δ18O in 4400-3900 Ma detrital zircons: A record of the alteration and recycling of crust in the Early Archean. Earth and Planetary Science Letters. 235 (3–4): 663—681. Bibcode:2005E&PSL.235..663C. doi:10.1016/j.epsl.2005.04.028.
  41. ↑ Belbruno, E.; J. Richard Gott III (2005). Where Did The Moon Come From?. The Astronomical Journal. 129 (3): 1724—1745. arXiv:astro-ph/0405372. Bibcode:2005AJ....129.1724B. doi:10.1086/427539.
  42. ↑ Münker, Carsten; Jörg A. Pfänder, Stefan Weyer, Anette Büchl, Thorsten Kleine, Klaus Mezger (4 липня 2003). Evolution of Planetary Cores and the Earth-Moon System from Nb/Ta Systematics. Science. 301 (5629): 84—87. Bibcode:2003Sci...301...84M. doi:10.1126/science.1084662. PMID 12843390. Процитовано 13 квітня 2012.
  43. ↑ Nield, Ted (2009). Moonwalk (PDF). Geoscientist. Geological Society of London. 18 (9): 8. Процитовано 18 квітня 2012.
  44. ↑ Britt, Robert Roy (24 липня 2002). New Insight into Earth’s Early Bombardment. Space.com. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 9 лютого 2012.
  45. ↑ Green, Jack (2011). Academic Aspects of Lunar Water Resources and Their Relevance to Lunar Protolife. International Journal of Molecular Sciences. 12 (9): 6051—6076. doi:10.3390/ijms12096051. PMC 3189768. PMID 22016644.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  46. ↑ Taylor, Thomas N.; Edith L. Taylor, Michael Krings (2006). Paleobotany: the biology and evolution of fossil plants. Academic Press. с. 49. ISBN 0-12-373972-1, 9780123739728. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  47. ↑ Steenhuysen, Julie (21 травня 2009). Study turns back clock on origins of life on Earth. Reuters.com. Reuters. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 21 травня 2009.
  48. ↑ Space Topics: Pluto and Charon. The Planetary Society. Процитовано 6 April 2010.
  49. ↑ Pluto: Overview. Solar System Exploration. National Aeronautics and Space Administration. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 19 April 2012.
  50. ↑ Kleine, T., Palme, H., Mezger, K. & Halliday, A.N., 2005: Hf-W Chronometry of Lunar Metals and the Age and Early Differentiation of the Moon, Science 310, pp. 1671-1674.
  51. ↑ а б Halliday, A.N.; 2006: The Origin of the Earth; What’s New?, Elements 2(4), p. 205-210.
  52. ↑ Halliday, Alex N (28 листопада 2008). A young Moon-forming giant impact at 70–110 million years accompanied by late-stage mixing, core formation and degassing of the Earth. Philosophical Transactions of the Royal Society A: Mathematical, Physical and Engineering Sciences. Philosophical Transactions of the Royal Society. 366 (1883): 4163—4181. Bibcode:2008RSPTA.366.4163H. doi:10.1098/rsta.2008.0209. PMID 18826916.
  53. ↑ Williams, David R. (1 вересня 2004). Earth Fact Sheet. NASA. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 9 серпня 2010.
  54. ↑ а б High Energy Astrophysics Science Archive Research Center (HEASARC). StarChild Question of the Month for October 2001. NASA Goddard Space Flight Center. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 20 April 2012.
  55. ↑ Canup, R.M. & Asphaug, E.; 2001: Origin of the Moon in a giant impact near the end of the Earth’s formation, Nature 412, p. 708-712.
  56. ↑ Liu, Lin-Gun (1992). Chemical composition of the Earth after the giant impact. Earth, Moon and Planets. 57 (2): 85—97. Bibcode:1992EM&P...57...85L. doi:10.1007/BF00119610.
  57. ↑ Newsom, Horton E.; Taylor, Stuart Ross (1989). Geochemical implications of the formation of the Moon by a single giant impact. Nature. 338 (6210): 29—34. Bibcode:1989Natur.338...29N. doi:10.1038/338029a0.
  58. ↑ Taylor, G. Jeffrey (26 квітня 2004). Origin of the Earth and Moon. NASA. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 27 березня 2006., Taylor (2006) at the NASA website.
  59. ↑ Davies, Geoffrey F. Mantle convection for geologists. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-19800-4.
  60. ↑ Cattermole, Peter; Moore, Patrick (1985). The story of the earth. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-26292-7.
  61. ↑ Bleeker, W.; B. W. Davis (May 2004). What is a craton?. Spring meeting. American Geophysical Union. T41C-01.
  62. ↑ а б Lunine, 1999
  63. ↑ Condie, Kent C. (1997). Plate tectonics and crustal evolution (вид. 4th). Oxford: Butterworth Heinemann. ISBN 978-0-7506-3386-4.
  64. ↑ а б Gale, Joseph (2009). Astrobiology of Earth : the emergence, evolution, and future of life on a planet in turmoil. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-920580-6.
  65. ↑ а б в г Kasting, James F.; Catling, David (2003). Evolution of a habitable planet. Annual Review of Astronomy and Astrophysics. 41 (1): 429—463. Bibcode:2003ARA&A..41..429K. doi:10.1146/annurev.astro.41.071601.170049.
  66. ↑ Kasting, James F.; M. Tazewell Howard (7 вересня 2006). Atmospheric composition and climate on the early Earth (PDF). Phil. Trans. R. Soc. B (2006). 361 (361): 1733—1742. doi:10.1098/rstb.2006.1902.
  67. ↑ Selsis, Franck (2005). Chapter 11. The Prebiotic Atmosphere of the Earth. Astrobiology: Future perspectives. Astrophysics and space science library. Т. 305. с. 267—286. doi:10.1007/1-4020-2305-7_11.
  68. ↑ Morbidelli, A.; Chambers, J., Lunine, J. I., Petit, J. M., Robert, F., Valsecchi, G. B., Cyr, K. E. (2000). Source regions and timescales for the delivery of water to the Earth. Meteoritics & Planetary Science. 35 (6): 1309—1320. Bibcode:2000M&PS...35.1309M. doi:10.1111/j.1945-5100.2000.tb01518.x.
  69. ↑ Sagan, Carl; Mullen, George (7 липня 1972). Earth and Mars: Evolution of Atmospheres and Surface Temperatures. Science. 177 (4043): 52—56. Bibcode:1972Sci...177...52S. doi:10.1126/science.177.4043.52. PMID 17756316.
  70. ↑ Szathmáry, E. (February 2005). In search of the simplest cell. Nature. 433 (7025): 469—470. Bibcode:2005Natur.433..469S. doi:10.1038/433469a. PMID 15690023. Процитовано 1 вересня 2008.
  71. ↑ Luisi, P. L., Ferri, F. and Stano, P. (2006). Approaches to semi-synthetic minimal cells: a review. Naturwissenschaften. 93 (1): 1—13. Bibcode:2006NW.....93....1L. doi:10.1007/s00114-005-0056-z. PMID 16292523.
  72. ↑ A. Lazcano, J. L. Bada (June 2004). The 1953 Stanley L. Miller Experiment: Fifty Years of Prebiotic Organic Chemistry. Origins of Life and Evolution of Biospheres. 33 (3): 235—242. doi:10.1023/A:1024807125069. PMID 14515862.
  73. ↑ Dreifus, Claudia (17 травня 2010). A Conversation With Jeffrey L. Bada: A Marine Chemist Studies How Life Began. nytimes.com.
  74. ↑ Moskowitz, Clara (29 March 2012). Life's Building Blocks May Have Formed in Dust Around Young Sun. Space.com. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 30 March 2012.
  75. ↑ Peretó, J. (2005). Controversies on the origin of life (PDF). Int. Microbiol. 8 (1): 23—31. PMID 15906258. Процитовано 7 жовтня 2007.
  76. ↑ Joyce, G.F. (2002). The antiquity of RNA-based evolution. Nature. 418 (6894): 214—21. doi:10.1038/418214a. PMID 12110897.
  77. ↑ Hoenigsberg, H. (December 2003)). Evolution without speciation but with selection: LUCA, the Last Universal Common Ancestor in Gilbert's RNA world. Genetic and Molecular Research. 2 (4): 366—375. PMID 15011140. Процитовано 30 серпня 2008.(also available as PDF)
  78. ↑ Forterre, Patrick (2005). The two ages of the RNA world, and the transition to the DNA world: a story of viruses and cells. Biochimie. 87 (9-10): 793—803. doi:10.1016/j.biochi.2005.03.015.
  79. ↑ Cech, T.R. (August 2000). The ribosome is a ribozyme. Science. 289 (5481): 878—9. doi:10.1126/science.289.5481.878. PMID 10960319. Процитовано 1 вересня 2008.
  80. ↑ Johnston, W. K. та ін. (2001). RNA-Catalyzed RNA Polymerization: Accurate and General RNA-Templated Primer Extension. Science. 292 (5520): 1319—1325. Bibcode:2001Sci...292.1319J. doi:10.1126/science.1060786. PMID 11358999.
  81. ↑ Levy, M. and Miller, S.L. (July 1998). The stability of the RNA bases: Implications for the origin of life. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 95 (14): 7933—8. Bibcode:1998PNAS...95.7933L. doi:10.1073/pnas.95.14.7933. PMC 20907. PMID 9653118.
  82. ↑ Larralde, R., Robertson, M. P. and Miller, S. L. (August 1995). Rates of decomposition of ribose and other sugars: implications for chemical evolution. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 92 (18): 8158—60. Bibcode:1995PNAS...92.8158L. doi:10.1073/pnas.92.18.8158. PMC 41115. PMID 7667262.
  83. ↑ Lindahl, T. (April 1993). Instability and decay of the primary structure of DNA. Nature. 362 (6422): 709—15. Bibcode:1993Natur.362..709L. doi:10.1038/362709a0. PMID 8469282.
  84. ↑ Orgel, L. (November 2000). A simpler nucleic acid. Science. 290 (5495): 1306—7. doi:10.1126/science.290.5495.1306. PMID 11185405.
  85. ↑ Nelson, K.E., Levy, M., and Miller, S.L. (April 2000). Peptide nucleic acids rather than RNA may have been the first genetic molecule. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 97 (8): 3868—71. Bibcode:2000PNAS...97.3868N. doi:10.1073/pnas.97.8.3868. PMC 18108. PMID 10760258.
  86. ↑ а б Dawkins, Richard (1996) [1986]. Origins and miracles. The Blind Watchmaker. New York: W. W. Norton & Company. ISBN 0-393-31570-3.
  87. ↑ Davies, Geoffrey F. (2011). Mantle convection for geologists. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-19800-4.
  88. ↑ Martin, W. and Russell, M.J. (2003). On the origins of cells: a hypothesis for the evolutionary transitions from abiotic geochemistry to chemoautotrophic prokaryotes, and from prokaryotes to nucleated cells. Philosophical Transactions of the Royal Society: Biological. 358 (1429): 59—85. doi:10.1098/rstb.2002.1183. PMC 1693102. PMID 12594918.
  89. ↑ Kauffman, Stuart A. (1993). The origins of order : self-organization and selection in evolution (вид. Reprint). New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-507951-7.
  90. ↑ Wächtershäuser, G. (August 2000). Life as we don't know it. Science. 289 (5483): 1307—8. doi:10.1126/science.289.5483.1307. PMID 10979855.
  91. ↑ Vasas, V.; Szathmáry, E., Santos, M. (4 January 2010). Lack of evolvability in self-sustaining autocatalytic networks constraints metabolism-first scenarios for the origin of life. Proceedings of the National Academy of Sciences. 107 (4): 1470—1475. Bibcode:2010PNAS..107.1470V. doi:10.1073/pnas.0912628107.
  92. ↑ Trevors, J.T. and Psenner, R. (2001). From self-assembly of life to present-day bacteria: a possible role for nanocells. FEMS Microbiol. Rev. 25 (5): 573—82. doi:10.1111/j.1574-6976.2001.tb00592.x. PMID 11742692.
  93. ↑ Segré, D., Ben-Eli, D., Deamer, D. and Lancet, D. (February–April 2001). The Lipid World (PDF). Origins of Life and Evolution of Biospheres 2001. 31 (1–2): 119—45. doi:10.1023/A:1006746807104. PMID 11296516. Процитовано 1 вересня 2008.
  94. ↑ Cairns-Smith, A.G. (1968). An approach to a blueprint for a primitive organism. У Waddington, C,H. (ред.). Towards a Theoretical Biology. Т. 1. Edinburgh University Press. с. 57—66.
  95. ↑ Ferris, J.P. (June 1999). Prebiotic Synthesis on Minerals: Bridging the Prebiotic and RNA Worlds. Biological Bulletin. Evolution: A Molecular Point of View. Biological Bulletin, Vol. 196, No. 3. 196 (3): 311—314. doi:10.2307/1542957. JSTOR 1542957. PMID 10390828.
  96. ↑ Hanczyc, M.M., Fujikawa, S.M. and Szostak, Jack W. (October 2003). Experimental Models of Primitive Cellular Compartments: Encapsulation, Growth, and Division. Science. 302 (5645): 618—622. Bibcode:2003Sci...302..618H. doi:10.1126/science.1089904. PMID 14576428. Процитовано 1 вересня 2008.
  97. ↑ Hartman, H. (October 1998). Photosynthesis and the Origin of Life. Origins of Life and Evolution of Biospheres. 28 (4–6): 512—521. Процитовано 1 вересня 2008.
  98. ↑ а б Penny, David; Anthony Poole (December 1999). The nature of the last universal common ancestor (PDF). Current Opinions in Genetics and Development. 9 (6): 672—677. doi:10.1016/S0959-437X(99)00020-9. PMID 10607605. (PDF)
  99. ↑ Earliest Life. University of Münster. 2003. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 28 березня 2006.
  100. ↑ а б Condie, Kent C. Earth as an Evolving Planetary System (вид. 2nd). Burlington: Elsevier Science. ISBN 978-0-12-385228-1.
  101. ↑ а б Leslie, M. (2009). On the Origin of Photosynthesis. Science. 323 (5919): 1286—1287. doi:10.1126/science.323.5919.1286.
  102. ↑ Nisbet, E. G.; Sleep, N. H. (2001). The habitat and nature of early life. Nature. 409 (6823): 1083—1091. doi:10.1038/35059210.
  103. ↑ De Marais, David J.; D (8 вересня 2000). Evolution: When Did Photosynthesis Emerge on Earth?. Science. 289 (5485): 1703—1705. doi:10.1126/science.289.5485.1703. PMID 11001737.
  104. ↑ Olson, John M. (2 лютого 2006). Photosynthesis in the Archean Era. Photosynthesis Research. 88 (2 / May, 2006): 109—17. doi:10.1007/s11120-006-9040-5. PMID 16453059. Процитовано 16 лютого 2010.
Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Історія_Землі&oldid=16611934