Іжиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера Ѵ
Cyrillic letter Izhitsa.png
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ Ӓ Ә Ӛ Ӕ Ғ Ӷ
Ҕ Ӗ Ҽ Ҿ Ӂ Җ Ӝ
Ҙ Ӟ Ӡ Ӥ Ӣ Ӏ Ҋ
Қ Ҟ Ҡ Ӄ Ҝ Ӆ Ӎ
Ҥ Ң Ӊ Ӈ Ӧ Ө Ӫ
Ҩ Ҧ Ҏ Ҫ Ҭ Ӳ Ӱ
Ӯ Ү Ұ Ҳ Һ Ҵ Ӵ
Ҷ Ӌ Ҹ Ӹ Ҍ Ӭ  
Застарілі літери
Ҁ Ѹ Ѡ Ѿ Ѻ Ѣ ІА
Ѥ Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ
Ѳ Ѵ Ѷ        
Літери кирилиці

І́жиця (Ѵ, ѵ) — остання літера давньої кирилиці та дореформеної російської абетки; вживалася в деяких словах грецького походження й позначала в дореволюційній російській орфографії голосний звук [і] (мѵро, сѵнодъ), а в старо- й церковнослов'янській — також і звук [v] після голосних. Походить від грецької літери υ (іпсилон). У більшості українських орфографій XIX ст. іжиця не вживалась.

Іжиця і пов'язані з нею літери в старо- і церковнослов'янській мовах[ред.ред. код]

Зображення в стародавній кирилиціEarly Cyrillic letter Izhitsa.png, глаголиціGlagolitsaIzhitsa.gif. Числове значення іжиці в старослов'янській кирилиці — 400, в глаголиці числового значення немає. У пізнішій церковнослов'янській кирилиці як числовий знак для 400 зазвичай використовується не власне іжиця, а знак «ік».

Власне іжиця в найдавнішій писемності використовувалася вкрай рідко, але в поєднанні з О за грецьким зразком (ου) дала диграф оѵ, що позначав звук [у] і в обох слов'янських абетках вважався окремою літерою. Ця складена літера носить назву «ук» (ѹ).

Спочатку в кирилиці зазвичай виглядав як оѵ; при нестачі місця (здебільшого в кінці рядків) іжицю ставили на о і виходило щось гаммаподібне (у вигляді цифри 8 із зрізаною верхівкою). Двохлітерне ж зображення оѵ з часом продовжило свою праву частину під рядок і стало виглядати як оу; паралельно і іжиця в записі чисел теж стала у-подібною. У староруській писемності, далі, поєднання оу в більшості випадків спростилося до у — тим самим співпавши з іжицею з грецьких запозичень і поглинувши її.

Здавалося б, іжиця зникла; але численні вчені люди, що втікали із завойованих турками південнослов'янських країн, прийшовши на Русь (перш за все на західні, українські землі), почали «виправляти» місцеву книжність, стараючись, зокрема, відновити написання імен, назв та інших запозичень, що відійшло від грецьких зразків. Так разом зі «старою» іжицею (що набула у-подібної форми й перейменувалася в «ік»; диграф же оу отримав назву «он-ік», як складений із знаків «он» і «ік») увійшла до абетки і стала уживатися «нова», що знову виглядає як безхвосте ѵ.

Правила вживання іжиці, іка, диграфа оу і ука-лігатури довгий час мінялися, але врешті-решт (з другої половини XVII століття) церковнослов'янська писемність на Русі (і під її впливом — в Сербії і Болгарії, що втратили власні ізводи церковної мови) встановилася в наступному вигляді:

  • звук [у] на початку слів виражається диграфом оу («он-ік»);
  • в середині ж і в кінці — гаммаподібною лігатурою (власне «ук»);
  • як числовий знак для числа 400 використовується у-подібний знак «ік»;
  • у запозичених з грецької словах читається або як [і], або як [в] (Паѵелъ, Єѵа) — зазвичай після букв «е» або «а», передаючи грецькі диграфи ε і α.

Формально вибір правильного читання іжиці визначають надрядкові знаки: якщо над іжицею стоїть придих і (або) наголос, то це голосна [і], а якщо нічого не стоїть — те приголосна [в]. Для позначення іжиць, які треба читати як [и], але які стоять не на початку слова і не під наголосом, використовується спеціальний надрядковий знак — кендема (ѷ), сьогодні іноді помилково званий «подвійним важким наголосом» або, ще гірше, «подвійним тупим наголосом». Іжиця з кендемою окремою літерою абетки не є.

Описані правила використання іжиці з кендемою вельми відрізняються від грецького вживання двох крапок (дієрезиса) над буквою іпсилон (ϋ): у греків дієрезис над голосною ставиться для того, щоб вона не утворила дифтонг з сусідньою голосною.

У доніконовській (і пізнішою старообрядницькій) орфографії система була в цілому тій же, хоча диграф оу і гаммаподібний ук великою мірою були взаємозамінними; часто проголошувалося правило такого вигляду: позначати звук [у] диграфом оу на початку слів і під наголосом, якщо тільки останньою або передостанньою перед тим літерою не є о; у решті випадків використовувати гаммаподібний ук (на практиці, втім, від нього відступали в обидві сторони).

Іжиця в російській мові[ред.ред. код]

До часів Петра I російська абетка й орфографія не вважалися відмінними від церковнослов'янських, тож і правила вживання іжиці були одні й ті самі. Петро I ввів для російської мови спрощену писемність (гражданський шрифт) — без надрядкових знаків і з меншим числом літер. Серед інших «зайвих» літер він відмінив і іжицю (замінивши на I або В, залежно від вимови). Але пізніше вона була відновлена (без кендеми, незалежно від звучання). Знову відмінена в 1735 р. Знову відновлена в 1758. З тих пір адміністративних дій відносно її застосування або незастосування не було, але сама собою вона уживалася все рідше і рідше. З 1870-х років іжиця зазвичай вважалася такою, що взагалі не входить в російську абетку, хоча до 19171918 рр. в окремих словах деколи вживалася — зазвичай в словах «мѵро» (з похідними), рідше «сѵнодъ» (з похідними), ще рідше — в «ѵпостась», у слові «сѵмвол» вживалася лише у значенні «Символ Віри» і т. п.; цікаво, що у пресі початку XX століття можна угледіти якесь пожвавлення її використання в порівнянні з кінцем XIX століття). У документах орфографічної реформи 1917—1918 рр. іжиця не згадана, хоча «загальним місцем» є твердження про те, що тоді-то її і відмінили, разом з І, Ѣ і Ѳ.

«Стародавня» ж іжиця (у-подібний знак «ік») в російському гражданському шрифті була відсутня із самого початку. Введене Петром I зображення літери У правильніше вважати таким, що продовжує не її, а гаммаподібний лігатурний «ук» (у його заголовній формі): та «крапелька», якою внизу закінчується наше У (і якої, що характерно, немає в латинської букви Y), і є залишком літери О із стародавнього поєднання оѵ.

Інші вживання[ред.ред. код]

У неслов'янських абетках іжиця використовувалася, наприклад, в осетинській абетці Андреаса Шегрена. В результаті переходу на латиницю (1923) була замінена на «y», а при поверненні на (модифіковану) кирилицю (1938; у Південній Осетії в 1954 році) замість іжиці стали писати «ы».

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Регістр Десятковий код Шістнадцятковий код Вісімковий код Двійковий код
Юнікод для Ѵ Верхній 1140 0474 002160 0000010001110100
Юнікод для ѵ Нижній 1141 0475 002161 0000010001110101
Юнікод для Ѷ Верхній 1142 0476 002162 0000010001110110
Юнікод для ѷ Нижній 1143 0477 002163 0000010001110111

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]