Фіта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера Ѳ
Cyrylicka litera Ѳ.PNG
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ Ӓ Ә Ӛ Ӕ Ғ Ӷ
Ҕ Ӗ Ҽ Ҿ Ӂ Җ Ӝ
Ҙ Ӟ Ӡ Ӥ Ӣ Ӏ Ҋ
Қ Ҟ Ҡ Ӄ Ҝ Ӆ Ӎ
Ҥ Ң Ӊ Ӈ Ӧ Ө Ӫ
Ҩ Ҧ Ҏ Ҫ Ҭ Ӳ Ӱ
Ӯ Ү Ұ Ҳ Һ Ҵ Ӵ
Ҷ Ӌ Ҹ Ӹ Ҍ Ӭ  
Застарілі літери
Ҁ Ѹ Ѡ Ѿ Ѻ Ѣ ІА
Ѥ Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ
Ѳ Ѵ Ѷ        
Літери кирилиці

Фіта́ (Ѳ, ѳ) — передостання літера старо- і церковнослов'янської кирилиці, остання (після виходу з ужитку наприкінці XIX століття іжиці) літера дореволюційної російської абетки. Походить від грецької літери тета (Θ, θ); має таке ж числове значення — 9 (хоча в абетці традиційно стоїть не на 9-му місці, а в кінці). У кирилиці виглядає як Early Cyrillic letter Fita.png (у деяких почерках і шрифтах горизонтальна межа перетинає овал помітно нижче за середину або навіть торкається його знизу, завдяки чому цю літеру можна легко переплутати з Д). У первинній глаголиці, як припускають, фіта була відсутня; у пізнішій зустрічається запозичений або безпосередньо з грецької, або навіть з кирилиці знак GlagolitsaThita.gif (Ⱚ), що не має числового значення.

Назва «фіта» пов'язана з новогрецьким прочитанням слова θτα як [th]и́та, де перший звук тотожний англійському глухому th. У південнослов'янській традиції (до якої належала і старослов'янська мова) читалася як [t], чим пояснюється, зокрема, відсутність епентетичного (вставного) «л» в слові коринфяне (пор. з иосифляне). У староруських і церковнослов'янських текстах російського ізводу читалася завжди як [f] і приблизно до середини XVII століття уживалася як варіант букви Ф (ферт), незалежно від етимології. У ряді орфографічних шкіл уживалася або тільки одна з двох літер, та чи інша. Наприклад, у берестяних грамотах впродовж XIII століття фіта виступає єдиним засобом передачі звуку [f], а літера Ф не використовується; у XIVXV століттях, навпаки, в берестяній писемності фіта майже повністю витісняється фертом. У доніконовській і подальшій старообрядницькій церковнослов'янській орфографії прослідковується тенденція ставити фіту на початку слів, а ферт — в середині.

Починаючи з середини XVII століття в церковнослов'янській, а услід за нею і в російській писемності фіта використовується етимологічно: тільки у словах, запозичених з грецької мови (або опосередковано, через грецьку), і лише на місці грецької тети. Наприклад, в слові орѳографія перше [f] передається через фіту, а друге через ферт: тому що початкове грецьке слово пишеться як ορθογραφία (порівняйте також з написанням лат. orthographia і його варіантами в нинішніх західноєвропейських мовах). Так само пояснюється різниця написань в іменах Ѳеодоръ (розмовне Ѳедоръ) і Філіппъ: тому що з грецької вони Θεόδωρος і Φίλιππος (порівняйте з латинськими Theodorus, Philippus).

Петро I, вводячи гражданський шрифт, спершу (17071708) скасував букву «ферт» (Ф), зробивши фіту єдиним способом виразу звуку [ф]; але незабаром (1710) відмінність Ф/Ѳ з церковнослов'янській системі було відновлено. Орфографічні ж реформи 19171918 рр., навпаки, скасували фіту з повсюдною заміною її на Ф. А фіту незабаром пристосували до створюваних на базі кирилиці писемностей декількох алтайських мов, надавши їй абсолютно інше значення: голосного звуку /œ/, подібного до французького звуку eu і німецького ö. Нині ж творці комп'ютерних кодувань «розвели» ці два використання одного і того ж друкарського знаку по різних кодових позиціях (у Юнікоді U+0472/U+0473 для фіти, U+04E8/U+04E9 для «голосного Ө» у кирилиці і U+019F/U+0275 для неї ж в латиниці), а дизайнери комп'ютерних шрифтів вирішили позначити різницю наочно, зобразивши їх по-різному, фіту з хвилястою рискою, а ө з прямою: Ѳ, ѳ — Ө, ө — Ɵ, ɵ. Це суперечить традиційному дизайну гражданських кириличних шрифтів, при якому риска всередині O (що б не означала літера) повинна малюватися прямою або хвилястою одночасно з «язичком» літери "Э".

Проблема фіти й тети[ред.ред. код]

У сучасній українській мові запозичені слова, що містять літеру θ (тета) в грецькому оригіналі, можуть передавати її двома способами: як Ф або як Т, в залежності від шляху запозичення. Так, для слів, що потрапили в українську мову через старослов'янську, типовим є вживання Ф на місці фіти (кириличного відповідника тети), тоді як у словах, запозичених через латину, грецька тета передається як Т. Деякі з цих слів у різних діалектах та історичних варіантах літературної мови можуть існувати одночасно в кількох формах: міф і міт, Афіна й Атена, Фіви й Теби. Як видно з наведених прикладів, розбіжності в передачі стосуються не лише літери θ(тета), а й β (бета, в новогрецькому прочитанні — віта) та η (ета, або іта). У деяких (офіційно не затверджених) проектах реформи української орфографії пропонується дозволити паралельне вживання Т й Ф на місці історичної фіти/тети. На думку критиків реформи, введення Т на місці фіти є безпідставним і не підтверджується сучасною мовною практикою. Водночас, прихильники зміни часто розглядають варіант з заміною Ф на Т як менш проросійський і надають перевагу саме йому, намагаючись уникати Ф скрізь, де це можливо. Оскільки власне фіта (літера Ѳ) в українській абетці відсутня, а Ф може мати різне походження, спроби механічної заміни Ф на Т можуть призвести до гіперкорекційних помилок (наприклад, «тілосот» замість «філософ» є помилкою: грецьке слово літери θ не містить, а тому при запозиченні такий варіант виникнути не міг).

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]