Фіта
| Літера Ѳ | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||
| Кирилиця | ||||||
| А | Б | В | Г | Ґ | Д | Ѓ |
| Ђ | Е | Ѐ | Є | Ё | Ж | З |
| Ѕ | И | Ѝ | І | Ї | Й | Ј |
| К | Л | Љ | М | Н | Њ | О |
| П | Р | С | Т | Ћ | Ќ | У |
| Ў | Ф | Х | Ц | Ч | Џ | Ш |
| Щ | Ъ | Ы | Ь | Э | Ю | Я |
| Неслов'янські літери | ||||||
| Ӑ | Ӓ | Ә | Ӛ | Ӕ | Ғ | Ӷ |
| Ҕ | Ӗ | Ҽ | Ҿ | Ӂ | Җ | Ӝ |
| Ҙ | Ӟ | Ӡ | Ӥ | Ӣ | Ӏ | Ҋ |
| Қ | Ҟ | Ҡ | Ӄ | Ҝ | Ӆ | Ӎ |
| Ҥ | Ң | Ӊ | Ӈ | Ӧ | Ө | Ӫ |
| Ҩ | Ҧ | Ҏ | Ҫ | Ҭ | Ӳ | Ӱ |
| Ӯ | Ү | Ұ | Ҳ | Һ | Ҵ | Ӵ |
| Ҷ | Ӌ | Ҹ | Ӹ | Ҍ | Ӭ | |
| Застарілі літери | ||||||
| Ҁ | Ѹ | Ѡ | Ѿ | Ѻ | Ѣ | ІА |
| Ѥ | Ѧ | Ѫ | Ѩ | Ѭ | Ѯ | Ѱ |
| Ѳ | Ѵ | Ѷ | ||||
| Літери кирилиці | ||||||
Фіта́ (Ѳ, ѳ) — передостання літера старо- і церковнослов'янської кирилиці, остання (після виходу з ужитку наприкінці XIX століття іжиці) літера дореволюційної російської абетки. Походить від грецької літери тета (Θ, θ); має таке ж числове значення — 9 (хоча в абетці традиційно стоїть не на 9-му місці, а в кінці). У кирилиці виглядає як 
(у деяких почерках і шрифтах горизонтальна межа перетинає овал помітно нижче за середину або навіть торкається його знизу, завдяки чому цю літеру можна легко переплутати з Д). У первинній глаголиці, як припускають, фіта була відсутня; у пізнішій зустрічається запозичений або безпосередньо з грецької, або навіть з кирилиці знак 
(Ⱚ), що не має числового значення.
Назва «фіта» пов'язана з новогрецьким прочитанням слова θῆτα як [th]и́та, де перший звук тотожний англійському глухому th. У південнослов'янській традиції (до якої належала і старослов'янська мова) читалася як [t], чим пояснюється, зокрема, відсутність епентетичного (вставного) «л» в слові коринфяне (пор. з иосифляне). У староруських і церковнослов'янських текстах російського ізводу читалася завжди як [f] і приблизно до середини XVII століття уживалася як варіант букви Ф (ферт), незалежно від етимології. У ряді орфографічних шкіл уживалася або тільки одна з двох літер, та чи інша. Наприклад, у берестяних грамотах впродовж XIII століття фіта виступає єдиним засобом передачі звуку [f], а літера Ф не використовується; у XIV—XV століттях, навпаки, в берестяній писемності фіта майже повністю витісняється фертом. У доніконовській і подальшій старообрядницькій церковнослов'янській орфографії прослідковується тенденція ставити фіту на початку слів, а ферт — в середині.
Починаючи з середини XVII століття в церковнослов'янській, а услід за нею і в російській писемності фіта використовується етимологічно: тільки у словах, запозичених з грецької мови (або опосередковано, через грецьку), і лише на місці грецької тети. Наприклад, в слові орѳографія перше [f] передається через фіту, а друге через ферт: тому що початкове грецьке слово пишеться як ορθογραφία (порівняйте також з написанням лат. orthographia і його варіантами в нинішніх західноєвропейських мовах). Так само пояснюється різниця написань в іменах Ѳеодоръ (розмовне Ѳедоръ) і Філіппъ: тому що з грецької вони Θεόδωρος і Φίλιππος (порівняйте з латинськими Theodorus, Philippus).
Петро I, вводячи гражданський шрифт, спершу (1707—1708) скасував букву «ферт» (Ф), зробивши фіту єдиним способом виразу звуку [ф]; але незабаром (1710) відмінність Ф/Ѳ з церковнослов'янській системі було відновлено. Орфографічні ж реформи 1917—1918 рр., навпаки, скасували фіту з повсюдною заміною її на Ф. А фіту незабаром пристосували до створюваних на базі кирилиці писемностей декількох алтайських мов, надавши їй абсолютно інше значення: голосного звуку /œ/, подібного до французького звуку eu і німецького ö. Нині ж творці комп'ютерних кодувань «розвели» ці два використання одного і того ж друкарського знаку по різних кодових позиціях (у Юнікоді U+0472/U+0473 для фіти, U+04E8/U+04E9 для «голосного Ө» у кирилиці і U+019F/U+0275 для неї ж в латиниці), а дизайнери комп'ютерних шрифтів вирішили позначити різницю наочно, зобразивши їх по-різному, фіту з хвилястою рискою, а ө з прямою: Ѳ, ѳ — Ө, ө — Ɵ, ɵ. Це суперечить традиційному дизайну гражданських кириличних шрифтів, при якому риска всередині O (що б не означала літера) повинна малюватися прямою або хвилястою одночасно з «язичком» літери "Э".
Проблема фіти й тети [ред.]
У сучасній українській мові запозичені слова, що містять літеру θ (тета) в грецькому оригіналі, можуть передавати її двома способами: як Ф або як Т, в залежності від шляху запозичення. Так, для слів, що потрапили в українську мову через старослов'янську, типовим є вживання Ф на місці фіти (кириличного відповідника тети), тоді як у словах, запозичених через латину, грецька тета передається як Т. Деякі з цих слів у різних діалектах та історичних варіантах літературної мови можуть існувати одночасно в кількох формах: міф і міт, Афіна й Атена, Фіви й Теби. Як видно з наведених прикладів, розбіжності в передачі стосуються не лише літери θ(тета), а й β (бета, в новогрецькому прочитанні — віта) та η (ета, або іта). У деяких (офіційно не затверджених) проектах реформи української орфографії пропонується дозволити паралельне вживання Т й Ф на місці історичної фіти/тети. На думку критиків реформи, введення Т на місці фіти є безпідставним і не підтверджується сучасною мовною практикою. Водночас, прихильники зміни часто розглядають варіант з заміною Ф на Т як менш проросійський і надають перевагу саме йому, намагаючись уникати Ф скрізь, де це можливо. Оскільки власне фіта (літера Ѳ) в українській абетці відсутня, а Ф може мати різне походження, спроби механічної заміни Ф на Т можуть призвести до гіперкорекційних помилок (напр., «тілосот» замість «філософ» є помилкою: грецьке слово літери θ не містить, а тому при запозиченні такий варіант виникнути не міг).
