П

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера П
Cyrillic letter Pe.png
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ Ӓ Ә Ӛ Ӕ Ғ Ӷ
Ҕ Ӗ Ҽ Ҿ Ӂ Җ Ӝ
Ҙ Ӟ Ӡ Ӥ Ӣ Ӏ Ҋ
Қ Ҟ Ҡ Ӄ Ҝ Ӆ Ӎ
Ҥ Ң Ӊ Ӈ Ӧ Ө Ӫ
Ҩ Ҧ Ҏ Ҫ Ҭ Ӳ Ӱ
Ӯ Ү Ұ Ҳ Һ Ҵ Ӵ
Ҷ Ӌ Ҹ Ӹ Ҍ Ӭ  
Застарілі літери
Ҁ Ѹ Ѡ Ѿ Ѻ Ѣ ІА
Ѥ Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ
Ѳ Ѵ Ѷ        
Літери кирилиці

П — двадцята літера українського та інших слов'янських алфавітів. За формою на­креслення — дещо видозмінена кирилична літера п («покой»), створена на основі візантійського ус­тавного Π (пі).

Історія[ред.ред. код]

У староукраїнській графіці у зв'яз­ку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вжи­валася у кількох ва­ріантах, що допома­гає визначити час і місце написання па­м'яток.

У 16 столітті, крім рукописної, з'явила­ся друкована форма літери.

Використання[ред.ред. код]

В сучасній українській мові цією літерою позначають проривний губно-губний глухий приголосний звук — твердий (пи­ріг, погоня) або м'який (пісок, піч).

«П» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У давньоруській та староукраїнській писемностях мало числове значення «вісімдесят». Нині ви­користовується також при класифікаційних позна­ченнях і означає «двадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: Шифр № 7-п і т. д.

Найуживанішою літерою української абетки є літера «п». З неї починається найбільша кількість слів.[1]

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1055 041F 002037 00000100 00011111
Мала 1087 043F 002077 00000100 00111111
ISO 8859-5 Велика 191 BF 277 10111111
Мала 223 DF 337 11011111
KOI 8 Велика 240 F0 360 11110000
Мала 208 D0 320 11010000
Windows 1251 Велика 207 CF 317 11001111
Мала 239 EF 357 11101111

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]