Ф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера Ф
Cyrillic letter Ef.png
Unicode (hex)
велика: U+1040
мала: U+1072
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ Ӓ Ә Ӛ Ӕ Ғ Ӷ
Ҕ Ӗ Ҽ Ҿ Ӂ Җ Ӝ
Ҙ Ӟ Ӡ Ӥ Ӣ Ӏ Ҋ
Қ Ҟ Ҡ Ӄ Ҝ Ӆ Ӎ
Ҥ Ң Ӊ Ӈ Ӧ Ө Ӫ
Ҩ Ҧ Ҏ Ҫ Ҭ Ӳ Ӱ
Ӯ Ү Ұ Ҳ Һ Ҵ Ӵ
Ҷ Ӌ Ҹ Ӹ Ҍ Ӭ  
Застарілі літери
Ҁ Ѹ Ѡ Ѿ Ѻ Ѣ ІА
Ѥ Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ
Ѳ Ѵ Ѷ        
Літери кирилиці

Ф — двадцять п'ята літера кириличної абетки, її графіка запозичена з глаголиці. Є в усіх алфавітах, створених на слов'яно-кирилічній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена кирилічна літера, що походить від грецької.

Звукове відтворювання букви Ф в українській мові[ред.ред. код]

З усіх українських букв тільки буква Ф позначає звук, чужий для більшості українських говірок — шумний щілинний глухий губно-зубний приголосний звук, який може бути твердий (ліфт, міф, фаза) і напівпом'якшений — перед і (фінік, фірма). В окремих степових говірках зустрічається вживання «ф» замість «хв» в питомих українських словах (фали́ти, фіст тощо).

У передмові до Грінченкового «Словаря української мови» зазначено:

«Коли вже більшість українців вимовляє звук ф як хв (перед голосною, крім у) чи х (перед приголосною та перед у), ми, укладаючи словник на букву ф, помістили в нього тільки ті слова, що для них у наших матеріалах не було дубліката зі хв чи х...»
Оригінальний текст (рос.)

«Въ виду того, что звукъ ф у большинства украинскаго народа выговаривается как хв (передъ гласной, кромѣ у) или х (передъ согласной и передъ у), мы, составляя словарь на букву ф, помѣстили въ него лишь тѣ слова, для которыхъ въ нашихъ матеріалахъ не нашлось дубликата съ хв или х...»

Списку слів на букву Ф у тому ж таки словнику передує зауваження: «Слова, що починаються з літери ф і не містяться далі, див. на літеру х, при чому ф=хв, а іноді х[1] Інакше кажучи, Б. Грінченко свідчить, що буква ф позначає не осібний звук, а звукосполучення хв, а іноді звук х.

Звук [f] можна почути від людей, що на їхній вимові позначились російські чи польські вимовні навички. У російській та польській мовах звук [f] розвинувся природно, через оглушення звука [v] перед глухими приголосними та наприкінці слів, а в польській мові ще й після глухих приголосних: правка [prafka], лев [lʲef], twój [tfuj], wstrząs [fstʂɔ̃s].

А от українська буква В позначає в зразковій вимові не губно-зубний польський та російський [v], а губно-губний [w]. Підручники та довідники з української мови засвідчують двогубність цього українського звука[2]. Як і будь-який український дзвінкий приголосний, він не оглушується перед глухими приголосними та наприкінці слів. У цих випадках його вимовляється як нескладовий у: лев [lɛu̯], зовсім [zɔu̯sʲim].

У таких умовах звук [f] не міг розвинутись на власному вимовному ґрунті. Тому ще здавна в чужих словах, запозичуваних до української мови, замість нього вимовляли інші, дещо подібні, звуки [p] та [x]. Отак, наприклад, грецьке Φιλιππος перетворилось в українців на Пилип, а Ευφημιος — на Юхим.

Звук [ф] чужий не тільки українській, а й японській, малайсько-індонезійській, таґальській, литовській вимові. Наприклад, Франція називається Prancūzija литовською, Perancis малайсько-індонезійською та Pransya тагальською. А в японській вимові нідерландське koffie [kɔfi] перетворилось на kohi.

Від 15-го століття українці стали заступати [f] на звукосполучення [xw][3] (нім. Pforte > пол. forta > укр. хвіртка), що спрощується до [x] перед приголосними та губними голосними звуками (пол. futro > укр. хутро, пол. fura > укр. хура).

Горішній суспільний та розумовий прошарок в Україні довго вживав польської та російської за мови освіти та культури. Уміючи вимовляти звук [f] завдяки власним мовним навичкам, ці люди погано оцінювали його заступання на [xw] та [x] в українській вимові. Через це тільки в дещиці слів (хвиля, хвіртка) його відтворили та вживають в офіційному правописі. Як свідчить український мовознавець Юрій Шевельов, «низька соціяльна оцінка двозвука хв освіченими колами спершу постала в контактах з мовами польською, німецькою й латиною, але в новітні часи її посилили і остаточно ствердили контакти з російською мовою (в якій звук ф „природний“ тому, що там він розвинувся і у власних словах у процесі нормального фонетичного розвитку й набув фонемного статусу)»[4]. Інакше кажучи, звук [f] додали до офіційного набору українських звуків не через мовознавчі причини, а через суспільний тиск, посилений у радянські часи діями верховодства в Москві та Києві, спрямованими на насильне зближення української мови з російською.

Багато які люди з рідною українською мовою й понині уживають [x(w)] замість [f]. Проте такий ужиток і тепер дістає від багатьох принизливу оцінку. З одного боку, тут дається взнаки те, що дуже великою мірою зросійщені житці східноукраїнських міст опановують українську мову не через живе мовлення, а через книжки (підручники, посібники та словники), зміст яких мало змінився від радянського часу, та ще й переносять свої мовні навички, у тому числі й вимовні, на українську мову. З другого боку, в західноукраїнських говірках звук [f] часто — звичайна річ.

Найменш уживаною літерою української абетки є літера ф. В українській мові звук, що позначається цією літерою, зустрічається у небагатьох запозичених словах.[5]

Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
ковий код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1060 0424 002044 00000100 00100100
Мала 1092 0444 002104 00000100 01000100
ISO 8859-5 Велика 196 C4 304 11000100
Мала 228 E4 344 11100100
KOI 8 Велика 230 E6 346 11100110
Мала 198 C6 306 11000110
Windows 1251 Велика 212 D4 324 11010100
Мала 244 F4 364 11110100

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Слова, начинающіяся съ буквы ф и не находящіяся ниже, см. на букву х, при чемъ ф=хв, а иногда х
  2. Див., наприклад, стор. 38 довідника Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко «Сучасна українська мова» (Київ, «Либідь», 1993), ISBN 5-325-00178-7.
  3. Ю. Шевельов «Так нас навчали правильних проізношеній»
  4. Там само.
  5. Цікаві факти української історії, культури та народознавства на сайті «Cikavo.com.ua» (укр.)

Література[ред.ред. код]