Ф

Літера Ф
Unicode (hex)
велика: U+1040
мала: U+1072
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й	Ј
К	Л	Љ	М	Н	Њ	О
П	Р	С	Т	Ћ	Ќ	У
Ў	Ф	Х	Ц	Ч	Џ	Ш
Щ	Ъ	Ы	Ь	Э	Ю	Я
Неслов'янські літери
Ӑ	Ӓ	Ә	Ӛ	Ӕ	Ғ	Ӷ
Ҕ	Ӗ	Ҽ	Ҿ	Ӂ	Җ	Ӝ
Ҙ	Ӟ	Ӡ	Ӥ	Ӣ	Ӏ	Ҋ
Қ	Ҟ	Ҡ	Ӄ	Ҝ	Ӆ	Ӎ
Ҥ	Ң	Ӊ	Ӈ	Ӧ	Ө	Ӫ
Ҩ	Ҧ	Ҏ	Ҫ	Ҭ	Ӳ	Ӱ
Ӯ	Ү	Ұ	Ҳ	Һ	Ҵ	Ӵ
Ҷ	Ӌ	Ҹ	Ӹ	Ҍ	Ӭ
Застарілі літери
Ҁ	Ѹ	Ѡ	Ѿ	Ѻ	Ѣ	ІА
Ѥ	Ѧ	Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ
Ѳ	Ѵ	Ѷ
Літери кирилиці

Ф — двадцять п'ята літера кириличної абетки, її графіка запозичена з глаголиці. Є в усіх алфавітах, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера, що походить від грецької.

Звукове відтворювання букви Ф в українській мові

З усіх українських букв тільки буква Ф позначає звук, чужий для більшості українських говірок — шумний щілинний глухий губнозубний приголосний звук, який може бути твердий (ліфт, міф, фаза) і напівпом'якшений — перед і (фінік, фірма). У передмові до Грінченкового «Словаря української мови» зазначено:

«Коли вже більшість українців вимовляє звук ф як хв (перед голосною, крім у) чи х (перед приголосною та перед у), ми, укладаючи словник на букву ф, помістили в нього тільки ті слова, що для них у наших матеріалах не було дубліката зі хв чи х...» Оригінальний текст (рос.) «Въ виду того, что звукъ ф у большинства украинскаго народа выговаривается как хв (передъ гласной, кромѣ у) или х (передъ согласной и передъ у), мы, составляя словарь на букву ф, помѣстили въ него лишь тѣ слова, для которыхъ въ нашихъ матеріалахъ не нашлось дубликата съ хв или х...»

Списку слів на букву Ф у тому ж таки словнику передує заввага: «Слова, що починаються з літери ф і не містяться далі, див. на літеру х, при чому ф=хв, а іноді х.» Інакше кажучи, Б. Грінченко свідчить, що буква ф позначає не осібний звук, а звукосполуку хв, а іноді звук х.

Звук [f] можна почути від людей, що на їхній вимові позначились російські чи польські вимовні навички. У російській та польській мовах звук [f] розвинувся природно, через оглушення звука [v] перед глухими приголосними та наприкінці слів, а в польській мові ще й після глухих приголосних: правка [prafka], лев [lʲef], twój [tfuj], wstrząs [fstʂɔ̃s].

А от українська буква В позначає в зразковій вимові не губно-зубний польський та російський [v], а губно-губний [w]. Підручники та довідники з української мови засвідчують двогубність цього українського звука. Як і будь-який український дзвінкий приголосний, він не оглушується перед глухими приголосними та наприкінці слів. У цих випадках його вимовляно як нескладовий у: лев [lɛu̯], зовсім [zɔu̯sʲim].

У таких умовах звук [f] не міг розвинутись на власному вимовному ґрунті. Тому ще здавна в чужих словах, запозичуваних до української мови, замість нього вимовляли інші, дещо подібні, звуки [p] та [x]. Отак, наприклад, грецьке Φιλιππος перетворилось в українців на Пилип, а Ευφημιος — на Юхим.

Звук [ф] чужий не тільки українській, а й японській, малайсько-індонезійській, таґальській, литовській вимові. Наприклад, Франція називається Prancūzija по-литовському, Perancis по-малайсько-індонезійському та Pransya по-таґальському. А в японській вимові нідерландське koffie [kɔfi] перетворилось на kohi.

Від 15-го століття українці стали заступати [f] на звукосполуку [xw] (нім. Pforte > пол. forta > укр. хвіртка), спрощувану до [x] перед приголосними та губними голосними звуками (пол. futro > укр. хутро, пол. fura > укр. хура).

Горішній суспільний та розумовий прошарок в Україні довго вживав польської та російської за мови освіти та культури. Уміючи вимовляти звук [f] завдяки власним мовним навичкам, ці люди погано оцінювали його заступання на [xw] та [x] в українській вимові. Через це тільки в дещиці слів (хвиля, хвіртка) його відтворили та вживають в офіційному правописі. Як свідчить український мовознавець Юрій Шевельов, «низька соціяльна оцінка двозвука хв освіченими колами спершу постала в контактах з мовами польською, німецькою й латиною, але в новітні часи її посилили і остаточно ствердили контакти з російською мовою (в якій звук ф „природний“ тому, що там він розвинувся і у власних словах у процесі нормального фонетичного розвитку й набув фонемного статусу)». Інакше кажучи, звук [f] додали до офіційного набору українських звуків не через мовознавчі причини, а через суспільний тиск, посилений у радянські часи діями верховодства в Москві та Києві, спрямованими на насильне зближення української мови з російською.

Багато які люди з рідною українською мовою й понині уживають [x(w)] замість [f]. Проте такий ужиток і тепер дістає від багатьох принизливу оцінку. З одного боку, тут дається взнаки те, що дуже великою мірою зросійщені житці східноукраїнських міст опановують українську мову не через живе мовлення, а через книжки (підручники, посібники та словники), зміст яких мало змінився від радянського часу, та ще й переносять свої мовні навички, у тому числі й вимовні, на українську мову. З другого боку, в західноукраїнських говірках звук [f] часто — звичайна річ.

Найменш уживаною літерою української абетки є літера ф. В українській мові звук, що позначається цією літерою, зустрічається у небагатьох запозичених словах.

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1060	0424	002044	00000100 00100100
	Мала	1092	0444	002104	00000100 01000100
ISO 8859-5	Велика	196	C4	304	11000100
	Мала	228	E4	344	11100100
KOI 8	Велика	230	E6	346	11100110
	Мала	198	C6	306	11000110
Windows 1251	Велика	212	D4	324	11010100
	Мала	244	F4	364	11110100

Література

• Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
• Півторак Г. П. Ш // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.