Технократія (політологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Форми правління
редагувати

Технокра́тія (грец. τέχνη, «майстерність» + грец. κράτος, «влада») — ідеологія створення мерітократичного суспільства, де влада належить науково-технічним спеціалістам[1] та суспільство, створене на її основі. Ідею технократії, як влади науково-технічних спеціалістів, описав Торстейн Веблен у соціальній утопії «Інженери та Цінова Система» (1921) та інших творах.

Історія терміну[ред.ред. код]

Уільям Генрі Смітт (англ. William Henry Smyth) вперше використав термін «технократія» у 1919 році в своїй статті «Технократія — Шляхи та Методи Досягнення Індустріальної Демократії» (англ. «Technocracy — Ways and Means to Gain Industrial Democracy») у журналі «Індустріальний Менеджмент» (англ. Industrial Management)[2]. Однак Смітт посилався на індустріальну демократію: рух, спрямований на об'єднання робітників з ціллю інтеграції їх в управління підприємством через існуючі організації чи шляхом революції[2]. Термін був використаний для визначення технічно обґрунтованого прийняття рішень в управлінні в 1932 році[2].

Технократія як концепція побудови суспільства[ред.ред. код]

Передісторія

У філософсько-політичній думці технократична традиція має давню історію. Чітко оформлена ідея суспільства, що управляється носіями знання, вперше зустрічається у Платона, котрий у праці «Держава» відстоює тезис про те, що державою повинні керувати носії знання — філософи. У XVII віці ідея використання наукових знань для управління суспільством отримала розвиток у працях Френсіса Бекона та Томмазо Кампанелли. Однак це ще було лише натяком на технократичні ідеї, котрі з'явились лише на певній стадії суспільного розвитку.

Першу цілісну концепцію про вплив науки, виробництва та науково-технічних спеціалістів на соціально-політичний розвиток створив Анрі Сен-Сімон. Приход до влади носіїв наукового знання розглядався ним як закономірний результат суспільного розвитку. Для опису такого суспільства ним був введений термін «промислово-наукова система». Він стверджував: «… при сучасному стані знань та цивілізації одні лише промислові та наукові принципи можуть прислуговуватись основою суспільної організації». Управління суспільством повинне будуватися на наукових, раціональних методах, у результаті застосування котрих, за його поглядами, політика стане доповненням науки про людину. У працях Сен-Сімона мають місце дві найважливіші складові всіх пізніших технократичних концепцій: управління суспільством на наукових засадах та провідна політична роль науково-технічних спеціалістів. Сен-Сімона правомірно називати предтечею технократизму та першим його ідеологом.

Для того щоб говорити про технократію, перш за все було необхідним виникнення достатньо багаточисельного прошарку науково-технічних спеціалістів. А це сталося лише в другій половині XIX сторіччя із завершенням промислової революції в передових державах, коли почалось масове застосування машин у виробництві, а потім і в інших сферах. Машинна техніка змінила щоденне життя людини. Вона все ширше розповсюджувалась в індустріальному суспільстві, сформувавши особливу форму культури, що була названа Ж. П. Кантеном терміном «технокультура» який він застосовував щоб охарактеризувати зміст західноєвропейської цивілізації.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гевелинг Л. Власть плутов лучше, чем власть клептоманов
  2. а б в Oxford English Dictionary 3rd edition (Word from 2nd edition 1989)