Технократія (політологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Форми правління
редагувати

Технокра́тія (грец. τέχνη, «майстерність» + грец. κράτος, «влада») — ідеологія створення мерітократичного суспільства, де влада належить науково-технічним спеціалістам[1] та суспільство, створене на її основі. Ідею технократії, як влади науково-технічних спеціалістів, описав Торстейн Веблен у соціальній утопії «Інженери та Цінова Система» (1921) та інших творах.

Історія терміну[ред.ред. код]

Уільям Генрі Смітт (англ. William Henry Smyth) вперше використав термін «технократія» у 1919 році в своїй статті «Технократія — Шляхи та Методи Досягнення Індустріальної Демократії» (англ. «Technocracy — Ways and Means to Gain Industrial Democracy») у журналі «Індустріальний Менеджмент» (англ. Industrial Management)[2]. Однак Смітт посилався на індустріальну демократію: рух, спрямований на об'єднання робітників з метою інтеграції їх в управління підприємством через наявні організації чи шляхом революції[2]. Термін був використаний для визначення технічно обґрунтованого прийняття рішень в управлінні в 1932 році[2].

Технократія як концепція побудови суспільства[ред.ред. код]

Передісторія

У філософсько-політичній думці технократична традиція має давню історію. Чітко оформлена ідея суспільства, яким управляють носії знань, вперше зустрічається у Платона, котрий у праці «Держава» відстоює тезис про те, що державою повинні керувати носії знання — філософи. У XVII сторіччі ідея використання наукових знань для управління суспільством отримала розвиток у працях Френсіса Бекона та Томмазо Кампанелли. Однак це ще було лише натяком на технократичні ідеї, котрі з'явились лише на певній стадії суспільного розвитку.

Першу цілісну концепцію про вплив науки, виробництва та науково-технічних спеціалістів на соціально-політичний розвиток створив Анрі Сен-Сімон. Він розглядав прихід до влади носіїв наукового знання як закономірний результат суспільного розвитку. Для опису такого суспільства він увів термін «промислово-наукова система». Сен-Сімон стверджував: «… при сучасному стані знань та цивілізації одні лише промислові та наукові принципи можуть слугувати основою суспільної організації». Управління суспільством повинне будуватися на наукових, раціональних методах, у результаті застосування котрих, на його думку, політика стане доповненням науки про людину. У працях Сен-Сімона мають місце дві найважливіші складові всіх пізніших технократичних концепцій: управління суспільством на наукових засадах та провідна політична роль науково-технічних спеціалістів. Сен-Сімона можна правомірно назвати предтечею технократизму та першим його ідеологом.

Для того щоб говорити про технократію, перш за все було необхідно, щоб виник достатньо чисельний прошарок науково-технічних спеціалістів. А це сталося лише в другій половині XIX сторіччя із завершенням промислової революції в передових державах, коли почалось масове застосування машин у виробництві, а потім і в інших сферах. Машинна техніка змінила щоденне життя людини. Вона все ширше розповсюджувалась в індустріальному суспільстві, сформувавши особливу форму культури, яку Ж. П. Кантен назвав терміном «технокультура» і застосовував його щоб охарактеризувати зміст західноєвропейської цивілізації.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гевелинг Л. Власть плутов лучше, чем власть клептоманов
  2. а б в Oxford English Dictionary 3rd edition (Word from 2nd edition 1989)