Леопольд фон Захер-Мазох

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Леопольд Фон Захер-Мазох)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леопольд рітер фон Захер-Мазох
Leopold Ritter Sacher-Masoch
Псевдонім Charlotte Arand[1] і Zoë von Rodenbach[1]
Народився 27 січня 1836(1836-01-27)
Львів (Лемберг), Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер 9 березня 1895(1895-03-09) (59 років)
Ліндгайм, Гессен, Німецька імперія
Поховання Lindheim Castled
Підданство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльність прозаїк
Alma mater Ґрацький університет (1854)
Заклад Ґрацький університет і ЛНУ ім. І. Франка
Мова творів німецька
Роки активності з 1867
Magnum opus Венера в хутрі
Членство Akademisches Corps Teutonia zu Grazd
Батько Leopold Sacher-Masochd
Мати Caroline Josepha von Masochd
Брати, сестри Karl Sacher-Masoch Ritter von Kronenthald
У шлюбі з Wanda von Sacher-Masochd
Автограф
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону

CMNS: Леопольд фон Захер-Мазох у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Леопо́льд Рі́тер[3] фон За́хер-Мазо́х (нім. Leopold Ritter Sacher-Masoch; 27 січня 1836, Львів – 9 березня 1895, Ліндгайм, Гессен) – австрійський письменник, автор популярних романів і новел (зокрема на еротичні та фольклорні теми); писав також під псевдонімами Шарлот Аран і Зое фон Роденбах (Charlotte Arand, Zoë von Rodenbach).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 27 січня 1836 року у Львові в родині поліцай-президента Королівства Галичини та Володимирії (Königreich Galizien und Lodomerien) Леопольда Захера. Предками його батька були іспанські євреї та богемські німці, що у 16 столітті оселилися в Празі.

Його мати Шарлотта була дочкою професора і тодішнього ректора Львівського університету Франца фон Мазоха. Деякі дослідники твердять про її русинське (українське) походження.

На місці будинку, де народився майбутній письменник, тепер стоїть відомий у Львові «Ґранд-Готель» (дехто стверджує: сталося на теперішній вулиці Коперника, але останні архівні дослідження заперечують це).

Леопольд, старший син у родині, народився на 9-му році шлюбу батьків і спочатку був такий кволий, що надії на його видужання майже не було. Його здоров'я почало покращуватися після того, як його віддали на вигодування до української селянки у підльвівське містечко Винники. З її молоком він всмоктав і любов до землі свого народження, яка не покинула його до кінця життя. Згодом, уже будучи письменником, Захер-Мазох багато з почутого з уст годувальниці вплітав у канву своїх німецькомовних новел.

Коли Леопольду було 12 років, родина переїхала до Праги, де хлопчик вивчив німецьку мову, якою потім і писав свої твори.

У батьківському домі Леопольд виховувався в атмосфері Просвітництва та лібералізму, характерної для часу правління цісаря Франца-Йозефа. Вже в дитинстві у ньому почали проявлятися схильності, які потім і зробили його знаменитим. Захер-Мазоха приваблювали ситуації жорстокості; йому подобалося дивитися на картини із зображенням страт, а улюбленою читанкою були житія мучеників. Важливою особистістю його дитинства стала родичка з боку батька, графиня Ксенобія, яка була водночас надзвичайно гарною та жорстокою жінкою. Одного разу, граючи у схованку зі своїми сестрами, він сховався у спальні графині і став свідком того, як спочатку графиня привела туди коханця, а через кілька хвилин у спальню вдерся її чоловік з двома друзями. Графиня побила та вигнала трьох непроханих гостей, коханець втік, а Леопольд необачно видав свою присутність, після чого графиня побила і його. Проте від її ударів хлопчик відчував незрозуміле задоволення. Чоловік незабаром повернувся, а Леопольд, сховавшися за дверима, чув удари батога та стогони графа. Образи і батога, і хутра, яке полюбляла носити графиня, стали постійними мотивами у творчості Захер-Мазоха, а жінок він з того часу сприймав як істот, яких слід водночас і любити, і ненавидіти.

Захер-Мазох був успішним учнем і студентом. В університетах Праги та Ґрацу, куди переїздить 1854 року, він вивчає юриспруденцію, математику та історію, і у віці 19 років стає доктором права. Ставши приват-доцентом в університеті Ґрацу, він 1858 року анонімно опубліковує роман «Одна галіцька історія. Рік 1846». З того часу Захер-Мазох щорічно створював по книзі, а то й більше, експериментуючи з найрізноманітнішими літературними жанрами. Він писав історичні дослідження (наприклад, «Повстання в Ґенті в часи правління Карла V»), п'єси, фейлетони, літературно-критичні твори. Був засновником і редактором декількох журналів, які, проте, виходили недовго.

Як стверджують літературні енциклопедії Німеччини та Австрії, 1860 року Леопольда фон Захер-Мазоха запросили читати лекції з історії у Львівському університеті. Однозначної думки серед науковців, чи прийняв він те запрошення, немає, але на таку можливість вказують наявні в його творчості враження від Галичини саме дорослого чоловіка, а не хлопчака.

Певний час Захер-Мазох суміщав академічну кар'єру з письменництвом, бо літературна та видавнича діяльність не приносила йому достатнього прибутку. Але після успіху в читачів роману «Дон Жуан з Коломиї» (1872) (написаного французькою мовою й опублікованого в одному з паризьких журналів) вирішив повністю присвятити себе літературі.

У цей час Леопольд фон Захер-Мазох одружився зі своєю палкою прихильницею Авророю фон Рюмслін. Марнославна, жадібна до грошей, одягу та візитів у вищий світ, Аврора також почала писати, взявши собі псевдо «Ванда фон Дунаєва» (ім'я героїні «Венери в хутрі»). Згодом вони уже разом підписувалися під низькопробними новелками прізвищем Захер-Мазох (без зазначеня імені). Непомірні вимоги дружини привели письменника до злиднів і змусили зайнятися звичайним заробітчанством. Він опустився до рівня порнографії і почав писати невибагливі новели, одягаючи своїх героїнь у колоритні гуцульські кацабайки та хустки і присмачуючи розповідь батогами та канчуками, за що отримав характеристику «батько однієї перверсії». Довівши Леопольда фон Захер-Мазоха до такого стану, Аврора покинула його (згодом вона написала популярні у читачів мемуари «Повість мого життя»). А сам письменник одружився з молодшою за нього на 20 років гувернанткою своїх дітей, з якою проте теж не зазнав щастя.

1881 року Захер-Мазох оселився у Лецпцизі і решту життя провів у Німеччині.

Творчість Захер-Мазоха належить до епохи, коли на тлі розквіту промисловості, пишноти життя нової буржуазії та занепаду села інтелігенція жила у світі, де поєднувалася ідеалізація сільського життя з матеріалістичними та епікурейськими тенденціями, а чуттєвість і кохання стали центром і метою людського життя. Переживання особистого життя Захер-Мазоха, який отримував патологічну сексуальну насолоду від підкорення фізичному та емоційному насильству з боку жінок, знайшли своє відображення в його творах. Майже автобіографічний характер носять романи «Розлучена жінка» (1870) та «Венера в хутрі» (1870) (в основу «Розлученої жінки» лягло пережите й вистраждане під час роману з Анною фон Коттвіц, а на «Венеру в хутрах» письменника надихнула інтриґа з Фанні фон Пістор).

Тема знущання деспотичної жінки над слабким чоловіком постійно виникає також в історичних творах Захер-Мазоха і з плином часу стає настільки виразною, що 1886 року віденський психолог Ріхард фон Крафт-Ебінґ називає сексуальну патологію, що характеризується отриманням задоволення від болю та підкорення, мазохізмом.

Твори Захер-Мазоха перекладалися на багато європейських мов та видавалися масовими накладами. Особливо популярним він був у Франції. Його творчість високо оцінювали Еміль Золя, Ґюстав Флобер, Альфонс Доде, Александр Дюма-батько і Александр Дюма-син. 1886 року з рук президента Франції Захер-Мазох прийняв орден Почесного Легіону.

Останні роки свого життя Захер-Мазох провів у німецькому селищі Ліндгайм у Гессені, де й помер 9 березня 1895 року. Незвичність його долі не закінчилась і на цьому — як стверджують, урну з його прахом знищила пожежа 1929 року.

Захер-Мазох і Україна[ред. | ред. код]

Пам'ятник Захер-Мазоху у Львові, вул. Сербська, 7, біля «Мазох-кафе». Скульптор Володимир Цісарик

Захер-Мазох увійшов до історії літератури не лише як виразник мазохізму. Для німецької літератури він відкрив народне життя Східної Європи. Захер-Мазох докладно вивчав мову, звичаї та перекази народів Галичини. Найкращі новели з народного життя входять до збірки «Галицькі оповідання» (1876), «Єврейські оповідання» (1878), «Польські єврейські оповідання» (1886). Ці твори повні симпатії до нижчих верств населення Галичини.

Відомий тогочасний галицький журналіст і літератор Лев Сапогівський у львівському часописі «Зоря» 1880 року так писав про письменника: «Захер-Мазох перший з чужинців звеличив наш народ з такою любов'ю, якої тяжко навіть межи нашими авторами знайти».

Наприклад, у повісті "Криваве весілля у Києві" Мазох уперше в художній формі переповів легенду про розправу київської княгині Ольги над деревлянами.

В оповіданні «Жіночі образки з Галичини» він писав про українців[4][5]:

«Між Доном і Карпатами живуть вроджені демократи. Ні візантійський імператор, ні варяги, ніякий король Польщі не зламали їхнього духу, не підкорили їхньої свідомості...»

Твори Захер-Мазоха багато перекладали і видавали в Галичині XIX століття (за тодішніми бібліографічними джерелами, таких видань було до 15). Це роман «Новий Йов» («Родимий листок», 1879), уривок повісті «Бал руських питомців» і оповідання (радше історичний нарис) «Княгиня Любомирська» («Зоря», 1880, 1882), оповідання і новели «Привид», «Єврейський Рафаель», «Дикуни», «Слов'янські жінки», «Відродження», «Миша», «Пан і пани Рись», «Заскія», «Три весілля» тощо, які в 18821893 з'являлись в таких виданнях, як «Слово», «Червоная Русь», «Бесіда», «Галичанин» та ін.

У наш час перші переклади творів Захер-Мазоха українською мовою з'явилися 1994 року. Журнал «Всесвіт» тоді опублікував повість «Дон Жуан з Коломиї» (переклад з німецької Наталі Іваничук) та «Жіночі образки з Галичини» (переклад з німецької Івана Герасима).

1999 року у Львові вийшов окремий том українських перекладів з Л.Захер-Мазоха (Захер Мазох Леопольд. Жіночі образки з Галичини. Вибрані твори. — Львів, 1999)

1991 року художники-львів'яни Подольчак Ігор та Ігор Дюрич (за участю Романа Віктюка) створили «Фонд Мазоха», який успішно діє дотепер, уславившись низкою гучних і скандальних мистецьких акцій.

Наприкінці 1990-х років на сцені Оперної студії Київської консерваторії поставили спектакль-феєрію «Цвіркун» (балетмейстер Сергій Швидкий) — за мотивами роману Л. Захер-Мазоха «Венера в хутрі».

Від 8 квітня 2008 року у Львові працює «Мазох-кафе».[6] Кафе має два тематичні зали — перший поверх і підвал — на 50 місць. На стінах — еротичні зображення та цитати Мазоха і речі, пов'язані з «мазохізмом»[7]. Зокрема, зображення відомих графік польського письменника та художника з Дрогобича Бруно Шульца. Того ж місяця перед входом до кафе відкрили пам'ятник письменнику (скульптор Володимир Цісарик).

Оповідання Леопольда фон Захер-Мазоха «Криваве весілля в Києві» (1886) вийшло в перекладі на англійській мові в збірці присвяченій Княгині Ользі «Bloody Wedding in Kyiv: Two Tales of Olha, Kniahynia of Kyivan Rus» ["Криваве весілля в Києві: дві історії про Ольгу, княгиню Київської Русі"] (Сідней: Sova Books, 2016).

Деякі твори Леопольда фон Захер-Мазоха[ред. | ред. код]

  • 1858 — Одна галицька історія. Рік 1846
  • 1867 — Останній король мадярів
  • 18701877 — Спадок Каїна
  • 1870 — Венера в хутрі
  • 1870 — Розлучена жінка
  • 1872 — Дон Жуан з Коломиї
  • 1874 — Месалінки
  • 1876 — Галицькі оповідання
  • 1876 — Ідеали нашого часу
  • 1878 — Єврейські історії
  • 1882 — Гайдамак
  • 1882 — Рай на Дністрі
  • 1882 — Нові єврейські історії
  • 1882 — Василь Гамен
  • 1883 — Богородиця (Мардона)
  • 1885 — Віденські придворні історії
  • 1886 — Криваве весілля в Києві
  • 1886 — Польські єврейські оповідання
  • 1886 — Ловчиня душ
  • 1886 — Вічна молодість
  • 1890 — Змія в раю
  • 1893 — Чари сцени
  • 1907 — Жорстокі жінки (публікація)

Переклади українською[ред. | ред. код]

  • WS: Український Йов. (переклад Івана Бідного). Жовква—Львів (1925)
  • Леопольд фон Захер-Мазох. Дон Жуан з Коломиї / пер. з нім. Наталі Іваничук // Всесвіт : журнал. — 1994. — № 3. — С. 117—142.
  • Леопольд фон Захер-Мазох. Жіночі образки з Галичини / пер. з нім. Іван Герасим // Всесвіт : журнал. — 1994. — № 3. — С. 142—151.
  • Леопольд фон Захер-Мазох. Дванадцятий сніданок / пер. з нім. Петро Рихло // Всесвіт : журнал. — 2006. — № 5/6. — С. 202—206.
  • Леопольд фон Захер-Мазох (2008). Венера в хутрі. Переклад з нім.: Наталя Іваничук. Львів: Піраміда. 236 стор. ISBN 978-966-441-067-7
    • (передрук) Леопольд фон Захер-Мазох (2018). Венера в хутрі. Переклад з нім.: Наталя Іваничук. Київ: #книголав. 160 стор. ISBN 978-617-7563-08-1
    • (передрук) Леопольд фон Захер-Мазох (2020). Венера в хутрі. Переклад з нім.: Наталя Іваничук. Харків: Фоліо. 251 стор. ISBN 978-966-03-9209-0
  • Леопольд фон Захер-Мазох (2020). Мандрівні комедіанти . Переклад з нім.: Наталя Іваничук. Львів: Піраміда. 252 стор. ISBN 978-966-03-9231-1

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Czech National Authority Database
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Рітер (нім. Ritter, дослівно — вершник) — не ім'я, а дворянський титул (нижчий від барона; приблизно відповідає англ. knight). Слово споріднене з укр. лицар, пол. rycerz, рос. рыцарь.
  4. Захер-Мазох Леопольд фон // Україна і українці очима світу. Бібліографічний покажчик / Міністерство культури України, Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого; упоряд.: О. І. Білик, К. М. Науменко; літ. ред. О. І. Бохан; наук. ред. В. О. Кононенко. — Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2018. — С. 203. — 248 с.
  5. Захер-Мазох Л. Жіночі образки з Галичини / Леопольд фон Захер-Мазох; з нім. переклав Іван Герасим // Всесвіт. — 1994. — № 3. — С. 142.
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 10 травня 2008. Процитовано 27 травня 2008. 
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 квітня 2008. Процитовано 20 квітня 2008. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.
  • Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.
  • О. В. Середа. Захер-Мазох Леопольд фон [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 290. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
  • Середа Остап Володимирович. Леопольд фон Захер-Мазох і український національний рух у Галичині у 60-х роках XIX ст. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 5: Просфонима. Історичні та філологічні розвідки, присвячені 60-річчю академіка Ярослава Ісаєвича / Упоряд. Б.Якимович, М.Боянівська, О.Середа, А.Ясіновський. Львів, 1998. С. 561—569.
  • Die Begegnung mit Ludwig II von Bayern. In: dasselbe (Ein Auszug aus der Autobiografie Meine Lebensbeichte der Wanda von Sacher-Masoch)
  • Albrecht Koschorke: Leopold von Sacher-Masoch. Die Inszenierung einer Perversion. München 1988 ISBN 3-492-10928-4
  • Karin Bang: Aimez-moi! Eine Studie über Leopold von Sacher-Masochs Masochismus. Frankfurt am Main u. a. 2003 ISBN 3-631-38191-3
  • Жиль Дельоз: Sacher-Masoch und der Masochismus. In: Leopold von Sacher-Masoch: Venus im Pelz. Leipzig u. a. 1980 ISBN 3-458-32169-1
  • Lisbeth Exner: Leopold von Sacher-Masoch. Reinbek 2003 ISBN 3-499-50652-1
  • Martin A. Hainz: Cave Carnem. Eros, Macht und Inszenierung in Sacher-Masochs Venus im Pelz. In: arcadia. Band 39. 2004•1, S. 2-26
  • Martin A. Hainz: Mehr als ein Syndrom — zu Leopold von Sacher-Masoch (1836—1895). In: Jattie Enklaar, Hans Ester, Evelyne Tax (Hrsg.): Im Schatten der Literaturgeschichte. Autoren, die keiner mehr kennt? Plädoyer gegen das Vergessen. Amsterdam u. a. 2005 (Duitse Kroniek 54), S. 41-54
  • Heiner Boehncke, Hans Sarkowicz: Literaturland Hessen. Frankfurt am Main 2005
  • Daniel Kehlmann: Setz deinen Fuß auf meinen Nacken! Über Leopold von Sacher-Masoch. In: Wo ist Carlos Montúfar? Über Bücher. Hamburg 2005, S. 45-55 ISBN 3-499-24139-0
  • В.Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Байцар А. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів-Винники, 2012. — 88 с.

Посилання[ред. | ред. код]