Лунинець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Лунинець
біл. Лунінец
Coat of Arms of Łuniniec, Belarus.png Flag of Łuniniec.png
Герб Лунинця Прапор
Лунинець на карті Білорусі
Лунинець на карті Білорусі
Основні дані
Країна Білорусь Білорусь
Область Берестейська область
Район Лунинецький район
Перша згадка 1449
Статус з 1940 року
Населення 24,2 тисячі мешканців (2000)
Поштові індекси 225642
Телефонний код +375-1647
Географічні координати 52°15′ пн. ш. 26°48′ сх. д. / 52.250° пн. ш. 26.800° сх. д. / 52.250; 26.800Координати: 52°15′ пн. ш. 26°48′ сх. д. / 52.250° пн. ш. 26.800° сх. д. / 52.250; 26.800
Відстань
Найближча залізнична станція Лунинець
До обласного центру
 - фізична 240 км
До Мінська
 - фізична 250 км

Лунине́ць (біл. Лунінец) — місто (з 1940), центр Лунинецького району Берестейської області Республіки Білорусь. Розташований за 240 км на схід від Берестя і за 250 км на південь від Мінська. Залізничний вузол на лініях, що ведуть на Барановичі, Гомель, Рівне, Берестя. У місті розташований пункт контролю на кордоні з Україною Лунинець—Сарни.

Історія[ред.ред. код]

Історія давньої Лунинецької землі йде в далеке минуле про що свідчать кургани і стоянки первісних племен. Лунинець вперше згадується в історичних джерелах в 1449 році як село Малий Лулин. З 1471 село Лулинець належало Неміровичам. У 1552 вдова Я. П. Неміровича Ганна Сапежанка передала село своєму прийомному синові польському воєводі С. С. Давойні. З 1561 село зветься Лунинець. З 1588 у Новоградському повіті Великого князівства Литовського. В 1622, колі Лунинець був подарований Дятловіцькому чоловічому монастирю, село належало Друцьким-Любецьким, Гравжишським, Кунцевичам, Долматам.

Після другого поділу Речі Посполитої у 1793 році Лунинець увійшов у склад Російської імперії. У 1842 майно монастирю було передане в казну, а мешканців перевели в категорію державних селян. 30 грудня 1884 року з Пінську в Лунинець і далі на Барановичі і Ліду пройшов перший товарно-пасажирський потяг. Тоді в невеликому селі Лунинець з'явився залізничний зупинний пункт. У 1885 році було закінчено будівництво лінії Лунинець—Рівне, а в 1886 році введена в експлуатацію лінія Лунинець—Гомель. Побудована у 1905 році станція Лунинець стала крупним залізничним вузлом для чотирьох напрямків.

Після побудови залізниці багато євреїв переїхали в Лунинець з прилеглих містечок. Більшість з них оселилися у своєму кварталі Жамедь і біля ринкової площі. На початку 20 століття єврейське населення містечка становило приблизно 3000 осіб — третину усього населення.

Залізничний вокзал

У 19111912 роках в місті працював вчителем Якуб Колас. У 19211939 роках Лунинець входив до складу Польщі і був повітовим центром Поліського воєводства. З 1939 року — у СРСР у складі Білоруської РСР. Тоді єврейські школи були закриті, а магазини і банківські рахунки були розграбовані. У 1940 році Лунинець отримав статус міста.

Під час Другої світової війни Лунинець був окупований Німеччиною з 1941 по 1944 рік. Німці захопили контроль на містом у червні 1941 року. У серпні 1941 року майже усі єврейські чоловіки були вбиті, а жінки і діти були переведені в гетто. За роки окупації в Лунинці і населених пунктах району було розстріляно близько 17000 осіб, у таборах смерті закатовано більш 3000 військовополонених солдатів і офіцерів Червоної армії, в Німеччину примусово угнали близько 2500 осіб. В Лунинці загинуло 5364 жителя, в тому числі 4244 євреї.

Підприємства[ред.ред. код]

  • Важливу роль в економіці міста відіграє залізниця. У Лунинці розташоване локомотивне депо і підприємство по обслуговуванню залізничного транспорту.
  • Завод з виробництва електродвигунів «Поліссяелектромаш».
  • Ремонтно-механічний завод
  • Лунинецький молочний завод, який виробляє сухе знежирене молоко.
  • Підприємство «Лунинецьліс» і деревообробний комбінат.
  • Готель «Юбілейная».

Культура[ред.ред. код]

Лунинецький краєзнавчий музей. В Лунинці виходить районна газета «Лунінецкія навіны».

Персоналії[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Шаблон:Лунинецький повіт