Лунинець

місто Лунинець біл. Лунінец
Герб Лунинця
Лунинець на карті Білорусі
Основні дані
Країна	Білорусь
Область	Берестейська область
Район	Лунинецький район
Перша згадка	1449
Статус	з 1940 року
Населення	24,2 тисячі мешканців (2000)
Поштові індекси	225642
Телефонний код	+375-1647
Географічні координати	52°15′ пн. ш. 26°48′ сх. д.
Відстань
Найближча залізнична станція	Лунинець
До обласного центру
- фізична	240 км
До Мінська
- фізична	250 км

Лунине́ць (біл. Лунінец) — місто (з 1940), центр Лунинецького району Берестейської області Республіки Білорусь. Розташований за 240 км на схід від Берестя і за 250 км на південь від Мінська. Залізничний вузол на лініях, що ведуть на Барановичі, Гомель, Рівне, Берестя. У місті розташований пункт контролю на кордоні з Україною Лунинець—Сарни.

Історія

Історія давньої Лунинецької землі йде в далеке минуле про що свідчать кургани і стоянки первісних племен. Лунинець вперше згадується в історичних джерелах в 1449 році як село Малий Лулин. З 1471 село Лулинець належало Неміровичам. У 1552 вдова Я. П. Неміровича Ганна Сапежанка передала село своєму прийомному синові польському воєводі С. С. Давойні. З 1561 село зветься Лунинець. З 1588 у Новоградському повіті Великого князівства Литовського. В 1622, колі Лунинець був подарований Дятловіцькому чоловічому монастирю, село належало Друцьким-Любецьким, Гравжишським, Кунцевичам, Долматам.

Після другого поділу Речі Посполитої у 1793 році Лунинець увійшов у склад Російської імперії. У 1842 майно монастирю було передане в казну, а мешканців перевели в категорію державних селян. 30 грудня 1884 року з Пінську в Лунинець і далі на Барановичі і Ліду пройшов перший товарно-пасажирський потяг. Тоді в невеликому селі Лунинець з'явився залізничний зупинний пункт. У 1885 році було закінчено будівництво лінії Лунинець—Рівне, а в 1886 році введена в експлуатацію лінія Лунинець—Гомель. Побудована у 1905 році станція Лунинець стала крупним залізничним вузлом для чотирьох напрямків.

Після побудови залізниці багато євреїв переїхали в Лунинець з прилеглих містечок. Більшість з них оселилися у своєму кварталі Жамедь і біля ринкової площі. На початку 20 століття єврейське населення містечка становило приблизно 3000 осіб — третину усього населення.

Залізничний вокзал

У 1911–1912 роках в місті працював вчителем Якуб Колас. У 1921–1939 роках Лунинець входив до складу Польщі і був повітовим центром Поліського воєводства. З 1939 року — у СРСР у складі Білоруської РСР. Тоді єврейські школи були закриті, а магазини і банківські рахунки були розграбовані. У 1940 році Лунинець отримав статус міста.

Під час Другої світової війни Лунинець був окупований Німеччиною з 1941 по 1944 рік. Німці захопили контроль на містом у червні 1941 року. У серпні 1941 року майже усі єврейські чоловіки були вбиті, а жінки і діти були переведені в гетто. За роки окупації в Лунинці і населених пунктах району було розстріляно близько 17000 осіб, у таборах смерті закатовано більш 3000 військовополонених солдатів і офіцерів Червоної армії, в Німеччину примусово угнали близько 2500 осіб. В Лунинці загинуло 5364 жителя, в тому числі 4244 євреї.

Підприємства

• Важливу роль в економіці міста відіграє залізниця. У Лунинці розташоване локомотивне депо і підприємство по обслуговуванню залізничного транспорту.
• Завод з виробництва електродвигунів «Поліссяелектромаш».
• Ремонтно-механічний завод
• Лунинецький молочний завод, який виробляє сухе знежирене молоко.
• Підприємство «Лунинецьліс» і деревообробний комбінат.
• Готель «Юбілейная».

Культура

Лунинецький краєзнавчий музей. В Лунинці виходить районна газета «Лунінецкія навіны».

Персоналії

• Мошинський Євген Іванович — генерал-хорунжий Армії УНР. Помер і похований у Лунинці.

Посилання

• Міський портал
• Фотографії на Radzima.org
• Фотографії на Globus.tut.by
• Сайт про місто
• фото і відео на luninets.net