Церква святого Андрія Первозваного (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Церква Святого Андрія Первозваного
Церква Святого Андрія Первозваного УАПЦ
49°50′42″ пн. ш. 24°00′45″ сх. д. / 49.84500° пн. ш. 24.01250° сх. д. / 49.84500; 24.01250Координати: 49°50′42″ пн. ш. 24°00′45″ сх. д. / 49.84500° пн. ш. 24.01250° сх. д. / 49.84500; 24.01250
Тип споруди церква
Розташування Україна Україна,, Львів
Архітектор Михайло Ковальчук
Художник Тадеуш Попель
Засновник францисканці-реформатори
Початок будівництва 1896
Кінець будівництва 1901
Зруйновано після 1946
Відбудовано 1993-1998
Вартість 245.392 крон
Будівельна система цегла
Стиль необароко
Належність УАПЦ
Стан пам'ятка архітектури місцевого значення України
Адреса Львів вулиця Шевченка 66
Епонім Святе сімейство
Церква святого Андрія Первозваного (Львів). Карта розташування: Україна
Церква святого Андрія Первозваного (Львів)
Церква святого Андрія Первозваного (Львів) (Україна)
Мапа
CMNS: Церква святого Андрія Первозваного у Вікісховищі

Церква Святого Андрія Первозваного УАПЦ розміщена на вулиці Шевченка 66 у Львові. Збудована як костел римо-католицького ордену францисканців-реформаторів[1]. Внесений до Реєстру пам'яток України місцевого значення по Львівській області з охоронним номером 1685 (ID 46-101-1977).

Історія

Ченці реформатори появились у Львові 1630, заклавши костел святого Казимира. Їхні маєтності були конфісковані 1783 новою австрійською адміністрацією міста відповідно до секуляризаційної реформи цісаря Йосифа ІІ, а ченців 1789 змусили покинути місто. Повернення реформаторів до міста відбулось наприкінці ХІХ ст.

Згідно апостольської конституції Лева XIII Felicitate quadam[2] було відмінено 1897 відмінності поміж чотирма гілками чину францисканців. До того у листопаді 1894 у Величці на засіданні проводу польської провінції реформаторів було вирішено закласти монастир у Львові. Вже 9 січня 1895 купили дім з городом в Карла Сєдмиграя по тодішній вулиці Янівській 58 (нині вулиця Шевченка). Незабаром подарував ченцям сусідню пустуючу парцелю. Ченці виїхали до Львова 9 серпня і поселились напроти парцелі у винайнятому помешканні Станіслава Шенка. У подарованому будинку облаштували тимчасову каплицю, яку відвідав 21 серпня архієпископ Северин Моравський, надавши дозвіл на освячення і проведення богослужінь. 9 вересня було схвалено відкриття монастиря реформаторів у Львові.

Львівський архітектор Михайло Ковальчук розробив проект костелу і монастиря, затверджених магістратом 10 квітня 1896. Вже 14 липня архієпископ Северин Моравський освятив наріжний камінь. Швидке закладення і будівництво відбулось завдяки провінціалу реформаторів о. Вільчинському, який зумів залучити крім коштів реформаторів кошти фундаторів - магістрат міста, краківських черниць норбертанок[3], пробощі Соколівки о. Вінцент Божентович і Бжозової Ян Гловач, архітектор Іван Левинський, з цегельні якого поставляли дахівку. За будовою наглядали М. Ковальчук і Йоган Крах, а мурували костел мулярі з Радомишля з майстром Еразмом Віктором, монастир майстер Франциск Дроздович. Фігури для фасаду виконав Іван Трач з Перемишля, а кам'яний декор каменярі Антон Дуда, Іван Загорський, Едмунд Плішевський. Іван Козловський з Клепарова і Йоган Гесснер виконали костельні двері, лави, конфесіонали. Ковані грати, залізні двері, сходи виготовив Шимон Петрович.

Богослужіння розпочали проводити у завершеному 7 листопада 1897 пресбітерії і освяченому наступного дня. Тоді ж завершили частину будівлі монастиря, куди поселились ченці. До того 31 травня посвятили закуплені у віденьській фабриці Петера Гільзера дзвони "Св. Фроанциск" і "Св. Антоній", привезли з Мюнхену вітражі пресбітерія з святими-францисканцями Св. Франциск, Св. Людвиг, Св. Єлизавета, Св. Петро, Св. Клара, Св. Антоній, з Парижу фігуру Найсвятіше Серце Ісуса. З Парижу у червні 1898 привезли скульптуру Найсвятіше Серце Ісуса. Восени наступного року завершили зведення мурів монастиря, а 15 серпня 1899 освятили нові віденські дзвони "Св. Людвиг", "Св. Єлизавета", "Свята Родина". Було встановлено головний вівтар роботи Фердинанда Маєра з Перемишля з фігурою Розп'яття і образом Свята Родина фундації монастиря у Величці, Іван Левинський забезпечив кам'яну підлогу з Чехії. У листопаді 1900 привезли вітражі для вікон нав з польськими святими, виготовлені віденською фабрикою Карла Ґайлінга - "Св. Войцех", "Св. Станіслав", "Св. Казимир", "Св. Ян з Кент"[4], "Св. Йоланта", "Св. Кунегунда", "Св. Цецилія"[5]. Їх встановили до кінця року. У 1901 почали встановлювати вівтарі перемишльської фабрики Маєра - Найсв. Серця Ісуса, Матері Божої з Лурд, Св. Франциска, Св.Антонія Падуянського, Св. Казимира, Св. Людвіга. Для чотирьох останніх образи виконав художник Станіслав Качор-Батовський. До кінця 1901 року костел Святої Родини освятили, хоча урочиста консекрація архієпископом Юзефом Більчевським настала 2 жовтня 1910, коли їм передали клепарівську парафію.

Костел Святої Родини реформаторів. Початок ХХ ст.

Після освячення тривало оздоблення костелу. Стації Хресної дороги привезли 1902 з Анже у Франції, фігуру св. Антонія Падуянського з Мюнхену, орган з сілезького Крнов фабрики Рігерів[6], Станіслав Крук встановив амвон, було подаровано чимало срібного літургійного начиння. Було подаровано декілька нових образів до вівтарів роботи маловідомих авторів. Найбільшою декорацією став розпис інтер'єру Тадеуша Попеля[7] (1908-1910).

Провінціал о. Йоахім Мацейчик запропонував на початку 1912 закласти при монастирі колегіум серафимський[8], будівлю якого спроектував Франц Квецінський і який завершили до кінця року. Після завершення оздоблення колегіуму 20 вересня 1913 у ньому розпочалось навчання. Через будівництво перебудували монастир, загосподарувавши його підвальні приміщення.

В ході Першої світової війни було реквізовано 4 дзвони, труби органу. Під час боїв 1919 було пошкоджено вікна монастиря, а попадання набою пошкодило дах костелу, сигнатурку, вітражі. У міжвоєнний час до 1922 відновив діяльність колегіум, до 1925 відремонтували монастир, для чого продали парцелю на Клепарові. У монастирі дерев'яні балки замінили металевими швелерами, вимурували нові цегляні стіни у приміщеннях, бетонне перекриття підвальних приміщень. До 1934 було перероблено декілька вівтарів, зокрема у парі змінено образи і посвяту. На 1939 докупили пару сусідніх парцелів та підготували мурування крипти костелу.

З початком війни у вересні 1939 в час німецької облоги уламки артилерійських набоїв, шрапнель пошкодили дахи, вітражі костелу, вікна монастиря, колегіуму, який скоро закрили. У 1940 військо СРСР, потім міліція зайняли колегіум, частину монастиря. У післявоєнний травень 1946 ченці з найкоштовнішими речами виїхали до Перемишля. У костелі певен час діяв пересильний пункт, поки поряд 1947 на місці парового млина не відкрили механіко-скляний завод. Тоді будівлі монастиря і колегіуму перебудували під гуртожитки заводу. У костелі було розібрано фронтон фасаду, сигнатурку на даху, усунуто вівтарі та решту декорацій. Наву розділили перекриттям на два поверхи, стінами відділили головну наву від бічних, у захристі облаштували кухню. Таким чином храм став клубом мехсклозаводу.

Перший поверх клубу 1990 передали віруючим УАПЦ, яким наступного року відійшла вся будівля храму. При тривалій відбудові 1993-1998 років не відбудовували колишній фронтон, а було споруджено велику центральну баню на високому восьмигранному барабані і дві передні невеликі восьмигранні вежі з банями. Інтер'єр переробили для потреб церкви з встановленням іконостасу.

Храм

Костел реформаторів. 1930-і роки

Орієнтацію костелу визначила вулиця Шевченка, до якої звернено його фасад. Головний об'єм зального типу тринавовий трипрясловий з широкою центральною навою, двопрясловим пресбітерієм з тригранною апсидою, втопленою у будівлі монастиря. Вікна апсиди виходять у внутрішній двір монастиря. У будівлі монастиря розташоване захристя. Над ним розміщена каплиця з виходом на балкон пресбітерія. Фасад розчленовано на два яруси антаблементом, фриз якого декоровано голівками путто у квадратних вставках і ліпними рослинними композиціями по площинах поміж ними. Нижній ярус по краях обрамлено парами пілястр композитного ордеру. По центру перед двома пілястрами встановлено дві канельовані колони композитного ордеру, на які опирається портик з напівкруглим фронтоном. Внизу площини фасаду розміщено високий цоколь, перед яким виступають п'єдестали пілястр, колон. У бічних площинах понад цоколь виступають вузькі дверні прорізи бічних нав з півциркульним завершенням. У верхній частині понад профільованими тягами у нішах були встановлені фігури св. Франциска Ассізького і св. Антонія Падуянського, у яких зараз встановлено фрески Матері Божої та Ісуса Христа. У центральний високий вхід обрамлено едикулою, що є зменшеним варіантом обрамлення центральної площини. Над нею розміщено кругле вікно. Поверх антаблементу йде аттик у вигляді глухої балюстради. Раніше над ним розміщувався високий фронтон понад центральною площиною нижнього ярусу. Він був фланкований парами пілястр і завершений напівкруглим фронтоном. У центральному полі в ніші була встановлена композиція Свята Родина. При відновленні 1990-х років фронтон не відбудовували. Було встановлено три куполи на високих восьмигранних барабанах, декорованих по гранях пілястрами і розчленованих проміжними карнизами на 4 яруси. У високому 3 ярусі розміщено по 4 вікна. Бічні фасади були розчленовані по вертикалі парами пілястр, по горизонталі цоколем, профільованою тягою.

В інтер'єрі квадратні міжнавові стовпи, стіни бічних нав декоровані парними пілястрами композитного ордеру, розміщеними на високих цоколях. На них опираються ділянки неповного антаблементу з великим виносом карнизу. На пілястрах стовпів і пристінних пілястрах спочивають парні півциліндричні парні арки поміж навами і пряслами. У чільній арці пресбітерія застосовано півколони замість пілястр. Сьогодні арку на всю висоту заповнює багатоярусний іконостас. Над центральною навою склепіння хрестове, над бічними півцмлідричне, над пресбітерієм пазушне. Муровані музичні хори з дерев'яним парапетом простягаються на всю ширину корпусу і оперті на два стовпи. На них ведуть залізні сходи.

Розписи Т. Попеля 1900-х років в основному були геометричними і рослинними. На склепіннях понад головним вівтарем була зображена Свята Родина, склепіннях головної нави Євангелісти, святі францисканці і польські, що повторювались у вітражах. У костелі було 7 вівтарів 1901-1903 років, багате літургічне срібне начиння, 36 срібних великих підсвічників і 20 малих, 38 орнатів, 10 капп, 6 пар далматиків, 10 хоругв. При відновленні 1990-х років наново виконали розписи склепінь. Стіни, парні пілястри прикрашені великими образами.

Джерела

  • Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodstwa ruskiego. T.12. Krakow 2004. ISBN 83-85739-17-9 стор. 153-166 (пол.)
  • Архітектура Львова XIX століття / Architektura Lwowa XIX wieku. — Kraków / Краків, 1997. — 91 с. + 174 ілюстр. ISBN 83-85739-43-2
  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII–XXI ст. — Л.: Центр Європи, 2008. — 720 с. ISBN 978-966-7022-77-8 стор. 307-308

Посилання

Примітки

  1. ↑ Franciszkanie reformaci (пол.)
  2. ↑ Unia Leoniańska (пол.)
  3. ↑ Norbertanki (пол.)
  4. ↑ Jan Kanty (пол.)
  5. ↑ Cecylia z Rzymu (пол.)
  6. ↑ Otto Rieger (пол.)
  7. ↑ Tadeusz Popiel (пол.)
  8. ↑ Papieski Wydział Teologiczny Świętego Bonawentury w Rzymie (пол.)

Див. також

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Церква_святого_Андрія_Первозваного_(Львів)&oldid=15934295