Славинський Максим Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Максим Антонович Славинський
Псевдоніми:	Лавінська, пан Максим, Соловінська, М. Головатий, С. Лавинський, М. Ставинський, Стависький, Пілад
Дата народження:	12(24) серпня 1868
Місце народження:	Ставище
Дата смерті:	23 листопада 1945
Рід діяльності:	поет, публіцист

Макси́м Анто́нович Слави́нський ((Славінський; літературні псевдоніми — Лавінська, пан Максим, Соловінська, М. Головатий, С. Лавинський, М. Ставинський, Стависький, Пілад; *12(24) серпня 1868, Ставище — †23 листопада 1945) — український громадсько-політичний діяч, поет-перекладач, дипломат, публіцист, націонолог.

Народився у селі Ставищі на Київщині в селянській родині.

Після закінчення юридичного (1887—1891) та історико-філологічного (1891—1895) ф-ту Київського університету жив у Катеринославі, де редагував газету «Придніпровський край».

У 1898 році переїхав до Петербурга, був співредактором газет «Северный курьер», «Свобода и право», «Свободная мысль», секретарем журналу «Вестник Европы».

У 1906 році — редактор друкованого органу Української парламентарної громади і Державної Думи — «Украинский вестник».

У 1914-16 був видавцем і технічним редактором першого довідника з українознавства «Украинский народ в его прошлом и настоящем», що вийшов у 2 томах у Петрограді.

У березні 1917 року виступив співзасновником Української національної ради в Петрограді, член її виконавчого комітету. Представник Української Центральної Ради при Тимчасовому уряді. Обирався головою комісії з вироблення проекту перетворення Російської імперії у федерацію.

У вересні 1917 року представляв Тимчасовий уряд на З'їзді народів Росії в Києві.

У 1918 році повернувся в Україну, Належав до Української партії соціалістів-федералістів. З травня 1918 — член ради Міністерства закордонних справ Української держави, тимчасовий представник Української держави на Дону. 24 жовтня — 14 листопада 1918 — міністр праці в другому уряді Ф. Лизогуба.

У 1919 очолював дипломатичну місію Української Народної Республіки у Празі. Залишившись в еміграції в Чехословаччині, з 1923 читав лекції з історії західноєвропейської літератури в Українському педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова, працював на посаді професора новітньої історії в Українській господарській академії в Подєбрадах. Продовжував партійну діяльність, співпрацював з екзильним урядом УНР.

У кінці 1925 після конфлікту в середовищі соціалістів-федералістів втратив провідні позиції у партії.

У 1945 заарештований радянськими спецслужбами у Празі.

Помер у Лук'янівській в'язниці в Києві 23 листопада 1945 по закінченні слідства, не дочекавшись трибуналу НКВД.

В 1993 Максим Славинський «посмертно реабілітований».

[ред.] Спадщина

Славинський — автор ліричних поезій, перекладів творів Г. Гайне, Й.-В. Ґете, популярного курсу лекцій з історії України.

[ред.] Література

• Павлишин О. Славинський (Славінський) Максим Антонович // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 773.
• Зборовський А. Україна Максима Славинського//«Наша Віра», число № 1, 2003 рік
• Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)