Блохін Олег Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Олег Блохін
Олег Блохін
Олег Блохін
Особисті дані
Повне ім'я Олег Володимирович Блохін
Народження 5 листопада 1952(1952-11-05) (71 рік)
  Київ, Українська РСР
Зріст 180 см
Вага 75 кг
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1969-88
1988-89
1989-90
СРСР Динамо (Київ)
Австрія Форвертс (Штайр)
Кіпр Аріс (Лімасол)
432 (211)
41 (9)
22 (5)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1972—1988 СРСР СРСР 113 (44)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1990—1993
1993—1994
1994—1997
1997—1998
1998—1999
1999—2002
2003—2007
2008—2009
2011—2012
2012—2014
Греція «Олімпіакос»
Греція ПАОК
Греція «Іонікос»
Греція ПАОК
Греція АЕК
Греція «Іонікос»
Україна Україна
Росія «Москва»
Україна Україна
Україна «Динамо» (Київ)
Звання, нагороди
Звання
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений тренер України
Заслужений тренер України
Нагороди
Орден князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Відзнака Президента України «Національна легенда України»
Відзнака Президента України «Національна легенда України»
Орден преподобного Нестора Літописця І ступеня
Орден преподобного Нестора Літописця І ступеня

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Оле́г Володи́мирович Блохі́н (нар. 5 листопада 1952, Київ) — радянський і український футболіст i футбольний тренер. Найрезультативніший бомбардир радянського футболу — 319 голів у залік клубу Григорія Федотова. Лауреат Ювілейної нагороди УЄФА як найвидатніший український футболіст 50-річчя (1954—2003).

Один з найкращих футболістів в історії радянського футболу[1][2][3]. Володар «Золотого м'яча» (1975). Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1972), Заслужений майстер спорту СРСР (1975), Заслужений тренер України (2005)[4]. Семиразовий чемпіон СРСР, п'ятиразовий володар Кубку СРСР, двічі володар Кубка Кубків УЄФА. Рекордсмен збірної СРСР з футболу за кількістю проведених за неї ігор і забитих голів. Один з трьох радянських футболістів, який здобував «Золотий м'яч».

Екстренер низки грецьких клубів, збірної України, «Москви» та київського «Динамо»[5][6].

Народний депутат України 3-го (фракція Громада, Батьківщина та КПУ) та 4-го скликання (фракція КПУ та СДПУ(о)). З серпня 2021 року очолив Комітет національних збірних УАФ.[7]

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 5 листопада 1952 в Києві у спортивній сім'ї. Мати, Катерина Адаменко, була відомою легкоатлеткою, батько працював у Київській обласній раді спортивного товариства «Трудові резерви». Матері дуже хотілося, щоб син теж став легкоатлетом, але він з дитинства обрав футбол.

Футбольну кар'єру розпочав у юнацькій команді київського «Динамо». Вихованець школи «Динамо» (Київ) з 1962 року (перший тренер — Олександр Леонідов). Вже в ті роки він умів відмінно тримати м'яч, сміливо йти у прорив, завдавати сильних і точних ударів по воротах. Талант голеадора був помічений, і Блохіна взяли в дубль.

За основну команду «Динамо» Блохін дебютував 25 листопада 1969 року на тбіліському стадіоні «Локомотив», коли Віктор Маслов випустив 17-річного форварда в основі на гру проти місцевого клубу.

Олег Блохін у 1977 році

З'явився Олег і в юнацькій збірній СРСР, потім в молодіжній і, нарешті, олімпійській. У 1972 році, на Олімпіаді в Мюнхені, олімпійська збірна СРСР розділила 3-4 місця з командою НДР. На тому турнірі Олег забив шість м'ячів, один з них у матчі за 3-є місце з командою НДР, який закінчився внічию 2:2.

Ледь тільки закріпившись в основному складі свого клубу, Блохін вже в 1973 році був визнаний найкращим футболістом СРСР. Це повторилося і наступного, а потім і 1975 року. У той час у радянському футболі панувало київське «Динамо», яке очолював тренерський «тандем» Валерій Лобановський — Олег Базилевич. Олег Блохін швидко став одним із лідерів команди. Його фірмовим стилем були індивідуальні проходи на величезній швидкості, найчастіше по лівому краю, які залишали не у справ спочатку захисників та воротарів суперника. Але разом з тим Блохін був універсальним гравцем, часто грав не тільки на лівому краю, але і в центрі атаки. Однак, при всій своїй любові до індивідуальних проходів, Олег був командним гравцем і чітко взаємодіяв з партнерами. З іншого боку, і вони, знаючи швидкісні якості Блохіна, завжди намагалися знайти його на полі і гострим пасом дати йому можливість для стрімкого проходу до чужих воріт[8].

Класичним став гол, забитий Олегом Блохіним у ворота мюнхенської «Баварії» у першому матчі за європейський Суперкубок 1975 року. У той рік київське «Динамо» вперше у своїй історії виграло Кубок володарів кубків, перемігши у фінальному матчі угорський «Ференцварош» — 3:0 (один з голів був на рахунку Блохіна). Мюнхенська «Баварія» другий рік поспіль володіла Кубком європейських чемпіонів. Перед матчами за європейський Суперкубок мало хто сумнівався, що перемога буде на боці іменитої «Баварії». Однак у Мюнхені Олег Блохін, вибравши момент, чудово виконав свій фірмовий номер — отримавши гострий пас, на спринтерській швидкості втік від захисників, серед яких був сам Франц Бекенбауер, і точно та сильно пробив у дальній кут воріт Зеппа Маєра. Цей гол виявився єдиним, а приголомшливий сольний прохід Блохіна журналісти і телекоментатори називали фантастичним.

У матчі-відповіді В Києві Блохін забив у ворота «Баварії» вже два голи — один в кінці першого тайму, другий на початку другого. Успіх київського «Динамо», який виграв європейський Суперкубок, був сенсаційним — вперше перемогу святкувала команда з Радянського Союзу. І вперше у тому ж таки 1975 році приз паризького тижневика France Football «Золотий м'яч» отримав радянський футболіст — киянин Олег Блохін, визнаний найкращим футболістом Європи.

Олег Блохін (крайній ліворуч у нижньому ряду) разом з іншими гравцями «Динамо» в переможному для них 1975 році

У наступному році на іграх XXI Олімпіади, що проходили в Монреалі, радянська олімпійська збірна практично повністю складалася з футболістів київського «Динамо». Тоді були завойовані бронзові медалі — у матчі за третє місце олімпійська збірна СРСР обіграла збірну Бразилії — 2:0. Щоправда, Олег, не до кінця вилікувавши травму, на олімпійському футбольному турнірі забив всього лише один м'яч у ворота збірної КНДР.

Найкрасивіший гол у кар'єрі, на його погляд, був забитий московському «Динамо» в падінні через себе — у кубковому матчі 1973 року. Через п'ять років він забив «Чорноморцю» п'ятою, а ще через рік кишинівському «Ністру» прямим ударом з кутового[9].

Незважаючи на чудову гру Блохіна, лише в тридцятирічному віці він вперше взяв участь у чемпіонаті світу, що проходив в Іспанії. Збірна СРСР не дійшла до півфіналу лише тому, що поступилася збірній Польщі за різницею забитих і пропущених м'ячів. Блохін зіграв на чемпіонаті всі п'ять матчів і забив один гол у ворота збірної Нової Зеландії. В тому ж таки 1982 році його запросили у збірну Європи, що проводила матч зі збірною світу. А ще раніше він грав у збірній ФІФА в матчах з дортмундською «Боруссією» і іспанською «Барселоною».

Через чотири роки форвард вдруге поспіль бере участь у чемпіонаті світу. У двох проведених ним матчах Олег забив один гол у ворота збірної Канади. А напередодні чемпіонату разом з київським «Динамо» Блохін святкував перемогу у фінальному матчі Кубка володарів кубків проти мадридського «Атлетіко», обіграного з рахунком 3:0. Один гол у ворота іспанців забив Блохін, а ще три м'ячі він провів у півфінальних та чвертьфінальних матчах цього турніру.

В підсумку в рідному київському «Динамо» він грав до 1987 року, віддавши клубу вісімнадцять років. Останній свій гол за київське «Динамо» Олег Блохін забив 20 листопада 1987 року в матчі на Кубок СРСР проти волгоградського «Ротора». Це був його 314-й гол у всіх проведених ним матчах. У чемпіонаті СРСР він забив 211 м'ячів — це досягнення так ніхто не зміг перевершити.

Йому належать всі особисті рекорди в радянському футболі. Так, наприклад, за збірну СРСР він провів 112 матчів (більше, ніж хто-небудь) і забив 47 м'ячів. Зіграв у чемпіонатах СРСР 432 рази і забив 211 м'ячів (обидві цифри також всесоюзні рекорди). У п'яти випадках (частіше інших) очолював список бомбардирів першості СРСР. 15 разів (більше за усіх) називався в числі найкращих гравців сезону, причому в 13 випадках під першим номером. Тричі в результаті референдуму радянських спортивних журналістів, організованого тижневиком «Футбол-Хокей», визнаний найкращим футболістом СРСР (1973, 1974, 1975 роках). Крім того, Блохін двічі входив у збірну команду Міжнародної федерації футболу (ФІФА) — у 1979 році проти західнонімецької команди «Боруссія» з Дортмунда, а в наступному сезоні — проти іспанської «Барселони», грав за збірну команду Європейського футбольного союзу (УЄФА) проти збірної ЧССР (у 1981 році) і за збірну Європи (у 1982 році) проти збірної решти світу[10].

1987 року нападника за 115 тисяч доларів[11] придбала австрійська команда Форвертс (Штайр), де він виступав протягом року, а 28 червня 1989 року в Києві відбувся прощальний матч на честь Блохіна, де збірна СРСР зустрічалася зі збірною футбольних зірок світу. Олег прощався зі збірною, граючи за яку він забив 42 м'ячі. На концерті у Палаці спорту, що відбувся напередодні прощального матчу Олега Блохіна, Тамарою Гвердцителі була виконана пісня «Віват, король!», спеціально написана Юрієм Рибчинським (слова) і Геннадієм Татарченком (музика) для Блохіна.[12][13].

Попрощавшись з київськими вболівальниками, Блохін поїхав на Кіпр, де наступний сезон грав за Аріс (Лімасол), після чого завершив ігрову кар'єру.

Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]

Закінчивши кар'єру гравця в складі «Аріса», Олег Блохін у 1990 році став тренером в грецькому «Олімпіакосі». Приступаючи до першого для себе досвіду роботи головним тренером, він дав собі на це два роки. Вирішив, що якщо за цей час у нього нічого не вийде, то кине це заняття. Проте, молодому тренеру вдалося: У 1990 році його «Олімпіакос» був за крок від чемпіонства. В ключовому матчі другого кола Олег Протасов забив переможний м'яч основному конкурентові АЕКу, зробивши рахунок 2:1. Проте за 7 хвилин до закінчення зустрічі на полі стадіону «Філадельфія» почали вибухати димові шашки. Дисциплінарний комітет призначив перегравання, яке відбулося на Родосі. АЕК переміг 1:0 і майже гарантував собі золоті медалі. Незважаючи на невдачу пірейський клуб на чолі з українським тренером продовжив вдало виступати — 1992 року ведений ним клуб з передмістя Афін завоював Кубок та Суперкубок Греції, а в національному чемпіонаті двічі (у 1991 і 1992 роках) фінішував другим. Наступного сезону, взимку 1993-го Олег Блохін пішов з посади головного тренера. Восени у єврокубках грецький суперклуб, який переживав фінансову кризу і посадку до в'язниці свого власника та місцевого олігарха Аргіріса Сальяреліса, під керівництвом Блохіна дійшов до чвертьфіналу Кубка володарів Кубків, здолавши по дорозі до цієї стадії французьке «Монако», на чолі з Арсеном Венгером[14]. Від вдалих результатів вдячні вболівальники одного разу навіть вирушили до Києва на зустріч з місцевими динамівцями у зв'язку з 50-річчям улюбленого їм тренера[15].

Олег Блохін під час тренування «Москви». 15 травня 2008 року

Після закінчення контракту, Блохін на рік пішов працювати в інший грецький клуб — ПАОК (Салоніки). На момент його приходу клуб посідав 5-те місце першості Греції. У сезоні 1993/94 клуб із Блохіним на чолі знову став лише 5-м. А чемпіонство зберіг АЕК.

Після цього протягом трохи більше двох років український спеціаліст тренував афінський «Іонікос», який ніколи не піднімався вище 5-го підсумкового місця в чемпіонаті Греції. На той момент «Іонікос» повернувся у вищий дивізіон чемпіонату Греції, і разом із Блохіним посів у сезоні 1994/95 лише 15-ту сходинку. Останню, яка дозволила клубу залишитися у еліті. Наступні два сезони «Іонікос» Блохіна незмінно посідав 8-ме місце чемпіонату Греції, повернувши собі статус середняка ліги[16].

Потім Блохін провів іще декілька сезонів на чолі «ПАОКа», «АЕКа» та «Іонікоса», але гучних результатів не здобув.

У вересні 2003 року Блохін став головним тренером національної збірної України. Під його керівництвом збірна вперше в своїй історії успішно пройшла відбірковий етап великого міжнародного турніру — чемпіонату світу з футболу 2006 року в Німеччині, причому путівку до Німеччини завоювала раніше всіх інших європейських команд. На турнірі збірна України, яка вперше брала участь у фінальних стадіях ЧС, дійшла до чвертьфіналу — це найвище досягнення українців.

6 грудня 2007 року Блохін подав на звільнення з поста тренера збірної, після того як не зміг пробитися зі збірною на Євро-2008[17]. Заяву було прийнято на засіданні виконкому Федерації футболу України.

Через кілька днів після звільнення з поста головного тренера збірної України Блохін став головним тренером російського клубу «Москва». У чемпіонаті Росії 2008 року «Москва» посіла 9-е місце. 26 листопада 2008 року договір Блохіна з «Москвою» був розірваний за обопільною згодою сторін.

Олег Блохін на посаді головного тренера збірної України. 1 червня 2012 року

У сезоні 2009/2010 був спортивним директором одеського «Чорноморця». Головним тренером став партнер Блохіна Андрій Баль. В підсумку під їх керуванням «Чорноморець» здобув лише 5 перемог за сезон і посів у чемпіонаті України передостаннє 15-те місце та вилетів до першої ліги, після чого обидва тренери були звільнені.

21 квітня 2011 року був знову призначений на пост головного тренера національної збірної України[18]. У програмі «ТСН» на українському телеканалі «1+1» з посиланням на неназвані «власні джерела» повідомили, що заробітна плата Блохіна склала 50 тисяч доларів у місяць[19]. Під керівництвом Блохіна збірна взяла участь у домашньому Євро-2012, де не змогла вийти з групи.

Олег Блохін на посаді головного тренера київського «Динамо»

25 вересня 2012 року, після відставки Юрія Сьоміна був призначений на пост головного тренера київського «Динамо»[20]. 28 вересня 2012 року дебютував як тренер «Динамо» в десятому турі Чемпіонату України проти луганської «Зорі». Дебют виявився успішним: «кияни» перемогли 1:0, єдиний м'яч провів Раффаел.

Невдовзі після приходу у «Динамо» Блохіна госпіталізували з гіпертонічним кризом — причиною виявився тромб, який майже повністю перекрив сонну артерію. На другий день госпіталізації видалили тромб за допомогою малоінвазивної хірургії. У період лікарняного Блохіна обов'язки головного тренера збірної виконував Андрій Баль, під керівництвом якого вона втратила 5 очок з 6 у двох матчах: нічия з Молдовою і програш Чорногорії. У «Динамо» головного тренера підмінив Олексій Михайличенко, і результати теж не радували: «Динамо» втратило багато очок у чемпіонаті та Лізі чемпіонів.

3 листопада Блохін вперше після операції дивився матч на стадіоні. Це була гра «Динамо» — «Таврія», проте сидіти на тренерській лавці лікарі йому ще не дозволили, і він дивився його з ложі стадіону. В перерві, до якої «Динамо» вело в рахунку 1:0, Блохін спустився в роздягальню, поговорив з гравцями. На тренерській лавці Блохіна як і раніше заміняв Олексій Михайличенко, він же і давав післяматчеву прес-конференцію.

До матчу 21 листопада з ПСЖ у Лізи чемпіонів (поразка 0:2), який проходив у Києві, лікарі дозволили Блохіну бути на тренерській лавці, чим він і скористався. Він же провів передматчеву і післяматчеву прес-конференції.

16 квітня 2014 року, відразу після матчу чемпіонату України проти «Шахтаря», програного в Києві з рахунком 0:2, Олег Блохін був звільнений президентом клубу Ігорем Суркісом з поста головного тренера «Динамо» за незадовільні результати, показані командою під його керівництвом[21].

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Перебував у КПРС[22]. У пострадянський період Олег Блохін поєднував тренерську роботу з громадсько-політичною діяльністю.

1998 року став депутатом Верховної Ради України за списком Всеукраїнського об'єднання «Громада» (№ 16), яке на початку 1997 року створив тогочасний прем'єр-міністр України Павло Лазаренко. Членом фракції ВО «Громада» пробув лише рік, після чого два роки був у фракції «Батьківщина».

Влітку 2001 року перейшов у Комуністичну партію України, а у 2002 році був обраний депутатом Верховної Ради четвертого скликання за списками цієї партії (№ 10). За п'ять місяців перейшов у фракцію Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), а у 2003 році став членом її політради[23].

У Раді IV скликання був членом комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму, головою підкомітету з питань олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень.

На виборах 2006 року Блохін балотувався у Верховну Раду під № 10 списку Опозиційного блоку «Не так!», сформованого на базі СДПУ(о). Блок не зміг подолати 3-відсотковий прохідний бар'єр, набравши лише 1,01 % голосів виборців[24].

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Клубна[ред. | ред. код]

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Суперкубок Всього
Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи
Динамо 1969 1 0 - - - - - - 1 0
1970 - - 1 0 - - - - 1 0
1971 1 0 - - - - - - 1 0
1972 27 14 2 0 6 1 - - 35 15
1973 29 18 8 4 5 1 - - 42 23
1974 29 20 4 3 9 5 - - 42 28
1975 28 18 - - 8 5 - - 36 23
1976 19 8 1 0 8 2 - - 28 10
1977 29 17 3 2 2 0 1 0 35 19
1978 26 13 8 4 4 0 - - 38 17
1979 24 17 6 1 4 1 - - 34 19
1980 33 19 7 3 2 0 - - 42 22
1981 29 19 7 3 6 1 1 0 43 23
1982 24 10 3 0 4 0 - - 31 10
1983 31 10 1 0 2 0 - - 34 10
1984 30 10 6 2 - - - - 36 12
1985 29 12 2 1 9 5 - - 40 18
1986 23 2 5 5 8 5 1 0 37 12
1987 20 4 3 1 2 0 1 0 26 5
Всього 432 211 67 29 79 26 4 0 582 266
Форвертс (Штайр) 1987-88 13 5 - - - - - - 13 5
1988-89 28 4 1 1 - - - - 29 5
Всього 41 9 1 1 - - - - 42 10
Аріс (Лімасол) 1989-90 22 5 6 2 - - - - 28 7
Всього 22 5 6 2 - - - - 28 7
Всього за кар'єру 495 225 74 32 79 26 4 0 652 283
  • Статистика в Кубках СРСР та єврокубках подана за схемою «осінь-весна» та зарахована в рік початку турніру

Матчі за збірну[ред. | ред. код]

 Статистика матчів і голів за збірну — СРСР СРСР
Дата Місто Господарі Результат Гості Турнір Голи Примітки
16/07/1972 Вааса Фінляндія Фінляндія 1 – 1 СРСР СРСР товариський матч 1
6/08/1972 Стокгольм Швеція Швеція 4 – 4 СРСР СРСР товариський матч 1
28/08/1972 Регенсбург М'янма М'янма 0 – 1 СРСР СРСР ОІ 1972 - 1-й етап -
1/09/1972 Регенсбург Мексика Мексика 1 – 4 СРСР СРСР ОІ 1972 - 1-й етап 3
3/09/1972 Мюнхен Марокко Марокко 0 – 3 СРСР СРСР ОІ 1972 - 2-й етап -
5/09/1972 Аугсбург СРСР СРСР 1 – 2 Польща Польща ОІ 1972 - 2-й етап 1
8/09/1972 Аугсбург СРСР СРСР 4 – 0 Данія Данія ОІ 1972 - 2-й етап 1
10/09/1972 Мюнхен НДР НДР 2 – 2 СРСР СРСР ОІ 1972 - матч за 3-тє місце 1
13/10/1972 Париж Франція Франція 1 – 0 СРСР СРСР Відбір до ЧС 1974 -
28/03/1973 Пловдив Болгарія Болгарія 1 – 0 СРСР СРСР товариський матч -
18/04/1973 Київ СРСР СРСР 2 – 0 Румунія Румунія товариський матч -
13/05/1973 Москва СРСР СРСР 1 – 0 Ірландія Ірландія Відбір до ЧС 1974 -
26/05/1973 Москва СРСР СРСР 2 – 0 Франція Франція Відбір до ЧС 1974 1
10/06/1973 Москва СРСР СРСР 1 – 2 Англія Англія товариський матч -
21/06/1973 Москва СРСР СРСР 0 – 1 Бразилія Бразилія товариський матч -
5/08/1973 Москва СРСР СРСР 0 – 0 Швеція Швеція товариський матч -
5/09/1973 Москва СРСР СРСР 0 – 1 ФРН ФРН товариський матч -
26/09/1973 Москва СРСР СРСР 0 – 0 Чилі Чилі Відбір до ЧС 1974 -
17/10/1973 Лейпциг НДР НДР 1 – 0 СРСР СРСР товариський матч -
17/04/1974 Зениця Югославія Югославія 0 – 1 СРСР СРСР товариський матч -
20/05/1974 Одеса СРСР СРСР 0 – 1 Чехословаччина Чехословаччина товариський матч -
20/10/1974 Дублін Ірландія Ірландія 3 – 0 СРСР СРСР Відбір до ЧЄ 1976 -
2/04/1975 Київ СРСР СРСР 3 – 0 Туреччина Туреччина Відбір до ЧЄ 1976 1
18/05/1975 Київ СРСР СРСР 2 – 1 Ірландія Ірландія Відбір до ЧЄ 1976 1
8/06/1975 Москва СРСР СРСР 1 – 0 Італія Італія товариський матч -
12/10/1975 Цюрих Швейцарія Швейцарія 0 – 1 СРСР СРСР Відбір до ЧЄ 1976 -
12/11/1975 Київ СРСР СРСР 4 – 1 Швейцарія Швейцарія Відбір до ЧЄ 1976 -
23/11/1975 Ізмір Туреччина Туреччина 1 – 0 СРСР СРСР Відбір до ЧЄ 1976 -
29/11/1975 Бухарест Румунія Румунія 2 – 2 СРСР СРСР товариський матч -
10/03/1976 Кошиці Чехословаччина Чехословаччина 2 – 2 СРСР СРСР товариський матч 1
20/03/1976 Київ СРСР СРСР 0 – 1 Аргентина Аргентина товариський матч -
24/03/1976 Софія Болгарія Болгарія 0 – 3 СРСР СРСР товариський матч 1
24/04/1976 Братислава Чехословаччина Чехословаччина 2 – 0 СРСР СРСР Відбір до ЧЄ 1976 -
22/05/1976 Київ СРСР СРСР 2 – 2 Чехословаччина Чехословаччина Відбір до ЧЄ 1976 1
26/05/1976 Будапешт Угорщина Угорщина 1 – 1 СРСР СРСР товариський матч -
23/06/1976 Відень Австрія Австрія 2 – 1 СРСР СРСР товариський матч -
19/07/1976 Монреаль СРСР СРСР 2 – 1 Канада Канада ОІ 1976 - 1-й етап -
23/07/1976 Оттава СРСР СРСР 3 – 0 Північна Корея Північна Корея ОІ 1976 - 1-й етап 1
25/07/1976 Шербрук Іран Іран 1 – 2 СРСР СРСР ОІ 1976 - 1-й етап -
27/07/1976 Монреаль НДР НДР 2 – 1 СРСР СРСР ОІ 1976 - півфінал -
29/07/1976 Монреаль СРСР СРСР 2 – 0 Бразилія Бразилія ОІ 1976 - матч за 3-тє місце -
20/03/1977 Туніс Туніс Туніс 0 – 3 СРСР СРСР товариський матч -
23/03/1977 Белград Югославія Югославія 2 – 4 СРСР СРСР товариський матч 2
24/04/1977 Москва СРСР СРСР 2 – 0 Греція Греція Відбір до ЧС 1978 -
30/04/1977 Будапешт Угорщина Угорщина 2 – 1 СРСР СРСР Відбір до ЧС 1978 -
10/05/1977 Салоніки Греція Греція 1 – 0 СРСР СРСР Відбір до ЧС 1978 -
18/05/1977 Тбілісі СРСР СРСР 2 – 0 Угорщина Угорщина Відбір до ЧС 1978 -
28/07/1977 Лейпциг НДР НДР 2 – 1 СРСР СРСР товариський матч -
7/09/1977 Волгоград СРСР СРСР 4 – 1 Польща Польща товариський матч 2
5/10/1977 Роттердам Нідерланди Нідерланди 0 – 0 СРСР СРСР товариський матч -
8/10/1977 Сен-Дені Франція Франція 0 – 0 СРСР СРСР товариський матч -
26/02/1978 Марракеш Марокко Марокко 2 – 3 СРСР СРСР товариський матч 1
8/03/1978 Франкфурт-на-Майні ФРН ФРН 1 – 0 СРСР СРСР товариський матч -
5/04/1978 Єреван СРСР СРСР 10 – 2 Фінляндія Фінляндія товариський матч 3
14/05/1978 Бухарест Румунія Румунія 0 – 1 СРСР СРСР товариський матч 1
6/09/1978 Тегеран Іран Іран 0 – 1 СРСР СРСР товариський матч -
20/09/1978 Єреван СРСР СРСР 2 – 0 Греція Греція Відбір до ЧЄ 1980 -
5/10/1978 Анкара Туреччина Туреччина 0 – 2 СРСР СРСР товариський матч 1
11/10/1978 Будапешт Угорщина Угорщина 2 – 0 СРСР СРСР Відбір до ЧЄ 1980 -
23/11/1978 Токіо Японія Японія 1 – 4 СРСР СРСР товариський матч -
26/11/1978 Осака Японія Японія 0 – 3 СРСР СРСР товариський матч -
28/03/1979 Сімферополь СРСР СРСР 3 – 1 Болгарія Болгарія товариський матч 1
19/04/1979 Тбілісі СРСР СРСР 2 – 0 Швеція Швеція товариський матч -
5/05/1979 Москва СРСР СРСР 3 – 0 Чехословаччина Чехословаччина товариський матч -
19/05/1979 Тбілісі СРСР СРСР 2 – 2 Угорщина Угорщина Відбір до ЧЄ 1980 -
27/06/1979 Копенгаген Данія Данія 1 – 2 СРСР СРСР товариський матч -
27/08/1980 Будапешт Угорщина Угорщина 1 – 4 СРСР СРСР товариський матч 1
3/09/1980 Рейк'явік Ісландія Ісландія 1 – 2 СРСР СРСР Відбір до ЧС 1982 -
30/05/1981 Рексем Уельс Уельс 0 – 0 СРСР СРСР Відбір до ЧС 1982 -
23/09/1981 Москва СРСР СРСР 4 – 0 Туреччина Туреччина Відбір до ЧС 1982 1
7/10/1981 Стамбул Туреччина Туреччина 0 – 3 СРСР СРСР Відбір до ЧС 1982 2
28/10/1981 Тбілісі СРСР СРСР 2 – 0 Чехословаччина Чехословаччина Відбір до ЧС 1982 -
18/11/1981 Москва СРСР СРСР 3 – 0 Уельс Уельс Відбір до ЧС 1982 1
29/11/1981 Братислава Чехословаччина Чехословаччина 1 – 1 СРСР СРСР Відбір до ЧС 1982 1
10/03/1982 Афіни Греція Греція 0 – 2 СРСР СРСР товариський матч -
14/04/1982 Буенос-Айрес Аргентина Аргентина 1 – 1 СРСР СРСР товариський матч -
5/05/1982 Москва НДР НДР 1 – 0 СРСР СРСР товариський матч -
3/06/1982 Стокгольм Швеція Швеція 0 – 1 СРСР СРСР товариський матч 1
14/06/1982 Севілья Бразилія Бразилія 2 – 1 СРСР СРСР ЧС 1982 - 1-й етап -
19/06/1982 Малага СРСР СРСР 3 – 0 Нова Зеландія Нова Зеландія ЧС 1982 - 1-й етап 1
22/06/1982 Малага Шотландія Шотландія 2 – 2 СРСР СРСР ЧС 1982 - 1-й етап -
1/07/1982 Барселона Бельгія Бельгія 0 – 1 СРСР СРСР ЧС 1982 - 2-й етап -
4/07/1982 Барселона СРСР СРСР 0 – 0 Польща Польща ЧС 1982 - 2-й етап -
23/03/1983 Париж Франція Франція 1 – 1 СРСР СРСР товариський матч -
13/04/1983 Лозанна Швейцарія Швейцарія 0 – 1 СРСР СРСР товариський матч 1
27/04/1983 Москва СРСР СРСР 5 – 0 Португалія Португалія Відбір до ЧЄ 1984 -
17/05/1983 Відень Австрія Австрія 2 – 2 СРСР СРСР товариський матч 1
22/05/1983 Хожув Польща Польща 1 – 1 СРСР СРСР Відбір до ЧЄ 1984 -
1/06/1983 Гельсінкі Фінляндія Фінляндія 0 – 1 СРСР СРСР Відбір до ЧЄ 1984 1
26/07/1983 Лейпциг НДР НДР 1 – 3 СРСР СРСР товариський матч 1
9/10/1983 Москва СРСР СРСР 2 – 0 Польща Польща Відбір до ЧЄ 1984 1
13/11/1983 Лісабон Португалія Португалія 1 – 0 СРСР СРСР Відбір до ЧЄ 1984 -
2/06/1984 Лондон Англія Англія 0 – 2 СРСР СРСР товариський матч -
19/08/1984 Ленінград СРСР СРСР 3 – 0 Мексика Мексика товариський матч 1
12/09/1984 Дублін Ірландія Ірландія 1 – 0 СРСР СРСР Відбір до ЧС 1986 -
7/08/1985 Москва СРСР СРСР 2 – 0 Румунія Румунія товариський матч -
28/08/1985 Москва СРСР СРСР 1 – 0 ФРН ФРН товариський матч -
25/09/1985 Москва СРСР СРСР 1 – 0 Данія Данія Відбір до ЧС 1986 -
16/10/1985 Москва СРСР СРСР 2 – 0 Ірландія Ірландія Відбір до ЧС 1986 -
22/01/1986 Лас-Пальмас Іспанія Іспанія 2 – 0 СРСР СРСР товариський матч -
19/02/1986 Мехіко Мексика Мексика 1 – 0 СРСР СРСР товариський матч -
26/03/1986 Тбілісі СРСР СРСР 0 – 1 Англія Англія товариський матч -
23/04/1986 Тімішоара Румунія Румунія 2 – 1 СРСР СРСР товариський матч -
7/05/1986 Москва СРСР СРСР 0 – 0 Фінляндія Фінляндія товариський матч -
5/06/1986 Леон СРСР СРСР 1 – 1 Франція Франція ЧС 1986 - 1-й етап -
9/06/1986 Ірапуато СРСР СРСР 2 – 0 Канада Канада ЧС 1986 - 1-й етап 1
20/08/1986 Гетеборг Швеція Швеція 0 – 0 СРСР СРСР товариський матч -
24/09/1986 Рейк'явік Ісландія Ісландія 1 – 1 СРСР СРСР Відбір до ЧЄ 1988 -
11/10/1986 Париж Франція Франція 0 – 2 СРСР СРСР Відбір до ЧЄ 1988 -
29/10/1986 Сімферополь СРСР СРСР 4 – 0 Норвегія Норвегія Відбір до ЧЄ 1988 1
28/10/1987 Сімферополь СРСР СРСР 2 – 0 Ісландія Ісландія Відбір до ЧЄ 1988 -
21/09/1988 Дюссельдорф ФРН ФРН 1 – 0 СРСР СРСР товариський матч -
Усього Матчів (1 місце) 112 Голів (1 місце) 42

Єврокубки[ред. | ред. код]

Олег Блохін провів усі свої 15 сезонів у клубних турнірах УЄФА у складі київського «Динамо», зігравши загалом 79 ігор, забивши 25 голів (середня результативність — 0,32 голи за гру). По всім цим показникам він абсолютний рекордсмен серед футболістів часів СРСР. Найвищі досягнення — перемога у Кубку кубків 1974—1975, Кубку кубків 1985—1986 та Суперкубку 1975.

Перша гра відбулася 13 вересня 1972 року в Інсбруці в першому матчі 1/16 фіналу Кубка чемпіонів 1972—1973 проти місцевого клубу «Сваровскі-Ваккер». Олег провів в дебютній і переможній (1:0) грі усі 90 хвилин. А 8 листопада 1972 року в Хожуві у цьому ж розіграші Кубка чемпіонів забив перший гол в єврокубках, відкривши рахунок в повторному двоборстві 1/8 фіналу з «Гурником» із Забже. Кияни поступилися тоді полякам — 1:2, але враховуючи першу гру в Києві — 2:0, пройшли до чвертьфіналу.

18 березня 1987 року Олег забив останній гол в турнірах УЄФА. В присутності 100 000 глядачів він відкрив рахунок у повторній грі чвертьфіналу Кубка чемпіонів 1986—1987 проти турецького «Бешікташу» — 2:0. Останній виступ відбувся в Глазго 30 вересня 1987 року у матчі-відповіді 1/16 фіналу Кубка чемпіонів 1987—1988 проти «Глазго Рейнджерс». Майже 35-річний ветеран провів на полі весь матч, на жаль, програний «Динамо» — 0:2.

Варто відмітити сезони в яких Блохін забивав по 5 м'ячів: Кубок кубків 1974—1975, Кубок кубків 1985—1986 — один з квартету найкращих бомбардирів цього розіграшу та Кубок чемпіонів 1986—1987. Тричі відзначився дублями: у повторному матчі за Суперкубок УЄФА проти «Баварії» 6 жовтня 1975 року в Києві, у першій грі півфіналу Кубок кубків 1985—1986 проти празької «Дукли» 2 квітня 1986 року в Києві та у першому чвертьфіналі Кубка чемпіонів 1986-87 у ворота «Бешікташу» 4 березня 1987 року в Ізмірі.

Всі голи забиті з гри. 16 березня 1977 року в другому, домашньому матчі 1/4 фіналу Кубка чемпіонів 1976-77 проти «Баварії» на 39 хвилині не забив пенальті у ворота Зеппа Маєра.

Пам'ятними є голи забиті зі штрафних. Наприклад, у тому ж київському матчі з «Баварією» за Суперкубок. Також 5 листопада 1986 року у повторній грі 1/8 фіналу Кубка чемпіонів 1986-87 у ворота «Селтіка», які захищав Пет Боннер. Ці два голи були забиті на Республіканському стадіоні в Києві у присутності 100 000 глядачів.

До речі, 5 листопада, день народження Олега. І за 15 років виступів на стадіонах Європи йому довелося тричі зіграти саме цього дня. Крім вищезгаданого матчу з шотландцями (перемога — 3:1) це було також у 1974 році у повторній грі 1/8 фіналу Кубка кубків 1974-75 у Києві з німецьким «Айнтрахтом» (перемога — 2:1), та у 1975 році у матчі-відповіді 1/8 фіналу Кубка чемпіонів 1975-76 в ісландському місті Акранес проти однойменного клубу (перемога 2:0). Як бачимо, у всіх цих іграх Олег перемагав разом з «Динамо».

Статистика виступів у єврокубках[ред. | ред. код]

Сезон Клуб Турнір Досягнення Матчі Перемоги Нічиї Поразки Голи
1972-73 Динамо (Київ) «Динамо» (Київ) Кубок чемпіонів 1/4 фіналу 6 3 1 2 1
1973-74 Кубок УЄФА 1/8 фіналу 5 4 0 1 1
1974-75 Кубок кубків володар 9 8 0 1 5
  1975 Суперкубок УЄФА володар 2 2 0 0 3
1975-76 Кубок чемпіонів 1/4 фіналу 6 4 1 1 1
1976-77 Кубок чемпіонів 1/2 фіналу 8 6 0 2 2
1977-78 Кубок УЄФА 1/32 фіналу 2 0 1 1 0
1978-79 Кубок чемпіонів 1/8 фіналу 4 2 1 1 0
1979-80 Кубок УЄФА 1/8 фіналу 4 2 0 2 1
1980-81 Кубок УЄФА 1/32 фіналу 2 0 2 0 0
1981-82 Кубок чемпіонів 1/4 фіналу 6 2 3 1 1
1982-83* Кубок чемпіонів 1/4 фіналу 4 3 0 1 0
1983-84 Кубок УЄФА 1/32 фіналу 2 0 1 1 0
1985-86 Кубок кубків володар 9 6 2 1 5
  1986 Суперкубок УЄФА фіналіст 1 0 0 1 0
1986-87 Кубок чемпіонів 1/2 фіналу 7 4 1 2 5
1987-88 Кубок чемпіонів 1/16 фіналу 2 1 0 1 0
ВСЬОГО за кар'єру 15 євросезонів   79 47   13  19  25 

 * — у 1/8 фіналу жереб звів киян з клубом «17 Ненторі». Через відмову албанців в 1/4 пройшло «Динамо».

Статистика по турнірам[ред. | ред. код]

Турнір Сезони Матчі Перемоги Нічиї Поразки Голи
Кубок чемпіонів 8 43 25 7 11   10
Кубок кубків 2 18 14 2 2 10
Кубок УЄФА 5 15   6 4 5   2
Суперкубок УЄФА 2   3   2 0 1   3

Усі матчі та голи Олега Блохіна у єврокубках[ред. | ред. код]

 (2) — матч-відповідь.

Досягнення[ред. | ред. код]

Три українці-володарі «Золотого м'яча» Андрій Шевченко, Олег Блохін та Ігор Бєланов
Олег Блохін з призом від УЄФА за 100 матчів в збірній СРСР. 11 листопада 2011 року

Як гравець[ред. | ред. код]

Як тренер[ред. | ред. код]

Зірка Олега Блохіна на Алеї Зірок у Києві
  1999 — з АЕК.
Фіналіст : 2000 — з «Іонікосом».

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (14 жовтня 2020) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 45-річчя перемог у фінальних матчах Кубка володарів кубків і Суперкубка УЄФА, здобутих під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича[29]
  • Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (29 травня 2015) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 40-річчя перемог у фінальних матчах Кубка володарів кубків і Суперкубка УЄФА, здобутих під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича[30]
  • Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (5 липня 2012) — за значний особистий внесок у підготовку і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, успішну реалізацію інфраструктурних проектів, забезпечення правопорядку і громадської безпеки під час турніру, піднесення міжнародного авторитету Української держави, високий професіоналізм[31]
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (19 серпня 2006) — за досягнення високих спортивних результатів на чемпіонаті світу з футболу 2006 року (Федеративна Республіка Німеччина), виявлені мужність, самовідданість і волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України[32]
  • Орден «За заслуги» І ст. (1 грудня 2011) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 20-річчя Всеукраїнської спортивної громадської організації «Федерація футболу України»[33]
  • Орден «За заслуги» ІІ ст. (14 липня 2004) — за вагомий особистий внесок у розвиток та популяризацію вітчизняного футболу, підготовку молодих футболістів, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 110-річчя українського футболу[34]
  • Орден «За заслуги» III ст. (4 листопада 2002) — за вагомий особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту в Україні, піднесення міжнародного престижу вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів[35]
  • Відзнака Президента України «Національна легенда України» (20 серпня 2021) — за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, багаторічну плідну професійну діяльність[36]
  • Орден преподобного Нестора Літописця (1992).
  • Почесний громадянин Києва (2006).

Особисте життя[ред. | ред. код]

5 жовтня 2012 року Олег Блохін був госпіталізований до лікарні з діагнозом гіпертонічний криз[37], його було прооперовано через тромбоз лівої сонної артерії[38].

Родина[ред. | ред. код]

  • Батько — Володимир Іванович Блохін (1922—2013), заступник голови Київської обласної ради товариства «Трудові резерви», у минулому офіцер МВС.
  • Мати — Катерина Захарівна Адаменко (1918—2012), заступник декана факультету промислового цивільного будівництва Київського будівельного інституту.
  • Брат — Микола Володимирович Блохін (1939—2011)[39].
  • Друга дружина — Анжела. Від цього шлюбу дві дочки — Ганна (нар. 2001) і Катерина (нар. 2002)[40][41].

Бібліографія[ред. | ред. код]

Твори Олега Блохіна[ред. | ред. код]

  • «Гол, который я не забил» (Серия «Знаменосцы спорта»). — К. : Молодь, 1981. — 160 с.
  • «Право на гол» (в соавторстве с Аркадьевым Д. А.) (Серия «Сердца, отданные спорту»). — М. : ФиС, 1984. — 224 с.
  • «Экзаменует футбол» (Серия «Знаменосцы спорта»). — К. : Молодь, 1986. — 208 с.
  • «Футбол на всю жизнь» (в соавторстве с Аркадьевым Д. А.). — К. : Веселка, 1989. — 391 с. — ISBN 5-301-00781-5[42]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ВИДАТНИЙ ФУТБОЛІСТ ОЛЕГ БЛОХІН НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ ПРЕПОДОБНОГО НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ. Архів оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 
  2. Спорт-експрес. «Зірка Олег Блохин». Архів оригіналу за 18 жовтня 2013. Процитовано 17 квітня 2014. 
  3. Football.ua. «50 найкращих. Динамо». Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 
  4. ФФУ. Тренерський штаб. БЛОХІН Олег Володимирович. Архів оригіналу за 17 квітня 2011. Процитовано 13 травня 2012. 
  5. Офіційно: Олег Блохін — новий наставник київського «Динамо». Архів оригіналу за 27 вересня 2012. Процитовано 25 вересня 2012. 
  6. Олег Блохін — головний тренер київського «Динамо»!. Архів оригіналу за 28 вересня 2012. Процитовано 25 вересня 2012. 
  7. https://sport.unian.ua/football/legendi-dinamo-blohin-ta-mihaylichenko-otrimali-novi-posadi-v-uaf-novini-futbolu-11511808.html [Архівовано 23 серпня 2021 у Wayback Machine.] Легенди Динамо Блохін та Михайличенко отримали нові посади в УАФ, Уніан
  8. Біографія Олега Блохина. (рос.). Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 
  9. 20 малоизвестных фактов из жизни Олега Блохина. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 17 квітня 2014. 
  10. 20 фактов из жизни Блохина. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 
  11. Ювентус давав за Заварова 3 мільйони, Лобановський просив 6. Перші трансфери українців і погана аура Блохіна. Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022. 
  12. Юрій Рибчинський: «за два роки до того, як Євтушенко прочитав свої вірші в будинку офіцерів, вони мені Наснилися!». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 17 квітня 2014. 
  13. Олег Блохін: «Якою людиною був Лобановський? Про небіжчика-або добре, або ніяк, тому не хочу ворушити минуле. Я не учень Лобановського і не його послідовник. Я Блохін. У мене свій шлях!». Архів оригіналу за 24 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 
  14. Олег БЛОХІН — бути лише першим!. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 
  15. Олег Блохин. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 
  16. ТРЕНЕР ІЗ ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ «О». ОЛЕГ БЛОХІН. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 
  17. http://ua.korrespondent.net/main/90698/ [Архівовано 13 грудня 2007 у Wayback Machine.] Відставка з поста головного тренера Збірної України
  18. Олег Блохін очолив збірну України (укр.). Офіційний сайт Федерації футболу України. 21.04.2011. Архів оригіналу за 08.02.2012. Процитовано 21 квітня 2011. 
  19. На Україні повідомили, що зарплата Блохіна — $ 50 тис. на місяць[недоступне посилання з лютого 2019]
  20. Офіційно. Олег Блохін — головний тренер київського «Динамо»!. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 
  21. Динамо підтвердило звільнення Блохіна - football.ua. football.ua. Архів оригіналу за 17 квітня 2014. Процитовано 2014-4-17.  {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |datepublished= (довідка)
  22. Озерова виручала розвідка. А він і не знав [Архівовано 24 лютого 2014 у Wayback Machine.] Інтерв'ю з Ігорем Черкасовим в газеті «Спорт-Експрес» від 16 січня 2004 року
  23. Олег Блохін — ЛІГА: Досьє // Біографія та фото Олег Блохін. Архів оригіналу за 26 вересня 2011. Процитовано 17 квітня 2014. 
  24. Блохин Олег Владимирович. Архів оригіналу за 24 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 
  25. Олегу БЛОХІНУ — 66! Вітаємо великого форварда!. Архів оригіналу за 7 листопада 2018. Процитовано 6 листопада 2018. 
  26. The World's best National Coach 2005. Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 3 січня 2013. 
  27. The World's best National Coach 2006. Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 3 січня 2013. 
  28. Олег Блохин — в списке лучших наставников национальных сборных за 2012 год. Архів оригіналу за 6 січня 2013. Процитовано 3 січня 2013. 
  29. Указ Президента України від 14 жовтня 2020 року № 446/2020 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів команди товариства „Футбольний клуб «Динамо» Київ“»»
  30. Указ Президента України від 29 травня 2015 року № 299/2015 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів команди товариства "Футбольний клуб "Динамо" Київ"»
  31. Указ Президента України від 5 липня 2012 року № 435/2012 «Про відзначення державними нагородами України»
  32. Указ Президента України від 19 серпня 2006 року № 697/2006 «Про відзначення державними нагородами України»
  33. Указ Президента України від 1 грудня 2011 року № 1096/2011 «Про відзначення державними нагородами України»
  34. Указ Президента України від 14 липня 2004 року № 795/2004 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів та активістів українського футболу»
  35. Указ Президента України від 4 листопада 2002 року № 976/2002 «Про нагородження орденом "За заслуги"»
  36. Указ Президента України від 20 серпня 2021 року № 374/2021 «Про нагородження відзнакою Президента України "Національна легенда України"»
  37. Через 10 днів роботи в «Динамо» Блохін потрапив до лікарні з гіпертонічним кризом. Дзеркало тижня. 05.10.2012.
  38. Блохін переніс малоінвазивну операцію. [Архівовано 8 жовтня 2012 у Wayback Machine.] Українська правда. Champion. 06.10.2012.
  39. Батько Блохіна: «Швидка на виклик їхала годину» [Архівовано 19 квітня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  40. Зірка. Олег Блохін. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 17 квітня 2014. 
  41. Ні слова про футбол. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 
  42. Биография Олега Блохина. Архів оригіналу за 18 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Олег Блохін / Олексій Сільвестров. — Х. : Фоліо, 2012. — 119, [2] с. : портр. ; 18 см. — (Знамениті українці, ISBN 978-966-03-5098-4). — На паліт. авт. не зазначено. — Випущено на замовлення Держ. ком. телебачення і радіомовлення України «Укр. книга» 2012 р. — 3 000 пр. — ISBN 978-966-97231-1-6
  • Віктор Хохлюк «Статистика. Славетні традиції українських голеадорів. Клуб Олега Блохіна» (Лютий 2011 р., № 11/2483). «Український футбол». — С. 11.
  • Віктор Хохлюк: «Бомбардири України». — Ровеньки, 2011 рік. — С. 6—7. — ISBN 978-966-534-344-8. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]