Блохін Олег Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Олег Блохін
Oleg Blokhin2013.jpg
Особові дані
Повне ім'я Олег Володимирович Блохін
Дата народження 5 листопада 1952(1952-11-05) (61 рік)
Місце народження Київ, УРСР
Зріст 180 см
Вага 75 кг
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1969-88
1988-89
1989-90
СРСР Динамо (Київ)
Австрія Форвертс (Штайр)
Кіпр Аріс (Лімасол)
432 (211)
41 (9)
22 (5)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1972-88 СРСР СРСР 113 (44)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1990–1993
1993—1994
1994—1997
1997—1998
1998—1999
2003—2007
2008—2009
2011—2012
2012—2014
Греція «Олімпіакос»
Греція ПАОК
Греція «Іонікос»
Греція ПАОК
Греція АЕК
Україна Україна
Росія «Москва»
Україна Україна
Україна «Динамо» (Київ)
Звання, нагороди
Звання
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений тренер України
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден преподобного Нестора Літописця І ступеня

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Оле́г Володи́мирович Блохі́н (* 5 листопада 1952, Київ) — радянський футболіст і український Футбольний тренер. Найрезультативніший бомбардир радянського футболу — 319 голів у залік клубу Григорія Федотова[ru]. Лауреат Ювілейної нагороди УЄФА як найвидатніший український футболіст 50-річчя (1954–2003).

Один з кращих футболістів в історії радянського футболу[1][2][3]. Володар «Золотого м'яча» (1975). Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1972), Заслужений майстер спорту СРСР (1975), заслужений тренер України (2005)[4]. Семиразовий чемпіон СРСР, п'ятиразовий володар Кубку СРСР, двічі володар Кубка Кубків УЄФА. Рекордсмен збірної СРСР з футболу за кількістю проведених за неї ігор і забитих голів. Один з трьох радянських футболістів, який здобував «Золотий м'яч».

Екс-тренер низки грецьких клубів, збірної України, «Москви» та київського «Динамо»[5][6].

Народний депутат України 3-го (фракція Громада, Батьківщина та КПУ) та 4-го скликання (фракція КПУ та СДПУ(о)).

Ігрова кар'єра[ред.ред. код]

Народився 5 листопада 1952 в Києві в спортивній сім'ї. Мати, Катерина Адаменко, була відомою легкоатлеткою, батько працював у Київській обласній раді спортивного товариства «Трудові резерви». Матері дуже хотілося, щоб син теж став легкоатлетом, але він з дитинства обрав футбол.

Футбольна кар'єра, Блохіна починалася в юнацькій команді київського «Динамо». Вихованець школи «Динамо» (Київ) з 1962 року (перший тренер — Олександр Леонідов). Вже в ті роки він умів відмінно тримати м'яч, сміливо йти в прорив, наносити сильні і точні удари по воротах. Талант голеадора був помічений, і Блохіна взяли в дубль.

За основну команду «Динамо» Блохін дебютував 25 листопада 1969 року на тбіліському стадіоні «Локомотив», коли Віктор Маслов випустив 17-річного форварда в основі на гру проти місцевого клубу.

Олег Блохін у 1977 році

З'явився Олег і в юнацькій збірній СРСР, потім в молодіжній і, нарешті, олімпійській. У 1972 році, на Олімпіаді в Мюнхені, олімпійська збірна СРСР розділила 3-4 місця з командою НДР. На тому турнірі Олег забив шість м'ячів, один з них у матчі за 3-е місце з командою НДР, який закінчився внічию 2:2.

Ледь тільки закріпившись в основному складі свого клубу, Блохін вже в 1973 році був визнаний кращим футболістом СРСР. Це повторилося і наступного, а потім і 1975 року. Ті роки було часом, коли в радянському футболі панувало київське «Динамо», яке очолював тренерський «тандем» Валерій Лобановський — Олег Базилевич. Незважаючи на це Олег Блохін швидко став одним із лідерів команди. Його фірмовим стилем були індивідуальні сольні проходи на величезній швидкості, найчастіше по лівому краю, які залишали не у справ спочатку захисників та воротарів суперника. Але разом з тим Блохін був універсальним гравцем, часто грав не тільки на лівому краю, але і в центрі атаки. Однак, при всій своїй любові до індивідуальних проходів, Олег був командним гравцем і чітко взаємодіяв з партнерами. З іншого боку, і вони, знаючи швидкісні якості Блохіна, завжди намагалися знайти його на поле і гострим пасом дати йому можливість для стрімкого проходу до чужих воріт[7].

Класичним став гол, забитий Олегом Блохіним у ворота мюнхенської «Баварії» у першому матчі за європейський Суперкубок 1975 року. У той рік київське «Динамо» вперше у своїй історії вигралао Кубок володарів кубків, перемігши у фінальному матчі угорський «Ференцварош» — 3:0 (один з голів був на рахунку Блохіна). Мюнхенська «Баварія» другий рік поспіль володіла Кубком європейських чемпіонів. Перед матчами за європейський Суперкубок мало хто сумнівався, що перемога буде на боці іменитої «Баварії». Однак у Мюнхені Олег Блохін, вибравши момент, чудово виконав свій фірмовий номер — отримавши гострий пас, на спринтерській швидкості втік від захисників, серед яких був сам Франц Бекенбауер, і точно та сильно пробив у дальній кут воріт Зеппа Маєра. Цей гол виявився єдиним, а приголомшливий сольний прохід Блохіна журналісти і телекоментатори називали фантастичним.

У матчі-відповіді В Києві Блохін забив у ворота «Баварії» вже два голи — один в кінці першого тайму, другий на початку другого. Успіх київського «Динамо», який виграв європейський Суперкубок, був сенсаційним — вперше перемогу святкувала команда з Радянського Союзу. І вперше у тому ж таки 1975 році приз паризького тижневика France Football «Золотий м'яч» отримав радянський футболіст — киянин Олег Блохін, визнаний кращим футболістом Європи.

Олег Блохін (крайній ліворуч у нижньому ряду) разом з іншими гравцями «Динамо» в переможному для них 1975 році

У наступному році на іграх XXI Олімпіади, що проходили в Монреалі, радянська олімпійська збірна практично повністю складалася з футболістів київського «Динамо». Тоді були завойовані бронзові медалі — у матчі за третє місце олімпійська збірна СРСР обіграла збірну Бразилії — 2:0. Щоправда, Олег, не до кінця залікувавши травму, на олімпійському футбольному турнірі забив всього лише один м'яч у ворота збірної КНДР.

Найкрасивіший гол у кар'єрі, на його погляд, був забитий московському «Динамо» в падінні через себе — у кубковому матчі 1973 року. Через п'ять років він забив «Чорноморцю» п'ятою, а ще через рік кишинівському «Ністру» прямим ударом з кутового[8].

Незважаючи на чудові гру Блохіна, лише в тридцятирічному віці він вперше взяв участь у чемпіонаті світу, що проходив в Іспанії. Збірна СРСР не дійшла до півфіналу лише тому, що поступилася збірній Польщі за різницею забитих і пропущених м'ячів. Блохін зіграв на чемпіонаті всі п'ять матчів і забив один гол у ворота збірної Нової Зеландії. В тому ж таки 1982 році його запросили у збірну Європи, що проводила матч зі збірною світу. А ще раніше він грав у збірній ФІФА в матчах з дортмундською «Боруссією» і іспанською «Барселоною».

Через чотири роки, форвард вдруге поспіль участь у чемпіонаті світу. У двох проведених ним матчах Олег забив один гол у ворота збірної Канади. А напередодні чемпіонату разом з київським «Динамо» Блохін святкував перемогу у фінальному матчі Кубка володарів кубків проти мадридського «Атлетіко», обігранного з рахунком 3:0. Один гол у ворота іспанців забив Блохін, а ще три м'ячі він провів у півфінальних та чвертьфінальних матчах цього турніру.

В підсумку в рідному київському «Динамо» він грав до 1987 року, віддавши клубу вісімнадцять років. Останній свій гол за київське «Динамо» Олег Блохін забив 20 листопада 1987 року в матчі на Кубок СРСР проти волгоградського «Ротора». Це був його 314-й гол у всіх проведених ним матчах. У чемпіонаті СРСР він забив 211 м'ячів — це досягнення так ніхто не зміг перевершити.

Йому належать всі особисті рекорди в радянському футболі. Так, наприклад, за збірну СРСР він провів 112 матчів (більше, ніж хто-небудь) і забив 47 м'ячів. Зіграв у чемпіонатах СРСР 432 рази і забив 211 м'ячів (обидві цифри також всесоюзні рекорди). У п'яти випадках (частіше інших) очолював список бомбардирів першості СРСР. 15 разів (більше за усіх) називався в числі кращих гравців сезону, причому в 13 випадках під першим номером. Тричі в результаті референдуму радянських спортивних журналістів, організованого тижневиком «Футбол-Хокей», визнаний кращим футболістом СРСР (1973, 1974, 1975 роках). Крім того Блохін двічі входив у збірну команду Міжнародної федерації футболу (ФІФА) — у 1979 році проти західнонімецької команди «Боруссія» з Дортмунда, а в наступному сезоні — проти іспанської «Барселони», грав за збірну команду Європейського футбольного союзу (УЄФА) проти збірної ЧССР (у 1981 році) і за збірну Європи (у 1982 році) проти збірної решти світу[9].

Закінчивши в 1987 році грати за київське «Динамо», Олег Блохін потім протягом року виступав за австрійську команду Форвертс (Штайр)[en], а 28 червня 1989 року в Києві відбувся прощальний матч на честь Блохіна, де збірна СРСР зустрічалася зі збірною футбольних зірок світу. Олег прощався зі збірною, граючи за яку він забив 42 м'ячі. На концерті у Палаці спорту, що відбувся напередодні прощального матчу Олега Блохіна, Тамарою Гвердцителі була виконана пісня «Віват, король!», спеціально написана Юрієм Рибчинським (слова) і Геннадієм Татарченком (музика) для Блохіна.[10][11].

Попрощавшись з київськими вболівальниками, Блохін поїхав на Кіпр, де наступний сезон грав за Аріс (Лімасол), після чого завершив ігрову кар'єру.

Тренерська кар'єра[ред.ред. код]

Закінчивши кар'єру гравця в складі «Аріса», Олег Блохін у 1990 році став тренером в грецькому «Олімпіакосі». Приступаючи до першого для себе досвіду роботи головним тренером, він дав собі на це два роки. Вирішив, що якщо за цей час у нього нічого не вийде, то кине це заняття. Проте, молодому тренеру вдалося: У 1990 році його «Олімпіакос» був за крок від чемпіонства. В ключовому матчі другого кола Олег Протасов забив переможний м'яч основному конкурентові АЕКу, зробивши рахунок 2:1. Проте за 7 хвилин до закінчення зустрічі на полі стадіону «Філадельфія» почали вибухати димові шашки. Дисциплінарний комітет призначив перегравання, яке відбулося на Родосі. АЕК переміг 1:0 і майже гарантував собі золоті медалі. Незважаючи на невдачу пірейський клуб на чолі з українським тренером продовжив вділо виступати — 1992 року ведений ним клуб з передмістя Афін завоював Кубок та Суперкубок Греції, а в національному чемпіонаті двічі (у 1991 і 1992 роках) фінішував другим. У своєму третьому і останньому сезоні з «Олімпіакосом» молодий тренер посів третє місце, дійшовши також до фіналу національного кубка, де команда поступилася одвічному супернику «Панатінаїкосу» 0:1. У єврокубках за цей період грецький суперклуб, який переживав фінансову кризу і посадку до в'язниці свого власника та місцевого олігарха Аргіріса Сальяреліса, під керівництвом Блохіна дійшов до чвертьфіналу Кубка володарів Кубків, здолавши по дорозі до цієї стадії французьке «Монако», на чолі з Арсеном Венгером[12]. Від вдалих результатів вдячні вболівальники одного разу навіть вирушили до Києва на зустріч з місцевими динамівцями у зв'язку з 50-річчям улюбленого їм тренера[13].

Олег Блохін під час тренування «Москви». 15 травня 2008 року

Після закінчення контракту, Блохін на рік пішов працювати в інший грецький клуб — ПАОК (Салоніки). На момент його приходу клуб посідав 5-те місце першості Греції. У сезоні 1993/94 клуб із Блохіним на чолі знову став лише 5-м. А чемпіонство зберіг АЕК.

Після цього протягом трохи більше двох років український спеціаліст тренував афінський «Іонікос», який ніколи не піднімався вище 5-го підсумкового місця в чемпіонаті Греції. На той момент «Іонікос» повернувся у вищий дивізіон чемпіонату Греції, і разом із Блохіним посів у сезоні 1994/95 лише 15-ту сходинку. Останню, яка дозволила клубу залишитися у еліті. Наступні два сезони «Іонікос» Блохіна незмінно посідав 8-ме місце чемпіонату Греції, повернувши собі статус середняка ліги[14].

Потім Блохін провів іще декілька сезонів на чолі «ПАОКа», «АЕКа» та «Іонікоса», але гучних результатів не здобув.

У вересні 2003 року Блохін став головним тренером національної збірної України. Під його керівництвом збірна вперше в своїй історії успішно пройшла відбірковий етап великого міжнародного турніру — чемпіонату світу з футболу 2006 року в Німеччині, причому путівку до Німеччини завоювала раніше всіх інших європейських команд. На турнірі збірна України, яка вперше брала участь у фінальних стадіях ЧС, дійшла до чвертьфіналу — це найвище досягнення українців.

6 грудня 2007 року Блохін подав на звільнення з поста тренера збірної, після того як не зміг пробитися зі збірною на Євро-2008[15]. Заяву було прийнято на засіданні виконкому Федерації футболу України.

Через кілька днів після звільнення з поста головного тренера збірної України Блохін став головним тренером російського клубу «Москва». У чемпіонаті Росії 2008 року «Москва» посіла 9-е місце. 26 листопада 2008 року договір Блохіна з «Москвою» був розірваний за обопільною згодою сторін.

Олег Блохін на посаді головного тренера збірної України. 1 червня 2012 року

У сезоні 2009/2010 був спортивним директором одеського «Чорноморця». Головним тренером став партнер Блохіна Андрій Баль. В підсумку під їх керуванням «Чорноморець» здобув лише 5 перемог за сезон і посів у чемпіонаті України передостаннє 15-те місце та вилетів до першої ліги, після чого обидва тренери були звільнені.

21 квітня 2011 року був знову призначений на пост головного тренера національної збірної України[16]. У програмі «ТСН» на українському телеканалі «1+1» з посиланням на неназвані «власні джерела» повідомили, що заробітна плата Блохіна склала 50 тисяч доларів у місяць[17]. Під керівництвом Блохіна збірна взяла участь у домашньому Євро-2012, де не змогла вийти з групи.

Олег Блохін на посаді головного тренера київського «Динамо»

25 вересня 2012 року, після відставки Юрія Сьоміна був призначений на пост головного тренера київського «Динамо»[18]. 28 вересня 2012 року дебютував в якості тренера «Динамо» в десятому турі Чемпіонату України проти луганської «Зорі». Дебют виявився успішним: «кияни» перемогли 1:0, єдиний м'яч провів Раффаел.

Невдовзі після приходу у «Динамо» Блохіна госпіталізували з гіпертонічним кризом — причиною виявився тромб, який майже повністю перекрив сонну артерію. На другий день госпіталізації видалили тромб за допомогою малоінвазивної хірургії. У період лікарняного Блохіна обов'язки головного тренера збірної виконував Андрій Баль, під керівництвом якого вона втратила 5 очок з 6 у двох матчах: нічия з Молдовою і програш Чорногорії. У «Динамо» головного тренера підмінив Олексій Михайличенко, і результати теж не радували: «Динамо» втратило багато очок у чемпіонаті і Лізі чемпіонів.

3 листопада Блохін вперше після операції дивився матч на стадіоні. Це була гра «Динамо» — «Таврія», проте сидіти на тренерській лавці лікарі йому ще не дозволили, і він дивився його з ложі стадіону. В перерві, до якої «Динамо» вело в рахунку 1:0, Блохін спустився в роздягальню, поговорив з гравцями. На тренерській лавці Блохіна як і раніше заміняв Олексій Михайличенко, він же і давав післяматчеву прес-конференцію.

До матчу 21 листопада з ПСЖ у Лізи чемпіонів (поразка 0:2), який проходив у Києві, лікарі дозволили Блохіну бути на тренерській лавці, чим він і скористався. Він же провів передматчеву і післяматчеву прес-конференції.

16 квітня 2014 року, відразу після матчу чемпіонату України проти, програного в Києві з рахунком 0:2, Олег Блохін був звільнений президентом клубу Ігорем Суркісом з поста головного тренера «Динамо» за незадовільні результати, показані командою під його керівництвом[19].

Політична кар'єра[ред.ред. код]

Перебував у КПРС[20]. У пострадянський період Олег Блохін поєднував тренерську роботу з громадсько-політичною діяльністю.

1998 року став депутатом Верховної Ради України за списком всеукраїнського об'єднання «Громада» (№16), яке на початку 1997 року створив тогочасний прем'єр-міністр України Павло Лазаренко. У парламенті був членом комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму. Членом фракції ВО «Громада» пробув лише рік, після чого два роки був у фракції «Батьківщина».

Влітку 2001 року перейшов у Комуністичну партію України, а у 2002 році був обраний депутатом Верховної Ради четвертого скликання за списками цієї партії (№10). За п'ять місяців перейшов у фракцію Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), а у 2003 році став членом її політради[21]. У Раді IV скликання був головою підкомітету з питань олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень комітету ВР з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму.

На виборах 2006 року Блохін балотувався у Верховну Раду під №10 списку Опозиційного блоку НЕ ТАК!, сформованого на базі СДПУ(о). Блок не зміг подолати 3-відсотковий прохідний бар'єр, набравши лише 1,01% голосів виборців[22].

Статистика виступів[ред.ред. код]

Клубна[ред.ред. код]

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Суперкубок Всього
Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи
Динамо 1969 1 0 - - - - - - 1 0
1970 - - 1 0 - - - - 1 0
1971 1 0 - - - - - - 1 0
1972 27 14 2 0 6 1 - - 35 15
1973 29 18 8 4 5 1 - - 42 23
1974 29 20 4 3 9 5 - - 42 28
1975 28 18 - - 8 5 - - 36 23
1976 19 8 1 0 8 2 - - 28 10
1977 29 17 3 2 2 0 1 0 35 19
1978 26 13 8 4 4 0 - - 38 17
1979 24 17 6 1 4 1 - - 34 19
1980 33 19 7 3 2 0 - - 42 22
1981 29 19 7 3 6 1 1 0 43 23
1982 24 10 3 0 4 0 - - 31 10
1983 31 10 1 0 2 0 - - 34 10
1984 30 10 6 2 - - - - 36 12
1985 29 12 2 1 9 5 - - 40 18
1986 23 2 5 5 8 5 1 0 37 12
1987 20 4 3 1 2 0 1 0 26 5
Всього 432 211 67 29 79 26 4 0 582 266
Форвертс (Штайр)[en] 1987-88 13 5 - - - - - - 13 5
1988-89 28 4 1 1 - - - - 29 5
Всього 41 9 1 1 - - - - 42 10
Аріс (Лімасол) 1989-90 22 5 6 2 - - - - 28 7
Всього 22 5 6 2 - - - - 28 7
Всього за кар'єру 495 225 74 32 79 26 4 0 652 283
  • Статистика в Кубках СРСР та єврокубках подана за схемою «осінь-весна» та зарахована в рік початку турніру

Досягнення[ред.ред. код]

Три українці-володарі «Золотого м'яча» Андрій Шевченко, Олег Блохін та Ігор Бєланов
Олег Блохін з призом від УЄФА за 100 матчів в збірній СРСР. 11 листопада 2011 року

Як гравець[ред.ред. код]

Як тренер[ред.ред. код]

Зірка Олега Блохіна на Алеї Зірок у Києві

Нагороди[ред.ред. код]

Особисте життя[ред.ред. код]

5 жовтня 2012 року Олег Блохін був госпіталізований до лікарні з діагнозом гіпертонічний криз[27], його було прооперовано через тромбоз лівої сонної артерії[28].

Родина[ред.ред. код]

  • Брат — Микола Володимирович Блохін (1939–2011)[29].
  • Друга дружина — Анжела. Від цього шлюбу дві дочки — Ганна (нар. 2001) і Катерина (нар. 2002)[30][31].

Бібліографія[ред.ред. код]

Твори Олега Блохіна[ред.ред. код]

  • «Гол, который я не забил» (Серия «Знаменосцы спорта»). — К.: Молодь, 1981. — 160 с.
  • «Право на гол» (в соавторстве с Аркадьевым Д. А.) (Серия «Сердца, отданные спорту»). — М.: ФиС, 1984. — 224 с.
  • «Экзаменует футбол» (Серия «Знаменосцы спорта»). — К.: Молодь, 1986. — 208 с.
  • «Футбол на всю жизнь» (в соавторстве с Аркадьевым Д. А.). — К.: Веселка, 1989. — 391 с. — ISBN 5-301-00781-5[32]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ВИДАТНИЙ ФУТБОЛІСТ ОЛЕГ БЛОХІН НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ ПРЕПОДОБНОГО НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ
  2. Спорт-експрес. «Зірка Олег Блохин»
  3. Football.ua. «50 кращих. Динамо»
  4. ФФУ. Тренерський штаб. БЛОХІН Олег Володимирович
  5. Офіційно: Олег Блохін — новий наставник київського «Динамо»
  6. Олег Блохін — головний тренер київського «Динамо»!
  7. Биография Олега Блохина
  8. 20 малоизвестных фактов из жизни Олега Блохина
  9. 20 фактов из жизни Блохина
  10. Юрій Рибчинський: «за два роки до того, як Євтушенко прочитав свої вірші в будинку офіцерів, вони мені Наснилися!»
  11. Олег Блохін: «Якою людиною був Лобановський? Про небіжчика-або добре, або ніяк, тому не хочу ворушити минуле. Я не учень Лобановського і не його послідовник. Я Блохін. У мене свій шлях!»
  12. Олег БЛОХІН — бути лише першим!
  13. Олег Блохин
  14. ТРЕНЕР ІЗ ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ «О». ОЛЕГ БЛОХІН
  15. http://ua.korrespondent.net/main/90698/ Відставка з поста головного тренера Збірної України
  16. «Олег Блохін очолив збірну України». Офіційний сайт Федерації футболу України. 21.04.2011. Архів оригіналу за 2012-02-08. Процитовано 21 April 2011.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка)
  17. На Україні повідомили, що зарплата Блохіна — $ 50 тис. на місяць
  18. Офіційно. Олег Блохін — головний тренер київського «Динамо»!
  19. «Динамо підтвердило звільнення Блохіна - football.ua». football.ua. Процитовано 2014-4-17. 
  20. Озерова виручала розвідка. А він і не знав Інтерв'ю з Ігорем Черкасовим в газеті «Спорт-Експрес» від 16 січня 2004 року
  21. Олег Блохін - ЛІГА:Досьє // Біографія та фото Олег Блохін
  22. [http://file.liga.net/person/14-oleg-blohin.html ПОЛИТИКАЭКОНОМИКА И БИЗНЕСКУЛЬТУРА И ОБЩЕСТВОСПОРТ Блохин Олег Владимирович]
  23. The World's best National Coach 2005
  24. The World's best National Coach 2006
  25. Олег Блохин — в списке лучших наставников национальных сборных за 2012 год
  26. Указ Президента України № 435/2012 від 5 липня 2012 року «Про відзначення державними нагородами України»
  27. Через 10 днів роботи в «Динамо» Блохін потрапив до лікарні з гіпертонічним кризом. Дзеркало тижня. 05.10.2012.
  28. Блохін переніс малоінвазивну операцію. Українська правда. Champion. 06.10.2012.
  29. Батько Блохіна: «Швидка на виклик їхала годину» (рос.)
  30. Зірка. Олег Блохін
  31. Ні слова про футбол
  32. Биография Олега Блохина

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]