Буряк Леонід Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Леонід Буряк
Leonid Buryak.jpeg
Особові дані
Повне ім'я Леонід Йосипович Буряк
Дата народження 10 липня 1953(1953-07-10) (60 років)
Місце народження Одеса, УРСР УРСР
Зріст 182 см
Вага 76 кг
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1971—1972 СРСР «Чорноморець» (Одеса) 52 (9)
1973—1984 СРСР «Динамо» (Київ) 304 (56)
1985—1986 СРСР «Торпедо» (Москва) 37 (2)
1987—1988 СРСР «Металіст» (Харків) 36 (4)
1988—1989 Фінляндія «Кемін Паллотоверіт-85»
(2 дивізіон)
? (?)
1990 Фінляндія «Вантаан Палло-70»
(1 дивізіон)
? (?)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1974-1983 СРСР СРСР 49 (8)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Позиція
1992—1993 Україна «Нива» (Тернопіль) 14
1993—1994 Україна «Нива» (Тернопіль) 7
1994—1995 Україна «Чорноморець» (Одеса) 2
1995—1996 Україна «Чорноморець» (Одеса) 2
1996—1997 Україна «Чорноморець» (Одеса) 7
1997—1998 Україна «Чорноморець» (Одеса) 15
1999 Росія «Арсенал» (Тула) 9 (перша ліга)
2002—2003 Україна Україна 3 (відбір Євро-04)
2005—2006 Україна «Динамо» (Київ) 2
2012 Україна «Олександрія» (Олександрія)
Звання, нагороди
Звання
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений тренер України
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Леоні́д Йо́сипович Буря́к (* 10 липня 1953, Одеса) — радянський і український футболіст та тренер. Багатолітній гравець «Динамо» (Київ). Заслужений майстер спорту СРСР. Заслужений тренер України. Очолював національну збірну України у 2002-2003 роках.

Кар'єра футболіста[ред.ред. код]

Початок кар'єри — Одеса[ред.ред. код]

Вихованець дитячої команди одеського заводу «Продмаш» та одеської футбольної школи №6. Перші тренери — Валентин Бліндер та Володимир Володимирович Михайлов.

У дитячу команду одеського заводу «Продмаш» хлопця взяли у віці 10 років. Через певний час Буряка переглядали тренери групи підготовки «Чорноморця», але через малий зріст та худорляву фігуру його визнали надто слабким для футболу.

Переломним моментом стала гра першості Одеси серед юнаків між командою «Продмашу» та юнаками «Чорноморця». Буряку вдалося відзначитися у тій грі і 14-річного хлопця запросили прийти на тренування «дублю» «Чорноморця». У 1968 році його взяли на передсезонні весняні збори команди до Болгарії. Там стався неприємний конфуз — перед початком занять тренер команди Сергій Йосипович Шапошников попросив Леоніда зважитися. Ваги показали менше ніж 50 кг. Тому наставник наказав Бурякові швидко набрати ще кілька кілограмів маси.

Крім загальнокомандних тренувань футболіст самостійно бігав кроси, вставивши у взуття металеві пластини, щоб зміцнювати ноги. Таким чином гравець виробив сильний удар здалеку — саме таким пострілом Леонід Буряк вперше відзначився за «дубль» «Чорноморця» у грі з «Араратом».

Згодом футболіста «Чорноморця» викликали до юнацької збірної СРСР. Там він потоваришував з нападником Олегом Блохіном — майбутнім партнером у команді «Динамо» (Київ). Талановитого півзахисника помітили тренери «Динамо» (Київ) і у 1971 році запросили до столиці УРСР. Напередодні (у першості 1970) одесити вилетіли з вищої ліги і пропозиція лідера радянського футболу була дуже привабливою порівняно з грою у першій лізі. Тренер «моряків» відмовися відпускати підлітка до такої сильної команди, бо «Чорноморець» втратив би важливого гравця, а в «Динамо» Буряк, напевне, був би у запасі через сильну конкуренцію з боку досвідчений футболістів. Леонід Буряк набирався ігрової практики у головній команді «Чорноморця» і коли у кінці сезону 1972 стало зрозуміло, що одесити залишатся у першій лізі, пропозицію «Динамо» було прийнято. До того часу хлопця бажали бачити у своєму складі чимало команди вищої ліги: «Динамо» (Москва), «Спартак», «Торпедо» (Москва), ЦСКА та «Зеніт».

Під стягами «Динамо»[ред.ред. код]

19-річного юнака поселили у київському готелі «Москва», а їсти доводилося у кафе. Леонід не витримав і втік додому — в Одесу. Він зустрів Новий рік вдома, а потім повернувся до Києва. Його почали викликати до молодіжної збірної Радянського Союзу. Дебютував за «Динамо» у грі першості СРСР проти єреванського «Арарата». Після першого тайму кияни поступались 0:1. Буряк вийшов у другій половині матчу, забив гол, а «динамівці» перемогли 3:1. Саме після тої гри він вперше почув скандування свого імені на вулицях. Натовп залишав стадіон з вигуками: «Буряк! Буряк!». Сезон 1973 запамятався ще одним протистоянням «Арарата» і «Динамо» — у фіналі Кубка СРСР. Гра вийшла дуже неоднозначною — після результату 1:1 в основний час призначили додатковий. Розпочався він дуже вдало для «динамівців» — Буряка збили у штрафному майданчику, а Віктор Колотов реалізував пенальті. Незадовго до кінця гри тренер «Динамо» Олександр Олександрович Севідов замінив лідерів: Блохіна та Буряка. Єреванці перехопили ініціативу, бо спочатку зрівняли рахунок а згодом забили і переможний третій м'яч.

Леонід Буряк (1975 рік)

Після тої поразки Севідов залишив команду. Новим головним тренером став Валерій Лобановський до якого згодом приєднався Олег Базилевич. Найкращим другом у київському колективі для Буряка став Олег Блохін. Хлопці потоваришували давно — ще у юнацькій збірній СРСР.

Сезон 1974 став для «динамівців» дуже успішним — перемога у чемпіонаті та Кубку СРСР. Це дозволило киянам стартувати у Кубку володарів кубків сезону 1974/75. Одесит провів більшість ігор, хоча у лінії півзахисту було чимало футболістів міжнародного класу, зокрема: Володимир Мунтян, Віктор Колотов та Володимир Веремєєв. Леонід Буряк зіграв 6 поєдинків і забив 1 гол (у повторному півфінальному матчі проти ПСВ (Ейндговен)). У 1975 році «Динамо» стало володарем Кубка володарів кубків. Восени того самого року радянські футболісти здобули ще один престижний трофей — Суперкубок УЄФА. Попри те, що фаворитом у двоматчі «Динамо» - «Баварія» вважали німецький клуб, киянам кубок був потрібний більше.

На Олімпійських іграх 1976 у Монреалі «сборная» виступила успішно, здобувши бронзові медалі, проте після відходу Валерія Васильовича успіхи радянської збірної перервалися на 6 років. Почався спад і у грі київського «Динамо». Команда довго не могла піднятися на чемпіонську вершину. Радянська збірна потрапила на чемпіонат світу аж у 1982 році. Леонід Буряк цілком міг зіграти на тому турнірі, але отримав травму буквально за кілька тижнів до початку чемпіонату світу. 16 травня 1982 року «Динамо» проводило домашню гру першості з «Металістом» — в одному з епізодів проти півзахисника «Динамо» грубо зіграв Станіслав Берніков. Буряк відчув сильний біль — потім лікарі виявили перелом клиноподібної кістки у 3 місцях.

У 1980 та 1981 роках київська команда знову стає чемпіоном Радянського Союзу, а півзахисник стає одним з найрезультативніших гравців у цих першостях, забивши по 9 м'ячів. Загалом у чемпіонатах СРСР він провів 304 поєдинки у футболці «Динамо» та відзначився 54 рази.

Після «Динамо» (Київ)[ред.ред. код]

Напередодні сезону 1985 гравець несподівано для уболівальників покидає клуб зі столиці УРСР та переїжджає виступати за «Торпедо» (Москва). Леонід перестав підходити для команди Лобановського, тому покинув Київ. У 1985-86 роках одесит грав за «Торпедо». Цікавим є те, що дебют Буряка за москвичів відбувся саме у Києві — у грі проти колишніх одноклубників. Рахунок було відкрито після удару Леоніда зі штрафного, який воротар відбив, але «торпедівець» Валерій Петраков переправив м'яч у сітку. Підсумок — перемога московського колективу 2:1.

Потім у 1987 і 1988 роках грає за «Металіст» (Харків) у складі якого здобув Кубок СРСР-1988. За всю кар'єру у першостях СРСР, Кубку країни, єврокубках та збірній у сумі забив понад 100 голів, увійшовши до символічного клубу ім. Г. Федотова (ru:Клуб Григория Федотова). Закінчував ігрові виступи у фінських клубах.

Праця тренера[ред.ред. код]

Першим досвідом роботи у ранзі тренера стали 1991-1992 роки, коли Леонід Йосипович очолював команду Евансвіллського університету (en:University of Evansville) зі штату Індіана. Після повернення до України, Буряк був головним тренером тернопільської «Ниви», яка намагалася втриматися у вищій лізі. У сезоні 1992/93 «Нива» стала 14-ою з 16 команд, а наступного року піднялася на 7 місце. Після таких успіхів тренера запросили до рідної Одеси, щоб очолити «Чорноморець».

На чолі одеського клубу двічі ставав віце-чемпіоном України і, таким чином, виводив «моряків» до Кубка УЄФА. З 1996 року був одночасно одним з тренерів збірної України. Після спадку на 7 позицію у сезоні 1996/97 Леоніда Йосиповича залишили на посаді головного тренера, але передостаннє 15 місце у чемпіонаті 1997/98 стало повним провалом — «Чорноморець» вилетів із вищої ліги. Перед сезоном 1999 прийняв першолігову російську команду «Арсенал» (Тула), але не пропрацював там до кінця першості через суперечки із керівництвом клубу.

Повністю зосередившись на роботі з національною збірною України, Буряк у кінці 2001 року стає її головним тренером — на цій посаді він замінив Валерія Васильовича Лобановського, який не зумів пройти кваліфікацію до чемпіонату світу 2002. Проблема відходу поколінь, яка почалась ще на початку тисячоліття, переросла в справжню кризу, а відсутність плеймейкера ще більше ускладнила ситуацію. Одним з найбільших вдалих ходів стало запрошення до національної команди нападника Андрія Вороніна, але головного завдання виконано не було — Україна не потрапила до чемпіонату Європи 2004. Перші 2 місця зайняли збірні Іспанії та, несподівано для багатьох, Греції (саме греки потім сенсаційно виграли першість Європи). Українці грали в кваліфікації невпевнено, вигравши лише 2 матчі (домашні перемоги 2:0 над збірною Греції та 4:3 над збірною Вірменії) та набрали лише 10 очок — збірна на рівних грала з фаворитами групи, але втрачала очки з аутсайдерами — лише вдруге збірна України (вперше з Анатолієм Коньковим) під руководством «повноцінного» тренера пропустила більше, ніж забила (18 проти 23) та набрала лише 36% можливих очок. Леоніда Буряка на посаді наставника «синьо-жовтих» замінив давній партнер у київському «Динамо» та збірній СРСР Олег Блохін.

Після того як Йожеф Сабо через стан здоров'я відступив від посту наставника «Динамо» (Київ), у червні 2005 року Буряка запросили очолити київський клуб. Першим матчем за клуб на посаді головного тренера був матч за Суперкубок України. Тоді «Динамо» лише по серії пенальті програло все тому ж «Шахтарю». Чемпіонат України команда почала досить неоднозначно: «суха» домашня нічия з запорізьким «Металургом», виїзна перемога з київським «Арсеналом» (1:2), перемоги над алчевською «Сталлю» (4:0) і в Ужгороді з «Закарпаттям» (1:2) .В підсумку - лише третє місце в чемпіонаті. А вже у серпні «Динамо» вперше за 9 років не подолало кваліфікаційний етап Ліги чемпіонів, поступившись швейцарському «Тюну».[1]. Пішов з посади Буряк після наступного матчу чемпіонату України, в якому «Динамо» насилу виборола нічию в домашньому матчі з Іллічівцем — 1:1.

Лише через 6,5 років Буряк знову став тренером — футбльного клубу «Олександрія», де працював лише кілька місяців, не вигравши жодного матчу з п'яти зіграних.

Статистика виступів за «Динамо»[ред.ред. код]

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Суперкубок Всього
Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи
Динамо 1973 26 2 9 0 6 2 - - 41 4
1974 29 5 5 1 6 1 - - 40 7
1975 25 0 1 0 8 2 - - 34 2
1976 (в) 5 0 1 0 - - - - 6 0
1976 (о) 13 4 - - 8 3 - - 21 7
1977 26 5 2 0 2 0 1 0 31 5
1978 24 5 8 4 3 1 - - 35 10
1979 26 5 6 1 6 1 - - 38 7
1980 28 9 7 5 1 1 - - 36 15
1981 29 9 7 0 5 1 1 0 42 10
1982 21 3 2 1 4 2 - - 27 6
1983 28 6 1 0 2 0 - - 31 6
1984 24 3 2 0 - - - - 26 3
Всього 304 56 51 12 51 14 2 0 408 82
  • Статистика в Кубках СРСР та єврокубках подана за схемою «осінь-весна» та зарахована в рік початку турніру

Про Буряка[ред.ред. код]

«На полі він був футбольним аристократом» (Олександр Чівадзе)[2]

Титули та досягнення[ред.ред. код]

Звання і нагороди[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Буряк Л. И. Горячие точки поля: Повесть о футболе / Лит. запись М. И. Михайлова. — К.: Молодь, 1985. — 168 с.
  • Буряк Л. И. Я жил в счастливое футбольное время: Повесть о футболе / Лит. запись Алексея Семенененко — К.: ООО «Новий друк», 2007. — 315 с. ISBN 978-966-8527-47-0
  • Віктор Хохлюк: «Бомбардири України» стор. 20. Ровеньки. 2011 рік. ISBN 978-966-534-344-8 (рос.)

Виноски[ред.ред. код]