Єгипетські араби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єгиптяни, єгипетські араби
Єгиптянин, Пд. Синай, лист. 2008 року.
Єгиптянин, Пд. Синай, лист. 2008 року. Навіть за сучасності в повсякденному побутті найзручнішим одягом лишається традиційна галабея.
Кількість 104,2 млн. осіб (2017)
Ареал Єгипет Єгипет
Близькі до: араби
Мова арабська єгипетська, коптська
Релігія сунітський іслам, католики копти, православні копти

Єгиптяни, єгипетські араби (єгипет. rmṯnkm.t; копт.: ⲛⲓⲣⲉⲙⲛⲭⲏⲙⲓ ni.ramenkīmi; араб. مِصريّون‎, miṣriyūn; єгипетське арабське مَصريين, maṣreyyīn) — основне населення Єгипту. Загальна чисельність — приблизно 104,2 мільйони осіб (2017)[1].

Основу етносу склали араби, асимільовані нащадки древніх єгиптян. Більшість віруючих — мусульмани-суніти[2]. Громадяни цієї країни, котрі мають спільну культуру та загальний діалект, відомий як єгипетський арабський або масрі. Крім того, значна частина єгиптян, що живуть у Верхньому Єгипті, говорять на саїдській арабській мові[ru]. Єгиптяни в основному є прихильниками сунітського ісламу з шиїтською меншиною та значною часткою, яка слідує місцевим суфійським наказам[3]. Значна частина єгиптян належить до Коптської Православної Церкви, чия літургійна мова коптська, що є серед корінних єгипетських мов і використовується в молитвах разом з арабською мовою.

Єгипетська ідентичність тісно пов'язана з географією. Населення Єгипту зосереджено в нижній долині Нілу, невеликій смузі культурної землі, яка простягається від Першого порогу до Середземномор'я і оточена пустелею на схід і на захід[en]. Ця унікальна географія стала основою розвитку єгипетського суспільства з давніх часів.

Традиційна культура[ред. | ред. код]

Близько половини єгиптян — землероби-фелахи, традиційні заняття і побутова культура яких сходять до епохи фараонів.

Землеробство розвивається в долині і дельті Нілу і оазисах. Вирощуються пшениця, просо, фінікова пальма, сочевиця, боби, люцерна, льон, бавовна, баштанні і садові культури. Розводять одногорбих верблюдів-дромедар, кіз, овець, буйволів, ослів.

З ремесел розвинуті ковальське, гончарне, ювелірне, ткацьке, виготовлення мідного начиння, різьблення по дереву, обробка шкіри (у тому числі верблюжої і крокодилової) і папірусу.

Більше половини єгиптян живуть у містах. Міське житло середземноморського типу з внутр. двориком, поділом на чоловічу та жіночу половини, арочними лоджіями і галереями, візерунчастими дерев'яними ґратами балконів (Машраб); ниж. поверх — з каменю або обпаленої цегли, верх. — З каменю або глини на дерев'яному каркасі. Сільське житло з сирцевої цегли, обмазаного мулом або вапном; фундамент — з битого обпаленої цегли або щебеню. Бідні будинки мають одну кімнату з земляною долівкою та жаровнею, іноді там же тримають худобу; в будинках заможних селян — дві-три невеликі кімнати. Села часто розташовуються на місці стародавнього поселення, на дамбі, обсаджені фініковими пальмами, являють собою скупчення одноманітних будівель, з мечеттю або церквою, гробницею місцевого праведника, характерні високі глинобитні, часто білені голубники.

Чоловічий традиц. одяг, що збереглася в осн. в селах, — довга верхня зазвичай біла або синя шерст. сорочка (галабея), під яку надягають широкі короткі штани і біла хл.-бум. сорочка; носять також безрукавку, на ногах — туфлі без задників, на голові-коричневу фетровий шапочку (лебда), на яку в урочистих випадках намотується білий тюрбан. Жінки носять традиційні чорні, рідше кольорові сукні з широкими довгими рукавами, підперезані під грудьми, широкі штани, головний хустку, золоті, у бедуїнів — частіше срібні кільця, сережки, браслети. У містах частіше носять європейський одяг.

Повсякденна їжа — кукурудзяні й пшеничні коржі, варені боби (фуль), сочевичним юшка, рис, овочі, зелень, фініки, цукровий очерет, зрідка м'ясо (кури, голуби, баранина) та риба, з напоїв — чай, кава, у немусульман також пиво та виноградне вино. Традиц. святкові страви — таамім (фрикадельки з бобів із зеленню і кунжутній пастою), баба-гануг (пюре з печених баклажанів), мулухія (юшка з листя однойменного чагарника), фаттасуп (з паніровані телячих або баранячих ніжок), печена риба , плов.

Соціальна організація — розширені (a'ila) і малі (usra) патріархальні сім'ї (з поч. 20 ст. В містах розширені сім'ї стали приходити в занепад), патрілініджі (після шлюбу жінка залишається членом батьківського патрілініджа: вона користується підтримкою батька і братів, зберігає свою частку спадковості й зобов'язана підтримувати своє рідне патрілінідж у разі міжусобної ворожнечі). З сер. 20 в. за сприяння коптської общини впроваджується планування сім'ї; частка кузен шлюбів (в осн. патрілатеральних ортокузенних) серед міського населення зменшується, у сільській місцевості вона і нині перевищує 50 %.

Фольклор — прозаїчний, поезія розмовною мовою та епічні поеми про стародавніх героїв. «Народні романи» (наприклад, про Іскандера — Олександра Македонського), які читаються в кав'ярнях поряд з казками циклу «Арабські ночі» ("1001 ніч "); пісні і танці у супроводі оркестру з барабанами (табло), барабаном з кераміч. корпусом (дарабука), духовими (зуммара, мізмар) і струнними щипковими (ургуль, саламійя, ребаб) інструментами. У народному лубку («народна картинка»), ткацтві і ряді ін ремесел зберігаються традиц. зобразить. сюжети і орнаменти.

Особливості єгипетської культури і місцевих порядків проявляються у зовнішньому вигляді і манері поведінки сучасних єгиптян. Тут часто зустрічаються цікаві типажі людей,[4] наприклад «помічники», що працюють за бакшиш (чайові), або східні торговці, хитромудро нав'язують свій товар туристам. При цьому, для більшості єгиптян характерна неспішна манера поведінки, активна взаємна допомога. Специфічні для нашого розуміння, місцеві жителі таким чином зберігають свою самобутність.

Генетична історія[ред. | ред. код]

Присутні деякі відмінності між популяціями Верхнього і Нижнього Єгипту (північ та південь) встановлювалися певний час, про що свідчать їх скелетні залишки, з-за поступової міграції з півночі на південь населення в історії Єгипту[5][6][7][8].

Коли Нижній і Верхній Єгипет були об'єднані в 3200 р. до н. е. ця відмінність стала розмиватися, внаслідок чого в Єгипті існувало більш однорідне населення, хоча ця відмінність до певної міри залишається і до нині[9][10][11]. Деякі біологи, антропологи (напр. Шомарка Кейта) вважають, що діапазон мінливостей може бути, перш за все, корінним і не обов'язково результатом значного змішування народів[12].

Кейта описує північні і південні закономірності раннього періоду, як «північно-єгипетсько-магрібський тип» і «тропічний африканський варіант» (які перетинаються з Нубією-Куш) відповідно. Він вказує на те, що прогресивна зміна в Верхньому Єгипті щодо північно-єгипетського варанту відбулася через попередній історичний період. Південний вид продовжує переважати в Абідосі, у Верхньому Єгипті, за часів Першої династії фараонів, але «нижні єгипетські, магрібівські та європейські[en] візерунки спостерігаються також, що призводить до великої різноманітності»[13].

Група відомих фізичних антропологів провела черепно-лицьові дослідження єгипетських скелетних залишків і зробила висновок про те, що "єгиптяни були на місці ще з плейстоцену, і вони значною мірою не зазнали впливу або вторгнень, або міграцій. Як зазначають інші, то єгиптяни були і в минулому на цих теренах[14].

Генетичний аналіз сучасних єгиптян показує, що вони мають батьківські лінії, спільні для корінного населення північно-східного африканського населення в першу чергу, а також мають відношення до близькосхідних народів в меншій мірі — ці лінії поширилися під час неоліту і зберігалися в період доісторичної доби[15][16]. З Університету Чикаго єгиптолог Франк Юрко запропонував історичну, регіональну та етнолінгвістичну безперервність, стверджуючи, що «мумії та скелети древніх єгиптян вказують на те, що вони є африканцями афроазіатської етнічної групи»[17]. Він писав:

«Звичайно, існує деяка іноземна домішка [в Єгипті], але є в основному однорідне африканське населення яке жило в долині р. Нілу з давніх-давен до сучасності … Бадарські люди, які розвинули найдавнішу додинастичну єгипетську культуру, вже виставляли суміш фізичних рис Північної Африки й Сахари, які з тих пір є типовими для Єгипту[18]… Народи Єгипту, Судану та більшої частини Сходу Африки, Ефіопія та Сомалі в цілому розглядаються як безперервність [долини Нілу] з широкомасштабними фізичними властивостями (колір обличчя, світлі й темні волосся, різноманітні черепно-лицеві типи), але мають потужні загальні культурні риси, включаючи традиції скотарства[19]). Мовні дослідження показують, що це населення Сахари (долини р. Нілу) стало говорити афроазіатською мовою … очевидно, що і семіти були у Сахарі, які перетнули Червоне море в Аравію і стали предками там семітських мов близько 7000 р. до н. е. … У підсумку можна сказати, що Єгипет являв собою відмінну афроазіатську північно-африканську культуру, кореневу в долині Нілу та на Сахарі.»[20]

Біоархеологічне[en] дослідження 2006 р. стосовно морфології древніх єгиптян професора Джоеля Іріша показало особливості стоматологічних зразків[en] корінних північноафриканців і в меншій мірі південно-західної частини Азії та південного європейського населення. Серед зразків, включених до дослідження, є скелетний матеріал із гробниць Хавари Фаюма, що дуже тісно згрупувався з послідовністю бадарів попереднього періоду. Всі зразки, особливо періоду династичного, що суттєво відрізнялися від неоліту зразка Західної Сахари з Нижньої Нубії. Біологічна безперервність була також знайдена незмінною від династичної до пост-фараонічного періодів. За даними Іріша:

[Єгипетські] зразки [996 мумій] демонструють просту морфологію, масове скорочення зубних рядів[en], подібних до тих, що знаходяться в популяціях більше в Північній Африці[21] та меншою мірою в Західній Азії та Європі[22]. Описані аналогічні черепно-лицеві вимірювання серед зразків з цих регіонів[23] … перевірка значень не виявляє жодних доказів збільшення дистанції феніта між зразками з першої та другої половин цього майже 3000-річного періоду. Тривалий період, наприклад, фізичні відстані між першою другою династією Абідосу та зразками четвертої династії Сакара (MMD ¼ 0.050), 11-12-ої династії Фіви (0.000), 12-ї династії Лішт (0.072), 19-ї династії Курнег (0.053) і 26-30-ої династії Гіза (0.027) не виявляє спрямованого збільшення через час … Отже, незважаючи на посилення іноземного впливу після Другого проміжного періоду, не тільки єгипетська культура[ru] залишалася незмінною[24], але самі люди представлені зубними зразками, як біологічно постійні … Гебель Рамлах [зразок неоліту Нубійського / західної пустелі] насправді суттєво відрізняється від бадарі на основі 22-ритного «MMD» (табл. 4). З огляду на це, зразок неоліту західної пустелі суттєво відрізняється від усіх інших [але] найближче є до переддинстатичних та ранніх династичних зразків.

[25]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (араб.)مصر في المركز الـ13 عالميا في التعداد السكاني. BBC News Arabic (en-GB). 2017-09-30. Процитовано 2018-09-01. 
  2. (рос.)«Географический энциклопедический словарь». Москва. «Советская энциклопедия». 1988. — С.421.
  3. (англ.)Hoffman, Valerie J. Sufism, Mystics, and Saints in Modern Egypt. University of South Carolina Press, 1995. [1] Архівовано August 29, 2005, у Wayback Machine.
  4. (рос.)Характерні типажі єгиптян, 01.03.2010, Guide-Travel.info
  5. (англ.)Batrawi A (1945). The racial history of Egypt and Nubia, Pat I. J Roy Anthropol Inst 75:81–102.
  6. (англ.)Batrawi A. 1946. The racial history of Egypt and Nubia, Part II. J Roy Anthropol Inst 76:131–156.
  7. (англ.)Keita, SOY (1990). Studies of ancient crania from northern Africa. Am J Phys Anthropol 83 (1): 35–48. PMID 2221029. doi:10.1002/ajpa.1330830105. 
  8. (англ.)Keita, SOY (1992). Further studies of crania from ancient northern Africa: an analysis of crania from First Dynasty Egyptian tombs. Am J Phys Anthropol 87 (3): 245–254. PMID 1562056. doi:10.1002/ajpa.1330870302. 
  9. (англ.)Berry, AC; Berry, RJ; Ucko, PJ (1967). Genetical change in ancient Egypt. Man 2 (4): 551–568. JSTOR 2799339. doi:10.2307/2799339. 
  10. (англ.)Brace, CL; Tracer, DP; Yaroch, LA; Robb, J; Brandt, K; Nelson, AR (1993). Clines and clusters versus "race:" a test in ancient Egypt and the case of a death on the Nile. Yearbook of Physical Anthropology 36: 1–31. doi:10.1002/ajpa.1330360603. 
  11. (англ.)Irish JD (2006). Who were the ancient Egyptians? Dental affinities among Neolithic through postdynastic peoples. Am J Phys Anthropol 129 (4): 529–43. PMID 16331657. doi:10.1002/ajpa.20261. 
  12. (англ.)Keita SOY and Rick A. Kittles. The Persistence of Racial Thinking and the Myth of Racial Divergence. American Anthropologist Vol. 99, No. 3 (Sep., 1997), pp. 534—544.
  13. (англ.)Keita 1992, p. 251.
  14. (англ.)Brace, C. L.; Tracer, D. P.; Yaroch, L. A.; Robb, J.; Brandt, K.; Nelson, A. R. (1993). Clines and clusters versus "Race:" a test in ancient Egypt and the case of a death on the Nile. American Journal of Physical Anthropology 36: 1. doi:10.1002/ajpa.1330360603. 
  15. (англ.)Arredi B, Poloni E, Paracchini S, Zerjal T, Fathallah D, Makrelouf M, Pascali V, Novelletto A, Tyler-Smith C (2004). A Predominantly Neolithic Origin for Y-Chromosomal DNA Variation in North Africa. Am J Hum Genet 75 (2): 338–45. PMC 1216069. PMID 15202071. doi:10.1086/423147. 
  16. (англ.)Manni F, Leonardi P, Barakat A, Rouba H, Heyer E, Klintschar M, McElreavey K, Quintana-Murci L (2002). Y-chromosome analysis in Egypt suggests a genetic regional continuity in Northeastern Africa. Hum Biol 74 (5): 645–58. PMID 12495079. doi:10.1353/hub.2002.0054. 
  17. (англ.)Yurco, Frank (Sep–Oct 1989). Were the Ancient Egyptians Black or White?. BAR Magazine. 
  18. (англ.)Hassan 1985; Yurco 1989; Trigger 1978; Keita 1990; Brace et al., і цей том.
  19. (англ.)Trigger 1978; Bard, Snowden, і цей том.
  20. (англ.)Frank Yurco, «An Egyptological Review» in Mary R. Lefkowitz and Guy MacLean Rogers, eds. Black Athena Revisited. Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1996. p. 62-100.
  21. (англ.)Irish, 1993, 1998a-c, 2000.
  22. (англ.)Turner, 1985a; Turner and Markowitz, 1990; Roler, 1992; Lipschultz, 1996; Irish, 1998a.
  23. (англ.)Brace et al., 1993.
  24. (англ.)Lloyd, 2000a.
  25. (англ.)Irish pp. 10–11.

Джерела[ред. | ред. код]

  • (рос.)Айру Ф., Феллахи Египта. М., 1954.
  • (рос.)Васильев А. М., Египет и египтяне. М., 1986.
  • (рос.)Кобищанов Т. Ю., Христианские общины в арабо-османском мире (XVII — первая треть XIX в.) М., 2003.
  • (рос.)Лэйн Э. У., Нравы и обычаи египтян в первой половине XIX в. М., 1982.