Андреа Дворкін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андреа Дворкін
Andrea Rita Dworkin
Dworkin on After Dark.JPG
Народилася 26 вересня 1946(1946-09-26)
Камден, Нью-Джерсі, США
Померла 9 квітня 2005(2005-04-09) (58 років)
Вашингтон, США
·серцево-судинні захворювання
Громадянство США
Діяльність есеїстка, романістка, літературна критикиня, феміністка, журналістка, письменниця, поетка
Галузь есей і Гендерні дослідження
Alma mater Беннінгтонський коледж[d]
У шлюбі з John Stoltenberg[d]
Нагороди
Сторінка в Інтернеті web.archive.org/web/20030402193857/http://www.isiswomen.org/wia/wia398/vaw00006.html

Андреа Ріта Дворкін (англ. Andrea Rita Dworkin, 26 вересня 1946 - 9 квітня 2005) - американська радикальна феміністка і письменниця, широко відом критикою порнографії як тісно пов'язаної зі згвалтуваннями та іншими формами насильства проти жінок.

Почавши громадську діяльність в 1960-х в антивоєнному і анархістському рухах, Дворкін пізніше стала радикальною феміністкою і опублікувала 10 книг з теорії і практики радикального фемінізму.

Наприкінці 1970-х і 1980-х прославилась як речниця феміністського антипорнографічного руху, а її праці про порнографію та сексуальність, зокрема, «Порнографія: чоловіки володіють жінками» («Pornography: Men Possessing Women», 1981) та «Статевий зв'язок» («Intercourse», 1987), привернули увагу американської громадськості.

Дворкін аналізувала порнографію з феміністської точки зору, працювала з рухом «Жінки проти порнографії» та Ліндою Борімен. Згідно аналізу Дворкін, індустрія порнографії базується на тому, щоб перетворити жінок на об'єкти для чоловічого насилля. З Катарін Маккіннон розробила законодавчий підхід для заборони порнографії і позовної практики проти порнографістів за нанесені збитки, заснований на громадянських правах (а не на боротьбі з непристойністю).

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Андреа Дворкін народилася в Камдені, штат Нью-Джерсі, в родині Гаррі Дворкіна і Сильвії Шпігель (батько, онук російського єврея, який втік з Росії в 15 років, щоб уникнути військової служби, мати - дитина єврейських емігрантів з Угорщини).[1] Андреа мала молодшого брата, Марка. Її батько був учителем і відданим соціалістом, що, за її думкою, суттєво вплинуло на її пристрасть до соціальної справедливості. Стосунки Андреа з матір'ю були напруженими, але пізніше Дворкін писала про те, як віра її матері у легалізацію засобів контролю за народжуваністю та легальні аборти, «задовго до того, як це стало шанованою у суспільстві ідеєю», надихнула її пізніший активізм. [2]

Хоча в її єврейській родині у багатьох аспектах домінувала пам'ять про Голокост, Дворкін згадує своє дитинство як щасливе, котре, однак, закінчилося для неї у віці дев'яти років, коли невідомий чоловік намагався розбестити її в кінотеатрі. Коли Дворкін було 10, її сім'я переїхала до передмістя Черрі Хілл (Cherry Hill), штат Нью-Джерсі (у той час відомий як Делавер (Delaware Township)). Переїзд вона пізніше описувала так: «почувалася, наче викрадена прибульцями і відправлена у виправну колонію».[3] У шостому класі адміністрація нової школи покарала Андреа за відмову співати пісню «Тиха ніч» (як єврейка, вона заперечувала проти примусу співати християнські релігійні пісні у школі).[4] Дворкін говорила, що «вона, можливо, стала б рабином», якби це дозволялося жінкам у той час, і вона «вподобала б» вивчання Талмуду.[5]


Дворкін почала писати вірші і прозу в шостому класі.[6] Приблизно тоді ж зацікавилася проблематикою абортів і вагалася, стати адвокаткою чи письменницею. Вибрала письменництво, бо могла «займатися цим у кімнаті самотужки» і «ніхто не міг зупинити мене».[7] У старших класах жадібно читала, заохочувана до того ж батьками. Особливо на Дворкін вплинули Рембо, Бодлер, Генрі Міллер, Достоєвський, Гевара і поети-бітники, особливо Аллен Гінзберга,[6] а також «обожнювані найбільше» Жан Жене, Персі Біші Шеллі і Лорд Байрон.[8] Дворкін закінчила школу (зараз це Cherry Hill High School West) в 1964 році. [9]

Коледж і початок активістської діяльності[ред. | ред. код]

У 1965 році, під час навчання у Bennington College, Дворкін заарештували під час протесту проти війни у В'єтнамі і відправили до Нью-Йоркської жіночої в'язниці (New York Women's House of Detention). Тюремні лікарі провели їй внутрішній огляд настільки грубо, що вона кілька днів мала через це кровотечу. Дворкін виступила публічно і дала свідчення перед судом присяжних. Висвітлення її справи відбувалося у національних та міжнародних ЗМІ.[10][11] Суд присяжних відмовився зробити обвинувальний висновок у справі,[12] але свідчення Дворкін сприяли суспільному обуренню з приводу жорстокого поводження з ув'язненими. В'язниця New York Women's House of Detention була закрита через сім років.

Невдовзі після свідчення Дворкін залишила коледж Беннінгтон і на лайнері Castel Felice попрямувала до Греції, де продовжувала писати.[13] Вона мандрувала із Парижау до Афін на Східному Експресі, а згодом жила і писала на острові Крит,[14] де створила серію віршів «(В'єтнамські) Варіації» («(Vietnam) Variations»), збірку віршів і віршів прозою, які видала під назвою «Дитина» («Child»), і роман «Записки про хлопця, що горить» («Notes on Burning Boyfriend») у стилі, близькому до магічного реалізму (відсилка до Нормана Моррісона , пацифіста, який вчинив самоспалення на знак протесту проти війни у В'єтнамі. Також Дворкін написала кілька віршів і діалогів, які надрукувала після повернення до Сполучених Штатів у книзі під назвою «Morning Hair».[15]

Згодом Дворкін повернулася в коледж Беннінгтон і протягом двох років продовжувала вивчати літературу та брати участь у кампаніях проти студентського кодексу, за контрацепцію на території університету, за легалізацію абортів та проти війни у В'єтнамі.[16] У 1968 отримала бакалаврський ступінь з літератури.

Нідерланди[ред. | ред. код]

Після закінчення коледжу Дворкін поїхала до Амстердаму, щоб узяти інтерв'ю у голландських анархістів з контркультурного руху Прово (Provo).[17] З одним з них, Cornelius (Iwan) Dirk de Bruin, вона одружилася.[18] Незабаром після одруження чоловік почав жорстоко поводитися з Андреа: бив її руками, ногами і дерев'яною балкою, припалював сигаретами, бив головою о підлогу до втрати свідомості.[19]

Дворкін опинилася у безпорадному стані: без грошей, часто без даху над головою, за тисячі кілометрів від сім'ї, пізніше відзначивши: «я часто жила життям утікачки, проте це було найбезпорадніше життя постраждалої жінки, яка мала втекти в останній раз, незалежно від того, що вийде».[20] Деякий час Дворкін довелося заробляти проституцією.[21] Феміністка і емігрантка Рікі Абрамс, прихистила Дворкін в своєму будинку і допомогала їй знайти місця для проживання на houseboats і покинутих будівлях.[22] Дворкін намагалася заробити, щоб повернутися до Штатів.

Абрамс познайомила Дворкін з ранніми працями радикальніх феміністок із США, і та захопилася працями Sexual Politics Кейт Міллетт, The Dialectic of Sex Шуламіт Фаєрстоун та Sisterhood is Powerful Робін Морган.[23] Дворкін та Абрамс почали разом працювати над радикально-феміністським текстом про мізогінію[24], включно із закінченою чернеткою глави щдо порнографічного контркультурного журналу Suck, яка була опублікована групою експатріантів у Нідерландах.[25]

Пізніше Дворкін писала, що врешті-решт погодилася допомогти з контрабандою портфеля героїну через митницю в обмін на 1000 доларів і квиток на літак, думаючи, що якщо все пройде успішно, вона зможе повернутися додому з квитком і грошима, а якщо її спіймають, втече від знущань колишнього чоловіка, хоч би й потрапивши до в'язниці. Хоча контрабандна угода скасувалася, чоловік, який обіцяв Дворкін гроші, все одно купив їй квиток, і вона повернулася до США у 1972 році. [26]

Перш ніж поїхати з Амстердаму, Дворкін обсудила з Абрамс свій нідерландський досвід, виникнення феміністського руху і почату разом книгу, домовившись, що Дворкін допише книгу (яка згодом дістала назву «Woman Hating: A Radical Look at Sexuality») і опублікує її, діставшись Штатів.[27] У спогадах Дворкін розповідає, що під час цієї бесіди вона поклялася присвятити своє життя феміністському руху.

Повернення до Нью-Йорка і контакт з фем-рухом[ред. | ред. код]

У Нью-Йорку Дворкін знову організовувала антивоєнні акції, брала участь у демонстраціях за права лесбійок і проти апартеїду в Південній Африці.[28] Феміністська поетка Muriel Rukeyser найняла її у помічниці (пізніше Дворкін казала: «Я була найгіршою помічнцею в історії світу. Але Мюріель не гнала мене, бо вірила в мене як в письменницю»).[29] Дворкін також приєдналася до феміністської групи підвищення обізнаності[30] і незабаром залучилася до радикальної феміністської організації, зосереджуючись на кампаніях проти насильства над жінками. Окрім письменництва та активізму, Дворкін здобула славу як доповідачка, переважно на заходах, організованих місцевими фем-групами.[31] Вона стала добре відомою завдяки пристрасним, безкомпромісним виступам, які викликали сильні почуття як у прихильників, так і у критиків, і надихала аудиторію до дій (наприклад, промова Дворкін на першому марші Take Back the Night в листопаді 1978 р. Midwest Regional Conference of the National Organization for Changing Men (нині Національна організація чоловіків проти сексизму [32] ) під назвою «I Want a Twenty-Four Hour Truce During Which There Is No Rape».[33]

У 1977 році Дворкін залучилася до Жіночого інституту свободи преси (Women's Institute for Freedom of the Press, WIFP).[34]

Стосунки з Джоном Столтенбергом[ред. | ред. код]

У 1974 Дворкін познайомилася з про-феміністом, письменником і активістом Джоном Столтенбергом у Грінвіч-Віллідж, коли вони обидвоє пішли із поетичних читань через мізогінність зачитуваних творів. Вони стали близькими друзями і згодом стали жити разом.[35] Столтенберг написав серію радикально-феміністських книг і статей про маскулінність. Хоча Дворкін публічно написала «Я люблю Джона серцем і душею»[36], а Столтенберг описав Дворкін як «любов свого життя»,[37] вона продовжувала публічно ідентифікувати себе як лесбійку, а він себе - як гея. Столтенберг, розповідаючи про здивування, що їхні стосунки викликали у пресі, підсумував їх так: «Таким чином я публічно стверджую такі найпростіші факти: так, я і Андреа живемо разом і любимо одне одного, ми партнери, і одночасно ми відкриті лесбійка та гей». [35]


Дворкін і Столтенберг одружилися у 1998 р. Після смерті Дворкін Столтенберг сказав: «Ми ніколи нікому не говорили про те, що одружені, бо люди помилково це витлумачують, як «О, то тепер ця жінка — його власність». Ми просто не хотіли подібних нісенітниць».[37]

Пізніші роки[ред. | ред. код]

У 1992 р. The New York Times Book Review (щотижевий додаток до Нью-Йорк таймс) опублікував розгорнутий лист Дворкін, в якому вона описує витоки своєї палкої ненависті до проституції та порнографії («серійно продукованої технологізованої проституції»), переповідаючи свій досвід насильницького огляду в'язничними лікарями та побиття у першому шлюбі і багатьма іншими чоловіками.[38]

Дворкін виступила категоричною опоненткою президента Білла Клінтона під час скандалу із Монікою Левінскі.[39] Вона також висловила підтримку Полі Джонс і Хуаніті Броддрік.[40]

Дворкін «демонізували не тільки порнографи, а й багато лібералів, до яких вона ставилася з майже однаковим презирством»,[41] і «коли вона бувала роздратована ліберальними феміністками, накшталт Наомі Вульф, вона визнавала, що її погляди не є приємними для кожного. «Я маю стійке переконання, що будь-який рух потребує наявності як радикалів, так і лібералів», — пояснювала вона, — «Завжди потрібні жінки, які можуть увійти до кімнати належним чином, говорити належним тоном, які матимуть доступ до влади. Але також потрібні і ті, хто стане головним рушієм».[42][a]

У 2000 році Дворкін опублікувала книгу «Цап-відбувайло: євреї, Ізраїль та звільнення жінок» (Scapegoat: The Jews, Israel, and Women's Liberation), де порівнювала пригноблення жінок із переслідуванням євреїв,[43] обговорювала сексуальну складову єврейської ідентичності та антисемітизму і закликала до створення свого роду вітчизни для жінок як відповідь на жіноче пригноблення (за прикладом створення Ізраїлю як батьківщини для переслідуваних євреїв)[44][45][46].

У червні 2000 року Дворкін опублікувала статті в «New Statesman» [47] і в «Гардіан»,[48] в яких йшлося про те, як минулого року один або кілька чоловіків згвалтували її в готельному номері в Парижі, підсипавши GHB (gamma-Hydroxybutyric acid) в її напій. Ці статті викликали громадські суперечки.[49] Коли такі письменниці, як Catherine Bennett[21] і Julia Gracen[50] висловили сумніви щодо її тверджень, це розмежувало погляди її скептиків та прихильників(-ць), серед яких були Catharine MacKinnon, Katharine Viner [51] та Глорія Стайнем. На тлі емоційної вразливості і проблем зі здоров'ям Дворкін практично усунулася від громадського життя протягом двох років після виходу цих статей.[21][35][52][47][48][50][53][54][55]

У 2002 р. Дворкін опублікувала свою автобіографію «Розрив серця: политичні спогади войовничої феміністки» («Heartbreak: The Political Memoir of a Feminist Militant»). Невдовзі вона знову почала виступати з промовами та писати, і в інтерв'ю з Джулі Біндел в 2004 році сказала: «Я думала, що мене прикінчили, але зараз я знову відчуваю життєву наснагу. Я хочу продовжувати допомагати жінкам».[52] Опублікувала ще три статті в «Гардіан» і почала працювати над новою книгою «Америка, що пише: Як романісти винайшли націю і розмежували її за гендером» («Writing America: How Novelists Invented and Gendered a Nation») про роль романістів, таких як Ернест Хемінгуей та Вільям Фолкнер, у розвитку американської політичної та культурної ідентичності. Робота залишилася незакінченою через смерть авторки. [56]

Хвороба і смерть[ред. | ред. код]

В останні роки життя Дворкін мала дуже вразливе здоров'я, в своїй останній колонці для «Гардіан» писала, що протягом останніх кількох років була дуже послаблена і майже покалічена сильним остеоартрозом колін.[57] Незабаром після повернення з Парижа в 1999 р. Дворкін госпіталізована з високою температурою і тромбозом ніг. Через кілька місяців після виписки втратила здатність згинати коліна і згодом замінила колінні суглоби протезами з титану та пластику. Вона написала: «Лікар, який найкраще знає мою історію хвороби, каже, що остеоартроз починається задовго до того, як починає калічити. В моєму випадку, каталізаторами хвороби, можливо, виступили безпритульність чи сексуальне насильство, чи побиття по ногах, чи моя вага. Джон, мій партнер, звинувачує «Scapegoat...», мою працю щодо єврейської ідентичності та звільнення жінок, на написання якої мені знадобилося дев'ять років; це, каже він, книга, яка вкрала моє здоров'я. Я ж звинувачую згвалтування під наркотиками, яке я пережила в Парижі в 1999 році».[57]

Коли в інтерв'ю її запитали, як вона хоче, щоб її пам'ятали, Дворкін сказала: «Коли чоловіче панування скінчиться, я б хотіла, щоб моя робота стала усього лише антропологічним артефактом з вимерлого, примітивного суспільства».[58] Андреа Дворкін померла уві сні 9 квітня 2005 у віці 58 років у своєму будинку у Вашингтоні, округ Колумбія. [59] Причина смерті пізніше була визначена як гострий міокардит[60].

Діяльність[ред. | ред. код]

Андреа Дворкін найчастіше згадують як речницю, письменницю та активістку феміністського антипорнографічного руху.[52][51][58] У лютому 1976 р. Дворкін взяла на себе провідну роль в організації публічних пікетів проти фільму «Snuff» у Нью-Йорку, а восени приєдналася до Adrienne Rich, Грейс Пейлі, Глорії Стайнем, Shere Hite, Lois Gould, Barbara Deming, Karla Jay, Letty Cottin Pogrebin, Робін Морган та Susan Brownmiller у спробах утворити радикальну феміністську антипорнографічну групу.[61] Членині цієї групи пізніше (1979 р.) об'єдналися у формуваня «Жінки проти порнографії» (Women Against Pornography), але на той час Дворкін почала дистанціюватися від групи через відмінності в підході до справи. [62] Дворкін виступала на першому марші організації «Повернути ніч собі» («Take Back the Night») у листопаді 1978 р. і приєдналася до 3000 жінок у марші через район червоних ліхтарів у Сан-Франциско.[63] До антипорнографічної діяльності Дворкін належить участь в Antipornography Civil Rights Ordinance.

«Порнографія: чоловіки володіють жінками»[ред. | ред. код]

У 1981 опублікована найвідоміша робота Дворкін «Порнографія: чоловіки володіють жінками» («Pornography: Men Possessing Women»), яка аналізує (із залученням багатьох прикладів) сучасну та історичну порнографію як індустрію дегуманізації, засновану на ненависті до жіноцтва. Згідно Дворкін, порнографія причетна до насильства проти жінок, як у процесі виробництва (через жорстоке поводження із жінками, які беруть участь у її створенні), так і в соціальних наслідках її споживання, заохочуючи чоловіків еротизувати домінування, приниження та жорстоке поводження із жінками.[52][51][58]

«Жінки правого крила» («Right-Wing Women»)[ред. | ред. код]

У 1983 р. Дворкін опублікувала книгу «Жінки правого крила» («Right-Wing Women: The Politics of Domesticated Females»), у якій досліджує причини, за яких жінки співпрацюють із чоловіками на ниві обмеження прав жіноцтва[64], і ставить питання: «Чому «праві» жінки агітують за власне підпорядкування? Яким чином «праві», контрольовані чоловіками, залучають жінок до участі та лояльності? І чому «жінки правого крила» щиро ненавидять феміністичну боротьбу за рівність прав?».[65]

«Статевий акт» («Intercourse»)[ред. | ред. код]

У 1987 вийшла робота «Статевий акт» («Intercourse»), де розширено аналіз від порнографії до статевого акту як такого. Дворкін стверджує, що вид сексуального підпорядкування , зображуваний в порнографії, є основним досвідом гетеросексуального статевого акту як для жінок, так і для чоловіків у патріархатному суспільстві. [66]

Белетристика[ред. | ред. код]

Дворкін опублікувала три художні твори, вже здобувши вагу як феміністична авторка та активістка.

  • 1980: збірка оповідань «Розбите серце нової жінки» («The New Woman's Broken Heart»).
  • 1986: перший опублікований роман «Лід і вогонь» («Ice and Fire») у Великій Британії. Це розповідь від першої особи, просякнута насильством і жорстоким поводженням. Сьюзі Брайт стверджувала, що цей роман є сучасним феміністським переповіданням одного з найвідоміших творів де Сада, «Джульєтта». [67] У творі Дворкін мала на меті зобразити шкоду, яку чоловіки спричиняють жінкам, як нормалізовану політичну шкоду, а не як ексцентричну еротику.
  • Другий роман «Милосердя» («Mercy») вийшов у Великій Британії у 1990 році.

Праці[ред. | ред. код]

Окрім перелічених тут книг, статей та виступів, Дворкін писала для антологій, писала додаткові статті, багато її робіт перекладені іншими мовами.[68] Вона також публікувалася у газеті Gay Community News.[69]

Нехудожня література[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

  • Dworkin, Andrea (1974). Woman Hating. New York: Penguin Books. ISBN 9780452268272. 
  • Dworkin, Andrea (1976). Our blood: prophecies and discourses on sexual politics. New York: Harper & Row. ISBN 9780060111168. 
  • Dworkin, Andrea (1981). Pornography: men possessing women. London: Women's Press. ISBN 9780704338760. 
  • Dworkin, Andrea (1983). Right-wing women: the politics of domesticated females. London: Women's Press. ISBN 9780704339071. 
  • Dworkin, Andrea; MacKinnon, Catharine A. (1985). The reasons why: essays on the new civil rights law recognizing pornography as sex discrimination. New York: Women Against Pornography. OCLC 15992953.  Включає:
  • MacKinnon, Catharine A. (Winter 1985). "Pornography, civil rights, and speech". Harvard Civil Rights-Civil Liberties Law Review. 20 (1): 10–68. Archived from the original on 2016-03-04.
Extracted in Pornography and Censorship, in Doing Ethics by Lewis Vaughn, second edition, ISBN 9780393934281
  • Dworkin, Andrea (Spring 1985). "Against the male flood: censorship, pornography, and equality". Harvard Journal of Law & Gender (formerly Women's Law Journal). 8: 1–30. Pdf.
  • Dworkin, Andrea (1987). Intercourse. New York: Free Press. ISBN 9780029079706. 
  • Dworkin, Andrea; MacKinnon, Catharine (1988). Pornography and civil rights: a new day for women's equality. Minneapolis, Minnesota: Organizing Against Pornography. ISBN 9780962184901.  Available online.
  • Dworkin, Andrea (1989). Letters from a war zone: writings, 1976-1989. New York: E.P. Dutton. ISBN 9780525248248. 
  • Dworkin, Andrea; MacKinnon, Catharine (1997). In harm's way: the pornography civil rights hearings. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. ISBN 9780674445796. 
  • Dworkin, Andrea (1997). Life and death: unapologetic writings on the continuing war against women. London: Virago. ISBN 9781860493607. 
  • Dworkin, Andrea (2000). Scapegoat: The Jews, Israel, and Women's Liberation. New York: Free Press. ISBN 9780684836126. 
  • Dworkin, Andrea (2002). Heartbreak: the political memoir of a feminist militant. New York: Basic Books. ISBN 9780465017546. 

Розділи в книгах[ред. | ред. код]

  • Dworkin, Andrea (1995). Pornography happens to women. У Lederer. The price we pay: the case against racist speech, hate propaganda, and pornography. New York: Hill and Wang. ISBN 9780809015771. 
  • Dworkin, Andrea (1996). Biological superiority: the world's most dangerous and deadly idea. У Jackson. Feminism and sexuality: a reader. New York: Columbia University Press. с. 57–61. ISBN 9780231107082. 
  • Dworkin, Andrea (1996). Pornography. У Jackson. Feminism and sexuality: a reader. New York: Columbia University Press. с. 297–299. ISBN 9780231107082. 
  • Dworkin, Andrea (2004). Pornography, prostitution and a beautiful and tragic recent history. У Whisnant. Not for sale: feminists resisting prostitution and pornography. North Melbourne, Victoria: Spinifex Press. с. 137–158. ISBN 9781876756499. 
Інші нехудожні твори[ред. | ред. код]
  • Dworkin, Andrea (2003). Landscape of the ordinary: violence against women. У Morgan, Robin. Sisterhood is forever: the women's anthology for a new millennium. New York, New York: Washington Square Press. с. 58–69. ISBN 9780743466271. [70]

Художня література та поезія[ред. | ред. код]

  • Dworkin, Andrea (1966). Child. Crete: Heraklion. OCLC 4708955. 
  • Dworkin, Andrea (1967). Morning hair. Philadelphia: Philadelphia College of Art. OCLC 9290267. 
  • Dworkin, Andrea (1980). The new womans broken heart: short stories. East Palo Alto, California: Frog in the Well. ISBN 9780960362806. 
  • Dworkin, Andrea (1986). Ice and fire: a novel. London: Secker & Warburg. ISBN 9780436139604. 
  • Dworkin, Andrea (1991). Mercy. New York: Four Walls Eight Windows. ISBN 9780941423694. 

Статті[ред. | ред. код]

  • Dworkin, Andrea (1977). Marx and Gandhi were liberals: feminism and the "radical" left. East Palo Alto, California: Frog in the Well. OCLC 6189987. 
  • Dworkin, Andrea (1978). Why so-called radical men love and need pornography. East Palo Alto, California: Frog in the Well. OCLC 8309555. 
  • Dworkin, Andrea (Spring 1985). "Against the male flood: censorship, pornography, and equality". Harvard Journal of Law & Gender (formerly Women's Law Journal). 8: 1–30. Pdf.
  • Dworkin, Andrea (1986). Pornography is a Civil Rights Issue for Women. Minneapolis, Minnesota: Organizing Against Pornography. OCLC 18843030.  Page 1 of 4. Page 2 of 4. Page 3 of 4. Page 4 of 4.
  • Dworkin, Andrea (1986). Pornography is a civil rights issue for women. NoStatusQuo (Nikki Craft).  Pdf. Page 1 of 2. Page 2 of 2.
  • Dworkin, Andrea (Spring 1989). "The ACLU: bait and switch". Yale Journal of Law and Feminism. 1 (1): 37–40. Pdf.
  • Dworkin, Andrea (1993). "Prostitution and male supremacy". Michigan Journal of Gender and Law. 1: 1–12. Page 1 of 2. Page 2 of 2.
  • Dworkin, Andrea (1999). Are you listening, Hillary? President Rape is who he is. 
  • Excerpt with Note from John Stoltenberg, 25 May 2007.
  • Dworkin, Andrea (30 June 2003). "Book review: A good rape". New Statesman.
  • Review of Lucky by Alice Sebold, ISBN 9780684857824
  • Dworkin, Andrea (22 September 2003). "Book review: Out of the closet". New Statesman.
  • Review of Normal: transsexual CEOs, cross-dressing cops, and hermaphrodites with attitude by Amy Bloom, ISBN 9780679456520
  • Dworkin, Andrea (4 March 2013). "The day I was drugged and raped". New Statesman.

Виступи та інтерв'ю[ред. | ред. код]

Огляди праць Дворкін[ред. | ред. код]

Пов'язана праця[ред. | ред. код]

Була членкинею The American Heritage Dictionary's Usage Panel.[72]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Shalvi, Alice. Andrea Dworkin, 1946–2005. Jewish Women Encyclopedia. Jewish Women's Archive. Процитовано 2012-12-28. 
  2. Dworkin, Heartbreak
  3. Dworkin, Life and Death
  4. Dworkin, Heartbreak
  5. Вінсент, Нора , Секс, любов і політика: Андреа Дворкін , у Нью-Йорк Прес , вип. 11, №. 5, 4–10 лютого 1998 р., С.   42, col.   1 (основний заголовок і субтитри можуть бути в будь-якому порядку, на ідентифікатор , стор. [1]).
  6. а б Dworkin, Life and Death; Dworkin, Heartbreak
  7. Обидві цитати: Вінсент, Нора, Секс, любов і політика , цит. cit. , стор.   42, col.   4.
  8. Вінсент, Нора, секс, любов і політика , цит. cit. , стор.   42, col.   4 (цитуючи інтерв'юера Вінсента).
  9. Штраус, Роберт. "50-та зустріч середньої школи і покоління, яке слід слідувати" , Нью-Йорк Таймс , 19 вересня 2014 року. Доступно 29 жовтня 2018 року. "Сьогодні місце для проїзду зайнято готелем Crowne Plaza, де на Worthingtons, близько 100 колишніх однокласників, що зібралися в останню суботню ніч на 50-й з'їзді випускного класу вищої школи Cherry Hill ..... На дошці "In Memory" з 54 іншими померлими однокласниками був Андреа Дворкін, відомий її твори проти порнографії. "
  10. Dworkin, Heartbreak
  11. Farrell, William E. (March 6, 1965). Inquiry Ordered at Women's Jail; Mrs. Kross Acts in Case of a Bennington Student Seized in U.N. Protest. The New York Times. Процитовано February 4, 2013.  Closed Access logo alternative.svg (необхідна підписка)
  12. Dworkin, Heartbreak
  13. Dworkin, Heartbreak
  14. Dworkin, Heartbreak
  15. Dworkin, Heartbreak
  16. Dworkin, Heartbreak
  17. Dworkin, Life and Death; Dworkin, Heartbreak
  18. Дворкін, Андреа. Колекція відеозаписів Андреа Дворкін, 1981–1998 рр. (Включно): допомога в пошуку (Кембридж, Бібліотека ім. Артура і Елізабет Шлезингер з історії жінок в Америці, Інститут перспективних досліджень ім. Лют. 2009 р.) , Доступ до якого отримав 18 жовтня 2018 року.
  19. Dworkin, Heartbreak; Dworkin, Letters from a War Zone
  20. Dworkin, Life and Death
  21. а б в Catherine Bennett (June 8, 2000). Doubts about Dworkin. The Guardian (London). Процитовано July 11, 2009. 
  22. Dworkin, Life and Death
  23. Dworkin, Life and Death; Dworkin, Heartbreak
  24. Dworkin, Woman Hating
  25. Dworkin, Life and Death; Dworkin, Heartbreak
  26. Dworkin, Letters from a War Zone; Dworkin, Life and Death
  27. Dworkin, Life and Death
  28. Dworkin, Heartbreak
  29. Dworkin, Letters from a War Zone
  30. Dworkin, Heartbreak
  31. Dworkin, Heartbreak
  32. A Brief History of NOMAS. National Organization for Men Against Sexism. May 2012. Архів оригіналу за 3 June 2009. Процитовано July 5, 2009. 
  33. Dworkin (Fall 1983). I Want a Twenty-Four Hour Truce During Which There Is No Rape. Letters from a War Zone. с. 162–171. 
  34. Associates |  The Women's Institute for Freedom of the Press. www.wifp.org (en-US). Процитовано 2017-06-21. 
  35. а б в John Stoltenberg (May–June 1994). Living with Andrea Dworkin. Lambda Book Report. Процитовано July 5, 2009. 
  36. Dworkin (1994). Andrea Dworkin. Contemporary Authors Autobiography Series, Vol. 21. Farmington Hills, Mich.: Thomson Gale. ISBN 978-0-8103-4518-8. 
  37. а б John Stoltenberg (April 30, 2005). Imagining Life Without Andrea. Feminist.com. Архів оригіналу за березень 4, 2009. Процитовано October 18, 2018. 
  38. Dworkin (May 3, 1992). Pornography and the New Puritans. The New York Times. Процитовано July 11, 2009. 
  39. James Taranto (August 4, 1998). Who's a Hypocrite—and Who Cares?. The Wall Street Journal. Процитовано March 4, 2011. 
  40. Кендіс Джексон. Їх життя: жінки, спрямовані на машину Клінтона . Торранс, Каліфорнія: Видавництво World Ahead Publishing. стор. 240.
  41. Андреа Дворкін , в The Telegraph , 13 квітня 2005 р., 12:02 (розділ "Новини", підрозділ "Obits", підсекція "Культура") , доступ до якої отримав 15 лютого 2013 року (некролог).
  42. Андреа Дворкін , в The Telegraph , op. cit.
  43. Nikki Craft. The Andrea Dworkin Lie Detector. Andrea Dworkin Online Library. Процитовано July 8, 2009. 
  44. Dworkin, Scapegoat
  45. Не беріть в'язнів , в The Guardian , 13 травня 2000 року , доступ до якого отримав 6 вересня 2010 року.
  46. Ouma, Veronica A., Dworkin's Scapegoating, in Palestine Solidarity Review (PSR), Fall 2005 Архівовано 14 February 2017[Дата не збігається] у Wayback Machine., as accessed Oct. 21, 2010 (citing, in part, in Dworkin, Scapegoat).
  47. а б Dworkin (June 5, 2000). The Day I Was Drugged and Raped. New Statesman. Архів оригіналу за August 3, 2018. Процитовано August 20, 2018. 
  48. а б Dworkin (June 2, 2000). 'They took my body from me and used it'. The Guardian (London). Процитовано July 11, 2009. 
  49. David A. Roberts (April 27, 2005). A Post-Mortem Analysis of Andrea Dworkin. ifeminist.com. Процитовано July 11, 2009. 
  50. а б Julia Gracen (September 20, 2000). Andrea Dworkin in Agony. Salon.com. Архів оригіналу за January 13, 2009. Процитовано July 11, 2009. 
  51. а б в Katharine Viner (April 12, 2005). 'She never hated men'. The Guardian (London). Процитовано July 11, 2009. 
  52. а б в г Julie Bindel (September 30, 2004). A life without compromise. The Guardian (London). Архів оригіналу за 29 May 2009. Процитовано July 11, 2009. 
  53. Louise Armstrong (July 25, 2001). The Trouble with Andrea. The Guardian (London). Процитовано July 11, 2009. 
  54. Pat Califia , ed. Заборонені місця: Писання заборонені в Канаді . Піттсбург: Кліс Прес, 1995.
  55. Адам Парфрі. "Диявол і Андреа Дворкін", в Cult Rapture . Портленд, OR: Книги Feral House, 1995. С. 53–62.
  56. Obituary. The Times (London). April 13, 2005. Процитовано July 18, 2009. 
  57. а б Dworkin (April 23, 2005). Through the pain barrier. The Guardian (London). Процитовано July 11, 2009. 
  58. а б в Julie Bindel (April 12, 2005). Obituary. The Guardian (London). Процитовано July 12, 2009. 
  59. Ariel Levy (May 29, 2005). The Prisoner of Sex. New York. Процитовано July 12, 2009. 
  60. Beth Ribet (March 11, 2006). First Year: An Interview with John Stoltenberg. Архів оригіналу за 15 June 2009. Процитовано July 12, 2009. 
  61. Susan Brownmiller (1999). In Our Time: Memoir of a Revolution. New York: Dial Press. с. 297–299. ISBN 978-0-385-31486-2. 
  62. Brownmiller, в наш час , с. 303, 316.
  63. Brownmiller, In Our Time , стор. 391–392.
  64. Dworkin (1983). Abortion. Right Wing Women. 
  65. Dworkin, Letters from a War Zone
  66. Dworkin. Occupation/Collaboration. Intercourse. 
  67. Susie Bright (April 11, 2005). Andrea Dworkin Has Died. Процитовано July 11, 2009. 
  68. Річардс, Дебора, Андреа Дворкін 26 вересня 1946 р. - 9 квітня 2005 р. , 12 квітня 2005 р. У мережі H-Women , в гуманітарних і соціальних науках Net Online (повідомлення дискусійного списку) (Джон Столтенберг надіслав ці дані сьогодні вранці; вони були підготовлені Андреа Дворкін ») Архівовано 25 April 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine. , як доступно 8 жовтня 2010 року.
  69. 300 жінок, які змінили світ: Енциклопедія Британіка Профілі: Андреа Дворкін [1] , як доступний 15 лютого 2013 року.
  70. Library Resource Finder: Table of Contents for: Sisterhood is forever: the women's anthology for a new millennium. DePaul University. 2003. ISBN 9780743466271. Процитовано 15 October 2015. 
  71. Dworkin, Andrea, Dworkin on Dworkin, in Bell, Diane, & Renate Klein, eds., Radically Speaking: Feminism Reclaimed (N. Melbourne, Vic., Australia: Spinifex, 1996 (ISBN 1 875559 38 8)), pp. 203–217 (ed. Bell then prof. religion, economic development, & social justice, Coll. of the Holy Cross, Mass., U.S., & ed. Klein then sr. lecturer & dep. dir., Australian Women's Research Centre, Deakin Univ., as reprinted from Dworkin on Dworkin, in Trouble and Strife, vol. or no. 19 (Summer, 1990), pp. 2–13 (itself from Braeman, Elizabeth, and Carol Cox, title not stated, in Off Our Backs (probably off our backs) (10th birthday issue).
  72. The American Heritage Dictionary of the English Language (Boston, Mass.: Houghton Mifflin, 3d ed. 1992 (ISBN 0-395-44895-6)), p. xii (The Usage Panel); the panel is discussed at id., p. vi (Introduction).

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Naomi Wolf is an American author and former political consultant.