Сексуальність людини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сексуа́льність люди́ни — сукупність біологічних, психофізіологічних і емоційних реакцій, переживань і вчинків людини, пов'язаних з проявом і задоволенням статевого потягу. Сексуальність є вродженою потребою і функцією людського організму. Людина народжується з певним фізіологічним сексуальним потенціалом, далі сексуальність формується вже в рамках індивідуального життєвого досвіду. У цілому ж, сексуальність людини обумовлена ​​інтегрованим взаємодією біологічних, психічних і соціокультурних факторів.

Є дуже багато форм людської сексуальності. Сексуальність людини включає широкий діапазон поведінки та процесів, фізіологічні, психологічні, соціальні, культурні, політичні, духовні або релігійні аспекти сексу, а також людське сексуальну поведінку. Сексуальність, як і інші аспекти поведінки людини, носить як біологічний, так і соціальний характер: деякі характеристики сексуальності закладені генетично, інші формуються в процесі соціалізації.

Psycheabduct.jpg

Значення сексуальності[ред.ред. код]

Сексуальність являє собою рушійну силу соціальної активності людини, оскільки спрямована на досягнення не тільки сексуального задоволення, а й соціально-психологічного стану, що позначається як «щастя», підвищення якості життя. Переживання, пов'язані зі статтю, визначають вибір того чи іншого варіанту поведінки навіть у ситуаціях, свідомо не пов'язаних з сексуальними контактами у вузькому сенсі.

Сексуальність є одним з важливих рушійних факторів у пізнанні людиною навколишньої дійсності. Зигмунд Фрейд писав, що «потяг до пізнання у дітей разюче рано і несподівано інтенсивним чином зупиняється на сексуальних проблемах, навіть пробуджується ними» [1].

Сексуальність є чинником, що спонукає людей до спільного проживання та діяльності, є рушійною силою зближення та об'єднання людей, однією з основних складових сімейного життя. Сексуальність є невід'ємним бажанням проявити своє внутрішнє лібідо для трансформації зовнішнього прояву поведінки в матеріальному середовищі.

Формування сексуальності[ред.ред. код]

Фізіологічні механізми, що обумовлюють формування та здійснення сексуальних реакцій невід'ємно притаманні людині як біологічному виду, їх формування є генетично обумовленим. У той же час, оскільки людина має не тільки біологічну, але й соціальну природу, формування сексуальності виявляється пов'язаним з умовами його існування: соціальним оточенням, умовами життя і т. д. На формування сексуальності впливають також такі фактори, як, наприклад, повноцінність харчування.

Оскільки до моменту початку статевого дозрівання, коли починають проявляти себе закладені в людину сексуальні потреби, особистість людини вже значною мірою сформована, на розвиток сексуальності впливають вже наявні в цей період особистісні риси, такі як ступінь засвоєння моральних норм, агресивність, інші позитивні та негативні соціальні риси. Переважання в період статевого дозрівання агресивних та інших антисоціальних рис характеру може спричинити формування сексуальних потреб, які відхиляються від норм. На формування сексуальності впливає також рівень інтелектуального розвитку, оскільки в основі вищої форми розвитку сексуальності людини — еротичної любові, наявність якої відрізняє людину від інших тварин, лежить насамперед інтелект.

Хоча основним у процесі формування сексуальності є відкладення та інші форми самостійного освоєння індивідом дійсності, на нього також впливають діючі в суспільстві цілеспрямовані програми формування сексуальності, які можуть як придушувати всі «ненормативні» форми її прояву, так і сприяти формуванню її «нормативних» форм на основі наукового сексуальної освіти. Необхідно враховувати, що придушення сексуальних реакцій найчастіше спричиняє перехід сексуального напруги в інші емоційні форми, у тому числі в пов'язані з агресією.

Сексуальність є невід'ємною ознакою фізичного та психічного здоров'я, як у молодому, так і в літньому віці. Відзначається, що збереження сексуальних потреб у старості характерно для людей з більш високим рівнем інтелекту, що мають більш високу якість життя, виявляли велику сексуальну активність у молодому віці. Сексуальність є невід'ємним бажанням проявити своє внутрішнє лібідо для трансформації зовнішнього прояву поведінки в матеріальному середовищі.

Типи сексуальних культур[ред.ред. код]

Зважаючи соціальний характер сексуальності, можна виділити кілька її культурних типів, що відрізняються характером допустимих проявів статевих почуттів [2]:

  • Аполонівський тип, характерний для античного суспільства, а в сучасний період — для корінних жителів деяких островів Тихого океану. У цьому культурному типі сексуальність розглядається нарівні з іншими потребами людини (в їжі, сні і т. д.), відсутня розвинена система пов'язаних зі статевими стосунками табу та обмежень. Окремі складові частини цієї культури простежуються також у сучасних рухах натуризму, а також деяких релігійних сектах (адаміти).
  • Ліберальний тип, що характеризується терпимістю щодо широкого розмаїття проявів сексуальності, відсутністю примусу до певних нормативним форм сексуального поведінки. У той же час, цей тип культури не розглядає сексуальність суворо як природну, біологічну складову життя людини, сексуальність в ньому є однією з важливих складових соціальних взаємин.
  • «Культури бідності», що формуються в пролетарському та селянському середовищі, як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються з помітним впливом патріархальних традицій. Для цієї культури характерний малий рівень поінформованості окремих суб'єктів про питання сексуальності, відсутність організованої системи сексуального виховання, у тому числі в сім'ї, ставлення до чільної ролі чоловіка та підпорядкованої ролі жінки, допустимості насильства в статевому та сімейному житті.
  • Культури коханців, які характеризуються поширеністю «подвійних» моральних стандартів, які засуджують відкриті прояви сексуальності, але допускають «за закритими дверима» окремі прояви сексуальної свободи, у тому числі подружню зраду (для обох партнерів або тільки для чоловіка).
  • Оргіастичні культура, абсолютизує мету досягнення задоволення як результату сексуальних відносин, і що допускають для цього всі форми сексуальної активності, у тому числі гомосексуальність, сексуальні девіації, групові форми сексуальної активності і т. д. Елементи оргіастичної культури були характерні для Давнього Риму, комуністичних сект перших століть християнства [2], придворної, аристократичної і богемного середовища Нового часу, руху лібертінов, комун хіпі, а зараз вони зустрічаються в деяких міських субкультурах.
  • Містичні культури, в яких сексуальна поведінка є формою реалізації релігійних і філософських приписів (даосизм, тантризм).
  • Репресивні культури, які прагнуть до практично повного придушення сексуальності, що виражається у вкрай суворих заборонах на позашлюбні та дошлюбні зв'язки, відсутності системи сексуального виховання, обмеження ролі сексуальних стосунків у шлюбі продовженням роду. Вказується, що такі культури пригнічують розвиток пов'язаних з сексуальністю особистісних рис, у тому числі романтичної любові.
  • Пуританська культура, яка є крайнім вираженням релігійної установки християнства на відмову від земних задоволень, в тому числі сексуальних. Для пуританської культури характерні цензурні заборони, що стосуються всіх хоча б опосередковано пов'язаних з сексуальністю тим літератури та мистецтва, і навіть медицини, поширення хибних уявлень про шкоду сексуальних відносин (наприклад, про те, що мастурбація викликає імпотенцію, сліпоту, оволосіння долонь), жорстокі методи заходу сексуальних переживань у підлітків, встановлення кримінальної відповідальності за окремі різновиди сексуальних практик. Пуританська культура з'явилася в XVII столітті в Англії, розквіт її зв'язується з правлінням королеви Вікторії в XIX столітті («вікторіанства»), пізніше вона розповсюдилася в Європі та США. Позиції пуританської культури в західній цивілізації були дуже ослаблені сексуальними революціями в XX столітті, однак в окремих країнах її вплив продовжує залишатися досить високим.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Нариси по психології сексуальності М., 1989. (рос.)
  2. а б Дерягін Г. Б. Кримінальна сексологія. Курс лекцій для юридичних факультетів. М., 2008. С. 36—40. ISBN 978-5-93004-274-0. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]