Очікує на перевірку

Єльцин Борис Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Борис Єльцин)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борис Миколайович Єльцин
рос. Бори́с Никола́евич Е́льцин
Борис Миколайович Єльцин
Борис Миколайович Єльцин
1-й Президент Російської Федерації
25 грудня 1991 — 31 грудня 1999
ВіцепрезидентОлександр Руцькой (1991—1993)
Попередникпосада заснована
НаступникВолодимир Путін
Голова Верховної Ради Російської РФСР
29 травня 1990 — 10 липня 1991
Попередникпосада заснована
НаступникРуслан Хасбулатов
Народився1 лютого 1931(1931-02-01)
с. Бутка, Уральська область, РРФСР, СРСР
Помер23 квітня 2007(2007-04-23) (76 років)
Москва, Росія[1]
ПохованийНоводівичий цвинтар[2]
Відомий якінженер-будівельник, політик
ГромадянствоСРСР СРСР → Росія Росія
Національністьросіянин
Alma materУральський державний технічний університетd і Уральський федеральний університет
Політична партіяКПРС
БатькоЄльцин Микола Гнатович
МатиЄльцина Клавдія Василівна
У шлюбі зЄльцина Наїна Йосипівна[3]
ДітиЮмашева Тетяна Борисівна і Окулова Олена Борисівнаd
Релігіяатеїзм
РПЦ
Нагороди
Підпис
 Роботи у Вікіджерелах
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Бори́с Микола́йович Є́льцин (рос. Бори́с Никола́евич Е́льцин; 1 лютого 1931, Бутка, Свердловська область, Російська РФСР — 23 квітня 2007, Москва, Росія) — російський політичний та державний діяч.

Президент Російської Федерації з 25 грудня 1991 року по 31 грудня 1999 року. Президент Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР) у 1991 роках.

Член ЦК КПРС у 1981—1990 роках. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з 18 лютого 1986 по 18 лютого 1988 року. Депутат Верховної Ради СРСР 9—11-го скликань.

Доба президентства Бориса Єльцина найбільше запам'яталася хаотичною приватизацією ранніх 1990-х, обстрілом російського парламенту в жовтні 1993-го і невдалою чеченською війною 1994-го, протистоянням з Компартією, спробою імпічменту в 1993 і 1999 роках, а також дефолтом 1998 року.[4] З іншого боку, єльцинську добу в новітній російській історії пов'язують також із розвитком демократичних інституцій і вільних ЗМІ. Був відомий алкоголізмом і в останні роки при владі його поведінка подекуди завдавала проблем російським іміджмейкерам[4]. За його правління було вбито першого президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Дитинство і юність

[ред. | ред. код]

Народився 1 лютого 1931 року в селянській родині на Уралі. Дитинство пройшло в місті Березники Пермської області, там же він закінчив школу.

1949 року вступив на будівельний факультет Уральського політехнічного інституту, 1955 року закінчив його з кваліфікацією «інженер-будівельник» за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». У студентські роки серйозно займався спортом, виступав за збірну команду Свердловська з волейболу, став майстром спорту.

1955 року направлений за розподілом в трест «Уралтяжтрубстрой», де за рік освоїв кілька будівельних спеціальностей, потім працював на будівництві різних об'єктів майстром, начальником дільниці. 1957 року стає виконробом будівельного управління тресту. 1961 року вступив до КПРС. 1963 року призначений головним інженером Свердловського домобудівного комбінату. З 1966 року — директор Свердловського ДСК.

Діяльність у КПРС

[ред. | ред. код]

1968 року переведений на партійну роботу до Свердловського обкому КПРС, де очолив відділ будівництва. 1975 року обраний секретарем Свердловського обкому КПРС, відповідальним за промисловий розвиток області. З 2 листопада 1976 по 19 квітня 1985 року — 1-й секретар Свердловського обласного комітету КПРС[4].

З 12 квітня по червень 1985 року — завідувач відділу будівництва ЦК КПРС.

З 1 липня 1985 по 18 лютого 1986 року — секретар ЦК КПРС.

З 24 грудня 1985 по 11 листопада 1987 року — 1-й секретар Московського міського комітету КПРС. Активно критикував політику Горбачова[4].

У 1987 році його звільнили з усіх посад і виключили з політбюро[4]. З січня 1988 по червень 1989 року працював 1-м заступником голови Держбуду СРСР — міністром СРСР.

Діяльність у Верховній Раді РРСФР

[ред. | ред. код]

У 1989, на перших наполовину вільних парламентських виборах, отримав 89 % голосів виборців в московському окрузі[4].

29 травня 1990 року Перший з'їзд народних депутатів РФ обрав Б. Єльцина Головою Верховної Ради РРСФР[5].

Діяльність на посаді Президента РРСФР та РФ

[ред. | ред. код]

У 1991 році став першим демократично обраним президентом Росії (у складі СРСР)[4].

У серпні 1991 року відіграв ключову роль, перешкодивши заколоту проти Горбачова, що називають його головною заслугою[4]. Саме тоді Єльцин виголосив своє відоме звернення з танку, закликавши москвичів захистити демократію[4].

У 1993 році послав танки проти опозиційних парламентарів[4].

У грудні 1994 року послав військо в Чечню, яка проголосила незалежність від Росії три роки перед тим[4].

У 1996 році здобув другий термін на посаді, перемігши на виборах комуніста Геннадія Зюганова[4].

31 грудня 1999 року несподівано склав з себе повноваження і назвав своїм наступником Володимира Путіна[4]. В новорічному звернені перед виступом Путіна він висловився так:

«Я іду, я зробив все що міг. Мені на зміну приходить нове покоління — покоління тих хто може зробити більше та краще»
Оригінальний текст (рос.)
«Я ухожу, я сделал все, что мог. Мне на смену приходит новое поколение — поколение тех, кто может сделать больше и лучше»

Здобутки

[ред. | ред. код]

При ньому РРФСР набула незалежність, і була створена Співдружність Незалежних Держав (СНД). На референдумі 1993 року була підтримана його політика проведення приватизації і припинення регулювання цін, попри важкі економічні проблеми і громадянське безладдя. Підписав Договір про обмеження стратегічних озброєнь (СНО-2). Придушив спробу перевороту у вересні — жовтні 1993 за допомогою армії.

Хвороба і смерть

[ред. | ред. код]

З 1991 р. Єльцин лікувався від ішемічної хвороби серця, у 1995 р. переніс два інфаркти. У листопаді 1996 р. його стан серйозно погіршав, Єльцину зробили аортокоронарне шунтування. Його оперував американський кардіохірург Майкл Дебейкі.[6]

Із січня 1999 р. небезпечні загострення хвороб траплялися у Єльцина майже щомісячно.[6]

У 2001 р. Єльцину було проведено у Німеччині ще одну операцію на серці з метою розширення кровоносних судин.[6]

23 квітня 2007 року помер у Центральній клінічній лікарні (Москва) від зупинки серця, викликаної прогресивною серцево-судинною поліорганною недостатністю.[6] Похований на Новодівочому цвинтарі.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Був одружений, мав двох доньок, п'ятьох онуків і трьох правнуків. Дружина — Єльцина Наїна Йосипівна (Гиріна) (до 25 років — Анастасія). Доньки — Олена Окулова і Тетяна Юмашева (колишня Дяченко, до шлюбу Єльцина). Остання є громадянкою Австрії, одружена[7]. Очолює «Фонд першого президента Росії Бориса Єльцина»[7].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118900048 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Новодевичье кладбище, Московский справочник ритуальных услуг
  3. ↑ (unspecified title) — ISBN 978-5-389-06946-6
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Політична біографія Бориса Єльцина. BBC Україна. 23 квітня 2007. Архів оригіналу за 16 вересня 2007. Процитовано 2 серпня 2013.
  5. ↑ Орлова Т. В. Історія нових незалежних держав. — 2010.
  6. ↑ а б в г Борис Єльцин помер від серцево-судинної поліорганної недостатності. РБК-Украина (рос.). Процитовано 22 липня 2024.
  7. ↑ а б Дочка Єльцина отримала австрійське громадянство. Українська правда, з посиланням на телеканал «Дождь», з посиланням на австрійське видання «News». 26 квітня 2013. Архів оригіналу за 3 травня 2013. Процитовано 2 серпня 2013.

Література

[ред. | ред. код]
  • (рос.) Батурин Ю. М., Ильин А. Л., Кадацкий В. Ф. и др. Эпоха Ельцина : Очерки политической истории. — М. : Вагриус, 2001. — 815 с. — ISBN 5-264-00393-9.
  • (рос.) Минаев Б.Д. Ельцин. — Москва : Молодая гвардия, 2010. — 750 с. — (Жизнь замечательных людей) — ISBN 5-235-03398-6.
  • (рос.) Ельцин Б.Н. Исповедь на заданную тему: Размышления, воспоминания, впечатления…. — Москва : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2008. — 191 с. — ISBN 978-5-8243-0929-4.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єльцин_Борис_Миколайович&oldid=43622793