Єльцин Борис Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Борис Єльцин)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єльцин Борис Миколайович
рос. Борис Николаевич Ельцин
Єльцин Борис Миколайович

Час на посаді:
10 липня 1991 — 31 грудня 1999
Попередникпосада заснована
НаступникВолодимир Путін

Час на посаді:
10 липня — 25 грудня 1991
Попередникпосада заснована
Наступникпосада скасована

Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic.svg Голова Верховної Ради Російської РФСР
Час на посаді:
29 травня 1990 — 10 липня 1991
Попередникпосада заснована
НаступникРуслан Хасбулатов

Народився1 лютого 1931(1931-02-01)
Бутка, Свердловська область, РРФСР
Помер23 квітня 2007(2007-04-23) (76 років)
Москва, Росія
ГромадянствоСРСР СРСРРосія Росія
Національністьросіянин
Політична партіяКПРС
Релігіяатеїзм
РПЦ
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Орден Трьох зірок
Орден Франциска Скорини
ПідписYeltsin signature.svg

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Бори́с Микола́йович Є́льцин (рос. Бори́с Никола́евич Е́льцин, нар. 1 лютого 1931, Бутка, Свердловська область, Російська РФСР — 23 квітня 2007, Москва, Росія) — російський політичний та державний діяч.

Президент Російської Федерації (1991 — 1999). Президент Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР) у 1991 роках. Доба президентства Бориса Єльцина найбільше запам'яталася хаотичною приватизацією ранніх 1990-х, обстрілом російського парламенту в жовтні 1993-го і невдалою чеченською війною 1994-го[1]. З іншого боку, єльцинську добу в новітній російській історії пов'язують також із розвитком демократичних інституцій і вільних ЗМІ. Був відомий алкоголізмом і в останні роки при владі його поведінка подекуди завдавала проблем російським іміджмейкерам[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині на Уралі. Дитинство пройшло в місті Березники Пермської області, там же він закінчив школу.

1949 року вступив на будівельний факультет Уральського політехнічного інституту, 1955 року закінчив його з кваліфікацією «інженер-будівельник» за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». У студентські роки серйозно займався спортом, виступав за збірну команду Свердловська з волейболу, став майстром спорту.

1955 року направлений за розподілом в трест «Уралтяжтрубстрой», де за рік освоїв кілька будівельних спеціальностей, потім працював на будівництві різних об'єктів майстром, начальником дільниці. 1957 року стає виконробом будівельного управління тресту. 1961 року вступив до КПРС. 1963 року призначений головним інженером Свердловського домобудівного комбінату. З 1966 року — директор Свердловського ДСК.

1968 роцу переведений на партійну роботу до Свердловського обкому КПРС, де очолив відділ будівництва. 1975 року обраний секретарем Свердловського обкому КПРС, відповідальним за промисловий розвиток області. Вже наступного, 1976 року, став першим секретарем обкому[1].

З 1985 переїхав до Москви, де згодом став партійним керівником столиці. Активно критикував політику Горбачова[1].

У 1987 його звільнили з усіх посад і виключили з політбюро[1].

У 1989, на перших наполовину вільних парламентських виборах, отримав 89 % голосів виборців в московському окрузі[1].

29 травня 1990 Перший з'їзд народних депутатів РФ обрав Б. Єльцина Головою Верховної Ради РРСФР[2].

У 1991 став першим демократично обраним президентом Росії (у складі СРСР)[1].

У серпні 1991 відіграв ключову роль, перешкодивши заколоту проти Горбачова, що називають його головною заслугою[1]. Саме тоді Єльцин виголосив своє відоме звернення з танку, закликавши москвичів захистити демократію[1].

У 1993 послав танки проти опозиційних парламентарів[1].

У грудні 1994 послав військо в Чечню, яка проголосила незалежність від Росії три роки перед тим[1].

У 1996 здобув другий термін на посаді, перемігши на виборах комуніста Ґеннадія Зюганова[1].

31 грудня 1999 несподівано склав з себе повноваження і назвав своїм наступником Володимира Путіна[1].

Здобутки[ред. | ред. код]

При ньому РРФСР набула незалежність, і була створена Співдружність Незалежних Держав (СНД). На референдумі 1993 була підтримана його політика проведення приватизації і припинення регулювання цін, незважаючи на важкі економічні проблеми і громадянське безладдя. Підписав Договір про обмеження стратегічних озброєнь (СНО-2). Придушив спробу перевороту у вересні — жовтні 1993 за допомогою армії.

Смерть[ред. | ред. код]

23 квітня 2007 року помер у лікарні від зупинки серця, викликаної прогресуючою серцево-судинною поліорганою недостатністю. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Сім'я[ред. | ред. код]

Був одружений, мав двох доньок, п'ятьох онуків і трьох правнуків. Дружина — Єльцина Наїна Йосипівна (Гиріна) (до 25 років — Анастасія). Доньки — Олена Окулова і Тетяна Юмашева (колишня Дяченко, у дівоцтві Єльцина). Остання є громадянкою Австрії, одружена[3]. Очолює «Фонд першого президента Росії Бориса Єльцина»[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п Політична біографія Бориса Єльцина. BBC Україна. 2007-04-23. Процитовано 2013-08-02. 
  2. Орлова Т. В. Історія нових незалежних держав. — 2010.
  3. а б Дочка Єльцина отримала австрійське громадянство. Українська правда, з посиланням на телеканал «Дождь», з посиланням на австрійське видання «News». 2013-04-26. Процитовано 2013-08-02.