Вечерниці (журнал)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вечерниці)
Перейти до: навігація, пошук
Вечерниці

src: Читати у Вікіджерелах

«Вечерницѣ» (Вечерниці) — український літературний журнал. Перший тижневик галицько-буковинських народовців, а саме — організації «Молода Русь». Виходив у Львові від лютого 1862 року до червня 1863 року.

Основні дані[ред.ред. код]

Опис: Литерацьке письмо для забавы и науки (1862 ч. 1-34); Литературнє письмо для забавы и науки (1862 ч. 35 — 1863).

Відповідальний редактор: Федор Заревич (1862, 1863 ч. 1-7), Володимир Шашкевич (1863 ч. 8-17).

Перший номер вийшов 1 лютого 1862 року. Вийшли числа:

  • 1862 — Р.1 ч. 1-43
  • 1863 — Р.2 ч. 1-17

Формат: 27,5 × 21,5 см.

Обсяг (нумерація для кожного річника загальна): 368 (1862) і 140 сторінок (1863).

Друк: друкарня Ставропігійського інституту (1862 ч. 1-36), Михайла Ф. Поремби (1862 ч. 37-43, 1863).

Тематика[ред.ред. код]

Водночас із поширенням москвофільського руху серед галицько-українського суспільства у 1860-х роках також поширюються ідеї національного відродження. Близько 1861 року виникла організація «Молода Русь». Її речниками стали відомі часописи, спочатку «Вечерницѣ» (1862—1863), потім — «Мета» (1863—1865) і «Нива» (1865).[1]

«Вечерницѣ» — один із перших народовських часописів Галичини, тоді як більшість часописів у ті роки була москвофільською. Журнал видавали молоді патріоти Федор Заревич, Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича) і Ксенофонт Климкович.

«Одвічальний редактор» Ф. Заревич у повідомленні від 20 січня 1862 писав про мету заснування часопису «Вечерницѣ» так: «…народный язык питомый наш рускій образовати, через тое просвіт у народ наш внести, а литерацьки діла зробити загальным добром, добром цілого народу».

З перших чисел і впродовж усього періоду виходу редакція публікувала історичні розвідки, зокрема І. Шараневича «Князь Юрій Белзькій» (1862.— Ч. 1—25), М. Костомарова «Очерки народнои южнорускои исторіи» (1863.— Ч. 13—16), П. Куліша «Исторія ьУкраины од найдавніших часов» (1863.— Ч. 7—11); наукові і науково-популярні статті та полемічні статті мовознавчого і літературознавчого змісту, що порушували проблему захисту «живого народного слова», наприклад: «Руській язык» (1862.— Ч. 9—13), «Як гадае Основа про галицьку письменность» (1862.— Ч. 27—29), «Письмо о галицко-руской словесности проф. М. Максимовича. Соч. Я. Ф. Головацкого» (1863.— Ч. 17— С. 130), де, порушуючи проблему мовного «хаосу» правописів у Галичині, зазначалося: «Для нас минула уже пора польської и пора московської мови, тепер настала пора мови ріднои т. е. южноруської».

Помітне місце на шпальтах часопису займали твори красного письменства, зокрема поезія таких українських авторів, як Кузьма Басарабець, В. Бучацький, В. Залозецький, Євген Згарський, К. Климкович (під псевдонімом Іван Хмара), Ю. Кобилянський, О. Кониський (під псевдонімом Сирота), М. Костомаров, П. Куліш (під псевдонімом Т. Вешняк), М. Максимович, Ю. Стеслович, М. Устиянович, Ю. Федькович, Т. Шевченко, В. Шашкевич і М. Шашкевич, П. Леонтович (під псевдонімом Павло із Шуткова) та інших; повісті й оповідання Ф. Заревича (під псевдонімом Юрко Ворона) («Хлопська дитина», «Опир», «Гошів», «Хто не любив», «Дві матери», «Син опришка»), В. Бернатовича (під псевдонімом Кузьма басарабець, Басарабець) («З дороги», «Тодор Бушак», «Мужицька дружба», «Розказ про Явдоху Долиньшанку, за її долю та й кривду»), П. Забоцня («Гордовита пара»), М. Александровича (під псевдонімом Митро Олелькович) («Жидівська дяка»), П. Куліша («Огняний змій», «Иншій чоловік», «За те, що сталося з козаком Бурдюгом на зеленой неділі», «Дівоче серце») О. Федьковича («Люба-згуба», «Серце не навчити», «Штефан Славич»), А. Вахнянина (під псевдонімом Н. з над Сяну) («Три недолі»), Марка Вовчка («Козачка», «Пройдисвіт»).

Часопис публікував листи з різних куточків України, а також з Росії, Чехії. З метою виробити єдину мовну норму виходили словнички «южноруських» слів, поширених в окремих місцевостях.

Постійні рубрики: «Всячина», «Библіографічна новинка», згодом названа «Литературни Вѣсти», де повідомляли про книжкові новинки, «Переписка» з читачами.

Серед активних авторів: Кузьма Бернатович (під псевдонімом Басарабець), Євген Згарський, Ксенофонт Климкович (під псевдонімами Іван Хмара, Кс. Кл., Кс. К.), М. Костомаров, П. Куліш (під псевдонімом Хуторянин), М. Максимович, Марко Вовчок, О. Стороженко Данило Танячкевич, Ю. Федькович.

Проголошуючи самостійність і єдність українського народу, розділеного політичним кордоном, журнал відстоював потребу створення єдиної національної культури на народній основі. Послідовно популяризував найкращі здобутки української літератури, опублікувавши твори Т.Шевченка («Неофіти», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Русалка», «Чернець», «Холодний Яр», «Чигрине, Чигрине», «Плач Ярославни», «Сон (На панщині пшеницю жала)», уривки з поем «Гайдамаки», «Тарасова ніч» та ін.), П.Куліша («Огняний змій», «Інший чоловік», «За те, од чого у містечку Воронежі висох Пешевців став», «Дівоче серце», «Кумейки», «До братів на Вкраїну»), Марка Вовчка («Козачка», «Пройдисвіт»), О.Стороженка («Матусине благословення», «Скарб»), М.Костомарова («Пісня моя»), Л.Глібова («Вовк і овчари», «Мірошник», «Жаба і віл», «Прохожий та собака»), О.Кониського, С.Носа та ін. Передруковував з журналу «Основа» деякі матеріали про Т.Шевченка, зокрема статтю П.Куліша «Чого стоїть Шевченко яко поет народний», О.Лазаревського «Дитинний вік Шевченка», Л.Жемчужникова «Згадка за Шевченка, его смерть і похорони». Місцевих авторів представляли Ю.Федькович (оповідання «Люба-згуба», «Серце не навчити», «Штефан Славич», кілька поезій, у тому числі програмно-полемічна «Сему-тому, хто цураєсь свого дому»), Ф.Заревич (повість «Хлопська дитина», оповідання «Родина», «Чудний цвіт», «У страха очі великі»), В.Шашкевич (кілька поезій, у тому числі «Безнадійним співакам», та перекладів з Г.Гейне), К.Климкович (публіцистичні й літературні статті, переклади). Цікавою була програма «Збиранія забитків усної словесності», складена В.Шашкевичем і К.Климковичем. Журнал багато уваги надавав проблемам розвитку української мови та взаємозв'язкам з інтими слов'янськими народами, різноманітній інформації та бібліографії. І.Франко вважав «В.» «першим виразним осередком народовецького руху в Галичині з виразним українофільським відтінком».

Тижневик припинив існування через брак коштів, останнім був № 17, що вийшов 15 червня 1863 року. Ідейним наступником видання стала «Мета», що почала виходити з жовтня 1863-го.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]