Вяземська операція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вяземська операція
Doppelschlacht bei Wjasma
Битва за Москву
Karte - Kesselschlacht bei Vjasma 1941.png
Карта Вяземської операції
Дата: 2 — 13 жовтня 1941
Місце: Смоленська та Московська області РРФСР
Результат: перемога Вермахту, розгром військ Західного та Резервного фронтів
Сторони
Третій Рейх Третій Рейх СРСР СРСР
Командувачі
Федор фон Бок
Гюнтер фон Клюге
Герман Гот
Еріх Гепнер
Адольф Штраус
Георг-Ганс Райнхардт
Конєв І. С.
Будьонний С. М.
Жуков Г. К.
Лукін М. Ф.
Військові формування
Третій Рейх група армій «Центр» Союз Радянських Соціалістичних Республік Західний фронт
Резервний фронт
Військові сили
точні дані невідомі: бл.420 тис. — 790 тис. о/с Західний фронт:
320—558[1] тис. о/с, 475 танків, 2253 гармати, 733 міномети і 272 літака
Резервний фронт: 448 000
Втрати
дані за о/с невідомі бл.600-688 тис. полонених


Вяземська операція (нім. Doppelschlacht bei Wjasma) — оборонна операція радянських військ Західного та Резервного фронтів у ході наступу сухопутних сил вермахту на Москву в жовтні 1941 року під час німецько-радянської війни. В результаті битви основні сили радянських Західного та Резервного фронтів, 5 армій, опинилися в оточенні й були розгромлені. Відповідно до німецьких даних до полону в двох котлах під Брянськом та Вязьмою потрапило більш ніж 663 тис. червоноармійців.[2]. За радянськими даним в полон потрапило близько 688 тисяч радянських бійців та командирів, з оточення вдалося вирватися лише близько 85 тисячам чоловіків[3].

Загальні передумови[ред. | ред. код]

Командування Вермахту, плануючи наступ на московському стратегічному напрямку, передбачало потужними ударами з району Духовщини і Рославля в загальному напрямку на Вязьму прорвати оборону військ Червоної армії, оточити і знищити їх в районі Вязьми, а потім розвинути наступ на Москву. З цією метою східніше Смоленська були зосереджені основні сили групи армій «Центр» (4-та та 9-та польові армії, 3-тя та 4-та танкові групи).

Склад сторін[ред. | ред. код]

Війська Західного (командувач генерал-полковник І. С. Конєв) у складі шести армій (22-га, 29-та, 30-та, 19-та, 16-та і 20-та армії) та Резервного фронтів (командувач Маршал Радянського Союзу С. М. Будьонний) у складі (24-та та 43-тя армії) мали завдання не допустити прориву ворожих військ на найважливішому — московському напрямі і виграти час для формування і зосередження тут нових резервів. Чотири армії Резервного фронту (31-ша, 49-та, 32-га та 33-тя) займали позиції в тилу Західного фронту в смузі шириною 300 км. Маршал Конєв зазначав, що в той час нацистам протистояло 479 танків (сучасних — на 1941 рік) — 45; 1524 гармати та 733 міномети. Авіація мала 106 винищувачів застарілих зразків, 63 бомбардувальники ТБ-3 та СБ, 5 бомбардувальників Ту-2, 8 штурмовиків Іл-8. Радянська оборона носила вогнищевий характер, в глибину — 15-20 кілометрів та зле інженерно підготованою[4].

Група армій «Центр» — за радянськими даними[5] — на початок операції тут лічилося близько 1 900 танків та до 19 000 гармат і мінометів. З повітря їх прикривали до 1 000 літаків 2-го повітряного флоту.

Хід операції[ред. | ред. код]

О 5:30 2 жовтня почалася 45-хвилинна артилерійська підготовка, після якої німецькі війська, посилені танковими підрозділами, зокрема, близько 310 танків 56-го корпусу, перейшли в наступ. У перший же день їм вдалося прорвати оборону радянських військ на Духовщинському і Рославльскому напрямках північніше Ярцево і просунутися на 15-30 км вглиб та 30-40 км завширшки; група армій «Центр» прорвалася в напрямі Рославля. На передовій перебували дивізії ополченців, котрі займалися зведенням оборонних укріплень[6]; Краснопресненська ополченська дивізія прийняла удар німецької 15-ї піхотної дивізії. Танкову атаку підтримувала авіація 8-го корпусу люфтваффе. На ополченців Ленінського, Москворецького, Ростокінського, Фрунзенського районів Москви наступали танкові дивізії. На 162-гу радянську дивізію рушило до 300 німецьких танків, 35-та та 129-та стрілецькі дивізії за підтримки близько 100 літаків. Дивізія відступає на Добросельє — Соловйово, 501-й полк оточено біля Большого Репіна — Городна. Близько 100 німецьких танків обходять болото Світський мох для подальшого наступу на Батуріно. Конєв наказує висунути з резерву 107-му моторизовано-стрілецьку дивізію — 127 танків — з Білого на Батуріно — Сметище для спільного з 242-ю дивізією удару. 25-30 німецьких пікіруючих бомбардувальників наносять удар по штабі 43-ї радянської армії біля залізничної станції Касня, 4 жовтня — ще один, загалом загинуло понад 70 штабників, керування було дезорганізоване.

50-та, 89-та та 90-та дивізії 19-ї радянської армії були витіснені в ході цілоденного бою в поля. Правофлангова 244-та стрілецька дивізія не витримала і відійшла на основний рубіж, її 913-й стрілецький полк виявився відрізаним. Допомогти оточеним кинувся 907-й полк полковника М. Я. Усанова, в ході кількаразових атак оточенці були розблоковані і змогли відійти, сам Усанов загинув у бою. 30-та армія генерал-майора В. О. Хоменка на правому фланзі відбиває всі атаки нацистів, тим самим часом її лівий фланг відходить. Для відновлення становища 30-ї армії з резерву терміново перекидається 107-ма мотострілецька дивізія, але цей крок виявився запізнілим.

Радянські полонені. 1941

З ранку 3 жовтня командування радянських фронтів вжило заходів з ліквідації проривів: в напрямі станції Вадіно висувається оперативна «група Болдіна»; були нанесені контрудари силами фронтових і армійських резервів — оперативна група Болдіна — 152-га стрілецька, 111-та мотострілецька дивізії, 126 та 128-ма танкові бригади, які, проте, не змогли вирішити поставлених завдань — знаходилися на досить великій відстані між собою, по часу їх наступ не був узгодженим. Для ліквідації прориву було введено радянську 45-ту кавдивізію корпусу Доватора. Німецька 3-тя танкова група в смузі Західного фронту подолала радянський опір на річці Кокошь, захопила Боголюбово та Коритню. Ближче до вечора німецька 7-ма танкова дивізія досягає переправ через річку Вопь, на плацдарм переходить нацистський 37-й протитанковий батальйон; до кінця дня 60 німецьких танків зайняли станцію Бетліца — вже в Калузькій області. Радянське підкріплення на річці Шуіца до кінця дня було розбомблене. 113-та стрілецька дивізія змогла дати німцям відсіч на рубежі Ямноє — Ясная Поляна. 2-га танкова дивізія німців їх обходить та займає Суборово, радянська нічна контратака на Суборово нічого не дала. До наступлення темноти німці встигли вийти до Дніпра і по двох вцілілих переправах захопили на лівому березі плацдарми. 18-та радянська стрілецька дивізія, щойно вийшовши з вагонів в Сичовці та Новодугіно, форсованим маршем поспішає зайняти оборону по Дніпру. Мотоциклетний розвідувальний відділ німецької 10-ї танкової дивізії знайшов 10-кілометрову слабину, куди рушила дивізія із завданням не вступати в бої та оточити радянські сили, возз'єднавшись з 7-ю танковою дивізією. 173-тя дивізія полковника Богданова відходить за річку Болву.

Загалом за цей день нацисти просунулися вглиб до 50 км, в полосі Резервного фронту 4-та танкова група — до 80 км. 250-та радянська дивізія з боями відходить з лінії Остролуки — Сутоки. Разом з тим 246-та стрілецька дивізія 29-ї армії зуміла відновити своє становище на східному березі річки Західна Двіна.

4 жовтня німецька 3-тя танкова група досягла Холма, у верхів Дніпра прорвалася по вцілілих мостах та рушила на Вязьму, на півночі просунулася до Білого. Радянський контрнаступ в районі Холм-Жирковський успіху не мав — рушила піхота та до 100 танків, проти них німці кинули 60 PzKf-35 та бронетранспортери, в тому бою було підбито до 80 радянських танків. 4-та танкова група зайняла Спас-Деменськ та Кіров, вийшла на рубіж Єльні. 244-та стрілецька дивізія повністю вибита зі своїх позицій по річці Вотря та відійшла за Вопь. Німецька 28-ма дивізія здійснила кидок і зайшла 244-й радянській дивізії в тил, зав'язався бій біля сіл Бердяєво — Хрящевка. Командуючий 24-ю армією генерал Ракутін зі штабом у Волочку був відірваний від частин, котрі після боїв під Єльнею відступали на Дорогобуж. По полудні німецька ударна група займає Буди, Любунь (Калузька область) та Сутоки. До кінця дня в глибокому охопленні опинилися 16-та, 19-та та 20-та армії Західного фронту та 24-та, 32-га й 43-тя армії Резервного фронту. Передові частини 24-го танкового корпусу оволоділи Мойном по дорозі на Тулу. Під вечір Ставка ВГК направляє по залізниці в Мценськ 4-ту танкову бригаду полковника Катукова. О 23-й годині радянські оточені сили починають спроби по виходу з оточення біля Спас-Деменська. 24-та стрілецька дивізія 30-ї радянської армії виходить Білий — Вязьма, котра вже була блокована німцями; штаб намагається отримати директиви, нацисти використали радіообман, і дивізія добу стояла без руху. На ранок 6 жовтня вихід дивізії з матеріальною частиною став неможливим через підтягнення німецьких сил, частини дивізії намагаються вирватися без важкого озброєння. 15-та та 268-та німецькі дивізії вийшли в тил радянської 24-ї армії на річку Осьма. 173-тя стрілецька дивізія була розбита східніше Кірова, відступає в ліси.

5 жовтня німецька 3-тя танкова група в наступі на Москву призупинилася через брак палива, в другій половині дня поновила його по Варшавському шосе в напрямі Юхнова, дочекавшись 258-му піхотну дивізію, рухаються з завданням оточення радянських армій. Німецька 4-та танкова група обходить великий болотистий район в ході наступу на Вязьму, зайняла Мосальськ та Юхнов, захоплено міст через Угру. В районі Юхнова висаджується авіадесант; десантники билися тут до 24 жовтня. 128-ма танкова бригада та 101-ша мотострілецька дивізія, зазнавши великих втрат, відходять в ліс, 128-ма оточена німецькою піхотою, вранці 6-го жовтня проривається на Воронцово. У 89-й стрілецькій дивізії 19-ї армії на вечір після боїв лишалося 400 людей, 244-й — 250 бійців, 127-ма танкова бригада втратила 22 танки; 134-та стрілецька дивізія продовжувала оборонятися на річці Вопец. 20-та та 24-та армії починають відступ по дорозі на Дорогобуж. Ще вночі німецька 5-та танкова дивізія розділила радянські 17-ту та 60-ту стрілецькі дивізії, 17-та дивізія билася в повному оточенні на болотистих берегах річки Мала Ворона, три спроби були невдалими, втратили 7 танків, рештки відступали болотами Малої Ворони. 60-та дивізія генерала Котельникова відступає вночі в напрямі Вязьми.

6 жовтня 3-тя танкова група Райнхардта остаточно прорвала другу лінію оборони Західного фронту на всю її ширину та вийшла 7-ю танковою дивізією на автостраду північніше Вязьми. Німецька 9-та армія зламала радянський опір в районі Білого. 4-та танкова група повертає головними силами на північ. 22-га та 29-та армії Західного фронту відходять на Ржев та Старицю, 43-тя та 49-та армії Резервного фронту — на Калугу та Мединь. Можайська лінія оборони приведена в бойову готовність. Того ж дня 19-та радянська армія починає відхід; нацисти з ходу проривають оборону 32-ї армії та 18-ї і 220-ї дивізій народного ополчення, частини армії відходять на Сичовку і Гжатськ, зв'язок з ними втрачено. Вночі відступаюча 60-та дивізія здійснила напад на розквартировані німецькі сили для здобуття палива, небохідного тягачам та тракторам, зранку спроба прориву була невдала, в бою загинув генерал Котельников, дивізія прорвалася окремими частинами — вийшло близько 5000 чоловік. 2000 бійців, котрі лишилися в 113-й дивізії під керунком генерал-майора Преснякова зібралися в урочищі Мох; при спробі прориву зав'язався цілоденний бій, до вечора на ногах лишалося 300—350 бійців, генерал Пресняков та комісар Антропов Олександр Микитович були тяжко поранені, полонені, де невдовзі й загинули. 248-ма дивізія після боїв втратила боєздатність, вцілілі 600 бійців відходять на Бараново, в 140-й дивізії лишалося 900 людей.

6 жовтня між Угрою та Можайським оборонним рубежем спротив нацистам чинили курсанти Подільських училищ, виходили з оточення до 24 жовтня[7].

В другій половині 6 жовтня почався загальний безладний відступ радянських військ під Вязьмою. Відсутність комунікації призвела до того, що направлені на підкріплення два полки 29-ї стрілецької дивізії підійшли до Вязьми, коли там вже були нацистські війська. Бійці сім разів атакували Вязьму, разом з тим намагаючись вийти з оточення, основні бої йшли біля Относово. В ході бою 139-ї стрілецької дивізії під Волочком з німецькою 78-ю дивізією, загинув генерал Б. Д. Бобров, увечерів військова група з Ракутіним відходить на Семльово. В ніч на 7 жовтня вийшли з оточення в районі Єрмолино — Русиново залишки 60-ї стрілецькеої дивізії. Вдень 7 жовтня з оточення вирвався в Тарутино медико-санітарний батальйон, Тарутино стає збірним пунктом 60-ї дивізії, по обіді керування збірним формуванням перебирає полковник Калінін.

По бездоріжжю, лісовими просіками пробивалася з оточення батарея катюш капітана Флерова, між селами Гряда і Богатир ракетники прийняли останній бій, по тому підірвали батарею, капітан Флеров І. А. в бою загинув.

Нацистські війська вступають у Вязьму. 7 жовтня 1941.

Оточення[ред. | ред. код]

7 жовтня 1941 моторизовані та танкові дивізії 3-ї та 4-ї німецьких танкових груп з'єдналися в районі західніше Вязьми і відрізали шляхи відходу 16-й,19-й, 20-й Західного і 24-й та 32-й арміям Резервного фронтів. Командувач 19-ї армії генерал-лейтенант Лукін М. Ф., перебуваючи в оточенні в районі Вязьми, був важко поранений в ногу і потрапив у полон.[8] Почалося перекидання військ з резерву Ставки та сусідніх фронтів на Можайську оборонну лінію.

Біженці. 1941

7 жовтня штаб Резервного фронту робить спробу встановити зв'язок зі своїми частинами, розіславши уповноважених на літаках — майже всі вони загинули; при цьому сили генерала Ракутіна чомусь шукали на північний схід від Вязьми. Рештки 19-ї, 103-ї, 106-ї та 309-ї дивізій 20-ї армії починають некерований відступ з-під Єльні.

19-та стрілецька дивізія 24-ї армії зав'язала бій з німцями за Семлево, зайняла село та утримувала до вечора 8 жовтня; там збирається група генерала Кондратьєва, котрий заміщав Ракутіна і очолив те, що лишилося від 24-ї армії.

8 жовтня моторизовані корпуси 3-ї та 4-ї танкових груп вийшли в тил Вяземського угрупування радянських військ та цілком відрізали шляхи для відступу з'єднанням чотирьох радянських армій. Решта армій Резервного та Західного фронтів відступає до верхів'їв Волги, в район північно-західніше Калініна, та на Можайську лінію оборони.

9 жовтня Ставка ВГК створила фронт Можайської лінії оборони, формується 5-та армія на чолі з Лелюшенком, на Орловському напрямі розгортається 26-та армія Куркіна. Того дня оточенці намагаються прорватися на ділянці 56-го німецького моторизованого корпусу; 10 жовтня спроба вирватися була повторена, без жодного успіху.

10 жовтня війська Західного і Резервного фронтів, що не потрапили в оточення, були об'єднані в один Західний фронт під командуванням генерала армії Жукова Г. К. 13 жовтня після п'яти днів боїв в оточенні радянські війська залишили місто Калугу. Почалася Калінінська оборонна операція та Можайсько-Малоярославецька операція. Німецькі 3-тя танкова група та 9-та армії поновили наступ на Калінінському напрямі та вийшли на Можайську лінію оборони.

Того ж дня залишки 242-ї стрілецької дивізії — дві групи — разом до 800 бійців — зуміли вирватися з оточення в районі дислокації 29-ї армії, ще 700 людей пробилося східніше Можайська.

12 жовтня частині оточених у «Вяземському котлі» радянських військ вдається вирватися з оточення — першою в прорив йшла 2-га дивізія народного ополчення генерала В. Р. Вашкевича, 91-ша сибірська стрілецька дивізія та 800 моряків. З наступленням темряви «катюші» зробили залп останніми набоями і на фронті 6-7 кілометрів радянські частини пішли у прорив біля села Богородицького по болотистій місцевості. Кільце швидко знову зімкнулося, при прориві загинуло 19000 радянських бійців. З оточення вийшли 107-ма мотострілецька дивізія полковника П. Г. Чабанідзе, 2-га Московська дивізія ополчення В. Вашкевича та особовий склад 45-ї кавдивізії полковника А. Стученка. Командування та штаб армії в оточенні складає з себе повноваження; так же вчиняють командири дивізій. Командири багатьох частин та підрозділів вишиковували підлеглих на лісових галявинах, прощалися з ними та розпускали.

13 жовтня нацисти захопили Калугу та просунулися на Тарусу. Оточені з «групи Болдіна» розділяються на окремі групи для мобільного прориву, попередньо знищивши гармати, автомобілі та мали повбивати коней. Але на останнє у бійців рука не піднялася, і коней розпустили по лісі.

14 жовтня близько 1000 бійців із штабом армії прориваються в полосі 20-ї армії південно-західніше Вязьми, поранений генерал Лукін в цьому часі полонений.

Результати[ред. | ред. код]

13 жовтня закінчилася Вяземська операція, в її результаті війська вермахту прорвали фронт оборони Червоної армії на всю оперативну глибину і, знищивши частину військ Західного і Резервного фронтів, підійшли до Можайської лінії оборони Москви, створивши умови для подальшого наступу на Москву.

Загалом під Вязьмою потрапили в оточення або були розгромлені 5 радянських армій — 67 дивізій, 7 танкових бригад, 31 артилерійський полк резерву Головнокомандування та польові управління трьох армій[9]. Втрачено 5.412 гармат та мінометів, 1.242 танків. Здалися в полон 663.000 та вирвалися з оточення близько 85.000 радянських військових. В кільце потрапило також 10 (з 12) дивізій народного ополчення — добровольців Москви.

На початок другої декади жовтня німецьке командування з 28 дивізій лишає на оточені радянські дивізії 14, решта перекидаються на Москву.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • История второй мировой войны 1939 — 1945. Т. 4. — М., 1975. (рос.)
  • Великая Отечественная война 1941—1945. Энциклопедия. Гл.редактор генерал армии, профессор М. М. Козлов. — М., Советская энциклопендия, 1985. (рос.)
  • Советский Союз в годы Великой Отечественной войны. Отв. редактор академик А. М. Самсонов. — М., Наука, 1985. (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • David M. Glantz/Jonathan House: When Titans clashed — How the Red Army stopped Hitler, Kansas University Press, Kansas 1995. ISBN 978-0-7006-0899-7
  • A. B. Исаев Котлы 41-го. — История ВОВ, которую мы не знали, Яуза Эксмо, Москва 2005. ISBN 5-699-12899-9
  • Д. 3. Муриев: Вяземская операция: Советская военная энциклопедия, Bd.2, Москва 1978
  • Klaus Reinhardt: Die Wende vor Moskau — Das Scheitern der Strategie Hitlers im Winter 1941/42, Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1972 (= Beiträge zur Militär- und Kriegsgeschichte, Bd.13). ISBN 3-421-01606-2
  • A.M. Samsonow: Die große Schlacht vor Moskau, Verlag des Ministeriums für Nationale Verteidigung, Berlin (Ost) 1959.
  • Лопуховский Л. Вяземская катастрофа 41-го года. — М., 2007. — 640 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 558 000 — за німецькими даними
  2. Kurt von Tippelskirch: Geschichte des Zweiten Weltkrieges, Bonn 1956, S. 206.
  3. Известия Науки — «У немцев были все сведения о расположении наших частей у Вязьмы». Архів оригіналу за 26 червень 2009. Процитовано 19 липень 2012. 
  4. Хронос (рос.)
  5. В Вяземській операції (рос.)
  6. Вяземський котел, 01 (рос.)
  7. Велика перемога (рос.)
  8. Великая Отечественная война 1941 — 1945. Энциклопедия. Гл.ред. генерал армии, профессор М. М. Козлов. — М.," Советская энциклопедия", 1985, с. 421.
  9. Двісті міфів про Велику перемогу (рос.)