Білостоцько-Мінська битва
| Білостоцько-Мінська битва Kesselschlacht bei Białystok und Minsk | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Білоруська операція (1941) Операція «Барбаросса» | |||||||
 Радянські військовополонені розчищають завали на дорогах Мінська. Літо 1941 | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
.svg){kind=small} Третій Рейх
|
 СРСР
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Федор фон Бок, Гюнтер фон Клюге, Герман Гот, Гайнц Гудеріан, Адольф Штраус, Максиміліан фон Вейхс Альберт Кессельрінг
|
Д. Г. Павлов, П. М. Філатов, О. А. Коробков, К. Д. Голубєв, В. І. Кузнецов, М. Г. Хацкілевич, В. Ю. Климовських
| ||||||
| Військові формування | |||||||
| група армій «Центр»
|
Західний фронт
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| 750 тис. — 1,45 млн о/с 16,1 тис. гармат і мінометів 1 936 танків 1,5 тис. літаків |
420 тис. — 790 тис. о/с 15,1 тис. гармат і мінометів 4 522 танків 2,1 тис. літаків | ||||||
| Втрати | |||||||
| 1278 загиблих; 3456 поранених; 111 зниклих безвісти[1]; 276 літаків |
341 073 загиблих, зниклих безвісти та полонених 76 717 поранених 417 790 загальні втрати 4 799 танків 9,427 гармат 1 669 літаків | ||||||
| |||||
| |||||
Білостоцько-Мінська битва (нім. Kesselschlacht bei Białystok und Minsk) — перший етап стратегічного наступу німецької групи армій «Центр» на центральному напрямку радянсько-німецького фронту під час операції «Барбаросса» в період 22—29 червня 1941 року. У результаті битви основні сили радянського Західного фронту опинилися в оточенні й були розгромлені, 28 червня німецькі війська захопили Мінськ.
Склад сторін[ред. | ред. код]
 Західний фронт (генерал армії Д. Г. Павлов)
| |||
| 3-тя армія (генерал-лейтенант В. І. Кузнецов)
| |||
| 4-й стрілецький корпус
| |||
| 27-ма стрілецька дивізія | |||
| 56-та стрілецька дивізія | |||
| 85-та стрілецька дивізія | |||
| 21-й стрілецький корпус
| |||
| 17-та стрілецька дивізія | |||
| 24-ша стрілецька дивізія (генерал-майор Галицький К. М.) | |||
| 37-ма стрілецька дивізія | |||
| 11-й механізований корпус (генерал-майор Мостовенко Д. К.)
| |||
| 29-та танкова дивізія (полковник Студнев М. П.) | |||
| 33-тя танкова дивізія (полковник Панов М. Ф.) | |||
| 204-та механізована дивізія (полковник Пирогов А. М.) | |||
| 4-та армія (генерал-лейтенант О. А. Коробков)
| |||
| 49-та стрілецька дивізія | |||
| 75-та стрілецька дивізія | |||
| 62-й Брестський укріплений район | |||
| 28-й стрілецький корпус
| |||
| 6-та стрілецька дивізія | |||
| 42-га стрілецька дивізія | |||
| 14-й механізований корпус (генерал-майор Оборін С. І.)
| |||
| 30-та танкова дивізія (полковник Богданов С. І.) | |||
| 22-га танкова дивізія | |||
| 205-та механізована дивізія | |||
| 10-та армія (генерал-лейтенант Голубєв К. Д.)
| |||
| 1-й стрілецький корпус
| |||
| 2-га стрілецька дивізія | |||
| 8-ма стрілецька дивізія | |||
| 5-й стрілецький корпус
| |||
| 86-та стрілецька дивізія | |||
| 13-та стрілецька дивізія | |||
| 89-та стрілецька дивізія | |||
| 6-й механізований корпус (генерал-майор Хацкілевич М. Г.)
| |||
| 4-та танкова дивізія | |||
| 7-ма танкова дивізія | |||
| 29-та механізована дивізія | |||
| 13-й механізований корпус (генерал-майор Ахлюстін П. М.)
| |||
| 27-ма танкова дивізія | |||
| 31-ша танкова дивізія | |||
| 208-ма механізована дивізія | |||
| 6-й кавалерійський корпус
| |||
| 6-та кавалерійська дивізія | |||
| 36-та кавалерійська дивізія | |||
| 13-та армія (генерал-лейтенант Філатов П. М.)
| |||
| 2-й стрілецький корпус (генерал-майор Єрмаков А. М.)
| |||
| 100-а стрілецька дивізія (генерал-майор Русіянов І. М.) | |||
| 161-ша стрілецька дивізія | |||
| 44-й стрілецький корпус (генерал-майор Юшкевич В. О.)
| |||
| 64-та стрілецька дивізія | |||
| 108-ма стрілецька дивізія | |||
| 50-та стрілецька дивізія | |||
| 47-й стрілецький корпус
| |||
| 121-ша стрілецька дивізія | |||
| 143-тя стрілецька дивізія | |||
| 55-та стрілецька дивізія | |||
| 17-й механізований корпус (генерал-майор Петров М. П.)
| |||
| 27-ма танкова дивізія | |||
| 36-та танкова дивізія | |||
| 209-та мотострілецька дивізія | |||
.svg){kind=small}
Хід бойових дій[ред. | ред. код]
Початок німецького наступу[ред. | ред. код]
Наступу сухопутних сил вермахта передувала потужна повітряна підготовка, яке в лічені години призвела до розгрому радянської авіації[4].
_Updated.jpg)
Німецька 3-тя танкова група (командувач — генерал-полковник Г. Гот) завдавала головного удару в Литві, з метою розгрому радянських військ, що знаходилися там, та прориву в тил радянському Західному фронту. У перший же день моторизовані корпусу вийшли до Німану і захопили мости в Алітусі і Мяркінє, після чого продовжили наступ на східному березі. Бій за Алітус між частинами німецького 39-го мотокорпусу і радянською 5-ю танковою дивізією виявився одним з найважчих за всю війну для 39-го мотокорпусу.
На південь діяла німецька 9-а армія (командувач — генерал-полковник А. Штраус), що атакувала з фронту радянську 3-ю армію (командувач — генерал-лейтенант В. І. Кузнецов), відкинула її і на наступний день зайняла Гродно. Контратака радянського 11-го механізованого корпусу під Гродно в перший день війни була відбита.
На фронті радянської 10-ї армії противник вів відволікаючі дії, проте на південному фасі Білостоцького виступу трьома корпусами (в першому ешелоні) німецька 4-та армія (командувач — генерал-фельдмаршал Г. фон Клюге) завдала нищівного удару в напрямку Більська. Три радянські стрілецькі дивізії, що оборонялися тут, були відкинуті і частково розсіяні. Опівдні 22 червня в районі Бранська з німецькими військами вступив у бій радянський 13-й мехкорпус, який перебував у стані формування. На кінець дня радянські війська були вибиті з Бранська. Весь наступний день за це місто йшов бій. Після відбиття радянських контратак 24 червня німецькі війська продовжили наступ і зайняли Більськ.
У районі Бреста радянська 4-та армія зазнала удару від 2-ї танкової групи (командувач — генерал-полковник Г. Гудеріан). Два німецьких моторизованих корпуси форсували р. Буг на північ і на південь від Бреста, безпосередньо на місто наступав 12-й армійський корпус у складі трьох піхотних дивізій. Протягом короткого часу радянські з'єднання, що розташовувалися в самому Бресті, а також у фортеці та військових містечках навколо Бреста (2 стрілецькі і 1 танкова дивізії), були розгромлені в результаті артилерійських ударів і авіанальотів. Уже до 7:00 22 червня Брест був захоплений, проте в Брестській фортеці і на вокзалі опір радянських підрозділів тривав ще протягом тижня.
Радянські контрудари[ред. | ред. код]
Увечері 22 червня командувачам Північно-Західного, Західного і Південно- західного фронтів надійшла «Директива № 3» за підписами наркома оборони СРСР маршала Тимошенко, начальника Генштабу СРСР Жукова і члена головвоєнради Маленкова: «завдавши потужного контрудару», знищити наступаючого противника і до 24 червня зайняти польські міста Сувалки і Люблін. 23 червня в штаб Західного фронту вилетіли представники вищого командування маршали Б. М. Шапошников і Г. І. Кулик, потім маршал К. Є. Ворошилов.
23 червня частини радянського 14-го мехкорпусу і 28-го стрілецького корпусу 4-ї армії контратакували німецькі війська в районі Бреста, але були відкинуті. Німецькі моторизовані корпуси продовжили наступ на Барановичі і на Пінському напрямку, зайнявши Пружани, Ружани і Кобрин.
24 червня розпочався радянський контрудар у районі Гродно силами сформованої кінно-механізованої групи (КМГ) під керівництвом заступника командувача фронтом генерал-лейтенанта І. В. Болдіна. До контрудару були залучені боєготовий 6-й мехкорпус (більше 1000 танків) генерал-майора М. Г. Хацкілевича і 6-й кавкорпус, проте панування в повітрі німецької авіації, погана організація удару, атака на підготовлену протитанкову позицію і розгром тилів призвели до того, що німецьким військам вдалося зупинити війська КМГ Болдіна. Окремо діяв 11-й мехкорпус 3-ї армії, якому вдалося навіть вийти до передмістя Гродно.
Німецький 20-й армійський корпус був тимчасово змушений зайняти оборону, однак інші німецькі корпуси 9-ї армії (8-й, 5-й і 6-й) продовжили охоплення основних сил радянської армії в Білостоцькому виступі. З огляду на невдачу контрудару і фактичного початку оточення до 20:00 25 червня І. В. Болдін віддав наказ припинити атаки і почати відступ[5].
Білостоцький котел[ред. | ред. код]
Білостоцький виступ, в якому розташовувалися радянські війська, мав форму пляшки з шийкою на схід і спирався на єдину дорогу Білосток — Слонім. При цьому всі штаби з'єднань 10-ї армії до початку війни перебували на захід від лінії Білостока:
- 1-й стрілецький корпус — Візна
- 5-й стрілецький корпус — Замбрув
- 6-й механізований корпус — Білосток
- 13-й механізований корпус — Більськ
- 6-й кавалерійський корпус — Ломжа.
До 25 червня вже стало ясно, що охоплення німецькими військами Білостоцького виступу загрожує військам радянського Західного фронту повним оточенням. Близько опівдня 25 червня радянські 3-тя і 10-я армії отримали наказ штабу фронту на відступ. 3-тя армія повинна була відступати на Новогрудок, 10-та армія — на Слонім. 27 червня радянські війська залишили Білосток. Щоб зберегти шляхи відходу, вони вели бої в районі Вовковиська і Зельви.
28 червня 1941 року німецькими військами був зайнятий Вовковиськ. «Білостоцький котел» був розсічений надвоє в районі Вовковиська[6]. В результаті противник оточив частину сил 10-ї армії на схід від Білостока. У західній частині «котла», ближче до Білостока, опинилися в основному з'єднання і частини 10-ї армії. У східній частині «котла», в районі Новогрудка, перебували переважно з'єднання 3-ї і 13-ї армій Західного фронту. Деякі німецькі дивізії перейшли до оборони «перевернутим фронтом» на рубежі Слонім, Зельва, Ружани. Таким чином, шляхи відходу 3-ї і 10-ї армій були перерізані, а війська, які зуміли відійти з Білостоцького виступу, виявилися в оточенні в декількох «котлах» між Великою Берестовицею, Вовковиськом, Мостами, Слонімом і Ружанах. Бої в цьому районі досягли особливого напруження 29—30 червня. Запеклі бої, за словами начальника німецького Генерального штабу Ф. Гальдера, скували весь центр і частину правого крила німецької 4-ї армії, яку довелося посилити 10-ю танковою дивізією. У своєму військовому щоденнику він навів враження німецького генерал-інспектора піхоти Отта про бої в районі Гродна:
Впертий опір росіян змушує нас вести бій за всіма правилами наших бойових статутів. У Польщі та на Заході ми могли дозволити собі відомі вольності і відступи від статутних принципів; тепер це неприпустимо[7].
1 липня 1941 частини 4-ї німецької армії увійшли в контакт з частинами 9-ї армії, завершивши повне оточення радянських військ, що відступали з Білостоцького виступу.
3 липня командування над піхотними дивізіями 4-ї армії прийняв штаб 2-ї армії (командувач — генерал-полковник М. фон Вейхс, який поряд з командувачем 9-ю армією А. Штраусом очолював німецькі війська на завершальному етапі битви). 4-я армія генерал-фельдмаршала Г. фон Клюге, якій були оперативно підпорядковані 2-а і 3-я танкові групи, продовжила наступ на схід.
До кінця червня тривали бої в Брестській фортеці. 29 червня німецька авіація скинула на Східний форт (останній осередок опору радянських військ) дві 500-кілограмові бомби і одну бомбу вагою 1800 кг. Вранці наступного дня штаб німецької 45-ї піхотної дивізії доповів про повне взяття Брестської фортеці. Дивізія оголосила про захоплення 7000 полонених, включаючи 100 офіцерів, при цьому її власні втрати склали 482 загиблих (в тому числі 32 офіцера) і понад 1000 поранених (понад 5 % від загального числа загиблих на всьому Східному фронті до 30 червня 1941 року).
Оборона Мінська і Мінський «котел»[ред. | ред. код]
Тим часом німецькі моторизовані корпуси, що просувалися на схід, 24 червня натрапили на другий ешелон радянського Західного фронту. 47-й мотокорпус німецької 2-ї танкової групи зіткнувся з трьома радянськими дивізіями в районі Слоніма, які затримали його на добу, а 57-й мотокорпус 3-ї танкової групи — з 21-м стрілецьким корпусом у районі Ліди.
У цей час німецький 39-й мотокорпус, просуваючись в оперативній порожнечі, 25 червня вийшов на підступи до Мінська. До столиці Білорусії прорвалися три танкові дивізії (7-ма, 20-та і 12-та), всього до 700 танків, на наступний день до них приєдналася 20-а моторизована дивізія. 26 червня були зайняті Молодечно, Воложин і Радошковичі. 7-я німецька танкова дивізія обійшла Мінськ з півночі і попрямувала до Борисова. У ніч на 27 червня її передовий загін зайняв Смолевичі на шосе Мінськ — Москва.
Мінськ обороняв 44-й стрілецький корпус комдива В. А. Юшкевича, який зайняв позиції Мінського укріпрайону, а також 2-й стрілецький корпус (командир — генерал-майор А. М. Єрмаков); всього в районі Мінська знаходилося 4 радянські стрілецькі дивізії. 27 червня командування над військами, що обороняли Мінськ, прийняв штаб 13-ї армії (командувач — генерал-лейтенант П. М. Філатов), який щойно вийшов з-під удару в районі Молодечно. Нарком оборони СРСР маршал С. К. Тимошенко віддав наказ: Мінськ ні в якому разі не здавати, навіть за умови повного оточення військ, його обороняти. У цей же день радянська 100-та стрілецька дивізія провела контратаку на Городок на північ від Мінська, але та була відбита.
Тим часом 26 червня німецький 47-й моторизований корпус 2-ї танкової групи зайняв Барановичі, підходячи до Мінська з півдня. 27 червня він захопив Стовпці, а 28 червня — Дзержинськ.
28 червня близько 17:00 частини німецької 20-ї танкової дивізії увірвалися до Мінська з північного заходу. Дві дивізії 44-го стрілецького корпусу залишилися утримувати позиції на захід від Мінська, в той час як 2-й стрілецький корпус відійшов на схід від Мінська на рубіж річки Волма.
У результаті охоплень німецьких 2-ї і 3-ї танкових груп у Налібоцькій пущі виявилися оточені залишки 3-ї, 10-ї і частини 13-ї і 4-ї армій. До 8 липня бої в Мінському «котлі» були завершені.
Наслідки[ред. | ред. код]
У ході наступу противник домігся серйозних оперативних успіхів: завдав важкої поразки радянському Західному фронту, захопив значну частину Білорусії і просунувся на глибину понад 300 км. Тільки зосередження Другого стратегічного ешелону, який зайняв позиції по річках Західна Двіна і Дніпро, дозволило затримати просування вермахту до Москви в Смоленській битві.
У складі радянської 3-ї армії були повністю розгромлені 4-й стрілецький і 11-й механізовані корпуси, в 10-й армії виявилися знищеними всі з'єднання і частини армії.
Всього в Білостоцькому і Мінському «котлах» були знищені 11 стрілецьких, 2 кавалерійські, 6 танкових і 4 моторизовані дивізії, загинули 3 комкора і 2 комдива, потрапили в полон 2 комкора і 6 командирів дивізій, ще 1 командир корпусу і 2 командира дивізій пропали безвісти.
11 липня 1941 року в зведенні німецького Головного командування підведені підсумки боїв групи армій «Центр»: в двох «котлах» — Білостоцькому і Мінському взято в полон 324 тис. чоловік, в тому числі кілька старших генералів, захоплено 3332 танка, 1809 гармат та інші численні військові трофеї[8].
Німецький історик В. Хаупт пише про 287 704 полонених, захоплення 2585 танків, 245 непошкоджених літаків і 1449 гармат, але це дані з наказу Ф. фон Бока від 8 липня 1941 року[9].
Офіційні російські дані по втратах Західного фронту враховують всі втрати Збройних сил з 22 червня по 9 липня, включаючи контрудари на Борисовському і Лепельському напрямках, але не враховують втрати прикордонних військ, військ НКВС і інших служб, що не відносяться до наркомату оборони СРСР. Вони складають 341 021 осіб безповоротних втрат і 76 717 санітарних, разом 417 729 осіб[10].
Моральний ефект[ред. | ред. код]
Поразка під Мінськом сильно психологічно вплинула на радянське керівництво. 28 червня І. В. Сталін сказав членам Політбюро[11]:
Ленін залишив нам велику спадщину, а ми, його спадкоємці, все це просрали …
Радянське Інформбюро про здачу Мінська не повідомило.
Доля генералів[ред. | ред. код]
30 червня командувач Західним фронтом генерал армії Д. Г. Павлов та інші генерали були заарештовані. Після нетривалого слідства Д. Г. Павлов був засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР, позбавлений військового звання і всіх нагород і засуджений до розстрілу.
Разом з ним були засуджені і 22 липня розстріляні начштабу фронту генерал-майор В. Ю. Климовських і начальник зв'язку фронту генерал-майор А. Т. Григор'єв. Начальник артилерії фронту генерал-лейтенант М. О. Клич і командир 14-го механізованого корпусу генерал-майор С. І. Оборін були заарештовані 8 липня і згодом розстріляні. Командувач 4-ю армією генерал-майор О. А. Коробков 8 липня був відсторонений від посади, наступного дня заарештований і розстріляний 22 липня разом з Павловим, Климовських і Григор'євим. Був заарештований і дещо пізніше (23 лютого 1942 р.) розстріляний заступник командувача ВПС Західного фронту генерал-майор авіації А. Таюрський.
Командувач ВПС Західного Особливого військового округу генерал-майор авіації І. І. Копець, дізнавшись про втрати ВПС округу протягом першого дня війни, застрелився. Командир 9-ї змішаної авіаційної дивізії, яка втратила в перший день війни 347 літаків з 409, генерал-майор авіації С. А. Черних 8 липня 1941 року був заарештований і незабаром розстріляний. Після смерті Сталіна всі розстріляні воєначальники були посмертно реабілітовані і відновлені у військових званнях.
Див. також[ред. | ред. код]
- Прикордонні битви (1941)
- План «Барбаросса»
- Битва за Київ (1941)
- Уманський котел
- Битви та операції німецько-радянської війни
Джерела[ред. | ред. код]
- История второй мировой войны 1939—1945. Т. 4. — М., 1975. (рос.)
- Великая Отечественная война 1941—1945. Энциклопедия. Гл. редактор генерал армии, профессор М. М. Козлов. — М., «Советская энциклопендия», 1985. (рос.)
- Советский Союз в годы Великой Отечественной войны. Отв. редактор академик А. М. Самсонов. — М., «Наука», 1985. (рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Егоров Д. Июнь 41-го. Разгром Западного фронта. — М.: Яуза. Эксмо. 2008. ISBN 978-5-699-27810-7
- Дриг Е. Механизированные корпуса РККА в бою. — М.: АСТ, 2005. ISBN 5-17-024760-5
- Мартов В. Белорусские хроники. 1941 год [Архівовано 12 серпня 2012 у Wayback Machine.]
- Хаупт В. Сражения группы армий «Центр». — М.: Яуза, Эксмо, 2006.
- Митчем С. Фельдмаршалы Гитлера и их битвы. — Смоленск: Русич, 1998. ISBN 5-88590-866-4
- Bergström, Christer (2007). Barbarossa — The Air Battle: July-December 1941. London: Chervron/Ian Allen. ISBN 978-1-85780-270-2.
- Ziemke, E.F. 'Moscow to Stalingrad'
- David M. Glantz; Jonathan M. House (1995). When Titans clashed: how the Red Army stopped Hitler. University Press of Kansas.
- David M. Glantz (2001). Barbarossa: Hitler's invasion of Russia 1941 (1.udg. ed.). Stroud: Tempus. ISBN 0-7524-1979-X.
Посилання[ред. | ред. код]
- Катастрофа на «Белостокском выступе» [Архівовано 15 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Оборона в Белоруссии — 22.6.41г. [Архівовано 6 листопада 2008 у Wayback Machine.]
- Стратегическая оборонительная операция в Белоруссии 22 июня — 9 июля 1941 г.
- Белостокско-Минское сражение (22 июня — 8 июля 1941) [Архівовано 22 грудня 2009 у Wayback Machine.]
- «Учебная» Красная Армия: Белостокский котел. Часть 2. [Архівовано 23 червня 2009 у Wayback Machine.]
- Белостокско-Минский котёл, первые недели войны [Архівовано 15 листопада 2011 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Великая Отечественная война 1941—1945 гг. Кампании, стратегические операции и сражения. Сталистическое исследование. Книга 1: Летне-осенняя кампания 1941. Москва, 2004. — Стр. 34.
- ↑ David M. Glantz: The Iniatial Period of the War on the Eastern Front 22 June-August 1941. Cass, New York 1993, ISBN 0-7146-4298-3, S. 187-189 (Stand: 2010-08-11).
- ↑ Horst Boog, Jürgen Förster, Joachim Hoffmann, Ernst Klink, Rolf-Dieter Müller, Gerd R. Ueberschär: Der Angriff auf die Sowjetunion. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1983, ISBN 3-421-06098-3, S. 454 (Stand: 2010-08-19).
- ↑ Д. Хазанов. Початок повітряної війни. Архів оригіналу за 2 січня 2021. Процитовано 5 січня 2021.
- ↑ В. Ю. Мартов. Білоруські хроніки. 1941 рік. Глава 1. Білостоцько-Мінський бій [Архівовано 12 серпня 2012 у Wayback Machine.] з посиланням на спогади П. В. Яхонтова [Архівовано 21 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Військова література. Мемуари. Макензен Е. Від Бугу до Кавказу III танковий корпус в кампанії проти Радянської Росії 1941—1942 років[недоступне посилання]
- ↑ ВІЙСЬКОВА ЛІТЕРАТУРА - & # 91; Щоденники і листи & # 93; - Гальдер Ф. Військовий щоденник. Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 5 січня 2021.
- ↑ Мітчем З . Фельдмаршали Гітлера і їх битви. — Смоленськ: Русич, 1998.
- ↑ В. Ю. Мартов. Білоруські хроніки. 1941 рік. Глава 1. Білостоцько-Мінське бій. Архів оригіналу за 12 серпня 2012. Процитовано 19 листопада 2011.
- ↑ Гриф секретності знято: Втрати Збройних Сил СРСР у війнах, бойових діях і військових конфліктах: Стат. дослідні. / Г. Ф. Кривошеєв, В. М. Андроник, П. Д. Бурик. — М .: Воениздат, 1993. [Архівовано 2010-07-22 у Wayback Machine.]
- ↑ Микоян А. И. Так было. — М .: Вагриус, 1999, ISBN 5-264-00032-8 [Архівовано 7 січня 2021 у Wayback Machine.]:
