Громов Михайло Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Леонідович Громов
рос. Михаил Леонидович Громов
фр. Mikhaïl Gromov
М.Л. Громов в IHES, 2007
М.Л. Громов в IHES, 2007
М.Л. Громов в IHES, 2007
Народився 23 грудня 1943(1943-12-23) (80 років)
Бокситогорськ, Ленінградська область, РРФСР, СРСР
Місце проживання Франція
Країна СРСР СРСР
Франція Франція
Національність російський єврей
Діяльність математик, викладач університету, Сертифікований інженер-будівельник, науково-педагогічний працівник
Alma mater Ленінградський державний університет
Галузь математика
Заклад Інститут вищих наукових досліджень
Нью-Йоркський університет
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Рохлін Володимир Абрамович[en]
Відомі учні Деніс Ору
Крістоф Бавард
П'єр Пансу[en]
Язар Мемаріан
Франсуа Лабурі[en]
Абдельжані Зегіб
Аспіранти, докторанти François Labouried
Denis Aurouxd[1]
Pierre Pansud[1]
Mikhail Katzd[1]
Michael W. Jacksond[1]
John William Mitchelld[1]
Abdelghani Zeghibd[1]
Christophe Bavardd[1]
Yann Ollivierd[1]
András Szűcsd[1]
Antoine Gournayd[1]
Yashar Memariand[1]
Членство Лондонське королівське товариство
Норвезька академія наук
Національна академія наук США
Французька академія наук
Європейська академія[2]
Угорська академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Російська академія наук
Відомий завдяки: Геометрія
Нагороди
Особ. сторінка ihes.fr/~gromov/

CMNS: Громов Михайло Леонідович у Вікісховищі

Михайло Леонідович Громов (нар. 23 грудня 1943, Бокситогорськ, Ленінградська область, РРФСР, СРСР) — радянський і французький математик російського єврейського походження, доктор фізико-математичних наук, лауреат Абелівської премії. Зробив вагомий внесок у розвиток метричної геометрії, симплектичної геометрії, ріманової геометрії, геометричної теорії груп.

Його дослідження у теорії гіперболічних груп, а також роботи, пов'язані з h-принципом[en], суттєво вплинули на велику кількість областей математики.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 23 грудня 1943 в Бокситогорську, СРСР, у сім'ї Леоніда Громова та військового лікаря Лії Рабинович (двоюрідної сестри шахіста Михайла Ботвинника).[3][4] Навчався у 217-й школі (колишня Петрішуле[en])[5] Ленінграда. Закінчив Ленінградський університет 1965 року. Там же захистив кандидатську (1969) і докторську (1973) дисертації. Його науковим керівником був Рохлін Володимир Абрамович[en].

З 1967 працював асистентом і доцентом у цьому ж університеті, потім науковим співробітником Ленінградського гідрометеорологічного інституту[ru] і Центрального НДІ целюлозно-паперової промисловості.[6]

У 1974 разом з сім'єю покинув СРСР по візі в Ізраїль і через Італію переїхав у США.[7][8] До 1981 року був професором Університету штату Нью-Йорк в Стоуні-Брук, в 1981—1982 роках — Університету Парижа VI[9].

З 1982 року працює в Інституті вищих наукових досліджень у Франції, де займає позицію постійного професора. У 1991⁣ — ⁣1996 роках — професор Мерілендського університету в Коледж-парку. З 1996 року — професор Нью-Йоркського університету.[10]

Був запрошеним доповідачем на Міжнародних конгресах математиків в Ніцці (1970), Гельсінкі (1978), Варшаві (1982) і Берклі (1986).

Досягнення[ред. | ред. код]

Геометричний стиль Громова показує «грубу» або «м'яку» точку зору, часто аналізуючи асимптотичні або великомасштабні властивості. Його вплив особливо відчутний в геометричній теорії груп, в котрій він характеризує групи поліноміального зростання і створений разом з Ріпсом принцип гіперболічної групи, де він вводить псевдо-голоморфні криві, і в рімановій геометрії. Однак, його робота глибоко занурена в математичний аналіз і алгебру, де він часто формулював проблему в «геометричних» термінах. Наприклад, його гомотопічний принцип[en] (h-принцип) в диференціальних співвідношеннях є основою для геометричної теорії диференціальних рівнянь частинних похідних

Громов також цікавився математичною біологією.[11]

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Звання[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Громов М. Диференціальні співвідношення з частковими похідними. — М. : Мир, 1990. — 536 с. — ISBN 5-03-001297-4, 3 -540-12177-3.
  • Громов М. Гіперболічні групи. — Іжевськ : Інститут комп'ютерних досліджень, 2002. — 160 с. — ISBN 5-93972-103-6.
  • Громов М. Знак і геометричний сенс кривизни. — Іжевськ : НІЦ «Регулярна та хаотична динаміка», 2000. — 128 с. — ISBN 5-93972- 020-X.

Див. також[ред. | ред. код]

Книги й інші публікації[ред. | ред. код]

  • Gromov, M. Hyperbolic manifolds, groups and actions. Riemann surfaces and related topics: Proceedings of the 1978 Stony Brook Conference (State Univ. New York, Stony Brook, N.Y., 1978), pp. 183–213, Ann. of Math. Stud., 97, Princeton Univ. Press, Princeton, N.J., 1981.
  • Gromov, M. Hyperbolic groups. Essays in group theory, 75–263, Math. Sci. Res. Inst. Publ., 8, Springer, New York, 1987.
  • Gromov, M. Asymptotic invariants of infinite groups. Geometric group theory, Vol. 2 (Sussex, 1991), 1–295, London Math. Soc. Lecture Note Ser., 182, Cambridge Univ. Press, Cambridge, 1993.[16]
  • Gromov, Misha: Metric structures for Riemannian and non-Riemannian spaces. Based on the 1981 French original. With appendices by M. Katz, P. Pansu and S. Semmes. Translated from the French by Sean Michael Bates. Progress in Mathematics, 152. Birkhäuser Boston, Inc., Boston, MA, 1999. xx+585 pp. ISBN 0-8176-3898-9[17]
  • Gromov, M. Pseudoholomorphic curves in symplectic manifolds. Invent. Math. 82 (1985), no. 2, 307—347.
  • Gromov, Mikhael Groups of polynomial growth and expanding maps. Inst. Hautes Études Sci. Publ. Math. No. 53 (1981), 53–73.
  • Gromov, Mikhael Structures métriques pour les variétés riemanniennes. (French) [Metric structures for Riemann manifolds] Edited by J. Lafontaine and P. Pansu. Textes Mathématiques [Mathematical Texts], 1. CEDIC, Paris, 1981. iv+152 pp. ISBN 2-7124-0714-8
  • Gromov, Mikhael: Partial differential relations [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.]. Ergebnisse der Mathematik und ihrer Grenzgebiete (3) [Results in Mathematics and Related Areas (3)], 9. Springer-Verlag, Berlin, 1986. x+363 pp. ISBN 0-387-12177-3[18]
  • Ballmann, Werner; Gromov, Mikhael; Schroeder, Viktor: Manifolds of nonpositive curvature. Progress in Mathematics, 61. Birkhäuser Boston, Inc., Boston, MA, 1985. vi+263 pp. ISBN 0-8176-3181-X[19]
  • Gromov, Mikhael: Carnot–Carathéodory spaces seen from within. Sub-Riemannian geometry, 79–323, Progr. Math., 144, Birkhäuser, Basel, 1996.
  • Gromov, Michael: Volume and bounded cohomology. Inst. Hautes Études Sci. Publ. Math. No. 56 (1982), 5–99 (1983).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  2. https://www.ae-info.org/ae/User/Gromov_Mikhael
  3. Спогади Володимира Рабиновича (генеалогія сім'ї М. Громова по материнській лінії) [Архівовано 10 липня 2012 у Archive.is]. Лія Олександрівна Рабинович також доводиться двоюрідною сестрою відомого ризького математику, історику математики і популяризаторові науки Ісааку Мойсейовичу Рабиновичу (нар. 1911), автору книг «Математик Пірс Біль з Риги» (спільно з А. Д. Мишкісом і з додатком коментаря М. М. Ботвинника «Про шахову гру П. Г. Боля», 1965), «Норовлива похідна» (1968) та ін. Троюрідний брат М. Громова — відомий латвійський адвокат і громадський діяч Олександр Жанович Бергман (Aleksandr Bergman[pl], нар. 1925).
  4. Martin Raussen, Christian Skau. Interview with Mikhail Gromov (англ.). American Mathematical Society. Архів оригіналу за 4 липня 2013. Процитовано 2013 -09-14. 
  5. «Якщо ми не хочемо зникнути .. ». Радіо Свобода. Архів оригіналу за 13 жовтня 2009. Процитовано 29 травня 2015.  — Інтерв'ю з Громовим.
  6. С. П. Новіков. Рохлін. Архів оригіналу за 15 травня 2011. Процитовано 14 вересня 2013. 
  7. The genius who came in from the cold [Архівовано 29 травня 2015 у Wayback Machine.]: « The idea was to become obscure enough to be allowed, as a Jew, to emigrate to Israel. This happened in 1974, but Gromov changed route in Rome and came to Stony Brook instead».
  8. The Mathematician Who Came in from the Cold[недоступне посилання з квітня 2019]: « He flew to Rome under the auspices of the Hebrew Immigrant Aid Society. In Rome, he received a letter from Jim offering him a position at Stony Brook and in a couple of months he was here »
  9. NYU Mathematician Mikhail Gromov Named Winner of Abel Prize (англ.). Physics Today. Процитовано 14 вересня 2013. [недоступне посилання з квітня 2019]
  10. Сторінка на сайті NYU. Архів оригіналу за 8 квітня 2009. Процитовано 25 травня 2015. 
  11. http://www.ams.org/notices/201003/rtx100300391p.pdf [Архівовано 2012-10-22 у Wayback Machine.] Interview with Mikhail Gromov
  12. Mikhaël Gromov — Membre de l'Académie des sciences. Архів оригіналу за 25 травня 2015. Процитовано 25 травня 2015. 
  13. New Fellows 2011 | Royal Society. Архів оригіналу за 22 травня 2015. Процитовано 25 травня 2015. 
  14. 61950 .ln-ru Персональна сторінка Михайла Леонідовича Громова на офіційному сайті РАН (рос.)
  15. Громов Михаіл - іноземний член НАН України (Математика). Архів оригіналу за 25 червня 2020. Процитовано 15 вересня 2023. 
  16. Toledo, Domingo (1996). Review: Geometric group theory, Vol. 2: Asymptotic invariants of infinite groups, by M. Gromov. Bull. Amer. Math. Soc. (N.S.). 33 (3): 395–398. doi:10.1090/s0273-0979-96-00669-6. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 квітня 2016. 
  17. Grove, Karsten (2001). Review: Metric structures for Riemannian and non-Riemannian spaces, by M. Gromov. Bull. Amer. Math. Soc. (N.S.). 38 (3): 353–363. doi:10.1090/s0273-0979-01-00904-1. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 квітня 2016. 
  18. McDuff, Dusa (1988). Review: Partial differential relations, by Mikhael Gromov. Bull. Amer. Math. Soc. (N.S.). 18 (2): 214–220. doi:10.1090/s0273-0979-1988-15654-6. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 квітня 2016. 
  19. Heintze, Ernst (1987). Review: Manifolds of nonpositive curvature, by W. Ballmann, M. Gromov & V. Schroeder. Bull. Amer. Math. Soc. (N.S.). 17 (2): 376–380. doi:10.1090/s0273-0979-1987-15603-5. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 квітня 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]