Олекса Довбуш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Довбуш Олекса)
Перейти до: навігація, пошук
Олекса Довбуш — фольклорний персонаж (автор М. М. Дем'ян, 1983)

До́вбуш (Добощук[1]) Оле́кса Васильович (1700(1700), Печеніжин — 24 серпня 1745, с. Космач, Галицька земля, Руське воєводство, Річ Посполита) — найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах. Мав брата Івана.

Біографія[ред.ред. код]

На підставі даних академіка Михайла Грушевського з'ясовано, що Олекса Довбуш народився у 1700 році у селищі Печеніжин.

В історичних джерелах та фольклорі прізвище Довбуш звучить по-різному. У 1840 році К. Вуйчіцький писав, що "названий був Довбуш для того, що його батько мав бути у війську «добошем» (барабанщиком). Такої думки дотримувалися й інші дослідники, хоч їхні припущення не підкріплені фактами.

Архівні документи свідчать, що батько Олекси, Василь Добош, «сидів у 1739 році з жінкою й дорослими дітьми в Печеніжині комірником у тамтешнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки».

Згодом (1739 рік) пастух Олекса Жолоб на запитання суддів у Станіславові відповідав, що «старий Довбуш мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». У судових актах записано, що 26 липня 1739 року перед Станіславівською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».

Отже, Василь Добош належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати. Олекса й Іван Довбуші пасли на полонинах батькових овець разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їхнього батька, нічого іншого він не мав».

O Dovb.jpg

Зі судових матеріалів відомо, що Олекса мав брата Івана та дружину, яка була учасницею походів 17411745 років, правдоподібно, 1741 року перебувала в опришківському загоні, адже на суді шляхта запитувала в одного зі сподвижників Олекси, «де є жінка Довбуша».

«Зібрався собі Олекса, — мовиться в народному переказі, — і пішов розбивати тих панів, що хлопам кривду робили».

Перші згадки про виступи Довбуша знайдені в документах за 1738 рік. У тогорічних джерелах пишуть про нього як про опришка, що очолює загін. Припускають, що ватажок міг діяти й раніше, хоч це не зафіксовано в історичних матеріалах.

Упродовж 1738–1739 років Олекса Довбуш розгорнув діяльність навколо Печеніжинського ключа, а згодом і всього Покуття. Селяни інколи навіть шукали захисту в Довбуша, бо вже 1739 року на прохання одного селянина з Малих Лючок опришки боронили його перед братами.

Спочатку Олекса Довбуш діяв з братом Іваном. Вони ходили по всьому Покутті, не раз навідувалися в рідне село, а відходячи, залишали родичам грошову допомогу. Заходив інколи Олекса з братом і до печеніжинської корчми. Навесні 1739 року там сталася сутичка між Олексою й Іваном. На якому ґрунті вона виникла, невідомо, але в бійці один із опришків був убитий, а розгніваний Іван так ударив брата топірцем по нозі, що Олекса на все життя залишився викривленим.

Відтоді брати Довбуші назавжди розійшлися. Олекса залишився у Галицькій землі, а Іван подався на Бойківщину. Він діяв на Болехівщині, Самбірщині, Перемищині, навіть сягав Сяноцької землі.

Загони Довбуша діяли на Прикарпатті, робили походи в Перемишль, Дрогобич, Турку, на Закарпаття й Поділля.[2] Частина опришків переходила й на Запоріжжя.[3][2] Опришки О. Довбуша особливо активно діяли в Коломийському повіті влітку і восени 1738 року. Їхнім опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Його виступи набули масового характеру.

У 17401741 роках під натиском польських військ Довбуш змушений був залишити околиці Печеніжина і Яблунова, відступити на Верховину й втаборитися на Буковецькій полонині. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині та Закарпатті.

Розправа Довбуша з економами, лихварями, орендарями у 1738–1745 роках викликала серед простого люду симпатію. Селяни вважали Довбуша «своїм спасителем». 24 серпня 1745 року Довбуш був по-зрадницькому вбитий.[2]

Після загибелі ватажка між шляхтою виникла суперечка: кожен хотів похвалитися перед гетьманом Потоцьким і коронною князівною Яблоновською, що саме з його допомогою виявлено «вірність і хвалебний вчинок», убивши відомого опришка.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Опис стежки Довбуша в Карпатах

Його ім'я носить 13-ий курінь УПЮ імені Олекси Довбуша.

Фольклор[ред.ред. код]

Серед легенд і переказів чільне місце належить популярній народній баладі[4].

У кінематографі[ред.ред. код]

У літературі[ред.ред. код]

  • Лауреат Нобелівської премії Шмуель Агнон написав невелике оповідання «Бартка Довбуша»;
  • Гнат Хоткевич (Галайда) — роман «Довбуш».
  • Хто був недавно князем і владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води? Довбуш! Перед ким дрожали смілі і сильні, корилися горді? Перед Довбушем! — писав згодом Іван Франко.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Олександр Гаврош. Таємниця Довбуша // Україна молода. — 2007. — 4 вересня
  2. а б в Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Івано-Франківська область / Ред. кол. тома: Чернов О. О. (гол. редкол.), Бернацек Т. В., Васюта І. К., Владико Н. М., Гараць В. Й., Кайкан П. Ф., Калита В. Д., Кучеров М. К., Мельничук Я. С., Паркулаб В. М., Педашенко Г. М., Правдива Л. М., Синиця О. І., Столярчук В. Я., Сьома О. П., Федорів Є. В., Федорчак П. С., Хвостін М. П. (заст. гол. редкол.), Ясінський А. Л. (відп. секр. редкол.). АН УРСР. Інститут історії. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. — 640 с. — С. 16
  3. В. В. Грабовецький. Антифеодальна боротьба карпатського опришківства XVI—XIX ст. — Львів, 1966. — С. 66–79, 82–142, 169
  4. Гуцул заспівав найдовшу пісню про Довбуша 1745 року. ВІДЕО

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Всемирный биографический энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 249 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]