Забруднення океанів
Забру́днення океа́нів — глобальний процес у Світовому океані, пов'язаний із надходженням до його акваторії значної кількості антропогенних забруднювальних речовин (нафтові вуглеводи, біогенні речовини, пестициди, важкі метали, радіонукліди та ін.)[1].
Під «забрудненням океану» розуміється пряме або побічне надходження речовин чи енергії в морське середовище, що несуть такі негативні впливи, як завдання шкоди живим ресурсам, небезпека для здоров'я людей, перешкоди морській діяльності, включаючи рибальство, погіршення якості морської води[2].
- Фізичне — нерозчинні домішки: глина, пісок, намул, пил тощо;
- Хімічне — важкі метали, кислоти, луги, мінеральні солі, нафта і нафтопродукти, синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР), мийні засоби, канцерогени, мінеральні добрива, пестициди;
- Біологічне — різні мікроорганізми (бактерії, віруси), яйця гельмінтів, спори грибів;
- Радіоактивне — радіонукліди (цезій-137, стронцій-90, калій-40 тощо);
- Теплове — підігріті води ТЕС та АЕС[2].
Головними джерелами забруднення Світового океану на даний час є:
Атмосферне забруднення є наслідком забруднення самої атмосфери, звідки до світового океану потрапляють біогенні сполуки (фосфор, азот), синтетичні органічні компоненти (вуглеводи, ДДТ та ін.). Поява значної кількості органіки призводить до «цвітіння» вод і виникнення «червоних припливів» у різних районах океану[1].
Забруднення Світового океану нафтою і нафтопродуктами є однією з глобальних екологічних проблем.
Джерела забруднення океану нафтою досить різноманітні: надходження з континентів зі стоками, надходження з атмосфери (приблизно 0,3 млн т на рік), природний виток з надр (приблизно 0,3 млн т на рік), буріння на шельфі (приблизно 0,05 млн т на рік), викиди з суден у море, катастрофи суден.
За останні 30 років, починаючи з 1964 року, пробурено більше 2000 свердловин у Світовому океані. Через незначні втрати щорічно виливається 0,1 млн т нафти (невеликі аварії та виливи — їх причинами можуть бути, наприклад, бензобак на катері, що протікає, чи неадекватно працюючі очисні споруди). Великі маси нафти надходять до океану через річки з побутовими та зливними стоками. Об'єм забруднень через це джерело становить 2,0 млн т/рік. Зі стоками промисловості щорічно потрапляє 0,5 млн т нафти[2].
Теплове забруднення спричинюється спусканням у водойми теплих вод з різних енергетичних установок.
Надходження нагрітих вод у річки й озера істотно змінює їх термічний і біологічний режими. Найбільшими тепловими забруднювачами є ТЕС і АЕС.
Підвищення температури води у водоймах призводить до наступних негативних наслідків: до 26°С — шкідливого впливу не спостерігається; в інтервалі 26—30°С — відбувається пригнічення життєдіяльності риб; понад 30°С — спостерігається шкідлива дія на біоценози, а за 34—36°С — риба та деякі види інших організмів гинуть. У теплих водах порушуються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражуються паразитами і хворобами.
В океан потрапляє велика кількість радіоактивних ізотопів внаслідок випробувань ядерної зброї (ЯЗ), діяльності ядерних реакторів на військових підводних човнах, скидання контейнерів з відходами атомних електростанцій та ін.
Загальна радіоактивність забруднюючих речовин, що потрапила у Світовий океан за допомогою людини, оцінюється в Бк.
Під час чорнобильської аварії в атмосферу було викинуто приблизно Ku радіоактивності, тобто у Світовому океані нагромадилася радіоактивність, яка дорівнює 30 аваріям на Чорнобильській АЕС[3].
Значна частка радіоактивних речовин потрапила під час аварії на японській Фукусімській АЕС.
З 1964 р. по 1986 р. різні радянські організації скинули у води Північного Льодовитого океану 11 тис. контейнерів із радіоактивним «сміттям»[4].
Шкода судноплавства на Світовий океан пояснюється впливом самого водного транспорту, та ще більше тими викидами які ним здійснюються. Це і забруднення нафтою та сільськогосподарськими хімікатами, радіоактивними продуктами, важкими металами і найрізноманітнішим сміттям, яке викидають з суден.
У 1980—1981 рр. у результаті досліджень спеціальною групою експертів ІМО була створена класифікація скидів з суден нафтових вуглеводнів у морське середовище:
- 1. Експлуатаційні скиди нафтового вантажу з танкерів;
- 2. Скиди з суден при постановці у док;
- 3. Скиди біля причалів, включаючи бункерні операції;
- 4. Скиди з підсланевими (льяльними) водами та відходами палива;
- 5. Скиди з нафтовмісним баластом з паливних танкерів;
- 6. Розливи при аваріях танкерів, суден або підводних трубопроводів[5].
Згідно зі статистичними даними, за період з 1962—1972 роки, в результаті аварій, у морське середовище надійшло близько 2 млн т нафти, а за період з 1973 до 1986 року щорічно в аварію попадало в середньому 31 судно, яке перевозило нафту[2].
Особливо сильними забруднювачами є стічні води хімічних, нафтопереробних, металургійних, шкіряних заводів, текстильних і целюлозно-паперових фабрик, м'ясокомбінатів та інших підприємств.
У сільському господарстві для підвищення врожаїв і продуктивності земель застосовують пестициди. Тваринництво є постачальником значної кількості мертвої органіки — гною, підстилки, сечовини.
Все це змиваються чи зливається у річки, озера та інші водойми, а далі надходить до Світового океану.
Захаращення морів і прибережних частин сміттям — головне джерело забруднення. Щоденно у Світовий океан скидається приблизно 6,8 млн металевих, 0,64 — млн паперових і пластмасових, 0,43 млн. — скляних предметів[4].
Завдяки цьому гинуть риби та тварини.
На Всесвітньому економічному форумі представник Ellen MacArthur Foundation заявив, що згідно з їхніми розрахунками пластикове сміття перевищить кількість риби в океані до 2050 року[6](якщо за цим не будуть слідкувати).
Забруднені речовини, які потрапили в океан, з часом мігрують і збільшують свої концентрації. Все це зумовлює поступову деградацію морських біоценозів, викликає різні захворювання живих організмів. Окремі з них здатні нагромаджувати шкідливі компоненти в значних обсягах: макрофіти, фітопланктон — свинець і ртуть, молюски і ракоподібні — кадмій та ін.
З метою охорони Світового океану прийнято цілу низку багатосторонніх і регіональних угод.
Конвенція ООН з морського права 1982 року (ст. 192) зобов'язує держави захищати та зберігати морське середовище. Держави повинні вживати всі заходи, необхідні для забезпечення того, щоб діяльність під їх юрисдикцією або контролем не завдавала шкоди іншим державам і їх морський середовищі шляхом забруднення. Ці заходи відносяться до всіх джерел забруднення морського середовища.
Вони, включають заходи, спрямовані на зменшення в максимально можливою мірою:
- а) викиду токсичних, шкідливих або отруйних речовин, що розташовані на суші джерел, з атмосфери або через неї, шляхом поховання;
- б) забруднення з суден (зокрема, заходи із запобігання аваріям та ліквідації надзвичайних ситуацій, із забезпечення безпеки робіт на морі, запобігання навмисних і ненавмисних скидів та по регламентації проектування, конструкції, обладнання, комплектування екіпажів і експлуатації суден);
- в) забруднення від установок і пристроїв, що використовуються при розвідці і розробці природних ресурсів морського дна і його надр (зокрема, заходи із запобігання аваріям та ліквідації надзвичайних ситуацій, забезпечення безпеки робіт на морі та по регламентації проектування, конструкції, обладнання, комплектування персоналу та експлуатації таких установок або пристроїв);
- г) забруднення від інших установок і пристроїв, що експлуатуються в морському середовищі (зокрема, заходи із запобігання аваріям та ліквідації надзвичайних ситуацій, із забезпечення безпеки робіт на морі)[7];
- д) запобігання незаконного рибальства під час нересту і в місцях де це взагалі заборонено;
- е) остерігатися забруднення атмосфери (так як з атмосфери все дуже просто може перейти в гідросферу).
Окрім юридичного аспекту, що гарантує зменшення інтенсивності забруднення, активно розробляються наукові програми та проекти для боротьби з вже існуючими викидами. Зокрема, компанія The Ocean Cleanup презентувала U-подібну дрейфувальну станцію 600 м завдовжки. Система працює у Тихому океані біля берегів Аламіди (штат Каліфорнія, США). Планується, що очисна станція збиратиме 5 т сміття на місяць. Станція оснащена системою освітлення, камерами, датчиками руху та зв'язком із супутником, завдяки чому її можна буде скерувати до більш засміченої ділянки[8].
5 березня 2023 року, згідно повідомлення міжнародної природоохоронної організації Greenpeace, у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку понад 100 країн вперше схвалили угоду про захист Світового океану до 2030 року. Предметом даної угоди є відкрите море, тобто міжнародні океанські води поза державними кордонами. Документ передбачає створення морських зон, що охороняються. До 2030 року під охорону підпаде третина всіх міжнародних вод, тоді як нині - лише 1,2 відсотка океану. В зонах, що охороняються, діятимуть обмеження на рибальський промисел, маршрути судноплавства і видобуток корисних копалин. Також будуть встановлені основні правила проведення оцінки впливу на навколишнє середовище комерційної діяльності в океанах. Перемовини щодо укладання угоди тривали понад 10 років. "Договір підтримує принцип 30×30 – захист 30% Світового океану до 2030 року. Це відкриває шлях до створення територій у Світовому океані, які будуть охоронятися на високому рівні. У тексті все ще є недоліки, і уряди повинні забезпечити, щоб Договір реалізовувався на практиці ефективним і справедливим способом", – було зазначено у повідомленні[9][10][11].
- ↑ а б «Безпека життєдіяльності» Словник довідник. Київ. «Основа». 2011 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 червня 2012. Процитовано 2 червня 2012.
- ↑ а б в г Забруднення світового океану нафтопродуктами (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 березня 2015. Процитовано 15 березня 2012.
- ↑ Екологія — Васюкова Г. Т. Забруднення вод Світового океану радіоактивними відходами. Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 15 березня 2012.
- ↑ а б Проблема забруднення вод Світового океану та відродження малих річок. Архів оригіналу за 19 грудня 2011. Процитовано 15 березня 2012.
- ↑ Судноплавство як фактор забруднення морського середовища
- ↑ Пластикове сміття перевищить кількість риби в морі вже до 2050 року — вчені. Архів оригіналу за 24 січня 2016. Процитовано 23 січня 2016.
- ↑ Світовий океан як об'єкт міжнародно-правової охорони. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 8 березня 2022.
- ↑ У Тихому океані запустили очисну станцію, що збирає сміття. Tokar.ua (укр.). 13 вересня 2018. Архів оригіналу за 15 вересня 2018. Процитовано 15 вересня 2018.
- ↑ Historic UN Ocean Treaty agreed – Greenpeace statement. 5 March 2023
- ↑ Члени ООН вперше схвалили угоду про захист Світового океану. 05.03.2023
- ↑ ООН після понад 10 років перемовин прийняла історичну угоду про захист Світового океану. 05.03.2023, 20:06
- Хільчевський В.К. Гідрохімія океанів і морів. К.: ВПЦ «Київський університет», 2003. 114 с. [Архівовано 21 лютого 2022 у Wayback Machine.]
- Хільчевський В.К., Осадчий В.І., Курило С.М. Основи гідрохімії: [Архівовано 27 серпня 2021 у Wayback Machine.] Підручник. - К.: Ніка-Центр, 2012. - 312 с. - ISBN 978-966-521-559-2
- О. В. Задорожній. Моря забруднення шкідливими речовинами // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
- Проблеми Світового океану [Архівовано 6 березня 2015 у Wayback Machine.]
- Океан благає порятунку. Моніторинг Світового океану [Архівовано 12 червня 2012 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
