Знищення загону Івана Іскри

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Знищення загону Івана Іскри
Дата: 12-13 січня (22-23 н.с) 1659
Місце: Піски (Лохвицький район)
Результат: Перемога військ гетьмана Івана Виговського
Сторони
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьманщина
Gerae-tamga.png Кримське ханство
козацькі підрозділи з території Гадяцького полку.
Командувачі
Скоробагатько Іван Іскра Іван Якович
Військові сили
Чисельна перевага кількасот осіб
Втрати
невідомо вижила лише 1 особа

Битва під Пісками (22 січня — 23 січня 1659 року) — битва між військами гетьмана Івана Виговського та Кримського ханату з одного боку і загоном промосковського представника козацької старшини Івана Іскри з іншого, біля села Піски Лубенського полку — сучасної частини Полтавської області. Один із епізодів війни 1658—1659 і Руїни загалом.

Піший козак реєстрового полку(середина XVII ст.)

Предтеча[ред.ред. код]

Після смерті Богдана Хмельницького в Гетьманщині розпочалася боротьба за гетьманську булаву, яку врешті отримав Іван Виговський. Частина старшини не погодилася із обранням чи політикою Виговського і стала у відкриту опозицію до нього. Лідерами опозиціонерів були полтавський полковник Мартин Пушкар і запорозький кошовий отаман Яків Барабаш, які намагалися заручитися московською підтримкою.

Після низки подій почалася громадянська війна. 1 червня 1658 року відбувся вирішальний бій під стінами Полтави, унаслідок чого сили Пушкаря було розгромлено, а він сам загинув. Жорстока розправа над повстанцями не зменшила кількості невдоволених політикою Виговського. Окрім того, в українські справи активно втручається Москва, яка почала підтримувати антигетьманські сили. Фактично із кінця вересня 1658 року основні сили Гетьманщини долучаються до московсько-польської війни вже як союзник РП. Головним театром бойових дій під час першого і другого етапів війни була Полтавщина.

Восени 1658 року московській армії за підтримки козацьких загонів, що були в опозиції до гетьмана вдалося захопити Миргород, Пирятин, Лубни, Чорнухи, взяти в облогу Варву. Потім ініціатива перейшла до військ гетьмана, яким вдалося відтіснити супротивника до Лохвиці і там його заблокувати. Битва під Пісками відбулася в той час коли московське військо стояло в Лохвиці і чекало підходу підкріплень як московитських підрозділів, так й козацьких загонів із тих полків, що не підтримали гетьмана.

Іван Іскра належав до старшини Полтавського полку і брав участь у повстанні Пушкаря. Після розгрому повстання продовжував вести боротьбу проти Івана Виговського. З'їздивши в Москву і заручившись підтримкою царя, Іскра повернувся в Україну. Прибувши на територію Гадяцького полку, Іскра оголосив себе наказним гетьманом і почав збирати козаків для походу до Лохвиці на підтримку царської армії.

Склад військ супротивників і чисельність сторін[ред.ред. код]

Як свідчив Самійло Величко, загін Іскри складався із «веприцьких, гадяцьких та інших городових та сільських козаків»[1].

Гетьманські підрозділи, що брали участь у бою, складалися із козаків Чигиринського полку. Ймовірно у складі війська Скоробагатька могли бути і відмобілізовані козаки з території Лубенського полку (Чорнухи, Лубни). Союзниками гетьманців були татари. Про чисельність чигиринських козаків і татар даних немає, проте вони мали значну чисельну перевагу.

Бій[ред.ред. код]

12 (дата за старим стилем) січня близько полудня чигиринські козаки і татари і оточили табір Івана Іскри і почали його штурм, що тривав до ранку 13 січня, коли табір було захоплено, а всіх його захисників убито. Із усього «війська» Іскри вцілів лише козак, якого було відправлено по допомогу до Лохвиці[2]. Російські підрозділи підійшли на місце бою запізно і «застали тільки мертві трупи й розорений до решти таборець». Втрати «виговців» і татар також були значними: «під Пісками Іскра сильно опирався й мужньо боронився, вчинивши значну шкоду козакам і татарам, що добували його»[3].

Загибель Івана Іскри[ред.ред. код]

Під час бою загинув і сам Іван Іскра. Самійло Величко у своєму творі наводить вірш, присвячений Іскрі та загибелі його загону[4] .

«
Згаснув там Іскра, який мав світити
Не захотів він прийдешнє уздріти
Шкоду лишила даремна відвага,
Бо вороженьків численну ватагу
Не переміг він, хоч дужо боровся —
Там не один і на смерть напоровся.
Ліг і Обід там, козак знаменитий,
Червам на їжу, в пісок, неприкритий.
Інші лежали так само побиті —
Матимуть їжу ворони неситі.
Ось що незгода лиха витворяє:
Братові брата вбивать дозволяє.
Де не зважають на божі закони,
Гине любов там і зла є притоки.
Незгода у державі — багато пропалих!
З землею вони й мури міцні порівняли!
»

Посилання[ред.ред. код]

  1. Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.—С.246.
  2. Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.—С.247.
  3. Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.— С.246.
  4. Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.— С.246-247.

Джерела[ред.ред. код]

  • Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.— 371 с. ISBN 5-308-00314-9 (т. І)

Див. також[ред.ред. код]