Євгенія Бош

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Бош Євгенія Богданівна)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євгенія Бош
Євгенія Бош
Євгенія Бош

Час на посаді:
17 грудня 1917 — березень 1918
НаступникЄвген Неронович

Народилася11 (23) серпня 1879(1879-08-23)
Очаків, Одеський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Померла5 січня 1925(1925-01-05) (45 років)
Москва, Російська РФСР, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСР
ПідданствоFlag of Russia.svg Російська імперія (до березня 1917)
Політична партіяРСДРП(б)

Бош Євге́нія Богда́нівна (рос. Бош Евге́ния Богда́новна, уроджена Майш Євге́нія Го́тлібівна, 11 [23] серпня 1879(18790823), Очаків, Херсонська губернія, Російська імперія5 січня 1925, Москва, РРФСР, СРСР) — радянська партійна і державна діячка, агітатор і пропагандист німецького походження. Член РСДРП з 1901 року. Народний секретар внутрішніх справ Української Народної Республіки Рад (19171918). Активний борець за встановлення радянської влади в Україні в 19171921 роках. Теща Юрія Коцюбинського.

Біографія[ред. | ред. код]

Євгенія Бош

Народилася 11 (23) серпня 1879(18790823) року в Очакові (тепер — Миколаївська область, Україна), за іншими даними — у с. Адрагіолі (Аджіголь) Одеського повіту Херсонської губернії[1], у сім'ї німця-колоніста Готліба Майша, що, придбавши значні земельні угіддя на Херсонщині, став поміщиком, і бессарабської дворянки Марії Парфентівни Круссер.

Три роки відвідувала Вознесенську жіночу гімназію. Там же у Вознесенську в 16 років одружилася з власником невеликої каретної майстерні німцем Петром Бошем. У 1901 році вступила в Соціал-демократичну робітничу партію. У 19051907 роках займалась пропагандою ідей більшовизму на півдні України. З 1908 року перебувала в Києві. У 19111912 роках — секретар комітету РСДРП(б) у Києві. Навесні 1912 року заарештована, засуджена та заслана в Іркутську губернію. Під час тюремного ув'язнення захворіла на сухоти.

У 1914 році разом із Юрієм П'ятаковим утекла з місця заслання й емігрувала за кордон. Деякий час проживала в США та Швейцарії. Під час перебування в останній була співорганізатором «божийської групи» — її члени заперечували право народів Російської імперії на національне самовизначення.

Після Лютневої революції повернулася до Києва. З початку 1917 року входила до київського комітету РСДРП(б), Київської Ради робітничих депутатів. У квітні того року стала головою Південно-Західного окружного (обласного) комітету більшовицької партії. У грудні 1917 року на Першому Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові обрана до складу більшовицького уряду України — Народного Секретаріату. У ньому з грудня 1917 по квітень 1918 року займала посаду секретаря внутрішніх справ.

У липні 1918 року як делегат перебувала на І з'їзді Комуністичної партії (більшовиків) України, пізніше керувала більшовицькими збройними загонами в Україні, а в липні 1919 року призначена надзвичайною уповноваженою Раднаркомом УСРР із організації політичної боротьби в прифронтовій смузі більшовицького Південного фронту.

Про дії Є. Бош під час постання проти військ Тимчасового уряду (листопад - грудень 1917 р.) пише один з відомих діячів часів Громадянської війни, Скоропадський Павло Петрович[2]:

« рос. Фронта, собственно говоря, в это время уже не было: окопы все были брошены, все дерево уже давно вытаскивалось оттуда на топливо. Были лишь части, скорее сборища солдат и офицеров, которые стояли в ближайших от фронта деревушках и занимались митингами. Положение начальства самое дикое, да оно почти всюду отставлялось комитетами и заменялось всякими проходимцами. ... По приезде на станцию Деражня я узнал, что 2-ой Гвардейский корпус, пройдя с фронта, как я уже выше говорил, Подольскую губернию под предводительством агитаторши Бош, весь сосредоточился у Жмеринки и что ходят слухи о том, что он собирается идти на Киев. Я невольно призадумался над создавшимся положением, когда даже некому стало защищать Киев от большевиков, и пришел к решению, что я к Крыленко на фронт не пойду, а двинусь энергично на Киев с тем, чтобы быть в состоянии преградить доступ 2-му Гвардейскому корпусу в город. »

З травня 1920 року займалась партійною роботою в Пензі, Астрахані, Чернігові й Москві. Писала спогади.

Через загострення хронічної хвороби (сухоти, астма) і нестерпних страждань покінчила з собою (застрелилася) у січні 1925 року. Похована в Москві на Новодівочому кладовищі.

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

Невдовзі після смерті — 10 травня 1925 року — у Києві на честь Євгенії Бош було названо новозбудований міст через Дніпро, який простояв до вересня 1941 року.

На честь Євгенії Бош у Києві також були названі узвіз (з 1928 по 1940 рік) та вулиця (з 1966 по 1999 рік).

2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прізвище Євгенії Бош Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію[3].

Твори[ред. | ред. код]

  • Национальное правительство и Советская власть на Украине. — М., 1919. — 55 с. (рос.)
  • Октябрьские дни в Киевской области // Пролетарская революция. — 1923. — № 11. — С. 52–67. (рос.)
  • Областной партийный комитет с.-д (б-ков) Юго-Западного края (1917 г.) // Пролетарская революция. — 1924. — № 5. — С. 128–149. (рос.)
  • Встречи и беседы с Владимиром Ильичем (1915–1918 гг.) // Пролетарская революция. — 1924. — № 3. — С. 155–173. (рос.)
  • Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации / Е. Б. Бош. — М.-Л.: Госиздат, 1925. — 272 с., ил. (рос.)
  • Год борьбы / Е. Б. Бош; под науч. ред. П. Л. Варгатюка. — 2-е изд. — К. : Политиздат Украины, 1990. — 447 с. — ISBN 5-319-00505-9. — (Б-ка ист.-рев. мемуаров). (рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Варгатюк, 1989, с. 95.
  2. Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918 / Главный редактор Я. Пеленский. — К.: АТ Книга, 1995. — 495 с. — ISBN 5-7702-0845-7.
  3. Підстава: «Народний секретар внутрішніх справ радянської УНР (грудень 1917 р. — квітень 1918 р.); у 1918 р. керувала збройними більшовицькими загонами в Україні.».

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]