Іванов Андрій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Іванов Андрій Васильович
Іванов Андрій Васильович
А. В. Іванов, 1920-ті роки

Час на посаді:
8 березня 1918 — 25 березня 1918
ПопередникЄвген Неронович
НаступникЮрій Коцюбинський

Голова Київського губернського революційного комітету
Час на посаді:
грудень 1919 — 18 липня 1920
Попередникпосаду утворено
Андрій Бубнов (як голова Київського губвиконкому)
НаступникМихайло Вєтошкін

Народився16 (28) жовтня 1888(1888-10-28)
с. Кукшево, Костромська губернія, Російська імперія
Помер10 червня 1927(1927-06-10) (38 років)
Москва, РРФСР, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСР
ПідданствоFlag of Russia.svg Російська імперія
Національністьросіянин
Політична партіяРСДРП
Професіяпартійний і державний діяч
Особистий підписAndrey Ivanov Signature 1920.png

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Івано́в Андрі́й Васи́льович (16 [28] жовтня 1888(18881028), с. Кукшево, Костромська губернія, Російська імперія — 10 червня 1927, Москва, РРФСР, СРСР) — гласний Київської міської думи (1917), член ЦВК рад УНР (1917–1918), Народний секретар внутрішніх справ УНР (1918), голова Київського, Харківського, Одеського губвиконкомів; секретар ВУЦВК, член ЦВК СРСР (1925–1927).

У 19171918 роках один з активних організаторів повстань проти Центральної Ради, учасник встановлення радянської влади в Україні.

Біографія[ред. | ред. код]

Під час революції 1905–1907 років вів партійну роботу у Володимирській губернії і Москві.

З 1916 року працював у Києві на заводі «Арсенал». Після Лютневої революції 1917 року на перших демократичних (всенародних) виборах у Київську міську думу, що відбулися 23 липня (5 серпня) 1917 року, був обраний гласним за списком РСДРП(б)[1]. Член Київського комітету РСДРП(б), делегат 6-го з'їзду РСДРП(б). Під час жовтневого (1917) і січневого (1918) збройних повстань в Києві член ревкому.

17 січня в приміщенні Вінницької міської думи на спільному засіданні Вінницької ради робітничих і солдатських депутатів та місцевого ревкому під його головуванням у Вінниці було проголошено радянську владу. Один із керівників Січневого повстання. З грудня 1917 року член ЦВК України, з березня 1918 року член Президії ЦВК України. У 1918 році працював у ЦК КП(б)У.

У лютому 1919 року повернувся до Києва, був обраний товаришем (заступником) голови Київського губернського виконкому, у серпні — головою Київського комітету оборони. Після звільнення більшовиками Києва від денінкінської окупації з грудня 1919 року до 18 липня 1920 року — голова Київського губревкому[2], потім — Харківського, Одеського губвиконкомів; член Президії і секретар ВУЦИК.

Делегат XII і XIII з'їздів РКП(б), на XIII з'їзді обирався кандидатом в члени ЦК РКП(б).

З 1925 року — член ЦВК СРСР. Останні роки життя провів у Москві.

У 19251927 роках — член Президії ЦВК СРСР, заступник голови бюджетної комісії і секретар союзної ради, заступник директора Інституту радянського будівництва.

Помер 10 червня 1927 року в Москві, похований у Маріїнському парку в Києві.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Напередодні десятої річниці Жовтневого перевороту Чернове перейменовано на Андрієво-Іванівку на честь А. В. Іванова[3].

У Києві в 1976 році встановлено пам'ятник Андрієві Іванову (скульптор Макар Вронський, архітектор Василь Гнєздилов). Зруйновано «невідомими» в ніч на 27 травня 2015 року[4].

На його честь було названо вулицю (носила його ім'я з 1940 до 2014 року, у 1927–1940 роках Левандовська вулиця називалась його ім'ям).

Київському фунікулеру в 1929 році було присвоєне ім'я Андрія Іванова.

Зображення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Выборы въ Городскую думу // Кіевскія городскія извѣстія. — 1917. — № 8. — август. — С. 48—62.(рос. дореф.)
  2. Приказ № 224 по Киевской губернии и городу Киеву // Вісти Київського Губерніяльного Революційного Комітету. — 1920. — Ч. 152. — 18 липня. — С. 4. (рос.)
  3. Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — С. 676.
  4. В Киеве снесли три советских памятника Архівовано 27 травень 2015 у Wayback Machine. // Новый регион. — 2015. — 27 мая. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]