Мирослав (Любачівський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мирослав Іван Любачівський
Мирослав Іван Любачівський
Блаженніший Мирослав Іван Любачівський, Глава УГКЦ
Верховний Архиєпископ Львівський,
Митрополит Галицький,
єпископ Кам'янецький
7 вересня 1984 — 14 грудня 2000
Обрання: 27 березня 1980
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Йосип Сліпий
Наступник: Любомир Гузар
Template-Cardinal.svg Кардинал
з титулом Санта-Софія а Віа Боччеа
25 травня 1985 — 14 грудня 2000
Обрання: 25 травня 1985
Попередник: Йосип Сліпий
Наступник: Любомир Гузар
 
Освіта: Єзуїтська колегія Canisianum в Інсбруку
Народження: 24 червня 1914(1914-06-24)
Долина, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть: 14 грудня 2000(2000-12-14) (86 років)
Львів, Україна Україна
Похоронений: Львів, крипта Собору св. Юра
Батько: Євстахій
Мати: Анна
Прийняття священичого сану: 21 вересня 1938
Єпископська хіротонія: 12 листопада 1979

Верхо́вний архиєпи́скоп Миросла́в Іва́н Любачі́вський (24 червня 1914, Долина — 14 грудня 2000, Львів) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Католицької Церкви; з 7 вересня 1984 року Верховний архиєпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.

Життєпис[ред.ред. код]

Верховний архиєпископ Святослав освячує пам'ятник Мирославу Любачівському в Долині

Мирослав Іван Любачівський народився 24 червня 1914 року в містечку Долина на Івано-Франківщині (тоді — Долинський повіт).

Його батьки — Євстахій Любачівський та Анна Олійник — мали трьох синів, з яких Мирослав був найстаршим.

Помер 14 грудня 2000 року о 4.00 год. Похований у крипті собору св. Юра м. Львова.

Навчання[ред.ред. код]

Початкову освіту здобув у «Рідній школі» в Долині. У 1933 р. закінчив з відзнакою навчання у Стрийській гімназії. У 1934—1937 роках навчався в українській греко-католицькій Львівській Богословській Академії на факультеті філософії, а потім на факультеті теології.

У 1937 році розпочав дальші богословські студії в університеті Канізіанум в Інсбруці (Австрія).

Служіння церкві[ред.ред. код]

18 серпня 1938 року прийняв свячення в сан диякона. 21 вересня 1938 року приймає ієрейські свячення з рук митрополита Кир Андрея Шептицького. Це відбулося в каплиці митрополичих палат катедрального собору св. Юра у Львові. Був призначений на служіння в Львівську Архиєпархію.

Після свячень продовжує навчання в Інсбруці. У 1939 році, у зв'язку з початком Другої світової війни, університет був змушений перенестися до Швейцарії. Саме там, у 1941 році, о. Мирослав Любачівський захистив свою докторську працю з богослов'я на тему: «Боротьба св. Василія Великого з аріанством, виражена в його літургії» (Розвідка над Літургією святого Василія Великого).

Після того, в 1942—1945 роках, студіював у Біблійному інституті у Римі (Біблікум), де в 1944 році здобуває ступінь магістра біблійних наук і доктора теології, і в Григоріанському університеті (1945—1947), де отримав ліценціат з філософії. У 1945—[1947 роках студіює медицину в Королівському Італійському університеті в Римі. Під час Другої світової війни надає духовну опіку українцям з Європи.

На еміграції[ред.ред. код]

У травні 1947 року виїхав до США для опіки над українськими емігрантами-католиками в м. Філадельфія, потім у Стемфорді. Служить секретарем Архієпископа УГКЦ.

У 1949 році призначений парохом церкви св. Петра і Павла в Клівленді (штат Огайо), служив на парафіях штатів Пенсильванія та Вісконсин. Тут також розпочалася його письменницька діяльність. Серед ранніх творів і публікацій є кілька недільних проповідей та переклад Катехизму Тридентського Собору, а пізніше появилися такі його праці: «Вірую в єдиного Бога», «Десять заповідей Божих», «Ранішні розважання», недільні проповіді та багато богословських статей.

У 1968 році о. Любачівський став духівником Української Католицької Семінарії св. Йосафата у Вашингтоні. Пастирював у Манасі та Річмонді (штат Вірджинія).

У 1971 році його призначено професором Академії св. Василія у Філадельфії (штат Пенсильванія). У 1973 р. о. Любачівський був призначений духівником семінарії св. Василія у Стемфорді, штат Коннектикут. У квітні 1978 року Папа Павло VI надав о. Любачівському ступінь почесного прелата.

1977 року призначений духовним директором семінарії св. Василія Великого у м. Стемфорд.

13 вересня 1979 року Папа Іван-Павло II призначив його Архієпископом і митрополитом Філадельфійським і 12 листопада 1979 року, разом з Верховним Архієпископом УГКЦ Йосифом Сліпим і митрополитом Максимом Германюком, у Сикстинській Капеллі в Римі хіротонізував його на єпископа (перша хіротонія за особистою участю Папи Івана Павла II в історії УГКЦ). Тоді ж призначений був Архієпископом УГКЦ у м. Філадельфія.

27 березня 1980 року, після Синоду Єпископів УГКЦ отримав призначення на коад'ютора Верховного Архієпископа з правом спадкоємності. Переїжджає до м. Рим. Після смерті Йосифа кардинала Сліпого 7 вересня 1984 року обраний на Верховного Архієпископа Львівського. 25 травня 1985 року його призначено членом колегії кардиналів з титулом церкви св. Софії а Віа Боччеа в Римі. Четвертий кардинал в історії УГКЦ.

З 1984 року — секретар української секції Національної Католицької Конференції.

Повернення в Україну[ред.ред. код]

Після легалізації УГКЦ в Україні 31 березня 1991 року урочисто повернувся в Україну. Засновує Архієпископську Курію, реорганізує структури кліру, налагоджує працю навчальних закладів для формування пастирів, створює 4 нові єпархії, надає увагу співпраці з мирянами в справі відновлення патріархального устрою, знімає напругу у взаєминах з православними, відбудовує різні інституції, вирішує соціальні потреби священства, налагоджує зв'язки з представниками світської влади, висвячує сотні нових священиків, налагоджує катехітичну діяльність «недільних» (парафіяльних) шкіл для релігійної освіти народу.

У травні 1992 року відкрив перший в самостійній Україні Синод єпископів УГКЦ, де заявив про подальшу діяльність спрямовану на визнання УГКЦ як Патріархату. Відновлює діяльність Львівської Богословської Академії.

У 1995—1996 роках, у зв'язку з поганим станом здоров'я, Синод Єпископів УГКЦ обрав владику Любомира Гузара єпископом-помічником глави УГКЦ. Після чого він займався науково-богословською діяльністю.

Помер 14 грудня 2000 року о 4.00 год. Похований в крипті собору св. Юра м. Львова.

Після себе залишив наукові праці, статті і переклади. Підручник з догматики (1953—1959 р. Йорктон—Саскатон Канада), катехізис для священиків (1961 р. Нью-ЙоркМюнхен СШАНімеччина), підручник з літургіки (1980 р. СШАВатикан), підручник з морального богослов'я (1992 р. Львів) стали широко вживаними. Видав 3 книги своїх проповідей (1884—1990 Рим) в Українському католицькому університеті ім. св. Клімента Папи. Відоме його звернення «Про єдність святих Церков» (1994 р.) присвячене проблематиці «Баламандської Угоди» 17—24 червня 1993 р. в м. Баламанд (Ліван) між 13 представниками православних Церков та 24 представниками римо-католицької Церкви, що стало одним з найвизначніших вкладів у справу відновлення українського Патріархату.

Вшанування[ред.ред. код]

На його честь названі вулиці в Івано-Франківську та Долині.

У рідному місті Мирослава Любачівського — Долині, біля будинку в якому він народився (нині вул. Стуса 1) встановлено пам'ятний знак, урочисто освячений у серпні 2008 року. Іменем Кардинала названа також одна з вулиць міста Долини.

10 серпня 2014 року на честь 100-річчя з дня народження Мирослава Любачівського, біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці в старій частині міста Долини встановлено пам'ятне погруддя Кардиналу. Автори проекту: Руслан Романишин та Василь Залясько.

Ім'я Мирослава Любачівського носить започаткований у 2012 році в місті Долині щорічний фестиваль духовної пісні «З піснею до Бога».

Почесні звання[ред.ред. код]

З 31 березня 1991 року Почесний громадянин Львова, Почесний громадянин Тернополя, Почесний громадянин міста Долини.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]