Михаїл (Зінкевич)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Митрополит Михаїл
Metropolitan Mykhail (Zinkevych) 2018.jpg
Під час молебню за помісну церкву 22 квітня 2018 року
Митрополит Луцький і Волинський
(до 23 січня 2012 — архієпископ)
з 18 травня 2004
Церква: УПЦ КППЦУ
Попередник: Яків (Панчук)
Єпископ Сумський і Охтирський
(тимчасово керуючий за сумісництвом)
20 березня 2004 — 14 травня 2004
Церква: УПЦ КП
Попередник: Флавіан (Пасічник)
Наступник: Мефодій (Срібняк)
Єпископ Чернігівський і Ніжинський
19 листопада 2002 — 18 травня 2004
Церква: УПЦ КП
Попередник: Никон (Калембер)
Наступник: Феодосій (Пайкуш)
Єпископ Сумський і Охтирський
22 жовтня 2000 — 19 листопада 2002
Церква: УПЦ КП
Попередник: Геронтій (Хованський)
Наступник: Флавіан (Пасічник)
 
Ім'я при народженні: Тимофій Семенович Зінкевич
Народження: 9 травня 1966(1966-05-09) (53 роки)
Лосятин, УРСР
Священство: 9 жовтня 1997
Чернецтво: 10 жовтня 1997
Єп. хіротонія: 22 жовтня 2000
 
Нагороди:
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Грамота Верховної Ради України
Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня
Михаїл у Вікісховищі?

Митрополи́т Лу́цький і Воли́нський Михаї́л (за паспортом Тимофі́й Семе́нович Зінке́вич; нар. 9 травня 1966, Лосятин, Тернопільська область, УРСР) — український релігійний діяч, доктор богослов'я, архієрей Православної церкви України (до 15 грудня 2018 року — Української Православної Церкви Київського Патріархату). Митрополит Луцький і Волинський18 травня 2004 року), в минулому — єпископ Чернігівський і Ніжинський (20022004) та єпископ Сумський і Охтирський (20002002, 2004). Возведений у сан митрополита 23 січня 2012 року. Кавалер Ордена «За заслуги» II та III ступенів, Ордена святого Юрія Переможця та Ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Тимофій Зінкевич народився в Лосятині, що на Тернопільщині, у глибоко побожній та національно-свідомій родині. Батько хлопця був ковалем, мати — колгоспницею, працювала в ланці. Саме батьки дали Тимофію елементарні біблійні знання наперекір радянській владі, що називала релігію «опіумом для народу». З 1973 по 1982 рік хлопець навчався у Лосятинській восьмирічній школі, а згодом — у Почаївському СПТУ-1, яке успішно закінчив 1984 року, отримавши спеціальність «слюсар електронних виробів і автоматики». Після закінчення навчання був призваний до лав Радянської армії, проходив службу в лавах Військово-морського флоту СРСР. Демобілізувавшись у 1987 році, спробував вступити до світського навчального закладу, однак не зумів та почав працювати в Почаївській лаврі. Оцінивши з середини життя монахів, прийняв рішення бути священником та вже наступного року перебрався до Черкас задля виконання послуху паламаря в місцевій Церкві Різдва Пресвятої Богородиці.[джерело?]

Протягом 19901994 років навчався у Санкт-Петербурзькій духовній семінарії, після чого повернувся до України та продовжив здобувати освіту священнослужителя у Київській духовній академії Московського патріархату, яку закінчив 1998 року.[джерело?]

Початок служіння[ред. | ред. код]

Незважаючи на навчання у Росії та духовній академії УПЦ МП, Тимофій Зінкевич обрав служіння в Київському патріархаті. Визначальну роль у цьому, безумовно, зіграв односелець та друг батьків Зінкевича — Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Яків (Панчук), що вважався серед ієрархів Київського патріархату ледве не рівним Філарету (Денисенку). Саме він першим підтримав Владику Філарета на Харківському Соборі, організованому російськими спецслужбами 1992 року задля зміщення останнього з посади та позбавлення його священного сану. За це насельники Почаївської Лаври, яку очолював єпископ Яків, позбавили його намісництва і оголосили розкольником[1].

9 жовтня 1997 року Тимофій Зінкевич був рукоположений митрополитом Яковом у сан диякона, а вже наступного дня пострижений у чернецтво з отриманням нового імені — Михаїл, на честь святителя Михаїла, першого митрополита Київського і всієї Русі. 12 жовтня Яків (Панчук) рукопоклав Михаїла на ієромонаха, надавши йому право здійснювати священні таїнства. Протягом 19972000 років Михаїл служив у Тернопільському Свято-Троїцькому духовному центрі ім. Данила Галицького, а у 2000 — в Київському Свято-Михайлівському золотоверхому чоловічому монастирі.[джерело?]

Архієрейське служіння[ред. | ред. код]

Цілеспрямованість, особисті якості та тісні зв'язки з Митрополитом Яковом (Панчуком) дозволили Михаїлу зробити доволі стрімку церковну кар'єру. 21 жовтня 2000 року Священний Синод УПЦ КП прийняв рішення про обрання Михаїла єпископом Сумським і Охтирським. Наступного дня у Володимирському кафедральному соборі Києва його було хіронтизовано на єпископа Сумської єпархії за Божественною літургією, яку очолював сам Патріарх Філарет. 1 листопада 2000 року єпископа Михаїла офіційно призначили керуючим Сумською єпархією.[джерело?]

19 листопада 2002 року, після несподіваної смерті єпископа Никона (Калембера), рішенням Священного Синоду Михаїл був переміщений на Чернігівську кафедру УПЦ КП, отримавши титул єпископа Чернгівського і Ніжинського[2].

23 січня 2004 року Владику Михаїла було нагороджено Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня, а майже за два місяці, 20 березня 2004 року, призначено тимчасово керуючим Сумською єпархією за сумісництвом[3].

Свято-Троїцький кафедральний собор Волинської єпархії

18 травня того ж року Синод призначив Михаїла (Зінкевича) єпископом Луцьким і Волинським, керуючим Волинською єпархією УПЦ КП[3], а офіційне представлення на новій посаді Патріархом Філаретом відбулося 31 травня у часі святкування храмового свята кафедрального собору Святої Трійці в Луцьку. Наприкінці року, після початку Помаранчевої революції, Михаїл підтримав демократичні сили на чолі з Віктором Ющенком[4], що заявляв про прагнення домогтися від Константинопольської церкви автокефалії для УПЦ КП.

Завдяки своїй діяльності Владика Михаїл швидко набирав ваги у церковній ієрархії. 27 липня 2005 року його було включено до складу тимчасових членів Священного Синоду УПЦ КП[5], а 14 грудня 2006 року нагороджено Орденом святого Юрія Переможця.

Наприкінці 2007 року у митрополита Михаїла виник конфлікт з протоієреєм Іваном Нідзельським[6], ректором Волинської духовної семінарії та колишнім секретарем єпархіального управління. Протистояння закінчилося звільненням останнього з посади 13 травня 2008 року[7]. Згодом, отець Іоан переступив церковну присягу та перейшов у підпорядкування УПЦ МП[8]. Цікаво, що Нідзельський є уродженцем Лосятина, рідного села Владики Михаїла, і за деякими свідченнями родичем митрополита.[джерело?]

22 липня 2008 року, указом Президента України Віктора Ющенка, Михаїла (Зінкевича) було нагороджено Орденом «За заслуги» III ступеня з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі[9], а наприкінці того ж року обрано тимчасовим членом Священного Синоду УПЦ КП на 2009 рік[7].

Михаїл зарекомендував себе дуже енергійним та в дечому навіть жорстким, у позитивному значенні цього слова, керівником. Під його орудою Волинська єпархія стала однією з найбільших та найпотужніших у структурі УПЦ КП. Авторитет та впливовість Владики Михаїла дозволяли йому підтримувати певним чином інші єпархії, де справи йшли гірше, ніж у нього. За часів його управління, окрім значної кількості невеликих храмів, було відкрито жіночий монастир Святого Василія Великого в Луцьку, чоловічий Свято-Успенський монастир у Соколі, Свято-Покровський жіночий монастир у Тростянці[10], а духовна семінарія отримала статус богословської академії[11].

2009 року Михаїл (Зінкевич) здобув мирську вищу освіту, закінчивши Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка.[джерело?]

23 січня 2012 року Указом Святійшого Патріарха Філарета архієпископа Михаїла, а також ще чотирьох ієрархів, було возведено у сан Митрополита[12].

23 жовтня 2014 року Владика Михаїл отримав ступінь доктора філософії у галузі богослів'я за напрямком «Церковна історія». Звання Митрополиту Луцькому і Волинському присвоїли в Ужгородській українській богословській академії імені Святих Кирила і Мефодія. Цей випадок став першим і останнім присвоєнням наукового ступеня архієрею Київського Патріархату навчальним закладом УПЦ МП. Під час урочистої частини, яка відбулася у Соборі Святої Трійці, Високопреосвященний зазначив, що сприймає це як крок до утворення єдиної помісної церкви[13], однак вже за два місяці академію незаконно ліквідували через тривалу та послідовну політику українізації з боку керівника УУБА архімандрита Віктора (Бедь)[14].

Незважаючи на доволі різкі публічні виступи, Владика Михаїл завжди був прибічником діалогу з представниками інших релігійних напрямків, тож не дивно, що він провадив активну діяльність у складі Волинської ради церков, яка об'єднала під одним дахом сімох представників різних конфесій. ВРЦ неодноразово зверталася до Сейму Республіки Польща щодо вирішення питання Волинської трагедії без звинувачень і навішування ярликів, адже розбратом двох дружніх країн могла скористатися третя сторона[15]. Окрім того, Рада зверталася до вірян Російської Федерації з закликом припинити кровопролиття на сході України[16] та влаштовувала різноманітні благодійні заходи[17].

21 листопада 2018 / Митрополит Михаїл на урочистому заході з нагоди Дня Революції Гідності

15 грудня 2015 року митрополита Михаїла було призначено тимчасовим членом Священного Синоду на 2016 рік[18]. За підсумками року Владика потрапив до переліку 10-ти найвпливовіших мешканців Луцька, складеного виданням «Район. Луцьк». Журналісти відзначили талант священнослужителя домовлятися з міськими й обласними чиновниками та вміння залагоджувати конфліктні ситуації[19].

У квітні 2016 року Митрополиту Михаїлу було довірено доставити до України Благодатний вогонь з Єрусалима[20], а протягом наступних років він був координатором акції передачі Благодатного вогню у міжнародному аеропорті «Бориспіль»[21][22].

25 червня 2016 року указом Президента України Петра Порошенка митрополита Михаїла було нагороджено орденом «За заслуги» II ступеня[23], а у жовтні того ж року відзначено Грамотою Верховної Ради України[24].

23 січня 2017 року Священний синод УПЦ КП прийняв рішення відділити чверть парафій та священнослужителів Волинської єпархії задля утворення нової Володимир-Волинської єпархії УПЦ КП, яку очолив єписком Матфей (Шевчук). Митрополит Михаїл жорстко розкритикував подібне рішення, назвавши його невиправданим, та зазначив, що подібні дії лише послабляють Київський Патріархат. Після розділення єпархій під керівництвом Михаїла залишилося 258 парафій, об'єднаних у 21 деканат (благочиння), 3 монастирі, 257 священнослужителів та 2 братства.[джерело?]

25 травня 2018 року голова Волинської ОДА Олександр Савченко підписав розпорядження про зарахування Митрополита Михаїла до нового складу колегії, що утворюється очільником області задля узгодженого розгляду питань, які належать до компетенції ОДА. Михаїл (Зінкевич) став першим представником релігійної організації, що був удостоєний такого знаку уваги[25].

Процес отримання автокефалії ПЦУ[ред. | ред. код]

Будучи одним з найбільш патріотично налаштованих архієреїв УПЦ КП, Митрополит Михаїл завжди виступав на підтримку створення єдиної помісної церкви, зазначаючи, що це консолідує людей в середині країни. На його думку, наявність в Україні єдиної церкви, як морального авторитета, цілком могла б запобігти поширенню конфлікта на сході, або ж хоча би пригальмувати його розвиток. За словами Михаїла різниці в богословських, догматичних та інших релігійних питаннях між Київським та Московським патріархатом немає. Є лише різниця в позиціях: Київський патріархат стоїть на державницьких позиціях, а московський — на імперських.[джерело?]

Навесні 2018 року, після звернення Петра Порошенка до Вселенського патріарха Варфоломія І щодо надання українській церкві Томосу, Митрополит Михаїл закликав волинських архієреїв, священиків і парафіян УПЦ МП підтримати процес визнання автокефалії Української Церкви[26]:

Уперше за період незалежності України можемо спостерігати, що не лише на словах, але й на ділі розпочато реалізацію прагнень українського суспільства мати Єдину Помісну Православну Церкву, незалежну від закордонних духовно-політичних центрів і водночас визнану Вселенським Православ’ям...
Ви неодноразово публічно декларували бажання до єдності Церкви в Україні. Зараз настав найсприятливіший час, аби слова і наміри підтвердити конкретними діями. Закликаю вас підтримати звернення Президента Петра Порошенка та Верховної Ради України до Вселенського Патріарха Варфоломія, долучитися до спільних зусиль, спрямованих на подолання церковного розділення, бо єдність Церкви є духовною основою будь-якої держави і дасть поштовх до консолідації всього українського суспільства.

Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл

Згодом Михаїл ще не раз звертався до кліриків Московського патріархату, зазначаючи, що їм не варто боятися об'єднання та втрати свого положення, адже статус кожного єпископа і священика в єдиній помісній Церкві залишиться незмінним, так само, як і мовні та обрядові традиції, притаманні окремим парафіям[27].

Наші спільні недруги поширюють чутки, нібито в Київському Патріархаті останнім часом запанував дух «переможців», дух погорди щодо всіх інших православних душпастирів. Запевняю вас, браття, що це зовсім не так. У нас є лише передчуття нашої спільної перемоги, коли ми у возз’єднаній Церкві – не паралельно, а разом – служитимем Богові й ближнім.

Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл

Напередодні Великодня Владика Михаїл провів у луцькому кафедральному соборі Святої Трійці Божественну Літургію зі спеціальними молитовними проханнями та молебень за об'єднання усіх православних українців в одній Церкві. Після цього на Театральному майдані міста відбувся організований ним флешмоб[28] на підтримку визнання української автокефалії, у якому взяли участь декан собору протоієрей Микола Нецькар, представники УАПЦ та парафіяни. По завершенню виступів учасники спільно виконали духовний гімн України «Боже, великий, єдиний»[29].

Під час підготовки до Об'єднавчого собору Української православної церкви, митрополит Луцький і Волинський називався серед основних претендентів на престол у разі відмови Філарета очолити незалежну українську церкву[30], хоча сам він уникав прямої відповіді на питання чи має намір боротися за посаду Предстоятеля[31]:

Заяви про моє предстоятельство — це лише вислови спостерігачів, аналітиків про те, хто фаворит, а хто — ні. Я давно обрав спосіб виконувати рішення церкви. Церква покличе — підемо (на предстоятельство), а якщо не покличе — не підемо. У нас у церкві немає самовисунення, і тому сказати, чи готовий я, чи ні — не можу. Спочатку від архієреїв має бути висунення кандидатур. А коли тебе обирають, тільки тоді ти наприкінці кажеш, чи готовий, чи робиш самовідвід. Як я можу сказати чи я готовий, якщо мене можуть не висунути?

Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл

13 грудня 2018 року Українська православна церква Київського патріархату провела Архиєрейський собор, на якому обговорили процедуру обрання предстоятеля Православної церкви в Україні, пропозиції до проекту статуту, створеного Синодом Вселенського патріархату, та визначилися з кандидатурою на посаду Голови помісної Церкви в Україні[32]. За інформацією «Української правди» на соборі зібрались близько 40 архієреїв, які шляхом відкритого голосування підтримали кандидатуру митрополита Епіфанія (Думенка), що отримав майже 30 голосів. 12 архієреїв підтримали митрополита Луцького і Волинського Михаїла[33].

Попри поразку на Архиєрейському соборі, Владика Михаїл, відчуваючи підтримку значної кількості архієреїв та зважаючи на конфлікт Епіфанія з духівництвом УАПЦ[34], вирішив поборотися за посаду очільника об'єднаної церкви самостійно. Існувала також думка, що саме Михаїл був фаворитом Вселенського патріархату, де вважали, що кандидат Філарета може зайняти занадто нейтральну позицію в протистоянні з РПЦ[34].

Об'єднавчий Собор ПЦУ

Згідно з умовами проведення Об'єднавчого Собору, кожен з архієреїв мав право взяти з собою по одному представнику від громадськості та духовенства, що голосували б виключно у першому турі. Разом з митрополитом Михаїлом делегатами від Волинської єпархії УПЦ КП стали канцлер єпархії протоієрей Микола (Цап) та депутат Волинської обласної ради Микола Буліга[35].

15 грудня, під час першого туру Об'єднавчого Собору православних церков України, Зінкевич набрав майже рівну кількість голосів з двома іншими кандидатами — митрополитом Епіфанієм та митрополитом Симеоном (за інформацією релігієзнавця Олександра Сагана, що також був учасником Собору, Михаїл (Зінкевич) набрав 38 голосів, Симеон (Шостацький) — 56, а Епіфаній (Думенко) — 81[36]), однак під тиском патріарха Філарета прийняв рішення зняти свою кандидатуру, аби не зірвати проведення Собору. Інший делегат з'їзду, Микола Буліга, згодом зазначив, що таку кількість голосів митрополит Михаїл набрав вже після того, як стало відомо, що він зніматиме свою кандидатуру[37].

Деякі ЗМІ повідомляли, що на рішення Михаїла вплинув Президент Петро Порошенко[38], однак згодом Митрополит сам заперечив це[39].

Патріарх Філарет заявив про те, що кандидатура, яку він висунув на предстоятеля, не проходить, не набирає більшості голосів, а більшість голосів набираю я... Постало питання: якщо я не знімаю своєї кандидатури, Київський патріархат на Собор не йде. А якщо Київського патріархату немає на Соборі, Собор не відбудеться... Президент говорив буквально таке: ми маємо унікальний шанс мати в Україні єдину помісну церкву. Доля України, владико, залежить від вас... Тобто він не тиснув... Він просив знайти таке компромісне рішення, яке б влаштувало усі сторони.

Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл

У складі делегації на церемонії підписання Томоса

За словами Михаїла, єпископат вступився за нього, вмовляючи йти до кінця та не реагувати на ультиматуми, а представники УАПЦ та УПЦ МП навіть зажадали залишити Собор[4], однак сам Владика вирішив пожертвувати власними амбіціями заради якомога швидшого створення помісної церкви. Патріарх Філарет у відповідь на звинувачення Михаїла зазначив, що його не шантажували, а лиш вмовляли задля збереження єдності[40].

По закінченню Собора значний резонанс викликала заява Михаїла щодо амбіцій боротися за посаду намісника ПЦУ й надалі, адже в разі смерті чи добровільної відмови Предстоятеля вибори можуть відбутися у будь-який час, і молодий вік Епіфанія, мовляв, не гарантія того, що він надовго затримається на посаді[38]. Згодом, митрополит Михаїл зазначив, що не бажає Епіфанію нічого злого і просто констатував факти, адже життя — це природній процесі і лише Бог визначає відведений людині вік[39]. Окрім того, він визнав Епіфанія як предстоятеля Православної церкви України та заявив, що не має до нього особистої неприязні, хоча у кожного з них зовсім різне бачення розвитку церкви[41].

5-6 січня 2019 року брав участь у церемоніях підписання та вручення Томосу про автокефалію Православної церкви України, увійшовши до складу офіційної делегації, що прибула разом з митрополитом Епіфанієм до Константинополя[42].

Служінння у ПЦУ[ред. | ред. код]

15 січня Президент Петро Порошенко та Святійший Філарет привезли оригінал Томоса до Луцька, де його було продемонстровано усім бажаючим у Свято-Троїцькому кафедральному соборі. Тисячі волинян прийшли на Театральний майдан міста, аби подивитися на документ[43].

Звершені хіротонії[ред. | ред. код]

Список архієреїв УПЦ КП, у хіротонії яких брав участь архієпископ і митрополит Михаїл:

  1. Марк (Левків), єпископ Кіровоградський і Голованівський, хіротонія: 1 лютого 2009, очільник — Філарет (Денисенко)[44].
  2. Епіфаній (Думенко), єпископ Вишгородський, вікарій Київської єпархії, хіротонія: 15 листопада 2009, очільник — Філарет (Денисенко)[45].
  3. Симеон (Зінкевич), єпископ Дніпропетровський і Павлоградський, хіротонія: 21 листопада 2009, очільник — Філарет (Денисенко)[45].
  4. Тихон (Петранюк), єпископ Луганський і Старобільський, хіротонія: 22 листопада 2009, очільник — Філарет (Денисенко)[45].
  5. Фотій (Давиденко), єпископ Запорізький і Мелітопольський, хіротонія: 17 грудня 2014, очільник — Філарет (Денисенко)[46].
  6. Варсонофій (Руднік), єпископ Ужгородський і Закарпатський, хіронтія: 25 січня 2015, очільник — Філарет (Денисенко)[47].

Відзнаки та нагороди[ред. | ред. код]

Державні нагороди[ред. | ред. код]

Церковні нагороди[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Патріотична позиція[ред. | ред. код]

14 жовтня 2018 / Митрополит Михаїл та Голова Волинської ОДА О.Савченко під час заходів з нагоди Дня захисника України
  • Під час війни на сході України Владика Михаїл особисто відспівував усіх загиблих добровольців та учасників АТО, що належали до його єпархії, навіть попри те, що дехто з них був баптистом.
  • 15 червня 2014 року під час проповіді звинуватив священиків Московського патріархату в тому, що після їх відвідин корвета «Луцьк» та «підбадьорювання» моряків, команда судна здалася ворогу вже на наступний день[59].
  • Після того, як Синод УПЦ МП юридично визнав анексований Крим частиною Росії та передав свої кримські єпархії РПЦ, митрополит Михаїл у зверненні до волинян назвав священників Московського патріархату сепаратистами у рясах, що прикриваються Богом. Дісталося й місцевій владі, яку він звинуватив у двуличності та закликав визначитися з Христом вони чи з антихристом, з Україною чи проти неї[60]. У відповідь на звинувачення Волинська єпархія УПЦ МП зажадала від Митрополита вибачень та пригрозила судовим позовом за наклеп та розпалювання міжконфесійної ворожнечі[61].
  • У січні 2015 року Митрополит Михаїл став ініціатором спільної заяви очільників усіх Церков та конфесій Волинської області на підтримку мобілізації до Збройних сил України[62].
  • У березні 2015 року разом з вихованцями Волинської православної богословської академії здавав кров для потреб поранених в АТО[63].
  • Найбільшого резонансу досягла промова Михаїла в листопаді 2015 року, під час якої він заявив, що Бог не чує тих, хто молиться мовою окупанта, а кожна свічка, придбана в храмі Московського патріархату — це патрон, куплений для вбивства власних дітей. Наприкінці проповіді митрополит додав, що Україна буде жити вічно, а тих, хто дивиться на північ ми поховаємо, як поховали багатьох раніше[53].
  • Неодноразово брав участь у відвідуванні військових частин на Волині[64][65] та в зоні бойових дій[66], нагородженні воїнів[67] та організації заходів за участю дітей учасників АТО[68].
  • У листопаді 2018 року під час жалобних заходів з вшанування пам'яті жертв Голодомору Владика Михаїл заявив, що агресія Кремля та поширення ідеології на знищення України будуть повторюватися доти, доки українці не засвоять уроків історії та не передадуть їх своїм нащадкам[69].

Скандальні епізоди[ред. | ред. код]

  • 24 грудня 2015 року громадські активісти обурилися через невідоме будівництво на території кладовища, що розташоване біля головного храму Волинської єпархії УПК КП — Свято-Троїцького собору. На цвинтарі було вирито котлован та залито бетонні сваї, хоча документів та дозволів на проведення робіт у церкви не було[70]. Жодних пояснень від представників УПЦ КП отримати не вдалося, після чого представники ЗМІ звернулися до очільника Волинської області Володимира Гунчика з проханням відреагувати на незаконні роботи на пам'ятках національного значення. Голова ОДА, своєю чергою, звернувся до прокуратури із вимогою втрутитися в ситуацію. Активісти запевняли, що адміністрація єпархії намагається незаконно збудувати альтанку для весільних фотосесій[71]. Владика Михаїл відповів на закиди громадськості лише 7 лютого 2016 року, пояснивши, що на місці, де відбуваються роботи, в майбутньому спорудять пам'ятник Героям АТО та зниклим безвісти на Сході[72]. Раніше, ще влітку 2015 року, ініціативна група громадян піднімала питання зникнення з цвинтару історичних огорож ХІХ сторіччя, однак згодом з'ясувалося, що їх передали на зберігання до історико-культурного заповідника «Старий Луцьк»[71].
  • На звинувачення щодо користування занадто дорогим, як для священника, засобом пересування, Владика Михаїл відповів, що Chrysler 300C йому подарували симпатики церкви і жодної гривні на його придбання не було взято з пожертв вірян. Окрім того, Митрополит відзначив, що проводить дуже багато часу в дорогі й пересуватися дешевшим автомобілем йому було б незручно[73]. Цікаво, що такий самий автомобіль має й брат Владики Михаїла, отець Анатолій (Зінкевич)[74].
  • Наприкінці травня 2017 року керівник видавництва «Ініціал» Віктор Федосюк заявив, що попри чинну орендну угоду приміщення в будівлі колишнього монастиря бернардинів, Митрополит Михаїл уклав аналогічний договір зі «Спілкою воїнів АТО Волині», хоча видавництво сумлінно виконувало свої зобов'язання і навіть допомагало єпархії з виданням газети. За словами Федосюка, церковне керівництво руками семінаристів винесло з приміщення увесь архів видавництва та звинуватило «Ініціал» у боротьбі з українською церквою[75]. Депутат Луцької міськради Павло Данильчук зауважив, що Владика Михаїла своїми необдуманими діями намагається «стравити» патріотичні середовища[76]. Натомість сам Митрополит зазначив, що його цікавлять виключно інтереси монастиря та його насельників і він не збирається допомагати бізнесменам, які не бажають сплачувати за своє перебування у будівлі, тож виконує розпорядження Патріарха Філарета про виселення видавництва зі стін монастиря[77].

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Вибрані статті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Якби не було цього одного архієрея, то Київського патріархату не було б…. «Волинь24». Процитовано 29 грудня 2018. 
  2. Журнали засідань Священного Синоду за 2002 рік. Офіційний сайт УПЦ КП. Процитовано 14 грудня 2018. 
  3. а б Журнали засідань Священного Синоду за 2004 рік. Офіційний сайт УПЦ КП. Процитовано 14 грудня 2018. 
  4. а б Хто такий митрополит Михаїл, головний суперник Епіфанія. «BBC». Процитовано 20 грудня 2018. 
  5. Журнали засідань Священного Синоду за 2005 рік. Офіційний сайт УПЦ КП. Процитовано 22 грудня 2018. 
  6. Журнали засідань Священного Синоду за 2007 рік. Офіційний сайт УПЦ КП. Процитовано 22 грудня 2018. 
  7. а б Журнали засідань Священного Синоду за 2008 рік. Офіційний сайт УПЦ КП. Процитовано 22 грудня 2018. 
  8. Інтерв'ю з отцем Іоаном Нідзельським. «VK». Процитовано 22 грудня 2018. 
  9. а б Указ Президента України від 22 липня 2008 року № 664/2008 «Про відзначення державними нагородами України діячів Української православної церкви Київського патріархату»
  10. У Тростянці освячено Покровський жіночий монастир. Офіційний сайт Волинської єпархії УПЦ КП. Процитовано 22 грудня 2018. 
  11. Журнали засідання Священного Синоду 13 травня 2011 року. Офіційний сайт УПЦ КП. Процитовано 22 грудня 2018. 
  12. Владика Михаїл став митрополитом. «ВолиньPost». Процитовано 13 грудня 2018. 
  13. Волинський владика став доктором філософії. «Волинь24». Процитовано 29 грудня 2018. 
  14.  Синод УПЦ Московського патріархату вирішив закрити УУБА і заборонити священнослужіння її ректору Бедеві. «Закарпаття онлайн». Процитовано 29 грудня 2018. 
  15. Нашим розбратом завжди користується третя сторона. — Волинська рада церков звернулася до Польського Сейму. Релігійно-інформаційна служба України. Процитовано 14 грудня 2018. 
  16. Волинська рада церков вирішила звернутися до вірян Російської Федерації з приводу українсько-російського конфлікту. Офіційний сайт Волинської обласної ради. Процитовано 14 грудня 2018. 
  17. На Волині завершився благодійний марафон «Бог багатий милосердям». Релігійно-інформаційна служба України. Процитовано 14 грудня 2018. 
  18. Журнали засідання Священного Синоду 15 грудня 2015 року. Офіційний сайт УПЦ КП. Процитовано 22 грудня 2018. 
  19. ТОП-50 впливових лучан. Частина 1. «Район.Луцьк». Процитовано 28 грудня 2018. 
  20. Митрополит Луцький і Волинський Михаїл доставив благодатний вогонь в Україну. «Вісник». Процитовано 13 грудня 2018. 
  21. В Єрусалимі зійшов Благодатний вогонь. «Укрінформ». Процитовано 21 грудня 2018. 
  22. Завтра до Києва прибуде Благодатний вогонь. «Сегодня». Процитовано 21 грудня 2018. 
  23. а б Указ Президента України від 25 червня 2016 року № 276/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  24. а б Митрополита нагороджено грамотою Верховної Ради України. Офіційний сайт Волинської єпархії УПЦ КП. Процитовано 13 грудня 2018. 
  25. Митрополит Михаїл увійшов до складу колегії ОДА. Офіційний сайт УПЦ КП. Процитовано 13 грудня 2018. 
  26. Митрополит Луцький і Волинський Михаїл звернувся до духовенства і мирян УПЦ (МП). Офіційний сайт УПЦ КП. Процитовано 13 грудня 2018. 
  27. Митрополит Луцький і Волинський звернувся до кліриків УПЦ МП щодо автокефалії. «Вголос». Процитовано 13 грудня 2018. 
  28. Митрополит Луцький і Волинський Михаїл запрошує волинян на православний флеш-моб. «Слово Волині». Процитовано 13 грудня 2018. 
  29. У Луцьку відбувся флеш-моб на підтримку визнання української автокефалії. «Волинь.online». Процитовано 13 грудня 2018. 
  30. Претенденти на Київський престол. Хто очолить незалежну українську Церкву. «Українька правда». Процитовано 13 грудня 2018. 
  31. Митрополит Луцький і Волинський розповів, чи готовий очолити Єдину помісну церкву. «Волинь24». Процитовано 13 грудня 2018. 
  32. УПЦ КП провела архієрейський собор перед Об'єднавчим. [https://espreso.tv/ «Еспресо ТБ». Процитовано 13 грудня 2018. 
  33. Собор КП підтримав на очільника нової церкви ставленика Філарета — джерела. «Українська правда». Процитовано 13 грудня 2018. 
  34. а б Ультиматум Филарета и уговоры Порошенко. Как избирали Епифания (рос.). «Ліга.net». Процитовано 20 грудня 2018. 
  35. Прес-конференція митрополита Михаїла після Собору. Офіційний сайт Волинської єпархії УПЦ КП. Процитовано 20 грудня 2018. 
  36. Стало відомо, скільки голосів на виборах отримав Предстоятель Епіфаній. «Релігійно-інформаційна служба України». Процитовано 22 грудня 2018. 
  37. Філарет їх всіх «попользував», — волинський депутат про обрання Епіфанія. «Релігія в Україні». Процитовано 29 грудня 2018. 
  38. а б Конкурент Епіфанія розповів, як Порошенко вмовляв його зняти кандидатуру. «Українська Правда». Процитовано 20 грудня 2018. 
  39. а б Митрополит Луцький та Волинський Михаїл: На Соборі постало питання - або я, або Україна. «Главком». Процитовано 20 грудня 2018. 
  40. «Ніхто його не шантажував», — Філарет про владику Михаїла. «Перший канал соціальних новин». Процитовано 22 грудня 2018. 
  41. Михаїл розповів про стосунки з Єпіфанієм. «Перший канал соціальних новин». Процитовано 22 грудня 2018. 
  42. Томос готовий: Варфоломій підписав грамоту про автокефалію. «BBC». Процитовано 22 січня 2019. 
  43. Петро Порошенко привіз Томос на Волинь. «12 канал». Процитовано 22 січня 2019. 
  44. а б Андрій Гнатюк. Від Волині — до Придніпров'я // Волинські єпархіальні відомості. — 2009. — Вип. 2 (51) (лютий). — С. 1-3.
  45. а б в г У столиці. Офіційний сайт Волинської єпархії УПЦ КП. Процитовано 13 грудня 2018. 
  46. Новий співбрат. Офіційний сайт Волинської єпархії УПЦ. Процитовано 14 грудня 2018. 
  47. Високопреосвященний митрополит Димитрій взяв участь в архієрейській хіротонії ієромонаха Варсонофія Рудніка. Офіційний сайт Львівської єпархії УПЦ. Процитовано 14 грудня 2018. 
  48. Скандал на Тернопільщині відкрив закулісне життя священнослужителів Київського патріархату. «Погляд». Процитовано 29 грудня 2018. 
  49. Тернопільські отці та віряни протестували проти геїв. «Релігійно-інформаційна служба України». Процитовано 21 грудня 2018. 
  50. Священників з УПЦ КП вигнали за секс та алкоголізм. «За Збручем». Процитовано 29 грудня 2018. 
  51. Відомого тернопільського священика зловили на порушенні правил дорожнього руху. «Тернопіль наживо». Процитовано 21 грудня 2018. 
  52. Духовенство УПЦ КП купує церковне начиння в крамниці Києво-Печерської лаври. «Релігія в Україні». Процитовано 21 грудня 2018. 
  53. а б Кожна куплена свічка у Московського патріархату стає патронами, — митрополит УПЦ КП. «24 канал». Процитовано 22 грудня 2018. 
  54. Тернопільський отець Анатолій Зінкевич будує собі у парку «придворне царство» та незаконно захоплює землі для ведення бізнесу. «Тернополяни». Процитовано 29 грудня 2018. 
  55. У Тернополі отець Анатолій здає приміщення Свято-Троїцького духовного центру в оренду під стоматологічний кабінет. «Тернополяни». Процитовано 29 грудня 2018. 
  56. Анатолій Зінкевич: «Стоматкабінет — один із напрямків соціальної програми і не більше». «Свобода». Процитовано 29 грудня 2018. 
  57. Журнали засідання Священного Синоду 13 травня 2012 року. Офіційний сайт УПЦ КП. Процитовано 21 грудня 2018. 
  58. Синод УПЦ КП зняв з єпископа Дніпропетровського і Криворізького Симеона дисциплінарне покарання. «Релігійно-інформаційна служба України». Процитовано 15 грудня 2018. 
  59. Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 15 червня, в неділю 1-шу після П’ятдесятниці, Всіх святих. Офіційний сайт УПЦ КП. Процитовано 22 грудня 2018. 
  60. Михаїл розкритикував місцеву владу за лояльність до УПЦ МП. «Волинські новини». Процитовано 22 грудня 2018. 
  61. Митрополита Михаїла просять публічно вибачитися. «Волинські новини». Процитовано 29 грудня 2018. 
  62. Ієрархи УПЦ КП, УПЦ (МП), РКЦ, УГКЦ та протестанти закликають не залишатися байдужими та боронити Україну від зовнішнього агресора. «Релігія в Україні». Процитовано 22 грудня 2018. 
  63. Митрополит і студенти академії УПЦ КП здали кров для поранених в АТО. «Релігіно-іфнормаційна служба Україні». Процитовано 22 грудня 2018. 
  64. Митрополит Луцький та Волинський Михаїл освятив місце для храму у військовій частині 1141. Офіційний сайт Національної гвардії України. Процитовано 22 грудня 2018. 
  65. Луцький прикордонний загін відзначає 26-ту річницю з дня створення. Офіційний сайт Луцької міської ради. Процитовано 22 грудня 2018. 
  66. Владика Михаїл із духовенством – у зоні АТО: хроніка події. Офіційний сайт Волинської єпархії УПЦ КП. Процитовано 22 грудня 2018. 
  67. У Луцьку нагородили добровольців-учасників АТО та волонтерів. «Вголос». Процитовано 22 грудня 2018. 
  68. Митрополит Михаїл і юні лучани привітали краян із прийдешнім Великоднем. «Волинська правда». Архів оригіналу за 22 грудня 2018. Процитовано 22 грудня 2018. 
  69. 85-та річниця Голодомору: волиняни вшанували жертв геноциду українського народу. Офіційний сайт Волинської ОДА. Процитовано 26 грудня 2018. 
  70. Встановлюють, чи законне будівництво на території собору в Луцьку. «Волинські новини». Процитовано 13 грудня 2018. 
  71. а б Що відбувається навколо собору в Луцьку?. «Волинські новини». Процитовано 13 грудня 2018. 
  72. Митрополит Михаїл нарешті зізнався, що будують на кладовищі біля собору. «Район.Луцьк». Процитовано 13 грудня 2018. 
  73. «Крайслер» луцького владики — подарований. «Волинські новини». Процитовано 27 грудня 2018. 
  74. А Ісус їздив на віслюкові... «Volyn Times». Процитовано 28 грудня 2018. 
  75. Підлеглих Михаїла звинуватили в рейдерстві. «ВолиньPost». Процитовано 28 грудня 2018. 
  76. Луцьке видавництво звинувачує духовенство в рейдерстві. «ВолиньPost». Процитовано 28 грудня 2018. 
  77. Владика Михаїл про конфлікт із ПП «Ініціал» на сайті YouTube
  78. Профіль священнослужителя. «Релігійно-інформаційна служба України». Процитовано 29 грудня 2018. 
  79. Визначні особистості Волинської духовної семінарії (архів). Офіційний сайт ВПБА. Процитовано 29 грудня 2018. 
  80. Постриг першої схимонахині здійснили в УПЦ КП. «Релігійно-інформаційна служба України». Процитовано 29 грудня 2018. 
  81. У Луцьку попрощалися з Ігорем Єремеєвим. «Galinfo». Процитовано 22 грудня 2018. 
  82. День міста Луцька пропонують перенести на 22 травня. «Волинь». Процитовано 13 грудня 2018. 
  83. Оперний співак з Філадельфії став дияконом у Луцьку. «Волинські новини». Процитовано 13 грудня 2018. 
  84. Як владика Михаїл допоміг зробити у Луцьку переселенцю зі Сходу операцію. «Волинь». Процитовано 22 грудня 2018. 
  85. Відеонагляд і свічниця-няня: якою буде дитяча церква в Луцьку. «Таблоїд Волині». Процитовано 29 грудня 2018. 

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю
Проповіді