Іпатій (Потій)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іпатій Потій
Адам Потій
Іпатій Потій
Потртер Іпатія Потія (XVII ст.)
Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси
26 вересня 1599 — 18 липня 1613
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Михайло Рагоза
Наступник: Йосиф Велямин Рутський
Єпископ Володимирський і Берестейський
1593 — 18 липня 1613
Обрання: 20 березня 1593
 
Освіта: Краківська Академія
Народження: 12 серпня 1541(1541-08-12)
Рохачі або Рожанка
Смерть: 18 липня 1613(1613-07-18) (71 рік)
Володимир
Батько: Лев Патеєвич Тишкович
Мати: Ганна Лоза (Лозчанка)
Дружина: княжна Анна Головня-Острожецька
Діти: Ян, Петро, Криштоф, Олександра, Анна, Катерина
Прийняття монашества: 31 березня 1593
Єпископська хіротонія: 1593
 
Автограф: Автограф


Митрополит Іпа́тій По́тій (світське ім'я- Адам Львович Потій гербу Вага (відмінний), пол. Hipacy (Adam) Pociej інколи Pociey) (12 серпня 1541, Рожанка, Холмщина — 18 липня 1613, Володимир-Волинський) — державний діяч Речі Посполитої, клірик Православної (до 1596) та Уніятської церков (з 1596). Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси (26 вересня 1599 — 18 липня 1613), предстоятель Унійної церкви. Представник шляхетського роду Потіїв гербу Вага з Берестейщини. Випускник Краківської академії. Берестейський земський суддя1580), берестейський каштелян і сенатор Речі Посполитої (15881593). 1593 року прийняв чернечий постриг. Єпископ володимирський і берестейський (15931613). Один із організаторів Берестейської унії (1596). Богослов, письменник-полеміст, прихильник об'єднання православної і католицької церков, захисник унії. Автор «Антиризиса».

З життєпису[ред.ред. код]

Шлях до чернецтва[ред.ред. код]

Народився у Рожанці[pl] на Холмщині в заможній шляхетній родині, отримав ім'я Адам (пол. Adam Pociej). Батько Лев Патеєвич Тишкович — підскарбій литовський,[1] придворний і писар короля Сигізмунда І Старого Ягеллона в Кракові, куди переїхав з Рожанки у 1546 р., мати — Ганна Лоза (Лозка, Лозчанка), також походила з шляхетного роду гербу Кораб (по смерті першого чоловіка, Лева, вийшла заміж вдруге за каштеляна смоленського Домініка Паца). Юнацькі роки провів при королівському дворі. Мав молодших братів Федора[2] (латинізоване: Теодора) та Лева (лат. Леона).

Початкову освіту здобув у кальвіністській школі віленського воєводи й великого литовського канцлера, князя Миколи Христофора Радзивілла «Чорного». Коли Адаму було 9 років, помер батько; мати вийшла заміж вдруге за смоленського каштеляна Домініка Паца (помер 1579 року[3]). З того часу Адамом заопікувався король Сигізмунд II Август, який послав його на навчання до Краківської академії.

Після закінчення академії повернувся на двір князя Миколи Христофора Радзивілла «Чорного», де зазнав впливу кальвінізму (за деякими даними перейшов у кальвінізм). Служить секретарем (до 1572 року) польського короля Сиґізмунда II Авуста. 1574 повертається до Православної Церкви (один з небагатьох представників руської верхівки).[4] До 1580 — земський суддя у Бересті, згодом берестейський каштелян, сенатор Речі Посполитої. Був близьким товаришем князя Василя Костянтина Острозького, належав до групи публіцистів і мислителів, прихильних ідеї унії православ'я з католицтвом. Овдовів (1592); перед тим, як стати єпископом, згідно з східною традицією, прийняв постриг (чернець-василіянин).[4] 1588 під час перебування патріарха Єремії на Руських землях намагався організувати богословські дискусії за участю представників східного та західного напрямів християнства.[5]

Церковне служіння[ред.ред. код]

Завдяки князеві Острозькому в 1593 став Володимиро-Берестейський єпископом. Один з організаторів Берестейської унії 1596 року. У 1596 році собор єпископів у Бересті вислав його та луцького єпископа Кирила Терлецького як своїх уповноважних до Риму, де Папа Климент VIII проголосив об'єднання (унію) католицької і православної церков, одночасно підтвердивши збереження традиційної православної літургії, обрядів і звичаїв української церкви. Після повернення з Риму — учасник церковного собору у Бересті, який підтвердив унію. В 1599 обраний архімандритом Києво-Печерської лаври. По смерті митрополита Михайла Рогози — Київський митрополит (15991613).

21 серпня 1609 р. у Вільнюсі, в день свята Божого Тіла, в присутності короля Сигізмунда III Вази, один з православних («заїжджий гайдук»[6]) хотів зарубати Потія шаблею; життя врятували військові навички та золотий ланцюг на шиї (щоправда, 3 пальці лівої руки були відрубані). Нападника пізніше тортурували, потім чвертували, обезголовили.[6]

Помер 18 липня 1613 в Володимирі, де й був похований в Успенському соборі.

Громадська й літературна діяльність[ред.ред. код]

Близько 1589 (будучи каштеляном), організував у Бересті братство, схоже до львівського, з руською школою при ньому. Будучи Володимирським та Берестейським єпископом, а потім митрополитом, опікувався розвитком руських шкіл.[7] Був близьким приятелем князя Василя-Костянтина Острозького, належав до прихильників створеного за його ініціативою гуртка літераторів і публіцистів.

Активно намагався утверджувати правове становище унійної церкви у Речі Посполитій, працював над залученням до греко-католицької церкви духовенства і шляхти, приєднав до унії Перемиську єпархію (1611).

Потій — визначний письменник-полеміст. Автор публіцистичних творів, спрямованих на захист унії, зокрема «Унія, або виклад… артикулів до об'єднання» (1596), «Антиризис» (1599, польською мовою, 1600), «Оборона собору Флорентійського» (1603), листів до князя Костянтина Острозького та канцлера Великого князівства Литовського Лева Сапеги та інших.

Король Сиґізмунд III Ваза, на його прохання, видав привілей, за яким прихильники унії не підлягали світському суду Речі Посполитої.

Сім'я[ред.ред. код]

Герб Вага ІІ роду Потіїв

Шляхетський рід Потіїв гербу Вага ІІ.

  • сини
Ян (Іван) Потій — писар земський берестейський (1616), підсудок берестейський (1629)
Христофор Потій
+ Галшка Гулевичівна — фундаторка Київської братської школи
Петро Потій — суддя земський берестейський, мав 12 синів.
+ Зофія Казановська
Іван Михайло (Адам) Потій (†1666) — унійний єпископ Володимирський і Берестейський (1655–1666)
  • доньки
Анна Потій
Олександра Потій — заміжня за Фридериком Подгороденським.
Катерина Потій — заміжня за Рафалом Лещинським.

Праці[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Niesiecki К. Korona Polska… — S. 619.
  2. Pociejowie (01) (пол.)
  3. Pacowie (01) (пол.)
  4. а б Сеник С. Передумови Берестейської унії… — С. 14.
  5. Там само. — С. 14-15.
  6. а б М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. VI. — С. 585.
  7. Сеник С. Передумови Берестейської унії… — С. 15.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]