Проскури (родина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Проскури (Родина))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Проскура (значення).
Герб «Проскури»

Проскури, пізніше Проскури-Сущанські (пол. Proskura, Proskura-Suszczański) — давній український шляхетський рід гербу Проскури, який панував на землях Полісся та Київщини.

Проскури поряд з Химськими, Слуцькими, Горностаями, Кропивницькими, Шашкевичами, Єльцями, Олізарами, Немиричами, Кмітами, Лозками, Полозами представляли українську шляхту південно-західного та південно-східного литовського прикордоння протягом 200 років. Саме в цей період в основному склалась соціальна структура краю.

Рід Проскурів вийшов з Полісся. Українська родина, яка після переселення до Корнина взяла додаток до прізвища (придомок): Сущанські.

Маєтки родини[ред. | ред. код]

У 1552 році в Чорнобилі був будинок пані Проскури[1].

Жердево (в 1552 році Дердево) належало Проскурам[2].

У 1581 році Проскури-Сущанські володіють 7 маєтками[3].

Більськ у кінці XVI століття переходить у власність Проскур-Сущанських[4].

У кінці XVI століття Глинськ тощо переходять у власність Проскур-Сущанських[5].

Мохначка у XVII ст. належала Проскурам-Сущанським[6]

Князь Роман Ружинський разом з дружиною у 1607 році мав позов до суду від Проскурів через напад, який він з підданими здійснив у 1604 році на ґрунти мохнацького підпорядкування, і через вилучення до Паволочі коней, волів, упряжі та інших предметів[7].

У 1613-1624 роках слухалися позови: Федора та Юрія Проскурів-Сущанських щодо нападу на дідицтво над Ворсклою, розкопання могили (селітрової) Скоробор та забрані ґрунти до Юрія Вишневецького (12 серпня 1613 року); Проскурів-Сущанських до Олекс. Виговського щодо недопущення проведення екзекуції у села Вигів та Боровицю (19 серпня 1622 року); Федора тощо Проскурів-Сущанських щодо надсилання людей на Глинщину до Яреми Вишневецького 1624 року[8].

Проскура-Сущанський у 1616 році протестує проти заснування князем Янушем Острозьким під Півнями на Унаві нової слободи[3].

Приналежною раніш до київського замку Лутавою на Десні вище Остра володіютъ у 1628 році вже Проскури-Сущанські. Вони ж володіють ґрунтами в нижній течії Ворскли від Дніпра до санжарського перевозу на перекопському «шляху». Через старий «сівер» у середній течії Ворскли, тобто Глинщини з городищами Глинське та Більськ, ведеться у 1640 році суперечка між Проскурами-Сущанськими та князем Яремою Вишневецьким, Анною Гербуртовою Жолкевською і Станіславом Конецпольським[9].

Посеред інших земель у 1628 році також тримають угіддя Ворскли: незаселеної пустелі та Пашкевичі. Проскури сперечались при поділі гнізда Глинських на Ворсклі[10]

Через велике знищення клопотали про звільнення від податків маєтків Федора Проскури-Сущанського[11].

У 1625 році князі Вишневецькі отримали позов від Проскурів щодо повернення маєтків, присуджених у 1622 році від Гальшки.

В 1632-1633 роках Єронім Харленський спеціально заохочував козаків до нападів на маєтки Проскур-Сущанських, щоб змусити їх виїхати. Проскура-Сущанський, бажаючи покласти край суперечкам про межі маєтків, у 1633 році виклопотав у короля Владислава IV комісію для визначення меж маєтку, на той вже час проданого брату його дружини Миколі Лесньовському. Федір одночасно з братом у 1648 році майже з примусу продали Межиріч Харленському і виїхали вглиб Республіки[11].

Проскури-Сущанські повернулися до Корнина тільки у 1717 році. Після цього заснували кілька нових сіл: Білки, Раківку, Личе, Сущанку, в пам'ять про своє колишнє дідицтво. Сущанка — над Ірпінем, закладена після 1717 року Проскурою-Сущанським[12].

Станишівка в 1719 році у власності Проскур[13].

А от їхнє дідицтво на той час зазнало втрат. Скригалівку, Веприк та Білки захоплено єпископами, дідичами Фастова. Після тривалого судового розгляду Проскурам-Сущанським було повернуто тільки Мохначку. В замку Корнина тримали міліцію і давали відсіч гайдамакам. В часи Коліївщини 1768 року в довкіллі Корнина з'явилися гайдамаки під проводом Івана Бондаренка. Для розгону повстанців з Чорнобиля був посланий гусарський загін Енгіля, а з Корнина — відділок надвірного козацтва під керівництвом Данила Щербини. Щербині вдалося у Макарові впіймати самого Бондаренка, а повстанців розігнати. Дідич Корнина Проскура-Сущанський в нагороду за цю послугу добився на сеймі для нього спадкового шляхетства зі звільненням від обов'язків згідно закону 1775 року і поточного сейму, та негайного надання йому зі скарбниці 9000 злотих для невідкладного придбання земських ґрунтів, ухвала про це вписана в книгу конституцій[14].

Перед 1800 роком частина Кагарлицьких маєтків Тарновських була придбана Проскурами-Сущанськими[15].

Пилява над Росавою заснована 1765 року. Спочатку називалася Пилиня. Володів Яків Потоцький гербу Пилява. Потім належала Проскурам-Сущанським до 1837 року[16].

Сущани на васильківському кордоні закладені на початку XIX століття Проскурою-Сущанським[12].

В Києві був палац Проскур-Сущанських поруч з церквою Доброго Миколи[17].

Красне біля витоків річки Красної. Власність Проскур-Сущанських та Гойжевських[18].

Громади Романівського староства скаржилися, що Проскури-Сущанські, дідичі Корнина, від Романова забрали багато ґрунтів, косять сіно, рубають ліс[19].

1895 року Яцьки частково в ключі Проскур[20].

Відомі представники[ред. | ред. код]

Вперше цей рід згадує Несецький[21].

  • Семен Проскура гербу Проскура — після Єльців дідич Сущан над Убортю. Через це — Сущанські[12]. Одружений на Орисі Іванівні Юхнович. Через те, що сини батька Орисі, Івана Олехновича, Федір та Василь Юхновичі померли без нащадків, їхні маєтки перепали донькам: Марії у шлюбі з Федором Лозкою і Орисі. Згідно з розподілом ще до нападу Менґлі Ґерая в 1483 році Орисі дісталися вже обжиті Козин та Полствин, і нові Таганча та Межиріч[22].
    • Матвій Семенович — отримав 30 березня 1533 році чорнобильський замок на два роки[7]
    • Тимофій Семенович — отримав у 1510 році разом з дружиною Євдокією Федорівною Лозкою маєтки: Пуково[23], Батиєво[24], Рожів. 1524 року дідич Колдиревич, королівський дворянин.[25]. У 1545–1547 роках дістав чорнобильське врядування[7].
      • Іван Тимофійович — чорнобильський урядник та королівський ротмістр, відзначився у війні з Московією у 1568 році. Київський городський суддя, дружина Євдоксія Філонівна Кміта-Чорнобильська. Обуховичі 1581 року у власності Івана Проскури. У 1586 році матір відомого Філона Кміти відписала своїй доньці Євдоксії Трудинівщину, Малехівщину, Требухівщину, половину в Загальцях і Мусійках. Отож Іван взяв ці маєтки в посаг, всі їх урядував та заселив. Звідтоді ця місцевість щорічно розростається. Пасинківщину назвав на честь свого хресного імені — Іванків, звів замок який захистив мешканців від татар, які постійно тут сновиґали, з простого села поступово зробив торговим містечком. Був заможним землянином, бо одночасно з братами володів розлогою батьківщиною, як-то: Овдіївщиною, Музичами, Корнином, Веприном, Мохначкою. Замолоду був товаришем відомого Філона Кміти[26].
      • Богдан Тимофійович — перший насмілився висунутися далі в степ і став власником Корнина[14]. В 1571 році він вже володів Козином і Полствином, Таганчою і Межирічем[22].
        • Федір Богданович — дідич Корнина, київський земський писар, посол на сейми 1627 та 1632 року, депутат на Трибунали, депутат у ревізію київських актів 1631 року. В 1638 році Федір з братом Юрієм продали Товаров, Горобіївку, Межиріч, Таганчу, Полствин, Козяків (Козин), Бабичі Єроніму Харленському, а вже пізніше у 1648 році Григорівку (біля Трахтемирова) Юрію Голубу, полковнику канівських козаків[22]. Білки у 1628 році у його власності. В 1631 році Федір Проскура-Сущанський скаржився на Василя Тишу Биковського, який посланими людьми вирубав корнинський ліс біля Ірпіня, Соболівка та гнилої Поляни, а саме: кільканадцять дубів та дерев на кілька тисяч возів, чим завдав шкоду на 761 копу литовських грошей. У Корнині збудував замок, де під час козацьких воєн 1648 року ховалися люди[27].
          • Іван Федорович — дідич Грудви, капітан коронних військ 1650 року, київський підчаший, київський суддівський депутат, ротмістр коронних військ, виборчий представник від київського воєводства у 1669 та 1674 роках.
            • Степан Іванович — київський підчаший 1698 року, одружений з Катериною з Чергокова. У 1690 році власник Привороття.
              • Іван Степанович — одружений з Теофілою Стемповською.
              • Гаврило Степанович — дідич Корнина, київський підчаший 1751 року.
                • N. Гаврилівна — у шлюбі Вонсович.
                • Іван Гаврилович — овруцький підчаший у 1781 році, королівський камергер у 1788 році.
                  • Станіслав Іванович — у 1830 році розпродав свої маєтки[28].
                    • Анна Станіславівна — дружина Заліського. В посаг сім'ї принесла Яцьки[29].
                    • Людвика Станіславівна — на честь неї названо Людвинівка або Станіславка, у 1826 році закладена батьком[30][31].
                  • Альоіз-Антон Іванович — київський скарбник, дружина N. Трипільська
                  • Йосип Іванович — одружений 1835 року з Пелагеєю, донькою богуславською маршалка, дідича Пруцина, Захара Гнатовича Головінського[32].
                    • Павлина Йосипівна — на честь неї названо та заселено макіївцями батьком в 1836 році село Павлівка[33]. Продана у 1845 році[29].
                    • Йозефа Йосипівна — на честь неї названо село Йосипівка Заснована 1827 року і названа на честь доньки батьком[34]. Продана у 1841 році[29].
                    • Стефанія Йосипівна — на честь неї закладене та назване батьком село Степанівка у 1825 році. Заселена з Макіївки[35]. Продана у 1842 році[29].
                • Федір Гаврилович
                  • Іполит Федорович — київський пан 1800 року.
                    • Антон Іполитович — у 1830 році продав Красну Гойжевському[29], у 1837 році продав Пиляву[36].
                  • Ничипір Федорович
                    • Франц Ничипорович
                    • Роман-Пилип Ничипорович
                • Микола Гаврилович — овруцький ловчий у 1777 році, київський чесник у 1781 році, комісар по збиранню пожертв у 1789 році, дружина N. Єрлич.
                  • Іван Миколайович.
                  • Каєтан Миколайович (пом.1834[37]) — був останнім дідичем Корнина з роду Проскурів-Сущанських[14]. Був київським послом на чотирирічний сейм 1788 року, на якому 1791 році подав розходження у проведенні меж брацлавського воєводства, тучапський староста, королівський ротмістр; у 1794 році засланий у вигнання. Був власником стада дуже відомих в Україні «проскурянських коней». Чесний та порядний обиватель. Востаннє був керівником головного київського суду 1800 року. У 1807 році був маршалком Сквирського повіту[38]. Перед 1812 роком російський уряд вирішив продати Германівку і її купив Іван-Каєтан Миколайович Проскура. Дружина — Тереза.
                  • Гнат Миколайович.
        • Микола Богданович — був дідичем Білки (тепер Мохначка).
        • Юрій Богданович — овруцький войський у 1652 році. В 1618 році Юрій з братом Федором продали Межиріч, Таганчу, Полствин та Козяків (Козин) Єроніму Харленському, а вже пізніше у 1648 році Григорівку (біля Трахтемирова Юрію Голубу, полковнику канівських козаків[22].

Ян Маркович — 1649 рік.

Петро Маркович — 1649 рік.

Федора — дружина Григорія Дідовича-Трипільського.

Єронім — овруцький войський, одружений з Барбарою Радзевич у 1679 році.

  • Іван Ілліч
    • Тихін Іванович
    • Єрофій Іванович

Ян Максиміліанович — засідатель в судах хорольського повіту полтавської губернії у 1860 року.

Гнат Романович — урядник у міністерстві російського казначейства в 1865 році.

Герби родини[ред. | ред. код]

  • Герб Івана Тимофійовича Проскури
    Герб
    Івана
    Тимофійовича
    Проскури
  • Герб Федора Богдановича Проскури- Сущанського
    Герб
    Федора
    Богдановича
    Проскури-
    Сущанського
  • Герб Іполита Івановича Проскури- Сущанського
    Герб
    Іполита
    Івановича
    Проскури-
    Сущанського
  • Герб Проскури- Сущанського
    Герб
    Проскури-
    Сущанського
  • Герб села Йосипівка
    Герб
    села
    Йосипівка

Відбитки печаток родини[ред. | ред. код]

  • Тимофія Проскури 1509
    Тимофія
    Проскури
    1509
  • Івана Проскури 1571
    Івана
    Проскури
    1571
  • Федора Проскури 1628
    Федора
    Проскури
    1628
  • Федора Проскури 1645
    Федора
    Проскури
    1645
  • Федори Проскури 1641
    Федори
    Проскури
    1641
  • Степана Проскури 1685
    Степана
    Проскури
    1685
  • Степана Проскури 1690
    Степана
    Проскури
    1690
  • Іполита Проскури 1796
    Іполита
    Проскури
    1796
  • Іполита Проскури 1800
    Іполита
    Проскури
    1800

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Стаття Czarnobyl у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том I, С.751, з 1895 року(пол.)
  2. ↑ Стаття Żerdewa у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XIV, С.777, з 1895 року(пол.)
  3. ↑ а б Źródła dziejowe. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). T. 22. С. 79, 204. [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
  4. ↑ Стаття Bielsk у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.1, С.143, з 1895 року(пол.)
  5. ↑ Стаття Hlińsk у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.1, С.560, з 1895 року(пол.)
  6. ↑ Стаття Mochnaczka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VI, С.558, з 1895 року(пол.)
  7. ↑ а б в Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku. W. 1883. str. 263, 287(пол.)
  8. ↑ Źródła dziejowe. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). T. 21. С. 182, 371, 624. [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
  9. ↑ Лівобережна Україна в XV—XVII століттях.//«Киевская старина» 1896 рік № 5. (рос.)
  10. ↑ Стаття Ukraina у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XII, С. 777—778, з 1895 року(пол.)
  11. ↑ а б Стаття Międzyrecz у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VI, С.380, з 1895 року(пол.)
  12. ↑ а б в Стаття Suszczanka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XI, С.605, з 1895 року(пол.)
  13. ↑ Стаття Staniszówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.2, С.617, з 1895 року(пол.)
  14. ↑ а б в Стаття Kornin у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.408-409, з 1895 року(пол.)
  15. ↑ Стаття Kahorlik у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.668, з 1895 року(пол.)
  16. ↑ Стаття Pilawa у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VIII, С.130, з 1895 року(пол.)
  17. ↑ Стаття Kijów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.84, з 1895 року(пол.)
  18. ↑ Стаття Krasna у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.620, з 1895 року(пол.)
  19. ↑ Стаття Romanówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IX, С.728, з 1895 року(пол.)
  20. ↑ Стаття Jacki у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.1, С.623, з 1895 року(пол.)
  21. ↑ Niesiecki K. Herbarz Polski T. VII. str. 502(пол.)
  22. ↑ а б в г Стаття Kozin у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том V, С.46, з 1895 року(пол.)
  23. ↑ Стаття Karabaczyn у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.827, з 1895 року(пол.)
  24. ↑ Стаття Brusiłów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том I, С.389, з 1895 року(пол.)
  25. ↑ Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej T. 14. С. 355.(пол.)
  26. ↑ Стаття Iwanków у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.314, з 1895 року(пол.)
  27. ↑ Стаття Kijów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.408, з 1895 року(пол.)
  28. ↑ Л. І. Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії». С. 533 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  29. ↑ а б в г д Л. І. Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії». С. 534 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  30. ↑ Стаття Ludwinówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том V, С. 477, з 1895 року(пол.)
  31. ↑ Л. І. Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії». С. 532 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  32. ↑ Boniecki A., Reiski A. Herbarz polski. Warszawa. 1913. T. XVI. C.313(пол.)
  33. ↑ Стаття Pawłówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VII, С.912, з 1895 року(пол.)
  34. ↑ Стаття Józefówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.613, з 1895 року(пол.)
  35. ↑ Стаття Stefania у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XI, С.315, з 1895 року(пол.)
  36. ↑ Л. І. Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії». С. 549 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  37. ↑ Германівка//Персональний сайт Кифоренка Сергія
  38. ↑ Стаття Skwira у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том X, С.747, з 1895 року(пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Проскури_(родина)&oldid=39732278