Проскури (родина)

Герб «Проскури»

Проскури, пізніше Проскури-Сущанські (пол. Proskura, Proskura-Suszczański) — давній український шляхетський рід гербу Проскури, який панував на землях Полісся та Київщини.

Проскури поряд з Химськими, Слуцькими, Горностаями, Кропивницькими, Шашкевичами, Єльцями, Олізарами, Немиричами, Кмітами, Лозками, Полозами представляли українську шляхту південно-західного та південно-східного литовського прикордоння протягом 200 років. Саме в цей період в основному склалась соціальна структура краю.

Рід Проскурів вийшов з Полісся. Українська родина, яка після переселення до Корнина взяла додаток до прізвища (придомок): Сущанські.

Маєтки родини

У 1552 році в Чорнобилі був будинок пані Проскури.

Жердево (в 1552 році Дердево) належало Проскурам.

У 1581 році Проскури-Сущанські володіють 7 маєтками.

Більськ у кінці XVI століття переходить у власність Проскур-Сущанських.

У кінці XVI століття Глинськ тощо переходять у власність Проскур-Сущанських.

Мохначка у XVII ст. належала Проскурам-Сущанським

Князь Роман Ружинський разом з дружиною у 1607 році мав позов до суду від Проскурів через напад, який він з підданими здійснив у 1604 році на ґрунти мохнацького підпорядкування, і через вилучення до Паволочі коней, волів, упряжі та інших предметів.

У 1613-1624 роках слухалися позови: Федора та Юрія Проскурів-Сущанських щодо нападу на дідицтво над Ворсклою, розкопання могили (селітрової) Скоробор та забрані ґрунти до Юрія Вишневецького (12 серпня 1613 року); Проскурів-Сущанських до Олекс. Виговського щодо недопущення проведення екзекуції у села Вигів та Боровицю (19 серпня 1622 року); Федора тощо Проскурів-Сущанських щодо надсилання людей на Глинщину до Яреми Вишневецького 1624 року.

Проскура-Сущанський у 1616 році протестує проти заснування князем Янушем Острозьким під Півнями на Унаві нової слободи.

Приналежною раніш до київського замку Лутавою на Десні вище Остра володіютъ у 1628 році вже Проскури-Сущанські. Вони ж володіють ґрунтами в нижній течії Ворскли від Дніпра до санжарського перевозу на перекопському «шляху». Через старий «сівер» у середній течії Ворскли, тобто Глинщини з городищами Глинське та Більськ, ведеться у 1640 році суперечка між Проскурами-Сущанськими та князем Яремою Вишневецьким, Анною Гербуртовою Жолкевською і Станіславом Конецпольським.

Посеред інших земель у 1628 році також тримають угіддя Ворскли: незаселеної пустелі та Пашкевичі. Проскури сперечались при поділі гнізда Глинських на Ворсклі

Через велике знищення клопотали про звільнення від податків маєтків Федора Проскури-Сущанського.

У 1625 році князі Вишневецькі отримали позов від Проскурів щодо повернення маєтків, присуджених у 1622 році від Гальшки.

В 1632-1633 роках Єронім Харленський спеціально заохочував козаків до нападів на маєтки Проскур-Сущанських, щоб змусити їх виїхати. Проскура-Сущанський, бажаючи покласти край суперечкам про межі маєтків, у 1633 році виклопотав у короля Владислава IV комісію для визначення меж маєтку, на той вже час проданого брату його дружини Миколі Лесньовському. Федір одночасно з братом у 1648 році майже з примусу продали Межиріч Харленському і виїхали вглиб Республіки.

Проскури-Сущанські повернулися до Корнина тільки у 1717 році. Після цього заснували кілька нових сіл: Білки, Раківку, Личе, Сущанку, в пам'ять про своє колишнє дідицтво. Сущанка — над Ірпінем, закладена після 1717 року Проскурою-Сущанським.

Станишівка в 1719 році у власності Проскур.

А от їхнє дідицтво на той час зазнало втрат. Скригалівку, Веприк та Білки захоплено єпископами, дідичами Фастова. Після тривалого судового розгляду Проскурам-Сущанським було повернуто тільки Мохначку. В замку Корнина тримали міліцію і давали відсіч гайдамакам. В часи Коліївщини 1768 року в довкіллі Корнина з'явилися гайдамаки під проводом Івана Бондаренка. Для розгону повстанців з Чорнобиля був посланий гусарський загін Енгіля, а з Корнина — відділок надвірного козацтва під керівництвом Данила Щербини. Щербині вдалося у Макарові впіймати самого Бондаренка, а повстанців розігнати. Дідич Корнина Проскура-Сущанський в нагороду за цю послугу добився на сеймі для нього спадкового шляхетства зі звільненням від обов'язків згідно закону 1775 року і поточного сейму, та негайного надання йому зі скарбниці 9000 злотих для невідкладного придбання земських ґрунтів, ухвала про це вписана в книгу конституцій.

Перед 1800 роком частина Кагарлицьких маєтків Тарновських була придбана Проскурами-Сущанськими.

Пилява над Росавою заснована 1765 року. Спочатку називалася Пилиня. Володів Яків Потоцький гербу Пилява. Потім належала Проскурам-Сущанським до 1837 року.

Сущани на васильківському кордоні закладені на початку XIX століття Проскурою-Сущанським.

В Києві був палац Проскур-Сущанських поруч з церквою Доброго Миколи.

Красне біля витоків річки Красної. Власність Проскур-Сущанських та Гойжевських.

Громади Романівського староства скаржилися, що Проскури-Сущанські, дідичі Корнина, від Романова забрали багато ґрунтів, косять сіно, рубають ліс.

1895 року Яцьки частково в ключі Проскур.

Відомі представники

Вперше цей рід згадує Несецький.

• Семен Проскура гербу Проскура — після Єльців дідич Сущан над Убортю. Через це — Сущанські. Одружений з Орисею Іванівною Юхнович. Через те, що сини батька Орисі, Івана Олехновича, Федір та Василь Юхновичі померли без нащадків, їхні маєтки перепали донькам: Марії у шлюбі з Федором Лозкою і Орисі. Згідно з розподілом ще до нападу Менґлі Ґерая в 1483 році Орисі дісталися вже обжиті Козин та Полствин, і нові Таганча та Межиріч.
  • Матвій Семенович — отримав 30 березня 1533 році чорнобильський замок на два роки
  • Тимофій Семенович — отримав у 1510 році разом з дружиною Євдокією Федорівною Лозкою маєтки: Пуково, Батиєво, Рожів. 1524 року дідич Колдиревич, королівський дворянин.. У 1545–1547 роках дістав чорнобильське врядування.
    • Іван Тимофійович — чорнобильський урядник та королівський ротмістр, відзначився у війні з Московією у 1568 році. Київський городський суддя, дружина Євдоксія Філонівна Кміта-Чорнобильська. Обуховичі 1581 року у власності Івана Проскури. У 1586 році матір відомого Філона Кміти відписала своїй доньці Євдоксії Трудинівщину, Малехівщину, Требухівщину, половину в Загальцях і Мусійках. Отож Іван взяв ці маєтки в посаг, всі їх урядував та заселив. Звідтоді ця місцевість щорічно розростається. Пасинківщину назвав на честь свого хресного імені — Іванків, звів замок який захистив мешканців від татар, які постійно тут сновиґали, з простого села поступово зробив торговим містечком. Був заможним землянином, бо одночасно з братами володів розлогою батьківщиною, як-то: Овдіївщиною, Музичами, Корнином, Веприном, Мохначкою. Замолоду був товаришем відомого Філона Кміти.
    • Богдан Тимофійович — перший насмілився висунутися далі в степ і став власником Корнина. В 1571 році він вже володів Козином і Полствином, Таганчою і Межирічем.
      • Федір Богданович — дідич Корнина, київський земський писар, посол на сейми 1627 та 1632 року, депутат на Трибунали, депутат у ревізію київських актів 1631 року. В 1638 році Федір з братом Юрієм продали Товаров, Горобіївку, Межиріч, Таганчу, Полствин, Козяків (Козин), Бабичі Єроніму Харленському, а вже пізніше у 1648 році Григорівку (біля Трахтемирова) Юрію Голубу, полковнику канівських козаків. Білки у 1628 році у його власності. В 1631 році Федір Проскура-Сущанський скаржився на Василя Тишу Биковського, який посланими людьми вирубав корнинський ліс біля Ірпіня, Соболівка та гнилої Поляни, а саме: кільканадцять дубів та дерев на кілька тисяч возів, чим завдав шкоду на 761 копу литовських грошей. У Корнині збудував замок, де під час козацьких воєн 1648 року ховалися люди.
        • Іван Федорович — дідич Грудви, капітан коронних військ 1650 року, київський підчаший, київський суддівський депутат, ротмістр коронних військ, виборчий представник від київського воєводства у 1669 та 1674 роках.
          • Степан Іванович — київський підчаший 1698 року, одружений з Катериною з Чергокова. У 1690 році власник Привороття.
            • Іван Степанович — одружений з Теофілою Стемповською.
            • Гаврило Степанович — дідич Корнина, київський підчаший 1751 року.
              • N. Гаврилівна — у шлюбі Вонсович.
              • Іван Гаврилович — овруцький підчаший у 1781 році, королівський камергер у 1788 році.
                • Станіслав Іванович — у 1830 році розпродав свої маєтки.
                  • Анна Станіславівна — дружина Заліського. В посаг сім'ї принесла Яцьки.
                  • Людвика Станіславівна — на честь неї названо Людвинівка або Станіславка, у 1826 році закладена батьком.
                • Альоіз-Антон Іванович — київський скарбник, дружина N. Трипільська
                • Йосип Іванович — одружений 1835 року з Пелагеєю, донькою богуславською маршалка, дідича Пруцина, Захара Гнатовича Головінського.
                  • Павлина Йосипівна — на честь неї названо та заселено макіївцями батьком в 1836 році село Павлівка. Продана у 1845 році.
                  • Йозефа Йосипівна — на честь неї названо село Йосипівка Заснована 1827 року і названа на честь доньки батьком. Продана у 1841 році.
                  • Стефанія Йосипівна — на честь неї закладене та назване батьком село Степанівка у 1825 році. Заселена з Макіївки. Продана у 1842 році.
              • Федір Гаврилович
                • Іполит Федорович — київський пан 1800 року.
                  • Антон Іполитович — у 1830 році продав Красну Гойжевському, у 1837 році продав Пиляву.
                • Ничипір Федорович
                  • Франц Ничипорович
                  • Роман-Пилип Ничипорович
              • Микола Гаврилович — овруцький ловчий у 1777 році, київський чесник у 1781 році, комісар по збиранню пожертв у 1789 році, дружина N. Єрлич.
                • Іван Миколайович.
                • Каєтан Миколайович (пом.1834) — був останнім дідичем Корнина з роду Проскурів-Сущанських. Був київським послом на чотирирічний сейм 1788 року, на якому 1791 році подав розходження у проведенні меж брацлавського воєводства, тучапський староста, королівський ротмістр; у 1794 році засланий у вигнання. Був власником стада дуже відомих в Україні «проскурянських коней». Чесний та порядний обиватель. Востаннє був керівником головного київського суду 1800 року. У 1807 році був маршалком Сквирського повіту. Перед 1812 роком російський уряд вирішив продати Германівку і її купив Іван-Каєтан Миколайович Проскура. Дружина — Тереза.
                • Гнат Миколайович.
      • Микола Богданович — був дідичем Білки (тепер Мохначка).
      • Юрій Богданович — овруцький войський у 1652 році. В 1618 році Юрій з братом Федором продали Межиріч, Таганчу, Полствин та Козяків (Козин) Єроніму Харленському, а вже пізніше у 1648 році Григорівку (біля Трахтемирова Юрію Голубу, полковнику канівських козаків.

Ян Маркович — 1649 рік.

Петро Маркович — 1649 рік.

Федора — дружина Григорія Дідовича-Трипільського.

Єронім — овруцький войський, одружений з Барбарою Радзевич у 1679 році.

• Іван Ілліч
  • Тихін Іванович
  • Єрофій Іванович

Ян Максиміліанович — засідатель в судах хорольського повіту полтавської губернії у 1860 року.

Гнат Романович — урядник у міністерстві російського казначейства в 1865 році.

Герби родини

• 
  Герб
  Івана
  Тимофійовича
  Проскури
• 
  Герб
  Федора
  Богдановича
  Проскури-
  Сущанського
• 
  Герб
  Іполита
  Івановича
  Проскури-
  Сущанського
• 
  Герб
  Проскури-
  Сущанського
• 
  Герб
  села
  Йосипівка

Відбитки печаток родини

• 
  Тимофія
  Проскури
  1509
• 
  Івана
  Проскури
  1571
• 
  Федора
  Проскури
  1628
• 
  Федора
  Проскури
  1645
• 
  Федори
  Проскури
  1641
• 
  Степана
  Проскури
  1685
• 
  Степана
  Проскури
  1690
• 
  Іполита
  Проскури
  1796
• 
  Іполита
  Проскури
  1800

Джерела

• Список дворян Киевской губернии, на 11 октября 1905 года. С. 213.(рос.)
• Boniecki A., Reiski A. Herbarz polski. Warszawa. 1913. T. XVI. C. 109(пол.)
• Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku. W. 1883. str. 132(пол.)
• Стаття Iwanków у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.314, з 1895 року(пол.)
• Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej T. 14. С. 205.(пол.)