Ряснопіль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Ряснопіль
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Березівський
Рада/громада Ряснопільська сільська рада
Код КОАТУУ 5121283801
Основні дані
Засноване 1791[1]
Населення 945
Площа 3,138 км²
Густота населення 301,15 осіб/км²
Поштовий індекс 67360
Телефонний код +380 48-56
Географічні дані
Географічні координати 47°04′22″ пн. ш. 31°11′08″ сх. д. / 47.07278° пн. ш. 31.18556° сх. д. / 47.07278; 31.18556Координати: 47°04′22″ пн. ш. 31°11′08″ сх. д. / 47.07278° пн. ш. 31.18556° сх. д. / 47.07278; 31.18556
Середня висота
над рівнем моря
15 м
Місцева влада
Адреса ради 67360, Одеська обл., вул.Поштова, 1, тел. 90-2-59
Карта
Ряснопіль. Карта розташування: Україна
Ряснопіль
Ряснопіль
Ряснопіль. Карта розташування: Одеська область
Ряснопіль
Ряснопіль

Ря́снопіль — село в Україні, в Березівському районі Одеської області. Населення становить 945 осіб.

Історія[ред. | ред. код]

Станом на 1886 у містечку, центрі Раснопільської волості Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 243 особи, налічувалось 46 дворових господарств, існували православна церква, єврейська синагога, школа, 11 лавок, лазня, 5 постоялих дворів, відбувались базари через 2 тижня по неділях[2]. За 16 верст — поштова станція.

Перші людські поселення на території Ряснополя існували ще в ІІ тисячолітті до нашої ери. Як свідчать дослідження археологічної експедиції професора І. В. Фабріціуса (1951 рік), тут було досліджено два поселення епохи пізньої бронзи (XIV — ХІ століть до н. е.). Одне було за кілометр південніше нинішнього Ряснополя — на мисі річки Царегол, інше — теж поряд, але на південний захід. Саме там було знайдено кам'яну сокиру доби бронзи. Про присутність античних поселень на наших теренах свідчить мармурова плита з відповідним текстом. Її було знайдено на березі Тилігульського лиману на території теперішньої Софіївки, що неподалік Ряснополя. Велике переселення народів IV — ІХ століть полишило слід у наших краях у вигляді 28 курганів, що зусібіч оточують село. Більшість цих курганів розкопані археологами або розорані місцевими селянами ще в XIX столітті. Кочовий спосіб життя місцевого населення панував до кінця XVIII століття. Печеніги, половці, монголи і татари господарювали тут. На початку XVIII століття землі Ряснопільщини належали ногайським татарам Єдисанської орди, столиця яких знаходилася в Очакові. Рисою, що відрізняла ногайських татар від кримських, була їхня віра — шаманізм. У 1730—1750 роках єдисани частково осідають і починають займатися землеробством. Станом на 1779 рік єдисани, що проживали в межиріччі Південного Бугу та Дністра (від узбережжя Чорного моря до Кодими), заснували тут 41 поселення. Одне з них мало назву Sarighiol, що в перекладі з тюркської — «Жовта річка», «Жовта вода». Ця назва у зміненому вигляді збереглася й досі у назві нашої річки Царегол. Перша офіційна згадка про Sarighiol датується 1779 роком у реєстрі населених пунктів, переданих татарами турецькому уряду. Однак російсько-турецька війна 1787—1791 років змусила татар емігрувати до Криму. На наших землях прийшов час правління Російської імперії. Досліджуючи в 1791—1792 роках новопридбані землі, Франц де Волан (архітектор, що планував будівництво порту та Одеси), проїздив і нашими краями. Стосовно села Sarighiol у своєму звіті він записує: «Поселення було, мабуть, дуже велике й розміщувалося в чудовій місцевості. Серед іншого тут є рештки кам'яного мосту через річку Царегол, давнього з виду. Тут багато криниць з досить доброю водою. Сліди колишнього обробітку землі тягнуться дуже довго…» Тож не випадково, що така земля впала в очі бригадирові російської імператорської армії Гнату Гіжицькому. 1792 року він отримує наші землі у своє володіння, а наступного, 1793-го, перевозить сюди селян з Харківської губернії та засновує на місці щойно залишеного татарами поселення Sarighiol нове село і дає йому назву Краснопольє. Генерал-майор Гнат Іванович Гіжицький народився в Речі Посполитій у шляхетній сім'ї, і біографія його досить насичена та просто цікава. 1770 року він був прийнятий до двору польського короля камергером. Декілька разів їздив до Петербурга з важливими королівськими дорученнями. 1780-го перейшов на службу до російської імператриці Катерини ІІ. З 1785 року — в Ризькому карабінерному полку. Входив до свити імператриці під час її подорожі до Криму. З 1790-го — на службі в Олександрійському гусарському полку. За участь у російсько-турецькій війні нагороджений золотою шаблею, орденом Св. Володимира та ін. Під час польської кампанії 1794 року воював проти військ Костюшка, був поранений. За правління імператора Павла І отримав чин генерал-майора й посаду командира Олександрійського гусарського полку. 1812-го Гіжицький брав участь у формуванні ополчення в Україні і був начальником Житомирського ополчення. Воював з поляками, австрійцями, французами на Волині, 1813 року знаходився при облозі фортеці Замостє, після взяття якої став тимчасовим її комендантом. Після поселення українських селян у Краснопольє (1793-й) можна припустити, що Гнатові Івановичу доводилося сюди навідуватися. Адже будівництво хат для селян, храму та панського маєтку вимагали особистої присутності. До речі, Краснопольє було не єдиним його маєтком. Один з документів 1799 року фіксує наявність «деревень Краснополье и Гуляевки бригадира Гижицкого». За переказами, Гіжицькому належали також село Картакаї (нині — околиця Березівки), хутір Сліпуха (нині — село Червоноармійське), а ще села Ананьївського повіту — Жеребкове, Михайлівка, Осипівка, Онуфріївка та інші. На узвишші навпроти Краснополья пан побудував свою економію. Тепер це приміщення є частиною ряснопільської школи і має назву «інтернат». Навколо економії почали зводити хати заможні робітники. З'явилося нове поселення, яке назвали Гнатівкою — від імені пана. Тепер Гнатівка — частина Ряснополя, один з його кутів. Інший кут зветься Бочанка. За непідтвердженими даними, від імені козака Бочана. У 20-х роках XIX століття син Гната Гіжицького — Олександр — запросив на постійне проживання до села євреїв з Галичини. Це надалі справило великий вплив на становлення села як одного з важливих торгових центрів Одеського повіту. 1832 року Краснопольє та Гнатівка отримують статуси містечок. З 1835 року на картах Херсонської губернії вперше з'являється нова назва поселення — Ряснопіль. Значний вплив на подальший розвиток Ряснополя належить колоністам з Пруссії, Вюртембергу, Фальцу, які почали з'являтися у наших місцях у 1810— 1820-х роках. Німці-переселенці заснували тут десятки колоній, серед яких — Рорбах (нині — Новосвітлівка), Вормс (Виноградне), Ландау (Широкий Лан), Юганосталь (Іванівка), Ново-Кандель[3] та інші. З собою в наші краї ці переселенці принесли поважне ставлення до праці, нові агротехнології, культуру побуту і дозвілля. У справі реалізації виробленої продукції на базарах Березівки та Ряснополя німцям велику допомогу надавали місцеві євреї, які на той час у містечку збудували цілий житловий квартал з лавками та майстернями, а також синагогою. Задля полегшення шляху до Одеського порту в 1848—1849 роках царський уряд у районі села Попівки будує міст через Тилігул. Після цього дорога з Ряснополя та Гнатівки до Одеси від 100 кілометрів зменшується до 60 — 65. До 1859 року Ряснопіль розростається до 300 душ, а Гнатівка — до 580. У 1861 році, за імператора Олександра ІІ, починаються селянська, адміністративна та судова реформи. Країна ділиться на губернаторства, повіти, волості. Ряснопіль стає центром однойменної волості, до якої входять понад 30 сіл. Починається новий етап в історії села, який потребує окремого висвітлення.

Від розкріпачення до… штундизму

На початку березня 1861 року по селах і містечках Російської імперії почали оголошувати маніфест про скасування кріпацтва. Зібрали селян і в економії Івана Олександровича Гіжицького. Із зачитаного випливало, що селянам треба ще два-три роки попрацювати на пана у формі оброку та панщини. Однак ще один примірник маніфесту надійшов священикові місцевої Петропавлівської церкви Молчанському. У неділю після богослужіння він прокоментував текст маніфесту таким чином, що селяни повністю звільняються від обов'язкової праці на поміщика. Цей факт викликав збурення серед народу, а відлуння скандалу докотилося до Петербурга. Священика арештували. Як би там не було, але скасування кріпацтва поступово почало змінювати свідомість, став наростати як економічний, так і суспільно-політичний ентузіазм населення. 1862 року в Ряснополі та Гнатівці засновуються поміщицькі школи. Опікали їх Іван Олександрович та його дружина Олена Дорофіївна Гіжицькі. До 1869-го зарплата вчителя Ряснопільської школи становила 80 карбованців на рік. Потім, протягом кількох років, школа утримувалася на кошти громади, а 1872-го, очевидно, через убогість «сільського бюджету», була закрита. У 1874 році донька Івана Гіжицького Любов (прізвище за чоловіком — Курис) пожертвувала 340 карбованців на облаштування навчального закладу, і його прийняло на баланс земство. Зарплата вчителя тепер піднялася до 400 карбованців на рік. Школа відзначалася як зразкова, навчалися в ній переважно хлопчики. Збереглися дані за 1870 рік, за якими у Ряснополі до школи ходили 22 хлопчики і 5 дівчаток, а у Гнатівці відповідно — 25 і 2. Розкріпачення не могло не позначитися на духовності селян. Щодо Ряснопільської волості, то тут це набуло специфічних рис. За свідченням релігієзнавців, початок 1860-х знаменується появою на Ряснопільщині такої релігійної громади, як штунди. Може, й дивно, але сталося таке в результаті відміни кріпосного права. І що цікаво, без будь-якого насильства, а по суті — шляхом добровільного вибору селян. Маніфест 1861 року дав селянам право вибору, на кого працювати. Вони тепер могли переходити від одного поміщика до іншого, могли найматися й до німців-колоністів, яких в окрузі вистачало. Для виховного процесу німці запроваджували спеціальні «біблійні години», або «години настанов». Читалася Біблія, співалися духовні гімни, проголошувалися проповіді. Такий собі урок, година молитви, що по-німецьки звучить як «Stunde». Від цього слова й пішла назва нової релігійної течії — штунди. Першим місцевим штундою-українцем вважається житель села Основа Ряснопільської волості Федір Онищенко. Однак визначним провідником, пресвітером громади штундів став Микола Ратушний, що мешкав поруч з Онищенком. У січні 1865-го архієпископу Херсонському і Таврійському Дмитрію доповіли, що «в Основі деякі православні підозрюються в належності до німецької секти». У 1867-му «сектанти» заявляють про себе відкрито. За даними православного священика Стойкова, їх у Ряснопільській волості вже налічувалося понад 50 осіб. Серед штундів-активістів містечка Гнатівка були Герасим Балабан, Олександр Капустян, Григорій Осадчий. Якщо в перші роки діяльності штунд влада обмежувалася тільки стеженням за їх зборами, то згодом почалися справжні репресії. На початку 1867 року, як свідчать архівні документи, жителі Основи під керівництвом свого старости «били без суду різками» Ратушного, Капустяна, Балабана, яких потім заарештував слідчий Одеського повіту і відправив до в'язниці. Попри арешти, у Гнатівці й Основі незабаром громада штундистів виросла до 219 осіб. 1870 року відбулися нові арешти. У звіті справника йшлося, що в Основі серед арештованих на молитовних зборах були люди з Таврійської губернії, з міст Миколаєва, Херсона та Акермана. У червні того ж року херсонський губернатор писав міністрові внутрішніх справ Російської імперії: «Штунди Ряснопільської волості повиносили ікони зі своїх хат і віддали їх до приходської церкви. До православ'я почали ставитися зі зневагою, дійшло до такого зухвальства, що стали освистувати хресні ходи православних». Протистояння між селянами на релігійному ґрунті почало загострюватися. У 1870—1871 роках штундисти Основи, Гнатівки й Ряснополя зблизилися з баптистами Любомирки та Карлівки Єлисаветградського повіту, пресвітером яких тоді був Іван Рябошапко, а ідеологами — німецькі баптисти М. Гюбнер, Г. Віллер, Є. Пріцкау. Ознайомившись з віросповіданням любомирських баптистів, 8 червня 1871 року штундисти Основи й Ряснополя прийняли водне хрещення, а 28 листопада М. Ратушний заявив архієпископу Дмитрію про вихід громади з православної церкви. Згодом штунди злилися з баптистами, а їхні об'єднані громади стали досить поширеними на територіях Одеського, Ананьївського, Єлисаветградського та Херсонського повітів Херсонської губернії. Доволі велика громада баптистів наприкінці XIX ст. була, наприклад, неподалік Ряснополя — в селі Гуляївка Новопокровської волості. Баптистські громади жили дещо іншим життям, ніж це було традиційно для ряснопільців. У 1882 році в деяких документах одеського земства відзначалося, що так звані штунди Основи, Гнатівки та Ряснополя швидше прийшли до порівняно кращих матеріальних статків. Навіть за четвертного розподілу землі у Гнатівці (чверть десятини на душу) вони досягали більших статків, ніж сусіди. А ось баптисти Основи, завдяки сумлінній праці та зростанню статків, навіть спромоглися додатково придбати собі ще 1800 десятин землі. Зростання добробуту штундів пояснювалося впливом німецьких колоністів: від прищеплення любові до праці та педантичності — до надання прямої допомоги насінням, реманентом тощо. Цікаво, що навіть у побуті українські штундисти-баптисти стали наслідувати німців. Наприклад, внутрішні двері у нових будинках почали розділяти на дві частини. Вдень замикалася лише нижня частина, а верхня слугувала вікном на кухню. Треба зазначити, що значний поштовх для розвитку економіки й соціального забезпечення села надало створення у 1865 році в Херсонській губернії земства — органу місцевого самоврядування з власною (куріальною) виборчою системою. Земство мало управу, керівництво якої обиралося на кожні три роки земським зібранням, а фінансувалося воно за системою місцевого оподаткування, що називалася «земськими повинностями», і поширювалося на жителів земства. Тут уже розповідалося про відновлення за рахунок земства діяльності школи в Ряснополі. Але коштами земства робилося й багато іншого для розвитку сільських територій та громад. Ремонтувалися дороги, запроваджувалися ярмарки, відкривалися нові школи, пошти, лікарні. Наприклад, у 1877 році інвестиції у капремонт мосту через річку Царегу (Царегол) склали 1277 карбованців. Саме через цей міст пролягала губернська дорога з Миколаєва на Березівку. Всього ж на ремонт мостів та дамб для Ряснополя земство виділило тоді 2453 карбованці. У 1881 році територію Одеського повіту поділили на дев'ять медичних дільниць. Однією з них стала Ряснопільська, до якої увійшли населені пункти Ряснопільської, Рорбахської, Новопокровської, Нейзаської та Анатолійської волостей з населенням 17,5 тисячі осіб. Того ж року у Ряснополі відкрилася лікарня, в якій працювали лікар і фельдшер. 1876-го на службу сюди був скерований повітовий лікар К. Ламзакі. Пропрацював він у селі понад 25 років. Саме за його піклування та організації ним доброчинства з боку місцевих землевласників була успішно розбудована лікарня, при якій діяла навіть бібліотека для хворих. На цій оптимістичній ноті варто, мабуть, перервати розповідь, оскільки вже через чверть віку, а саме на початку XX століття, Ряснопіль, як і всю імперію, потрясуть великі соціальні заворушення, чому присвятимо окрему розповідь.

Буремний старт двадцятого

Станом на 1881 рік населення Ряснополя становило 424 душі (238 православних, 25 протестантів, 105 юдеїв, 56 штундистів). У Гнатівці мешкало 552 особи (304 православних, 4 юдеї та 244 штундисти). За національним складом переважали українці, євреї та німці. Основними власниками земель були пани Іван Олександрович та Олена Дорофіївна Гіжицькі, які багато часу проводили у своєму ісаївському маєтку (тепер Миколаївський район). Частиною земель поблизу Ряснополя володів Іван Іраклійович Курис, що був власником Петрівського замку (нині Комінтернівський район). Як відомо, дружиною Івана Куриса була донька Гіжицьких — Любов. Щодо обробітку земель, то більшу їх частину пани здавали в оренду міщанам з Одеси, німцям-колоністам та окремим селянам строком на 8—12 років з розрахунку 2,5 — 3 карбованці за десятину. Загальна кількість орендарів становила 50—60 осіб. Однак на території Ряснопільської волості тоді проживало близько 5 тисяч громадян, і їхній соціальний стан за такого способу користування землями, зрозуміло, покращуватися не міг. Подібна ситуація спостерігалася і в інших волостях Російської імперії. Щодо Гнатівки, то через зниження купівельної спроможності основної маси населення 1893 року вона втратила статус містечка і почала зватися селом. Невдала російсько-японська війна 1904—1905 років, відсутність економічних і соціальних реформ, злидні населення призвели до розгортання масового революційного руху, який не оминув і Ряснопільщину. Найбільш популярними у волості тоді були так звані есери — соціал-революціонери. На Ряснопільщині ще з 1902 року почала діяти революційна група, очолювана вчителем петрівської школи М. Волковим, а з 1905-го — вчителькою цієї ж школи М. Зав'яловою. Перша листівка із закликом громити поміщицькі маєтки та захоплювати землю у Гнатівці з'явилася 1904-го. Серед найактивніших революціонерів Ряснополя були Береза і Дорогань. Як зазначено у рапорті херсонському губернатору, 7 червня 1905 року натовп селян кількістю до 200 душ увірвався до економії пані Анкундинської (с. Ряснопіль) і розігнав усіх строкових робітників. Було висунуто вимогу прийняти селян на роботу за плату по 1 карбованцю за день. У разі невиконання вимоги селяни погрожували розгромити економію. Владі довелося застосувати силу. Викликані війська у складі ескадрону драгунів, сотні козаків і семи рот піхоти розквартирувалися у Северинівці, Курисово-Покровському, Ряснополі і частково — у Нечаянській волості. Але це тільки підсилило революційні настрої. У Ряснополі створюється дружина. Тепер це вже не натовп, а організована сила. 2 січня 1906 року дружинники захоплюють економію поміщиці Анкундинської. Після придушення цього повстання Одеською судовою палатою слухається справа «повсталих петрівських селян». Їх захисником виступив молодий адвокат О. І. Хмельницький. Свідок тих подій Семен Береза у 1967 році розповів кореспонденту «Чорноморської комуни», що цей адвокат порятував від шибениці десятки селян. Хоча каторгу організаторам повстання таки присудили. З початком Першої світової війни багато ряснопільців пішли на фронт. Але й ця війна не принесла імперії нічого доброго. У лютому 1917-го селяни зітхнули з полегшенням. Уже в серпні почали створювати давно забуті земства. 10 вересня відбулися вибори органів місцевого самоврядування. Головою ряснопільської виборчої комісії був доктор П. Л. Глазунов. 12 вересня 38 гласних (депутатів) ряснопільського земства приступили до роботи. Більшість у виборному органі належала есерам, первинну організацію яких очолював кооператор Андрій Дудник. Селяни створили земельний кооператив. Євреї містечка заснували кредитне товариство. У грудні 1917-го до влади на місцях стали приходити більшовики. У селі почалися безлади, розруха. 18—21 січня 1918-го збурена більшовиками біднота розгромила маєток пана Куриса у Курисово-Покровському. Масового характеру набули вбивства мирних людей. На короткий термін, з приходом австрійських окупантів, ситуація на Ряснопільщині стабілізувалася. У червні 1918 року загальні збори ряснопільського кредитного товариства асигнували на позашкільну освіту 500 карбованців. Зросли виробництво і реалізація хліба. Але згодом широкого розмаху набув терор з боку окупантів. За найменшу провину селян карали шомполами на центральній площі містечка. Замість бажаного порядку це стало породжувати ненависть та опір з боку місцевого населення, що набуло форм саботажу хлібозаготівель і навіть збройної протидії. Німці-колоністи, які всіляко підтримували окупантів-австрійців, почали гуртуватися в загони самооборони й активно допомагати їм у примусовій заготівлі зерна. Восени 1918-го, з відходом австрійців, у селі запанувала анархія. Війська Директорії, Антанти, загони німців-колоністів, селян-кооператорів, а то й просто розбійників створювали таку круговерть, у вирі якої простому селянинові годі було розібратися. На початку 1919 року в наших краях знову стали з'являтися більшовики. У сусідній Новопокровській волості почала діяти більшовицька організація на чолі з Іваном Волковим. Методи створеного там ревкому нічим не відрізнялися від бандитських. Всеохопна трагедія наростала. Березень і квітень 1919 року стали фатальними для євреїв Ряснополя. Угруповання отамана Григор'єва вчинили тут страшний погром з багатьма жертвами. Згодом розгорівся конфлікт між більшовиками та німцями-колоністами. Селяни Ряснополя у своїх поглядах розділилися. У серпні 1919-го, коли опір більшовикам з боку німецьких колоністів набув масового характеру, частина озброєних ряснопільців на чолі з псаломщиком Молим виступила на підтримку повстанців, а інша частина, що симпатизувала Леніну, вступила у кривавий братовбивчий бій з односельцями. Перемогли у тій битві більшовицькі сили. Але остаточна перемога більшовиків прийшла не одразу. До кінця 1920-го ще не раз потерпав Ряснопіль від денікінців, анархістів, різношерстих бандитів-нальотчиків. Чи варто про все це зараз згадувати? Вважаю, варто. Може, буремні події столітньої давності нас нині чомусь навчать.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 1062 особи, з яких 485 чоловіків та 577 жінок.[4]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 945 осіб.[5]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

Мова Відсоток
українська 95,45 %
російська 1,9 %
болгарська 0,74 %
молдовська 0,74 %
вірменська 0,53 %
циганська 0,42 %

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ВРУ
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. Карта РККА L-36 (А), 1941
  4. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019. 
  5. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019. 
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019. 

Література[ред. | ред. код]

  • Лабунський В. Єдисанські витоки Цареголу (З історії села Ряснопіль) // Чорноморські новини. — 2009. — 3 квітня.
  • Лабунський В. Від розкріпачення до… штундизму (З історії села Ряснопіль) // Чорноморські новини. — 2010. — 27 травня.
  • Лабунський В. Буремний старт двадцятого (З історії села Ряснопіль) // Чорноморські новини. — 2010. — 19 червня.