Біляївка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Біляївка
Bilyayivka coat of arms.svg Bilyayivka Flag.svg
Герб Біляївки Прапор Біляївки
Вул. Костіна - одна із центральних вулиць міста
Вул. Костіна - одна із центральних вулиць міста
Біляївка
Біляївка на карті України
Біляївка на карті України
Біляївка
Біляївка на карті Одеської області.
Біляївка на карті Одеської області.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Одеська область
Громада Біляївська міська громада
Код КОАТУУ 5121010100
Засноване 1792
Колишня назва Головківка
Статус міста з 1975 року
Населення 11 873 (01.01.2016)[1]
Площа 14.554 км²[1]
Густота населення 816 осіб/км²
Поштові індекси 67600—604
Телефонний код +380-4852
Координати 46°28′57″ пн. ш. 30°12′05″ сх. д. / 46.482750° пн. ш. 30.201389° сх. д. / 46.482750; 30.201389Координати: 46°28′57″ пн. ш. 30°12′05″ сх. д. / 46.482750° пн. ш. 30.201389° сх. д. / 46.482750; 30.201389
Висота над рівнем моря м
Водойма р. Турунчук, оз. Саф'яни
Відстань
Найближча залізнична станція Вигода
До станції 26 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 35 км
 - автошляхами 53 км
До Києва
 - автошляхами 483 км
Міська влада
Адреса 67600, Одеська обл., м. Біляївка, пр. Незалежності, 9
Міський голова Бухтіяров Михайло Петрович

Commons-logo.svg Біляївка у Вікісховищі

Біля́ївка — місто обласного значення Одеської області, адміністративний центр Біляївської міської громади і Біляївського району. Розташоване в дельті Дністра (на одному із його рукавів, річці Турунчук, та озері Саф'яни) за 26 км від залізничної станції Вигода. Відстань до облцентру становить 53 км і проходить автошляхом E87.

Історія[ред.ред. код]

Територія сьогоднішньої Біляївки була заселена людьми ще в часи Палеоліту. На території міста розташовані кургани епохи бронзи (II—I тисяч років РХ), античних (VI—V ст. до РХ), скіфських (V—IV ст. до РХ) і сарматських часів (II—I ст. до РХ), а також перших століть нашої ери із смішаним населенням.[2]

Отаман Антін Головатий — засновник міста

Поселення засноване козаками після ліквідації Запорізької Січі. Перші письмові згадки про запорожців у цих місцях датуються 1790 роком, коли між Південних Бугом і Дністром з'явилися козацькі поселення. Перша згадка про село, яке тоді звалося Головківка, датується 1792 роком. У 1794 році, сюди прибули так звані «турбаївці» — учасники повстання з села Турбаї на Полтавщини.[Джерело?]

Прилучився до заснування і генеральний суддя Антін Головатий — на місці сучасного міста в 1790-х роках знаходився хутір Головківка; є кілька версій походження найменування поселення, але усі вони пов'язані з іменем Антона Андрійовича Головатого.

Визначним у історії Біляївки став 1872 рік, коли було прийнято рішення рішення про будівництво Дністровського водогону, який мав забезпечити потреби Одеси у питній воді.[3] До будівництва водогону відро води в Одесі коштувало 10-15 копійок (за фунт м'яса тоді платили 20 копійок). 22 березня 1872 р. у Лондоні було створене «Одеське водопровідне товариство», яке фінансувало будівництво. Будівництво здійснювали англійські підприємці В. Швабен та Д. Моором за проектом інженера Юнга. У Біляївці було виділено 13 десятин землі під будівництво станції, а у 1873 р. відбулося урочисте відкриття станції «Дністер».

Станом на 1886 у селі, центрі Біляївської волості Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 2917 осіб, налічувалось 250 дворових господарства, існували православна церква, школа, 6 лавок, відбувались базари через 2 тижня по п'ятницях[4]. За 11½ верст — переправа через річку Турунчук.

2 січня 1957 року село отримало статус селища міського типу.

З 1975 року Біляївка стала містом,[5], а з 2016 року дістало статус міста обласного значення.[6]

У Біляївці проживала не значна кількість німецьких, болгарських, грецьких сімей, осідали і циганські сім'ї.

Походження назви[ред.ред. код]

Отаман Сидір Білий
Біле — озеро в дельті Дністра, від назви якого походить назва міста

За легендою, сучасна назва пішла від прізвища кошового отамана Сидора Білого, що загинув 17 червня 1788 р. під час осади міста Очаків. Але спеціалісти з гідрономії пов'язують назву міста із назвою одного з найбільших озер Дністровської дельти — Білого, що знаходиться неподалік від міста.[7] У відомостях Чорноморського козачого війська ніколи не вказується назва «Біляївка», але тільки «Головківка», або Головкова. Саме тому є дивним, чому козаки не вживали назву, що походить від славетного козацького імені. Але паралельно із «Головківкою» на картах тих часів місто (тоді селище) вказується як Біляки (карта Івана Ісленьєва) або як Біляївку (атлас Франца де Воллана).

Герб і прапор міста[ред.ред. код]

Герб і прапор міста були затверджені рішенням № 364- XYII /XXI Біляївської міської ради 31 серпня 2004 року.[8] Згідно із рішенням герб міста являє собою закруглений щит синього кольору із срібною брамою з двома баштами, під якою розташована срібна квітка білого латаття із п'ятьма пелюстками. Щит вписаний до срібного еклектичного картушу, увінчаного срібною міською короною з трьома зубцями. Прапор міста складає квадратне синє полотнище, в центрі якого розташований круг із восьми стилізованих жовтих глечиків, а в середині кругу — біла квітка білого латаття із п'ятьма пелюстками.

Населення[ред.ред. код]

Таблиця зміни чисельності населення
1959 1970 1979 1989 2001 2016
8724 11 804 12 850 13 866 14 294 11 873


Мовний склад населення (2001)
українська мова російська молдовська білоруська вірменська
82,97 % 14,45 % 0,84 % 0,51 % 0,39 %

Відомі люди[ред.ред. код]

Уродженці міста:

Жив і працював Володимир Сергійович Манкевич — кілька десятиліть працював лікарем, 2016 року йому відкрито меморіальну дошку[9].

Посилання[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. Фабрициус И. В. Археологическая карта Причерноморья Украинской ССР. вып. 1, с. 14; Материалы по археологии Северного Причерноморья, вып. 1, с. 125; Краткие сообщения о полевых археологических исследованиях Одесского археологического музея за 1961 год. Одесса, 1963, с. 45, 46.
  3. Каталог: Українська книга на Одещині. Одеса, 2010.
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5. Історія міст і сіл УРСР. Одеська область. — 1969, Харків, ст. 324—335.
  6. Беляевка официально стала городом областного значения(рос.)
  7. Сапожников И. В. Намогильные памятники населения степей нижнего Приднестровья (конец XVIII — первая половина XIX вв.). — Одесса: Изд-во «Черноморье», 1997. — 134 с.
  8. Герб и флаг города Беляевка
  9. В глибокій шані місто голову схиля

Джерела[ред.ред. код]

Інтернет-джерела міста[ред.ред. код]