Селець (Дубровицький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Селець
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Дубровицький район
Рада/громада Селецька сільська рада
Код КОАТУУ 5621887301
Облікова картка с Селець 
Основні дані
Засноване 1580[2]
Населення 1971 (01.01.2011)[1]
Площа 1,41 км²[2]
Густота населення 1401,42[2] осіб/км²
Поштовий індекс 34141[2]
Телефонний код +380 3658[2]
Географічні дані
Географічні координати 51°37′32″ пн. ш. 26°35′55″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
142[джерело?] м
Водойми річка Горинь[2]
Місцева влада
Адреса ради 34141, Рівненська обл., Дубровицький р-н, с. Селець, вул. Шевченка, 2а, тел. 2-09-51[2]
Карта
Селець. Карта розташування: Україна
Селець
Селець
Селець. Карта розташування: Рівненська область
Селець
Селець
Мапа

Селець у Вікісховищі?

Селе́ць — село в Україні, в Дубровицькому районі Рівненської області.[2] Центр Селецької сільської ради.[2] Населення становить 1971 особа (2011).[1]

Назва[ред. | ред. код]

Назва села викликає в деяких дослідників району суперечності. Існує дві найвірогідніші причини назви: перша — за переказами сельчан назва села походить від слова «поселення». За другою версією — слово «селець» в Польщі є часто вживаним в назвах сіл. Форма «Сельце» дуже поширена в Польщі, Білорусі. Порівняємо білоруське «сяльц, сяльцо» (фільварок, маєток, ферма, бровар, вілла). Так трактує рівненський науковець Я.Пура у своїй праці «Сучасні прізвища Рівненщини» (Дубровицький район).

Польською мовою згадується як Sielec,[3] російською — як Селецъ.[4]

Географія[ред. | ред. код]

Селець розташований на лівому березі річки Горинь, за 7 км від районного центру, за 12 км від залізничної станції Дубровиця (в минулому Домбровиця). Недалеко, за два кілометри від села, впадає в Горинь притока Случ. Село зі сходу, півдня, півночі оточене мальовничими луками, на заході, наче в серпанку, простягнувся ліс — батько повстанського краю. Нині Селець і Ясинець — одна сільська Рада.[джерело?]

Селець розташований на північ від Дубровиці. З сходу села протікає річка Горинь, на заході межує з Ясинцем, на півночі з селом Лютинськ, до Дубровиці відстань 4 км.[джерело?]

Площа села — 1,41 км².[2] Поблизу села — річка Горинь.[2] Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «передкризова».[5]

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена).[6] Опадів 613 мм на рік.[6] Найменша кількість опадів спостерігається в березні й сягає у середньому 29 мм.[6] Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 89 мм.[6] Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 60 мм.[6] Пересічна температура січня — -5,6 °C, липня — 18,6 °C.[6] Річна амплітуда температур становить 24,2 °C.[6]

Клімат Сельця
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2,6 −1,3 3,4 12,4 19,3 22,9 23,9 23,1 18,2 11,9 4,8 0,0 11,3
Середня температура, °C −5,6 −4,5 −0,3 7,5 13,7 17,5 18,6 17,7 13,2 7,9 2,3 −2,5 7,1
Середній мінімум, °C −8,5 −7,7 −3,9 2,7 8,2 12,1 13,3 12,3 8,3 3,9 −0,2 −5 3,0
Норма опадів, мм 36 30 29 42 57 89 81 64 57 45 41 42 613
Джерело: Climate-Data.org (англ.)

Історія[ред. | ред. код]

Селець на мапах
Село Селець[ком. 1] на російській спеціальній мапі Шуберта 1826—1840 років (рос. дореф.)
Селець[ком. 2] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)
Селець[ком. 3] на німецькій карті 1917 року (нім.)
Учасники бойових дій Другої світової війни

Село вперше згадується 1580 року.[2] Перша писемна згадка про село — грамота на володіння Сельцем — належить до 1580 р. Село входило до Пінського повіту Брестсько-Литовського воєводства (акт розподілу землі Т. Ю. Гольшанської).[джерело?]

Поблизу села було знайдено крем'яні знаряддя праці доби мезоліту. Територія села за часів Київської Русі входила до володінь дубровицьких князів. Під час монголо-татарської навали вони змушені були втікати, шукаючи порятунку від ворогів у неприступних лісових нетрях і болотах. З трьох рублених хаток, що розташувались на колись безлюдному острові, зародилось село Селець. Це місце і понині називають «Острів».[джерело?]

У 1798 р. В Сельці налічувалось 44 господарства і проживало 280 чоловік. Населення в основному займалося землеробством. Був розвинутий деревообробний промисел, виробництво олії, ткацтво, гончарство.[джерело?]

Коли Правобережжя було анексоване Росією, Селець входив до Пінського повіту Мінської губернії, а в 1805році був віднесений до Ровенського повіту Волинської губернії.[джерело?]

В 1851 р. в селі працював винокурний завод, який належав місцевому поміщику. На час проведення селянської реформи в Сельці були 84 кріпатських господарства. В 1864 р. В Сельці булла відкрита парафіяльна школа, а у 1892 р. Відкрилась міністерська початкова школа. Наприкінці 19 ст. в селі було 173 господарства та 2 тис. жителів, дерев'яна церква св. Миколая.[джерело?]

До 1917 року село входило до складу Російської імперії. У 1906 році село входило до складу Домбровицької волості Рівненського повіту Волинської губернії Російської імперії.[4] У 1918—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.[7][8]


Під час Першої світової війни багато жителів села мобілізували до армії, господарства залишилися майже без чоловіків, а все продовольство реквізовано, що призвело до голоду.[джерело?]

7 листопала 1917 р. (під впливом подій у Петрограді) селяни захопили та розікрали маєток графині Плятер. Місцеві більшовики керували в селі до лютого 1918 р. — до часу, коли на Україну рушили австро-німецькі війська, а в село вступив загін гайдамаків. Майно було повернено поміщику, а на селян наклали контрибуцію (грошовий оброк).[джерело?]

Після краху австро-німецького війська встановилася влада Директорії. Територія, на якій знаходилось село, в липні 1919 р. перейшло до Польщі, але місцеві селяни навіть підняли повстання, яке намагися придушити польською армією. На початку липня 1920 р. в село увійшла Червона Армія і відновилася радянська влада, але в 1921 р. знову перейшло полякам.[джерело?]

Напередодні селянської реформи і до 1921року Селець входив до Дубровицької волості Волинської губернії. В 1921 році село віддійшло до Польщі: спочатку до Сарненського повіту Поліського воєводства, а наприкінці 1930 року в складі цього ж повіту до Волинського воєводства. В 1934 році було впроваджено новий адміністративний поділ, за яким на кілька сіл утворилася одна гміна. Село Селець віднесли до Дубровицької гміни.[джерело?]

У 1921—1939 роки входило до складу Польщі.[9] У 1921 році село входило до складу гміни Домбровиця Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[3] 1930 року Сарненський повіт приєднаний до складу Волинського воєводства.[10] У 1936 році входило до однойменної громади, до якої також належала гаївка Попова Гора.[11]

У 1920-х роках частина селян емігрувала в Канаду, США, Аргентину, Уругвай.[джерело?]

В той час в Сельці була тільки початкова школа, навчання в якій велося тільки польською мовою, не було ні лікарні, ні лікаря. Церква була тільки католицька.[джерело?]

На вересень 1939 р., коли знову село опинилося під радянською владою, налічувалось 329 господарств. На початку 1941 р. було організовано перший колгосп, з'явився медичний пункт, відкрили неповну середню школу, клуб та бібліотеку.[джерело?]

У роки Другої світової війни деякі мешканці села долучилися до національно-визвольної боротьби.[12]

Під час Німецько-радянської війни з 1 липня 1941 р. по 10 січня 1944 р. село було окуповано військами гітлерівської коаліції. 96 жителів полягли на війні, 37 було закатовано, 44 відправлено на каторгу.[джерело?]

У 1947 році село Селець разом з хуторами Вигін та Волока підпорядковувалося Селецькій сільській раді Дубровицького району Ровенської області УРСР.[13]

В 1949 р. було відновлено колгосп, який у 1956 р. об'єднався з дрібнішими сусідніми під назвою «Зоря комунізму».[джерело?]

З 13 липня до 3 серпня 1953 року маршрутна експедиція під керівництвом М. Ломової, обстежуючи Рокитнянський та Дубровицький райони Рівенської області, серед низки інших населених пунтктів відвідала Селець.[14]

Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[15] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 4][17] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 2,56 Кі/км² (137Cs + 134Cs[ru]), молока — 5,58 мКі/л (137Cs + 134Cs), картоплі — 0,68 мКі/кг (137Cs + 134Cs), сумарна доза опромінення — 176 мбер, з якої: зовнішнього — 33 мбер, загальна від радіонуклідів — 143 мбер (з них Cs — 132 мбер).[18]

У 2012 році відбулася газифікація сіл Селець та Ясинець у рамках програми газифікації Дубровицького району.[19]

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1897[20] 1140
1906[4] 1309 +14.8%
1921[3] 1572 +20.1%
1989[21] 2016 +28.2%
1993[18] 2034 +0.9%
2001[22] 1963 −3.5%
2011[1] 1971 +0.4%
2017[23] 1828 −7.3%
Динаміка населення

Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 1971 особа.[1] Густота населення — 1401,42 особи/км².[2]

За переписом населення Російської імперії 1897 року в селі мешкало 1140 осіб, з них: 528 чоловіків та 612 жінок; 1138 православних.[24] Станом на 1906 рік у селі нараховувалося 221 двір та мешкало 1309 осіб.[4]

Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 252 будинки та 1572 мешканці, з них: 786 чоловіків та 786 жінок; 1553 православні, 12 юдеїв та 7 римо-католиків; 1550 українців (русинів), 12 євреїв, 8 поляків та 2 білоруси.[3]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2016 осіб, з яких 974 чоловіки та 1042 жінки.[21] На кінець 1993 року в селі мешкало 2034 жителів, з них 530 — дітей.[18]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1963 особи.[22]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[25]

Мова Відсоток
українська 99,54 %
російська 0,40 %

Вікова і статева структура[ред. | ред. код]

Структура жителів села за віком і статтю (станом на 2011 рік):[26]

Статевий склад серед основних вікових груп
Вік Чоловіків Жінок Разом
0-17 251 281 532
18-39 313 316 629
40-59 252 234 486
60+ 164 160 324
Разом 980 991 1971

Соціально-економічні показники[ред. | ред. код]

Працездатність (станом на 2011 рік)[27]
Працездатне населення Непрацездатне населення Все населення
Чоловіки Жінки Разом Чоловіки Жінки Разом 1971
ос. % ос. % ос. % ос. % ос. % ос. %
420 22 442 23 862 45 189 10 245 13 434 23
Зайнятість (станом на 2011 рік)[28]
Зайняті Безробітні Все населення
Чоловіки Жінки Разом Чоловіки Жінки Разом 1971
ос. % ос. % ос. % ос. % ос. % ос. %
22 4 42 8 64 13 42 8 99 20 142 28
Контингент органів соціального захисту (станом на 2011 рік)[29]
Дорослі Діти Пенсіонери Інваліди Німецько-радянської війни Учасники бойових дій Інваліди всіх груп і категорій Люди, які обслуговуються служб. соц. допом. на дому Неповні сім'ї Діти з неповних сімей Багатодітні сім'ї Діти з багатодітних сімей Діти-інваліди Діти-сироти Одинокі багатодітні матері
1427 433 611 3 7 122 23 25 25 30 104 12 32 1

Політика[ред. | ред. код]

Органи влади[ред. | ред. код]

Місцеві органи влади представлені Селецькою сільською радою.[2]

Вибори[ред. | ред. код]

Село входить до виборчого округу № 155.[30] У селі розташована виборча дільниця № 560285.[30] Станом на 2011 рік кількість виборців становила 1415 осіб.[1]

Культура[ред. | ред. код]

У селі працює Селецький сільський будинок культури на 365 місць.[31] Діє Селецька публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 24 689 книг та яка має 14 місць для читання, 3 особи персоналу, кількість читачів — 830 осіб.[32]

Усна народна творчість[ред. | ред. код]

Сельчани мають свою частку в усній народній творчості Полісся. Найбільше існує розповідей про заснування села. Зокрема, одна з них знаходить собі місце серед науковців — за розповідями село заснували ченці (або священики), що втікали від переслідувань. Тоді на тій території було багато води, а посередині стояв острів, на який могли потрапити тільки сельчани. Саме на острові вони й переховувалися. Пізніше була насипана гребля. За однією з розповідей, щоб завершити її вчасно за наказом польського пана, чоловіки самі лягли тілами. Хоч й зараз в селі існують власні вулиці (Вулиця Незалежності, Івана Франка і ін.) жителі Сельця по-селецькі називають кожен куточок —Острів, Гаряче Поле, Вигін, Камчатка, Центр, Біля Ріки, Гребля (по ній йде дорога, а з обабіч стоїть канава), Парк, Нова Вулиця, Хутір та ін. Гребля була насипана ще в царський період. Пісок возили кіньми. Село було поділене на бригади, кожна бригада мала свою ділянку греблі. На греблі споруджено 5 мостів. Раніше, під час повені, село перетворювалось на острів. Єдиний шлях добратися до села була гребля.

Історія бібліотеки[ред. | ред. код]

Далекі післявоєнні роки. По селах відкриваються школи, клуби, бібліотеки. Але то були хати — читальні. Уперше в нашому селі хату — читальню було відкрито в 1947 році. Це було в будинку Єрмійчука Клавдія Миколайовича. Першим бібліотекарем був Ожелевський Іван Іванович. Важкі часи були тоді в країні. Своїх спеціалістів не вистачало і в село на роботу прислали молоду дівчину з Півдня.

Радянська влада приділяла багато уваги вихованню молоді і бібліотеку було переведено у приміщення клубу, який був на тому місті де зараз знаходиться школа. Це було в 1952 році. В 1953 році в бібліотеку прийшла працювати молода наша односельчанка Якубович Галина Яківна. В 1956 році бібліотеку переводять в приміщення пошти, де зараз розміщена автобусна зупинка. Все приміщення потопало в кущах бузку. В 1958 році прийшла працювати Резнікова Катерина, яка працювала до 1962 року. Потім бібліотеку переводять у новий будинок культури, де вона займала одну кімнату. На роботу до бібліотеки прийшла молода випускниця школи Демідова Галина Олександрівна. Як згадує Галина Олександрівна багато дорослого населення відвідувало бібліотеку, читали молоді сім'ї. Роздільників було багато, багато було преси. Але її душа лежала до вчителювання. Галина Олександрівна вступає до педучилища, закінчивши його працює в селі вчителем. З 1964 по 1965 рік працювала Коркош Любов. У 1967 році прийняла Петрушко Лідія Леонтівна. 12 грудня 1969 року на роботу прийшла Кохан Ніна Миколаївна. Книжковий фонд на той час нараховував 10 тисяч примірників. В 1973 році бібліотеку переведено в приміщення медпункту, де вона займала 4 кімнати. Ніна Миколаївна приймає активну участь у художній самодіяльності, співає в сільському хорі, ансамблі та агітбригаді. Ніна Миколаївна працювала разом з Ващишиною Тетяною Степанівною. В 1974 році після закінчення середньої школи в бібліотеку прийшла Сидоришина Марія Іванівна, нині директор ЦСПШБ району. 1 серпня 1977 року на роботу в бібліотеку було прийнято спеціаліста бібліотечної справи Мозоль Віру Романівну. В 1982 році в бібліотечній системі пройшли зміни. Бібліотека перейшла на централізовану бібліотечну систему. Бібліотека реорганізована на бібліотеку — філіал. В бібліотеці працює Петрушко Галина Степанівна. Книжковий фонд нараховує 14 тисяч книг. В бібліотеці відведено кімнату юному читачу, дорослий фонд був в окремій кімнаті, була кімната читального залу на 10 місць.

У 1992 році бібліотеку було переведено в приміщення сільської ради. Приміщення займає 80 кв. м., 14 читацьких місць. Книжковий фонд становив 18913 примірників книг. З 1993 по 2000 р. в бібліотеці два працівники: Міндер Віра Романівна і Чумак Алла Миколаївна. В 2002 році пройшло об'єднання шкільної і сільської бібліотеки в централізовану систему публічно — шкільних бібліотек. На даний час Селецька публічно — шкільна бібліотека знаходиться в двох приміщеннях: сільської ради і школи. Бібліотека обслуговує 800 читачів, з них 325 діти. Книжковий фонд становить 24689 примірників книг.

Релігія[ред. | ред. код]

8 березня 2019 року громада села на парафіяльних зборах одноголосно прийняла рішення про перехід з Української православної церкви Московського патріархату до Православної церкви України.[33]

Список конфесійних громад станом на 2011 рік:

Назва громади Релігійна організація Дата реєстрації Орієнтовна кількість парафіян Тип ритуальної будівлі Джерела
Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Сарненської єпархії УПЦ ПЦУ[33] 25 вересня 1991 370 Церква [34]
Релігійна громад ХВЄ ХВЄ 29 жовтня 1991 190 Молитовний будинок [34]
     — православні,      — протестантські.

У XIX столітті в селі діяла православна церква Різдва Пресвятої Богородиці.[35]

Приблизно в другій половині XV століття князем Юрієм Семеновичем Ольшанським на одному з островів Горині за 4 кілометри на північний схід від родинного гнізда князів Ольшанських — Дубровиці (в минулому Домбровиця) був заснований Свято-Миколаївський монастир. Острівець, на якому був заснований монастир, знаходився серед непрохідних боліт і доступ до нього був тільки по річці Горинь. В Свято-Миколаївському храмі богослужіння відбувалися до 1950 року. В 1963році храм розібрали, майно храму знищели і пограбували. Сьогодні на місці монастиря буяють півстолітні сосни і липи. Під їх кронами стоїть дерев'яна капличка побудована селянами в пам'ять про їх святу спадщину, де відбуваються богослужіння.[джерело?]

Освіта[ред. | ред. код]

У селі діє Селецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.[36] У 2011 році в ній навчалося 359 учнів (із 475 розрахованих) та викладав 31 учитель.[36]

Дошкільна освіта представлена дитячим садком «Селецький дошкільний навчальний заклад „Сонечко“», у якому станом на 2011 рік навчалося 37 дітей і працювало 6 учителів та вихователів.[37]

Промисловість[ред. | ред. код]

У селі розміщене промислове підприємство ТОВ «Агрофірма „Рекорд“».[38]

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Село газифіковане.[19] У селі наявний сквер площею 500 м².[39] Наявне відділення поштового зв'язку.[40]

Особистості[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. рос. [село] Сельцо, 60 дворів.
  2. рос. Селецъ, 71 двір.
  3. нім. Szeljetz, 71 двір.
  4. «Зона гарантованого добровільного відселення — територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.»[16]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 4
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с Селець // Облікова картка на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.
  3. а б в г Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Tom VIII, Województwo poleskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. 60.  (пол.)
  4. а б в г Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир : Волынская губернская типография, 1906. — С. 207. (рос.)
  5. Ковалевський, С. Б.; Легкий, В. В. (30 листопада 2017). Інтегральна оцінка антропогенної трансформації лісових ландшафтів Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину. Науковий вісник НЛТУ України (uk) 27 (9): 52–55. ISSN 2519-2477. doi:10.15421/40270911. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  6. а б в г д е ж Selets climate: Average Temperature, weather by month, Selets weather averages. Climate-Data.org. Процитовано 16 жовтня 2019.  (англ.)
  7. ІАУ, 1980, с. 55
  8. Ukrainia. The London Geographic Institute. 1919.
  9. ІАУ, 1980, с. 57
  10. Dz.U. 1930 nr 82 poz. 649 (пол.)
  11. Wołyński Dziennik Wojewódzki. 1936, nr 1. — Łuck : Urząd Wojewódzki Wołyński, 1936.01.04. — С. 77-78. (пол.)
  12. Рівненщині - 70. dubrlibr.rv.ua. Процитовано 29 жовтня 2019. 
  13. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 446.
  14. Гілевич І. Я. Українська етнографічна наука у першому повоєнному десятилітті та польові дослідження Полісся // Вісник Львівського університету. Серія історична. — 2008. — Вип. 43. — С. 34-53.
  15. Постанова від 14 грудня 1989 г. N 315 «Про додаткові заходи щодо посилення охорони здоров'я та поліпшення матеріального становища населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС». zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2018. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  16. Термін «Зона гарантованого добровільного відселення». zakon.rada.gov.ua. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  17. Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи". zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  18. а б в Коротун І. М., Коротун Л. К. Географія Рівненської області в 3-х частинах. — Рівне, 1996. — С. 270.
  19. а б Іван Марчук, Микола Мельничук (2012-05-30). Села з газом. rtb.rv.ua. Рівненська обласна державна телерадіокомпанія. Архів оригіналу за 7.04.2014. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  20. Населённые места Российской империи в 500 и более жителей, 1905, с. 19
  21. а б Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  22. а б Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  23. КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ДУБРОВИЦЬКОГО РАЙОНУ. Дубровицька районна державна адміністрація. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  24. Населённые места Российской империи в 500 и более жителей, 1905, с. 27
  25. Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  26. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 5
  27. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 10
  28. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 13
  29. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 42
  30. а б Рівненська область — одномандатний виборчий округ № 155. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  31. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 55
  32. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 58
  33. а б У Дубровицькому районі вже третя громада перейшла до ПЦУ | Рівненські новини. www.rivnenews.com.ua. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  34. а б Паспорт Дубровицького району, 2011
  35. Державний архів Житомирської області: Каталог метричних книг. — Житомир : Вид-во «Волинь», 2010. — Т. 2: Православ’я. — С. 440.
  36. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 51
  37. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 53
  38. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 16-17
  39. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 64
  40. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 71

Книги[ред. | ред. код]

Офіційні дані та нормативно-правові акти[ред. | ред. код]

Мапи[ред. | ред. код]

  • Історичний Атлас України / Гол. ред. Л. Винар; Упорядн.: І. Тесля, Е. Тютько. Українське історичне товариство. — Монреаль; Нью-Йорк; Мюнхен, 1980. — 182 с.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Селець (Дубровицький район)