Селець (Дубровицький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Селець
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Дубровицький район
Рада/громада Селецька сільська рада
Код КОАТУУ 5621887301
Облікова картка с. Селець 
Основні дані
Засноване 1580
Населення 1976
Площа 1,41 км²
Густота населення 1401,42 осіб/км²
Поштовий індекс 34141
Телефонний код +380 3658
Географічні дані
Географічні координати 51°37′32″ пн. ш. 26°35′55″ сх. д. / 51.62556° пн. ш. 26.59861° сх. д. / 51.62556; 26.59861Координати: 51°37′32″ пн. ш. 26°35′55″ сх. д. / 51.62556° пн. ш. 26.59861° сх. д. / 51.62556; 26.59861
Середня висота
над рівнем моря
142 м
Водойми річка Горинь
Місцева влада
Адреса ради 34141, Рівненська обл., Дубровицький р-н, с. Селець, вул. Шевченка, 2а, тел. 2-10-51
Карта
Селець. Карта розташування: Україна
Селець
Селець
Селець. Карта розташування: Рівненська область
Селець
Селець
Мапа

Селе́ць — село в Україні, в Дубровицькому районі Рівненської області. Населення становить 1976 осіб. Селець — центр Селецької сільської ради.

Село засновано в 1580 році. Село займає площу 1,41 км².

Код КОАТУУ: 5621887301. Телефонний код: +380 3658. Поштовий індекс: 34141. Географічні координати: 51°38′ північної широти, 26°04′ східної довготи.

Населення села становить 1906 осіб. Густота населення: 1401,42 чол./км². На території Селецької сільської ради знаходиться 831 двір.

Місцеві пам'ятки: Дім культури, бар «Надія», бар «Біля криниці».

На території с. Селець знаходиться Селецький НВК «ЗОШ I—III ст. — ДНЗ» імені Олега Ващишина., дитячий садочок «Сонечко», фельдшерсько — акушерський пункт, публічно -шкільна бібліотека, будинок культури, поштове відділення, Св'ято-Миколаївська церква.

На 4 полях в районі села Селець вміст міді досягає 0.5-0.77[1].

В роки Німецько-радянської війни в селі діяла підпільна група[2].

Також в селі виявлено 66 учасників Других Національно-визвольних змагань 19411955 років. Сред яких 32 загиблих і 30 репресованих радянською окупаційною владою[3].

В Сельці працює підприємство по добуванню і переробці торфу ТОВ фірма «РЕКОРД»[4]

Географічне положення[ред. | ред. код]

Селець розташований на лівому березі річки Горинь, за 7 км від районного центру, за 12 км від залізничної станції Дубровиця (в минулому Домбровиця). Недалеко, за два кілометри від села, впадає в Горинь притока Случ. Село зі сходу, півдня, півночі оточене мальовничими луками, на заході, наче в серпанку, простягнувся ліс — батько повстанського краю. Нині Селець і Ясинець — одна сільська Рада. Селець розташований на північ від Дубровиці. З сходу села протікає річка Горинь, на заході межує з Ясинцем, на півночі з селом Лютинськ, до Дубровиці відстань 4 км.

Історія[ред. | ред. код]

Учасники бойових дій Другої Світової війни

Перша писемна згадка про село  — грамота на володіння Сельцем — належить до 1580 р.. Село входило до Пінського повіту Брестсько-Литовського воєводства (акт розподілу землі Т. Ю. Гольшанської).

Поблизу села було знайдено крем'яні знаряддя праці доби мезоліту.

Територія села за часів Київської Русі входила до володінь дубровицьких князів. Під час монголо-татарської навали вони змушені були втікати, шукаючи порятунку від ворогів у неприступних лісових нетрях і болотах.  З трьох рублених хаток, що розташувались на колись безлюдному острові, зародилось село Селець. Це місце і понині називають «Острів».

У 1798 р. В Сельці налічувалось 44 господарства і проживало 280 чоловік. Населення в основному займалося землеробством. Був розвинутий деревообробний промисел, виробництво олії, ткацтво, гончарство.

Коли Правобережжя було анексоване Росією, Селець входив до Пінського повіту Мінської губернії, а в 1805році був віднесений до Ровенського повіту Волинської губернії.

В 1851 р. в селі працював винокурний завод, який належав місцевому поміщику. На час проведення селянської реформи в Сельці були 84 кріпатських господарства.

В 1864 р. В Сельці булла відкрита парафіяльна школа, а у 1892 р. Відкрилась міністерська початкова школа.

В кінці 19 ст. в селі було 173 господарства та 2 тис. жителів, дерев'яна церква св. Миколая.

Під час Першої світової війни багато жителів села мобілізували до армії, господарства залишилися майже без чоловіків, а все продовольство реквізовано, що призвело до голоду.

7 листопала 1917 р. (під впливом подій у Петрограді) селяни захопили  та розікрали маєток графині Плятер. Місцеві більшовики керували в селі до лютого 1918 р. — до часу, коли на  Україну рушили австро-німецькі війська, а в село вступив загін гайдамаків. Майно було повернено поміщику, а на селян наклали контрибуцію (грошовий оброк).

Після краху австро-німецького війська встановилася влада Директорії. Територія, на якій знаходилось село, в липні 1919 р. перейшло до Польщі, але місцеві селяни навіть підняли повстання, яке намагися придушити польською армією. На початку липня 1920 р. в село увійшла Червона Армія і відновилася радянська влада, але в 1921 р. знову перейшло полякам.

У 20-х роках частина селян емігрувала в Канаду, США, Аргентину, Уругвай.

В той час в Сельці була тільки початкова школа, навчання в якій велося тільки польською мовою, не було ні лікарні, ні лікаря. Церква була тільки католицька.

На вересень 1939 р., коли знову село опинилося під радянською владою, налічувалось 329 господарств.

Напередодні селянської реформи і до 1921року Селець входив до Дубровицької волості Волинської губернії. В 1921 році село віддійшло до Польщі: спочатку до Сарненського повіту Поліського воєводства, а в кінці 1930 року в складі цього ж повіту до Волинського воєводства. В 1934році було впроваджено новий адміністративний поділ, за яким на кілька сіл утворилася одна гміна. Село Селець віднесли до Дубровицької гміни.

На початку 1941 р. було організовано перший колгосп, з'явився медичний пункт, відкрили неповну середню школу, клуб та бібліотеку.

Під час Великої вітчизняної війни з 1 липня 1941 р. по 10 січня 1944 р. село було окуповано військами гітлерівської коаліції. 96 жителів полягли на війні, 37 було закатовано, 44 відправлено на каторгу.

В 1949 р. було відновлено колгосп, який у 1956 р. об'єднався з дрібнішими сусідніми під назвою «Зоря комунізму».

Приблизно в другій половині ХV століття князем Юрієм Семеновичем Ольшанським  на одному з островів Горині за 4 кілометри на північний схід від родинного гнізда князів Ольшанських — Дубровиці (в минулому Домбровиця) був заснований Свято-Миколаївський монастир. Острівець, на якому був заснований монастир, знаходився серед непрохідних боліт і доступ до нього був тільки по річці Горинь. В Свято-Миколаївському храмі богослужіння відбувалися до 1950 року. В 1963році храм розібрали, майно храму знищели і пограбували. Сьогодні на місці монастиря буяють півстолітні сосни і липи. Під їх кронами стоїть дерев'яна капличка побудована селянами в пам'ять про їх святу спадщину, де відбуваються богослужіння.

Населення[ред. | ред. код]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 1 963 особи[5].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:

Мова Відсоток
українська 99,54 %
російська 0,40 %

Ветерани війни[ред. | ред. код]

Мосійчук Степан Лукашевич

Герої України[ред. | ред. код]

Походження назви[ред. | ред. код]

Назва села викликає в деяких дослідників району суперечності. Існує дві найвірогідніші причини назви: перша — за переказами сельчан назва села походить від слова «поселення». За другою версією — слово «селець» в Польщі є часто вживаним в назвах сіл. Форма «Сельце» дуже поширена в Польщі, Білорусі. Порівняємо білоруське «сяльц, сяльцо» (фільварок, маєток, ферма, бровар, вілла). Так трактує рівненський науковець Я.Пура у своїй праці «Сучасні прізвища Рівненщини» (Дубровицький район).

Усна народна творчість[ред. | ред. код]

Сельчани мають свою частку в усній народній творчості Полісся. Найбільше існує розповідей про заснування села. Зокрема, одна з них знаходить собі місце серед науковців — за розповідями село заснували ченці (або священики), що втікали від переслідувань. Тоді на тій території було багато води, а посередині стояв острів, на який могли потрапити тільки сельчани. Саме на острові вони й переховувалися. Пізніше була насипана гребля. За однією з розповідей, щоб завершити її вчасно за наказом польського пана, чоловіки самі лягли тілами. Хоч й зараз в селі існують власні вулиці (Вулиця Незалежності, Івана Франка і ін.) жителі Сельця по-селецькі називають кожен куточок —Острів, Гаряче Поле, Вигін, Камчатка, Центр, Біля Ріки, Гребля (по ній йде дорога, а з обабіч стоїть канава), Парк, Нова Вулиця, Хутір та ін. Гребля була насипана ще в царський період. Пісок возили кіньми. Село було поділене на бригади, кожна бригада мала свою ділянку греблі. На греблі споруджено 5 мостів. Раніше, під час повені, село перетворювалось на острів. Єдиний шлях добратися до села була гребля.

Культура[ред. | ред. код]

Історія бібліотеки[ред. | ред. код]

Далекі післявоєнні роки. По селах відкриваються школи, клуби, бібліотеки.  Але то були хати  - читальні. Уперше в нашому селі хату — читальню було відкрито в 1947 році.  Це було в будинку Єрмійчука Клавдія Миколайовича. Першим бібліотекарем був Ожелевський Іван Іванович. Важкі часи були тоді в країні. Своїх спеціалістів не вистачало і в село  на роботу прислали молоду дівчину з Півдня.

Радянська влада приділяла багато уваги вихованню молоді і бібліотеку було переведено у приміщення клубу, який був на тому місті де зараз знаходиться школа. Це було в 1952 році. В 1953 році в бібліотеку прийшла працювати молода наша односельчанка Якубович Галина Яківна. В 1956 році бібліотеку переводять в приміщення пошти, де зараз розміщена автобусна зупинка. Все приміщення потопало в кущах бузку. В 1958 році прийшла працювати Резнікова Катерина, яка працювала до 1962 року. Потім бібліотеку переводять  у новий будинок культури, де вона займала одну кімнату. На роботу до бібліотеки прийшла молода випускниця школи Демідова Галина Олександрівна. Як згадує Галина Олександрівна багато дорослого населення відвідувало бібліотеку, читали молоді сім'ї. Роздільників було багато, багато було преси. Але її душа лежала до вчителювання. Галина Олександрівна вступає до педучилища, закінчивши його працює в селі вчителем. З 1964 по 1965 рік працювала Коркош Любов. У 1967 році прийняла Петрушко Лідія Леонтівна. 12 грудня 1969 року на роботу прийшла Кохан Ніна Миколаївна. Книжковий фонд на той час нараховував 10 тисяч примірників.  В 1973 році бібліотеку переведено в приміщення медпункту, де вона займала 4 кімнати. Ніна Миколаївна приймає активну участь у художній самодіяльності, співає в сільському хорі, ансамблі та агітбригаді. Ніна Миколаївна працювала разом з Ващишиною Тетяною Степанівною. В 1974 році після закінчення середньої школи в бібліотеку прийшла Сидоришина Марія Іванівна, нині директор ЦСПШБ району. 1 серпня 1977 року на роботу в бібліотеку було прийнято спеціаліста бібліотечної справи Мозоль Віру Романівну. В 1982 році  в бібліотечній системі пройшли зміни. Бібліотека перейшла на централізовану бібліотечну систему. Бібліотека реорганізована на бібліотеку — філіал. В бібліотеці працює Петрушко Галина Степанівна. Книжковий фонд нараховує 14 тисяч книг. В бібліотеці відведено кімнату юному читачу, дорослий фонд був в окремій кімнаті, була кімната читального залу на 10 місць.

У 1992 році бібліотеку було переведено в приміщення сільської ради. Приміщення займає 80 кв. м., 14 читацьких місць. Книжковий фонд становив 18913 примірників книг. З 1993 по 2000 р. в бібліотеці два працівники: Міндер Віра Романівна і Чумак Алла Миколаївна. В 2002 році пройшло об'єднання шкільної і сільської бібліотеки в централізовану систему публічно — шкільних бібліотек. На даний час Селецька публічно — шкільна бібліотека знаходиться в двох приміщеннях: сільської ради і  школи. Бібліотека обслуговує 800 читачів, з них 325 діти. Книжковий фонд становить 24689 примірників книг.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]