Головне управління Генерального штабу ЗС Російської Федерації

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 21:54, 30 листопада 2014, створена Krupski Oleg (обговорення | внесок) (доповнення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: ГРУ (значення).
Головне розвідувальне управління Генерального Штабу Російської Федерації
Главное разведывательное управление Генерального штаба Российской Федерации
емблема ГРУ ГШ РФ
Країна:  РРФСР
СРСР СРСР
Росія Росія
Дата заснування: 5 листопада 1918
Юрисдикція: Генеральний штаб СРСР, Генеральний штаб Росії
Штаб-квартира: Ходинське поле, Москва, Росія
Бюджет: засекречено
Чисельність: засекречено
Попередня
служба:		 розвідка, спеціальні операції
Керівництво
chief managerd генерал-полковник
Шляхтуров Олександр Васильович
Сайт
structure.mil.ru/structure/ministry_of_defence/details.htm?id=9711@egOrganization
Мапа
CMNS: Головне управління Генерального штабу ЗС Російської Федерації у Вікісховищі

Головне́ розві́дувальне управлі́ння Генера́льного шта́бу (ГРУ, ГРУ ГШ) (рос. Главное разведывательное управление Генерального штаба Российской Федерации, ГРУ, ГРУ ГШ, Головне розвідувальне управління Генштабу) — центральний орган управління воєнною розвідкою у Збройних силах Радянського Союзу та Російської Федерації.

Була частиною армії і безпосередньо підпорядковувалась Міністерству оборони. Вела розвідку в інтересах Міністерства оборони за кордоном (у мирний час діяла на території Радянського Союзу і не мала юридичних прав). У військовий час виконувала функції контррозвідки на окупованих радянськими військами територіях (дивись «СМЕРШ»).

Історія

У листопаді 1918 р. Революційна військова рада Республіки (РВРР) затвердив штат Польового штабу РВРР, в структуру якого входило Реєстраційне управління з функціями координації зусиль розвідувальних органів підрозділів РСЧА і підготовки розвідувальної інформації для Польового штабу РСЧА. Реєстраційне управління стало першим центральним органом військової агентурної розвідки РСЧА і першим центральним органом військової контррозвідки. Оскільки секретний наказ Реввійськради РРФСР № 197/27 про штат Польового Штабу (включаючи штат Регіструпра) був датований 5 листопада 1918 р., цей день вважається днем народження радянської (а тепер і російської) військової розвідки. Першим начальником військової розвідки був Аралов Семен Іванович.

У лютому 1921 р. з метою створення єдиного органу управління збройними силами Польовий штаб РВРР був об'єднаний з ВсеРосГлавШтабом у Штаб РСЧА. Регіструпр увійшов до складу новоутвореного органу.

У квітні 1921 р. Реєстраційне управління було перетворено в Розвідувальне управління Штабу РСЧА (РозвідУпр) з включенням в нього відділу військової розвідки. У відповідному Положенні визначалося, що дана структура є центральним органом військової розвідки, як у воєнний, так і в мирний часи.

У 1921–1925 рр. Розвідупр здійснював так звану «активну розвідку» — керував діями прорадянських партизанських загонів на територіях сусідніх з Радянською Росією та СРСР держав.

У листопаді 1922 р. розвідувальне управління Штабу РСЧА було реорганізовано в Розвідувальний відділ Управління 1-го помічника начальника Штабу РСЧА з істотним звуженням функцій і скороченням штатної чисельності.

У 1924 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було відтворене.

У вересні 1926 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було перейменоване в IV Управління Штабу РСЧА.

У серпні 1934 р. IV Управління Штабу РСЧА було перейменоване в Інформаційно-статистичне управління РСЧА, яке в свою чергу було в листопаді 1934 р. перейменовано в Розвідувальне управління РСЧА (безпосередньо підпорядковане Наркому оборони).

У травні 1939 р. Розвідувальне управління РСЧА перетворено в 5-е Управління Наркомату оборони СРСР.

У липні 1940 р. 5-е Управління було знову передано у підпорядкування Генштабу і отримало назву «Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії».

16 лютого 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Розвідувальне управління Генштабу Червоної Армії було реорганізовано в Головне розвідувальне управління Генерального штабу з відповідною зміною структури та штатної чисельності[1][2]:

Наказ про реорганізацію Розвідувального управління Генерального штабу В Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії № 0033 16 лютого 1942 р.
1. Реорганізувати Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.
2. Призначити: Заступником начальника Генерального штабу Червоної Армії, він же начальник Головного розвідувального управління генерал-майора танкових військ Панфілова А. Н.. Військовим комісаром Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії бригадного комісара Ілічова І. І.
3. Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії мати у складі:
1-е Управління (агентурне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (Диверсійний)
6-й відділ (фронтової, армійської і окружний розвідки)
7-й відділ (оперативної техніки)
8-й відділ (агентурного зв'язку і радіорозвідки)
2-е Управління (інформаційне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (редакційно-видавничий)
6-й відділ (військовий інформації)
7-й відділ (дешифрувальний)
Відділи Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії:
політичний
зовнішніх відносин
спеціального зв'язку
спеціальних завдань
кадрів
військової цензури
Контрольно-фінансовий
Матеріально-технічного забезпечення.
4. Реорганізацію закінчити до 20 лютого 1942 р.
Народний комісар оборони СРСР Й. Сталін

23 жовтня 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Головне розвідувальне управління було переведено з підпорядкування Генеральному штабу в пряме підпорядкування Наркому оборони. На ГРУ покладалося ведення всієї агентурної розвідки і диверсійної діяльності, як за кордоном, так і на окупованій території СРСР. Одночасно в складі Генштабу було сформовано Управління військової розвідки Генштабу, яке керувало роботою фронтових розвідувальних органів і військовою розвідкою. Ведення агентурної розвідки у знову сформованому управлінні було заборонено[3]. Такий поділ функцій між двома розвідувальними службами швидко показало свою неефективність. Наказом Наркома оборони від 19 квітня 1943 р. Управління військової розвідки Генштабу було перейменоване в Розвідувальне управління Генштабу, і йому було передано керівництво агентурної роботою і диверсійною діяльністю на окупованій території СРСР. ГРУ Наркомату оборони СРСР зберегло за собою лише ведення агентурної розвідки за кордоном[4].

У червні 1945 р. ГРУ Наркомату оборони СРСР і РУ Генерального штабу були знову об'єднані в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.

У вересні 1947 р. у зв'язку з реорганізацією розвідувальних служб СРСР ГРУ Генштабу було скасовано. Більшість його функцій і співробітників було передано до складу нещодавно утвореного Комітету інформації, який об'єднав в одній структурі військову і політичну (розвідка МДБ СРСР) розвідслужби. Для керівництва залишеними у складі Збройних сил органами військової розвідки була створена відносно невелика Розвідувально-диверсійна служба.

У січні 1949 р. у зв'язку з поверненням функцій з керівництва військовою розвідкою Міністерству збройних сил СРСР було відновлене Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил СРСР.

У 1992 р. ГРУ Генерального штабу Збройних сил СРСР увійшло до складу Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації.

Керівники ГРУ

  1. Аралов Семен Іванович (1918 р. — 1919 роки)
  2. Драбкін Яків Давидович (1919 р., червень-грудень)
  3. Пятаков Георгій Леонідович (1920, січень-лютий)
  4. Ауссем Володимир Христианович (1920 р., лютий-червень)
  5. Лєнцман Ян Давидович (1920 р. — 1921 р.)
  6. Зейбот Арвид Янович (1921 р. — 1924 р.)
  7. Бєрзін Ян Карлович (1924 р. — 1935 р.)
  8. Урицький Семен Петрович (1935 р. — 1937 р.)
  9. Бєрзін Ян Карлович (1937 р.)
  10. Ґєндін Семен Григорович (в.о. вересень 1937 р. — жовтень 1938 р.)
  11. Орлов Олександр Григорович (в. о. жовтень 1938 р. — 1939 р.)
  12. Проскуров Іван Йосипович (1939 р. — 1940 р.)
  13. Голіков Пилип Іванович (1940 р. — 1941 р.)
  14. Панфілов Олексій Павлович (1941 р. — 1942 р.)
  15. Іл'їчьов Іван Іванович (1942 р. — 1945 р.)
  16. Кузнєцов Федір Федотович (1945 р. — 1947 р.)
  17. Трусов Микола Михайлович (1947 р. — 1949 р.)
  18. Захаров Матвій Васильович (1949 р. — 1952 р.)
  19. Шалін Михайло Олексійович (1952 р. — 1956 р.)
  20. Штеменко Сергій Матвійович (1956 р. — 1957 р.)
  21. Шалін Михайло Олексійович (1957 р. — 1958 р.)
  22. Сєров Іван Олександрович (1958 р. — 1963 р.)
  23. Івашутін Петро Іванович (1963 р. — 1986 р.)
  24. Міхайлов Владлен Михайлович (1986 р. — 1991 р.)
  25. Тімохін Євген Леонідович (1991 р. — 1992 р.)
  26. Ладигін Федір Іванович (1992 р. — 1997 р.)
  27. Корабельніков Валентин Володимирович (1997 р. —2009 р.)
  28. Шляхтуров Олександр Васильович (2009 р. — 2011 р.)
  29. Сергун Ігор Дмитрович (2011 р. — до теперішнього часу)

Штаб-квартира

Комплекс будівель ГРУ на вул. Гризодубової в Москві

Раніше штаб-квартира ГРУ розташована була в Москві в районі Ходинського поля, на Хорошевському шосе, де будинок № 76 (трохи в глибині кварталу). Будівництво штаб-квартири, що являє собою комплекс споруд загальною площею близько 70 тисяч м², всередині якого є ситуаційний центр, командний пункт, спортивний комплекс та басейн, було завершено восени 2006 року. Нова штаб-квартира розташована на вул. Гризодубової в м. Москві. Вартість будівництва склала 9,5 млрд. руб.[5]. Буквально в 100 метрах на північ від нової будівлі розташована і стара споруда, так званий «Акваріум».

Галерея

Див. також

Головне розвідувальне управління Генерального Штабу Російської Федерації
у сестринських Вікіпроєктах
s: Теми у Вікіджерелах?
CMNS: Головне розвідувальне управління Генерального Штабу Російської Федерації у Вікісховищі?

Примітки

  1. ↑ «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 154. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. (рос.)
  2. ↑ Сайт милитера, «Военная Литература», Первоисточники. (рос.)
  3. ↑ «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 348–349. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. (рос.)
  4. ↑ «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 1943 г. — 1945 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-3). — С. 124–127. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6 (рос.)
  5. ↑ «Дом разведчика». «Ведомости», № 211 (1738), 9 ноября 2006 г. (рос.)

Джерела

  • Oleg Penkovsky. The Penkovsky Papers. Collins. Fontana Books. 1967; Олег Пеньковский. Записки из тайника. М.: «Центрполиграф», 2000.
  • В. Никольский. Аквариум-2.- М.: ТОО «Гея», 1997. 288 с.

Посилання

СРСР
Народна Соціалістична Республіка Албанія
Народна Республіка Болгарія
Угорська Народна Республіка
Німецька Демократична Республіка
Польська Народна Республіка
Соціалістична Республіка Румунія
Чехословаччина
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Головне_управління_Генерального_штабу_ЗС_Російської_Федерації&oldid=15213055