Янош II Жигмонд Заполья

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Янош II Жигмонд Заполья
угор. Zápolya/Szapolyai János Zsigmond
хорв. Ivan Žigmund Zapolja
Янош II Жигмонд Заполья
Янош II Жигмонд Заполья (1540—1571)
Zapolyia siedmiogrodzki2.png
Прапор
Князь Трансільванії
1570 — 1571
Попередник: Янош I Заполья
Наступник: Стефан Баторій
Король Угорщини
1540 — 1571
Попередник: Янош I Заполья
Наступник: Максиміліан II
 
Народження: 18 липня 1540(1540-07-18)
Буда
Смерть: 14 березня 1571(1571-03-14) (30 років)
Дюлафехервар
Поховання: Секешфегервар
Країна: Угорщина
Релігія: Унітаріанство
Рід: Заполья
Батько: Янош I Заполья
Мати: Ізабелла Ягеллонка

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Янош II Жигмонд Заполья (угор. Zápolya/Szapolyai János Zsigmond, хорв. Ivan Žigmund Zapolja; 18 липня 1540(1540) — Буда, Королівство Угорщина — 14 березня 1571, Дюлафегервар, Трансільванія, Королівство Угорщина) — король Угорщини (1540—1570) і князь Трансільванії (1570 −1571).

Янош Жигмонд народився в Буді, Угорщина. Він відрікся від престолу, як король у 1551 році, але його переобрано Сеймом Себеша у 1556 році.[1] На практиці він правив з 1559 року після регентства його матері Ізабелли Ягеллонки[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Походження та родина[ред. | ред. код]

Янош II Жигмонд був сином Яноша I Заполья і Ізабелли Ягеллонки, дочки короля Сигізмунда I Старого короля Польщі. Він народився всього за дев'ять днів до смерті батька.

Правління[ред. | ред. код]

Янош II Заполья вклоняється перед Сулейманом Пишним в 1556 році, турецька мініатюра
Янош Жигмонд близько 1560.

Будучи спадкоємцем свого батька Яноша I Заполья, був королем Угорщини з 1540 по 1570, але його мати Ізабелла Ягеллонка, аж до своєї смерті (1559), самовладно керувала країною, за підтримки Сулеймана I Пишного.

Янош II прийняв Тордайський едикт, перший декрет релігійної свободи в сучасній історії Європи (1568) і підтримав створення Унітаріанської церкви Трансільванії. Янош отримав визнання і за відкритий діалог між усіма релігійними сторонами. Він спонсорував публічні дебати між католиками, лютеранами, кальвіністами і унітаристами[3]. Трансільванський Сейм 1571 року, що зібрався в Марошвашархеї, підтвердив свободу віросповідання для кальвіністів, католиків, уніатів і лютеран князівства Трансільванія. Для порівняння: це історичне рішення освічених трансільванських депутатів було прийнято за рік до паризької різанини кальвіністів — сумно знаменитої Варфоломіївської ночі.

Інші релігійні групи, включаючи євреїв, мусульман, і численних православних християн, отримали толерантність, але не законні гарантії свободи релігії[4].

Після свого зречення від титулу короля Угорщини на користь Габсбургів, Янош II стає князем Трансільванії (1570—1571). Він заповів трон своєму казначею Каспару Бекешу, але аристократія не визнала це рішення і вибрала Стефана Баторія як воєводу. Це призвело до короткої громадянській війні, яка закінчилася перемогою Баторія.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. LÁSZLÓ MAKKAI, ANDRÁS MÓCSY, BÉLA KÖPECZI, HISTORY OF TRANSYLVANIA Volume I. From the Beginnings to 1606 [Архівовано 4 травня 2015 у Wayback Machine.], Columbia University Press, New York 2001 EAST EUROPEAN MONOGRAPHS, NO. DLXXXI
  2. István Keul, Early modern religious communities in East-Central Europe: ethnic diversity, denominational plurality, and corporative politics in the principality of Transylvania (1526—1691) 2009, pp. 61-255. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 16 серпня 2015. 
  3. Read The Spirit — Interfaith Heroes Magazine — 2nd Annual Interfaith Heroes Month No. 12: Queen Isabella & King John. Архів оригіналу за 9 вересня 2012. Процитовано 16 серпня 2015. 
  4. Miklós Molnár, A Concise History of Hungary, Cambridge University Press, 2001, p. 110.