Карл I Малий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Карл III Малий)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл Малий
італ. Carlo III
Карл Малий
Карл Малий
Король Галіції і Лодомерії
31 грудня 1385 — 24 лютого 1386
Коронація: 31 грудня 1385
Попередник: Марія I Анжуйська
Наступник: Марія I Анжуйська
Король Угорщини[1]
31 грудня 1385 — 24 лютого 1386
Коронація: 31 грудня 1385
Попередник: Марія I Анжуйська
Наступник: Марія I Анжуйська
Король Хорватії
31 грудня 1385 — 24 лютого 1386
Коронація: 31 грудня 1385
Попередник: Марія I Анжуйська
Наступник: Марія I Анжуйська
Король Неаполя[2]
12 травня 1382 — 24 лютого 1386
Коронація: 12 травня 1382
Попередник: Джованна I
Наступник: Владислав I
Король Єрусалиму
1382 — 24 лютого 1386
Коронація: Титулярний
Попередник: Джованна I і Людовік І[3]
Наступник: Владислав I
 
Народження: 1345(1345)
Неаполь
Смерть: 24 лютого 1386
Вишеград
Національність: французи
Династія: Анжуйська династія Капетингів
Батько: Людовік ді Гравіна
Мати: Маргарет Сансаверіно де Карільян
Дружина: Маргарет Дураццо
Діти: 1 син і 2 доньки

Медіафайли у Вікісховищі?

Карл III Малий (Carlo III di Napoli, 1345 — 24 лютого 1386) — король Неаполю у 13821386 роках, король Угорщини у 13851386 роках (як Карл II), титулярний король Галичини і Володимерії.

Як Король Угорщини Карл ІІ мав повний титул: "Magyarország, Dalmácia, Horvátország, Ráma, Szerbia, Galícia, Lodoméria, Kumánia, Bulgária és a Világítótornyon inneni Szicília királya és akháj fejedelem"

Переклад української повного титулу: Король Угорщини, Далмації, Хорватії, Рами, Сербії, Галичини і Волині, Куманії, Болгарії, король Сицилії.

Родовід[ред. | ред. код]

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив з династії Анжу-Капетингів. Син Людовика, графа Гравіни, та Маргарет Сансаверіно де Карільян. Народився у 1345 році. З 1356 року Карл жив при угорському дворі, де завоював довіру і симпатію троюрідного брата Людовика, короля Угорщини.

У 1360 році батько Карла повстав проти неаполітанської королеви Джованни I та її чоловіка Людовика Тарентського, але зазнав поразки. У 1362 році його батько помер у в'язниці. Людовик Угорський вирішив одружити Карла з Маргаритою Дураццо. Папа римський Урбан VI 1369 року схвалив шлюб, який, незважаючи на спротив неаполітанської королеви Джованни I, відбувся 1370 року. 1371-го король Угорщини дарував Карлу титул герцога Хорватії, Славонії та Далмації, завдяки чому той здобув численних прихильників серед тамтешньої знаті.

Під час Великої церковної схизми Джованна I підтримала антипапу Климента VII. У 1381 році папа римський Урбан VI відлучив Джованну I від церкви і як ленний володар Неаполя оголосив її позбавлений влади. Карл зібрав хорватське військо і рушив на Неаполь. Він розбив військо неаполітанського короля-консорт Оттона Брауншвайзького при Сан-Джермано і взяв в облогу королеву в Кастель-дель-Ово. Врешті він взяв фортецю і захопив королеву в полон. Дізнавшись, що названий син і спадкоємець Джованни I — Людовик Анжуйський виступив на Неаполь зі своєю армією, 23 травня 1382 року Карл наказав найманцям задушити полонянку, а себе оголосив королем Неаполя.

Король Неаполю[ред. | ред. код]

Становище Карла III попервах було вкрай складним: Людовик Анжуйський рушив на Неаполь на чолі 40-тисячного війська, в той час як король зміг виставити лише 14 тисяч вояків. Проте до битви справа не дійшла. У Людовика Анжуйського скінчилися гроші, військо його розбіглося, а сам він помер 20 вересня 1384 року, не діставшись до Неаполя.

Тим часом у Карла III зіпсувалися стосунки з папою римським Урбаном VI, який запідозрив неаполітанського короля в зраді. Понтифік відлучив короля Неаполя і його дружину від церкви і наклав інтердикт на Неаполітанське королівство. Карл III відправив кондотьєра Альберіко да Барбіано воювати з папою римським біля Ночери, а сам рушив до Угорщини, де помер його троюрідний брат король Людовик, заповівши угорський трон доньці Марії. Частина знаті, насамперед хорватські барони, виступили проти успадкування престолу жінкою і запросили на трон Карла III.

Король Угорщини[ред. | ред. код]

Проти амбіцій на угорський трон Карла III виступали нечисленні прихильники Марії і її нареченого Сигізмунда Люксембурзького. Крім того, королева-мати Єлизавета Боснійська і палатин Угорщини Міклош Гараї хотіли бачити королем французького принца Людовика Орлеанського.

За підтримки хорватських баронів Карл III домігся, щоб Марія зреклася трону, а сам коронувався королем Угорщини 31 грудня 1385 року як Карл II. Проте варто хорватам виїхати, як становище короля Карла різко похитнулося. Королева-мати запросила короля в свій замок, де його смертельно поранили ножем 7 лютого 1386 року, проте Карл зумів втекти, втім 24 лютого помер від ран у Вишеграді.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Маргарет, донька Карла, герцога Дураццо.

Діти:

  • Владислав I (1377—1414), король Неаполю у 1386—1414 роках
  • Джованна (1373—1435), королева Неаполю у 1414—1435 роках
  • Марія (1369—1371)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. під іменем Карл II
  2. під іменем Карл III
  3. (обидва одночасно заявили свої претензії на цей титул)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Fine John V. A. The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. — The University of Michigan Press, 1994. — ISBN 0-472-08260-4. (англ.)