Зґарда

Зґа́рда  — архаїчна гуцульська шийна (гривня) прикраса статусного (вождь, господар, власник) та релігійного призначення, первісно чоловіча і жіноча, пізніше жіноча прикраса з Верховини на Гуцульщині (Верховинського району Івано-Франківської області) та Буковині. Окрім українців, зґарди (монетного типу) ще зустрічалися в грузинів на Кавказі, де їх виробляли зазвичай з агату чи гішеру.

Слово зґарда походить від рум. zgardă («знак, нашийник, намисто»), етимологія якого не зовсім ясна: можливо воно має ще дакське, субстратне палеобалканське походження (порівнюється з алб. shkardhë), або пов'язане з gherdan («ґердан»). Інша версія — від пол. garda («гарда», «кругла бляха на руків'ї зброї»).

Опис

Чоловічу зґарду носили на шкіряному ремінці чи шийній гривні (дротику), жіноча мала вигляд нанизаних на ремінець, шнурок чи дротик в один, два чи три ряди латуні або міді литих хрестиків, між якими чіпляли трубочки або спіральки («переміжки»), згорнуті чи скручені з латуні або міді. Середній хрест у зґардах виділяється чепрагами з двох орнаментованих кружків, один з яких має гачок, а другий — петлю.

В основі зґарди лежать 3–5 дротяних в'язанок з монетами (по 10–15 монет), прикріплених до дротяної основи (часто з ґудзиками, рідше з коралями, хрестиками, маленькими дзвіночками). У центрі зґарди звичайно міститься галбин — срібна, золота монета чи монета жовтого кольору. Згарди без золотих монет були поширені в українських селах у гірських районах Карпат, а із золотими монетами — у румунських селах навколо містечок Сторожинець і Глибока.

Формування

Формування зґард пройшло тривалий шлях розвитку. Базується на язичницькій традиції оберегів. Очевидно, насіння плодів, різних жіночих фігурок, топірців та інш., кожен з яких виконували певну функцію, призвели до створення складного типу оберега — намиста у вигляді однієї або кількох рядів кам'яних, а пізніше скляних та металевих намистин тощо. Тому поява круглих медальйонів у VI—IX століттях (які, судячи з способу навішування, носилися на грудях) — це своєрідний процес розвитку кулястих елементів (намистинки) в зручнішу для носіння і орнаментальну форму металевих, вирізаних з бляхи або литих розеток дисків.

Основними факторами формування зґард хрестового типу в карпатських землях, була поява натільних хрестиків. Певний період, внаслідок вимушеного «приховування» релігійної приналежності, що було притаманне ранньому етапу поширення християнства, в тому числі і на території сучасної Гуцульщини, як чужий в системі традиційних місцевих прикрас елемент, натільний хрестик спочатку носили прихованим під одягом, але поступово, під впливом морально-етичних норми, що складалися в християнській ідеології, починаючи з Х ст.., коли знак хреста для гуцулів стає ознакою духовності, натільні хрестики переносять з-під одягу на одяг, вони перетворюються з чисто християнського символу в оберіг нового релігійного змісту. З цього часу гуцульські хрестоподібні амулети розвиваються в двох напрямках: у великих чоловічих хрестах-оберегах ХIV-ХVIІІ ст. великий розмір хреста був ознакою статусу «ґазди» (господаря-власника) і маленьких (порівняно з чоловічими) хрестиками-елементами в жіночих нашийних прикрасах. Пізніше, «ґаздині» ХVIІ-ХІХ ст. чоловічу зґарду вдягали поверх своїх прикрас, щоб підкреслити статус (дружини вождя, власника).

• 
  Згарди XVIII—XIX ст. Гуцульщина
• 
  Згарди

Див. також

• Гердан
• Намисто

Джерела та література

• О. Д. Огуй. Згарди // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 321. — ISBN 966-00-0610-1.
• Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. — К.: Либідь, 1993. — С. 130—132
• Катерина Матейко. Український народний одяг: етнографічний довідник. — К.: Наукова думка, 1996. — С.149-159
• Хведір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — С.129-131
• Згарди — гуцульські обереги

Посилання

• Зґарда // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 487. — 1000 екз.