Координати: 40°22′46.448400099987″ пн. ш. 49°53′28.431600099992″ сх. д. / 40.37957° пн. ш. 49.89123° сх. д. / 40.37957; 49.89123

Карабаський конфлікт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:05, 2 березня 2022, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Bluelink 1 book for Перевірність (20220301)) #IABot (v2.0.8.6) (GreenC bot)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карабаський конфлікт
40°22′46.448400099987″ пн. ш. 49°53′28.431600099992″ сх. д. / 40.37957° пн. ш. 49.89123° сх. д. / 40.37957; 49.89123
Дата: 1988–1994 (Карабаська війна)
1994–2020 (прикордонні сутички)
2020 (Друга Карабаська війна)
Місце: Південний Кавказ
Результат: Перемога Азербайджану. Введення російських "миротворців"
повернення та передача більшості території НКР до Азербайджану
протести у Вірменії
Сторони
1988–1991
Нагірно-Карабаська АО
Вірменська РСР
Дашнакцутюн[1][2]

1991–1994
Нагірно-Карабаська Республіка Нагірно-Карабаська Республіка
Вірменія Вірменія
Угруповування:

Постачання зброї:

Азербайджан Азербайджан

За підтримки:

Командувачі
Вірменія Нікол Пашинян
Вірменія Серж Саргсян
Вірменія Сейран Оганян
Нагірно-Карабаська Республіка Бако Саакян 		Азербайджан Ільхам Алієв
Втрати
28,000–38,000 загиблих (1988—1994)[18]
3,000 загиблих (1994—2009)[19]
320+ загиблих (2010—2016)

Карабаський конфлікт (вірм. Արցախյան գոյամարտ, азерб. Qarabağ müharibəsi) — етнічний конфлікт між вірменами та азербайджанцями, котрий переріс у війну з 1988 р. по 12 травня 1994 р., переважно за контроль над Нагірним Карабахом. Військові сутички не припинилися і після підписання перемир'я[20].

Передісторія

Територія Нагірного Карабаху в давнину входила в межі албанської провінції Арцах (в часи середньовіччя — феодальне напівзалежне князівство Хачен).

За часів правління азербайджанської династії Сефевідів (1502—1722 рр.) Карабах входив до складу Карабаського беглербегства Сефевідської держави з центром у Гянджі, нагірна частина якого залишалася в руках християнських меліків, а низовини і передгір'я входили в мусульманські ханства.[21]

Після загибелі Надир-шаха і розвалу Іранської держави Каджарів в 1747 році, тодішній глава тюркського племені Джеваншир Панах-хан, син Ібрагім-хана, проголосив себе незалежним ханом Карабаху. Створене Карабахське ханство з центром в заснованій Панах-ханом фортеці Панахабад (місто Шуша) перетворилося в одне з найсильніших ханств Азербайджану.[22]

Карабаське ханство було приєднано до Росії 1805 року. У містечку Кюрекчай неподалік від Гянджі було підписано Кюрекчайський договір про перехід Карабаського ханства під владу Росії, що було згодом закріплено Гюлістанским мирним договором 1813 року.

Після підписання договору було вжито заходів щодо переселення до Карабаху вірмен з Іранського Азербайджану. Керувати організацією переселення було доручено полковнику Лазарєву.

У рапорті головнокомандувачу російською армією на Кавказі графу Паскевичу Посол Російської імперії при дворі Перського шаха Грибоєдов різко критикував виявлену, на його думку, поспішність і некомпетентність влади, що безпосередньо здійснювали переселення:

«Вашій ясновельможності завгодно було дізнатися достовірніше через мене про способи, які були прийняті до переселення Вірмен з Адербейджана, і про нинішнє їх запровадження в наших областях. Лазарєв почитав себе головним побудником цієї еміграції, про що, як вам відомо, він висловлювався досить гласно, але безпідставно, тому що Вірмени жодного поняття не мали про нього, будучи єдино проваджені довірою до Росії і бажанням бути під її законами. Трактат давав їм на це повне право (…) Полк. Лазарєв думав тільки про твір прокламацій, досить недоречних, між іншим, про формування регулярнаго вірменського ополчення, вважаючи навіть включити в коло своїх задумів (…) і самий Карабах і прочия області, що мають своє начальство і де особливої влади віддавна встановлення не могло бути допущено. (…) при розміщенні їх у нас на нових місцях все зроблено безглуздо, недбало і непробачно. Вірмен здебільшого поселено на землях поміщицьких мусульманських. Влітку це ще можна було допустити. Господарі, мусульмани, здебільшого перебували на кочовищах і мало мали приводів спілкуватися з іновірними прибульцями. Не заготовлено лісу і не відведено інших місць для міцного проштовхування переселенців. (…) Переселенці знаходяться самі в тісноті і тіснять мусульман, які все нарікають і ґрунтовно»[23]

Нагірний Карабах, населений переважно вірменами внаслідок послідовної політики російської влади по заселенню краю іранськими поселенцями, на початку XX століття двічі (у 1905—1907 та 1918—1920 рр.) ставав ареною кровопролитного вірмено-азербайджанського конфлікту (детально див. Історія Нагірного Карабаху). У 1921 р. постановою Політбюро ЦК РКП(б) він був включений до складу Азербайджанської РСР зі створенням автономії (НКАО — Нагірно-Карабаська автономна область). Це викликало невдоволення вірмен, що протягом багатьох десятиліть вимагали приєднання НКАО до Вірменії (див. Міацум).

На початку жовтня 1987 року на мітингах у Єревані, присвячених екологічним проблемам, прозвучали вимоги передачі НКАО Вірменії, які згодом повторювалися в численних зверненнях, що прямували на адресу радянського керівництва.

У серпні 1987 в регіоні починається збір підписів серед вірменського населення під зверненням на підтримку вимоги про передачу Карабаху Вірменії. Керівництво Азербайджанської РСР і Компартії Азербайджану, зі свого боку, намагалося задіяти наявні командно-бюрократичні важелі, сподіваючись врегулювати ситуацію.

21 жовтня Гейдара Алієва виводять зі складу Політбюро з поясненням: «за станом здоров'я»[24], що на думку азербайджанської сторони було зроблено з метою послаблення ролі Азербайджану перед запланованим початком конфлікту.

В листопаді 1987 року було здійснено напад на азербайджанців в Кафанському районі Вірменської РСР.[25]

16 листопада 1987 року радник президента СРСР Михайла Горбачова, вірменин Абел Аганбегян, виступаючи в Парижі, висловився на захист приєднання Карабаху до Вірменії.

Карабаська війна (1988–94)

Докладніше: Карабаська війна

Післявоєнний період

1994—2000

2000—2016

  • 22 березня 2000 — замах на Аркадія Гукасян в Степанакерті. Самвел Бабаян заарештований.
  • 4-5 березня 2001 — Алієв і Кочарян знову зустрічаються в Парижі. За твердженнями деяких джерел, що є досить обізнаними, істотність «паризьких» і подальших «кі-вестських» принципів зводилося до приєднання Нагірного Карабаху до Вірменії і торгу навколо статусу транзитного транспортного коридору з «материкового» Азербайджану в Нахічевань через Мегрі. Згодом Азербайджан відкинув цю пропозицію.
  • 3-7 квітня 2001 — мирні переговори в Кі-Вест, штат Флорида, США.
  • 11 серпня 2002 — Аркадій Гукасян обраний президентом НКР на другий термін.
  • 5 березня 2003 — Роберт Кочарян обраний президентом Вірменії на другий термін.
  • 15 жовтня 2003 — в Азербайджані відбулися президентські вибори, на яких переміг Ільхам Алієв. Вибори супроводжувалися протестами опозиції, що переросли в масові безлади.
  • 19 лютого 2004 — в навчальному закладі НАТО в Будапешті лейтенант ЗС Азербайджану Раміль Сафаров, зарубав сокирою сплячого вірменського військовослужбовця — 26-річного лейтенанта Гургена Маркаряна. Обидва офіцери вивчали англійську мову в рамках програми НАТО «Партнерство заради миру». Суд, який тривав півтора року, визнав провину Сафарова і засудив його до довічного ув'язнення без права на амністію в перші 30 років.
  • 25 травня 2005 — в Баку відбулося офіційне відкриття нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан.
  • 2006 — згідно із заявами офіційних джерел, нова пропозиція МГ ОБСЄ розглядає проведення референдуму для визначення статусу Нагірного Карабаху, і виведення вірменських військ із суміжних з Нагірним Карабахом територій.
  • 10 лютого 2006 — в Парижі, в замку Рамбуйє відбулася зустріч за закритими дверима президентів Ільхама Алієва і Роберта Кочаряна. Ніяких домовленостей досягти не вдалося.
  • 10 грудня 2006 — загальнонародним референдумом прийнята Конституція НКР.
  • 19 липня 2007 — третім президентом НКР обраний Бако Саакян.
  • 19 лютого 2008 — третім президентом Вірменії обраний Серж Саркісян. За підсумками виборів пішли семиденні заворушення в Єревані у формі масових протестів проти порушень, що мали під час виборів. У сутичках загинуло щонайменше 8 осіб.
  • 4 березня 2008 — на лінії зіткнення вірменських та азербайджанських військ в Мартакертському районі відбулася збройна сутичка, найбільша з моменту укладення перемир'я. Вбито щонайменше 4 військовослужбовців.
  • 1 серпня 2008 — американський співголова Мінської групи ОБСЄ розкриває конфіденційні подробиці документа врегулювання нагірно-карабаського конфлікту. Згідно з Метьою Брайзою «Буде проведений референдум, на якому визначаться самі карабасці» і «Жителі Нагірного Карабаху самі вирішать, чи піде республіка під юрисдикцію Азербайджану або отримає незалежність». Офіційний Баку не заперечуючи це, заявляє лише, що референдум в Карабасі можливий через 15 або 20 років.
  • 2 листопада 2008 року — в Підмосков'ї президентами Азербайджану, Росії та Вірменії підписано декларацію по Нагірному Карабаху.
  • 21 листопада 2009 року Ільхам Алієв погрозився відновити військові дії проти Нагірно-Карабаської Республіки.[26]
  • 12 листопада 2014 року Збройні сили Азербайджану збили в районі села Кенгерлі Агдамського району вірменський бойовий вертоліт. Разом з тим, за інформацією вірменської сторони вертоліт належав збройним силам Нагірно-Карабахської Республіки і здійснював навчальний політ вздовж кордону. Внаслідок інциденту загинуло троє членів екіпажу.[27]

Чотириденна війна

Докладніше: Вірмено-азербайджанський конфлікт (2016) та Чотириденна війна

1 квітня 2016 року, після отримання Азербайджаном від Росії партії сучасної зброї, збройний конфлікт в районі Нагірного Карабаху поновився (так звана «4-денна війна»)[20][28], в результаті чого під контроль Азербайджану перейшло за різними оцінками до 8-20 км² території

2016—2020

  • 12 липня 2020 на кордоні Азербайджану та Вірменії почалися нові бойові дії, зафіксовано жертви з обох боків. Азербайджан звинувачує підрозділи вірменських військових в артилерійському обстрілі. Вірменія стверджує, що група азербайджанських солдатів намагалася перетнути кордон на позашляховику, але повернулася на свої позиції після попередження[29]. 16 липня Азербайджан пригрозив Вірменії ракетним ударом по Мецаморській АЕС у випадку, якщо Вірменія вдарить по стратегічних об'єктах Азербайджану[30]. Генсек ООН Стефан Дюжаррік заявив, що повномасштабний конфлікт між Вірменією і Азербайджаном загрожує повномасштабною катастрофою[31].

Друга карабаська війна

Докладніше: Друга карабаська війна

27 вересня 2020 року. За словами прес-секретаря «президента» Республіки Арцах Вахрама Погосяна бойові дії почалися о 08:03, коли Азербайджан завдав ракетно-повітряних ударів по території мирних населених пунктів, включаючи Степанакерт. Влада закликала населення ховатися у бомбосховищах[32]. У Степанокерті оголошена протиповітряна тривога. Азербайджанська сторона заявила, що 27 вересня, близько 06:00 за місцевим часом, збройні сили Вірменії розпочали інтенсивний обстріл по позиціям азербайджанської армії вздовж усієї лінії фронту та азербайджанським населеним пунктам у прифронтовій зоні[33]. Азербайджан заявив, що атакувала вірменська сторона, і що Азербайджан розпочав контрнаступ[34]. Хікмет Гаджиєв, старший радник президента Азербайджану Ільхама Алієва, звинуватив вірменські сили у здійсненні «навмисних та цілеспрямованих» атак уздовж лінії фронту[35].

У Міністерстві оборони Вірменії заявили, що о 08:10 за місцевим часом розпочався наступ азербайджанців, спрямований у тому числі на Степанакерт[36]. У наступ Азербайджан розгорнув живу силу, танкові та ракетні артилерійські підрозділи, авіацію та БПЛА[37]. Самопроголошена Республіка Арцах запровадила воєнний стан та повну мобілізацію чоловічого населення[38]. Того ж дня президент Азербайджану Ільхам Алієв звернувся до нації із заявою про зіткнення[39]. У другій половині дня в Азербайджані також було введено воєнний стан та комендантську годину. Воєнний стан в Азербайджані діє з півночі 28 вересня, комендантська година діє в Баку, великих містах та деяких регіонах з 21:00 до 06:00 за місцевим часом. Під час наступу азербайджанські військові розмістили танки, артилерію, ракетні комплекси та літаки поблизу лінії фронту і глибоко зайшли на окуповану вірменами територію[40]. Цивільне населення в Нагірному Карабасі закликали ховатися у сховища[40]. За словами МО Вірменії вранці азербайджанські збройні сили також атакували в напрямку Варденіса на території Вірменії[41].

Вдень 27 вересня Міністерство оборони Азербайджану повідомило про звільнення семи сіл у Нагірному Карабасі: Ґараханбейлі, Ґервенд, Горадіз, Юхари Абдуррахманли, Ашаги Абдуррахманли, Боюк-Мерджанли і Нузґер[42][43]. Міністерство оборони НКР заперечило, звинувативши азербайджанську армію в пропаганді[44]. О 16:29 міністерство оголосило, що Військове командування Азербайджану запропонувало вірменському командуванню в цьому напрямку здатися, щоб уникнути нападу на гарнізон в Агдере і жертв, зазначивши, що звернення з військовополоненими та цивільними особами здійснюватиметься відповідно до вимог Женевської конвенції та міжнародного гуманітарного права, і що в разі опору відреагують силою[45]. Також у другій половині дня Міністерство оборони Азербайджану повідомило про взяття гірської вершини в хребті Муровдаг[46]. У міністерстві також повідомили, що азербайджанські війська встановили контроль над автомагістраллю Варденіс-Мартакерт/Агдере, що з'єднує Нагірний Карабах та Вірменію[47]; МО Вірменії заперечило ці заяви[48]. Тоді МО Азербайджану заявив, що азербайджанський безпілотник знищив вірменський склад зброї та боєприпасів[49].

28 вересня 2020 року, вірменська сторона повідомила, що Азербайджан нібито втратив близько 200 чоловік. Там не уточнили, скільки з них були вбитими, однак додали, що також нібито було знищено близько 30 одиниць бронетехніки, близько 20 безпілотників й інша техніка. У Міноборони Азербайджану назвали ці дані недостовірними. У відомстві також стверджують, що Вірменія втратила 550 осіб пораненими і убитими, а також десятки одиниць бойової техніки[50]. З 00:00 28 вересня в Баку, Гянджі, Євлах, Гейгеле і деяких районах була введена комендантська година[51]. У Держдепі США, заявили, що сторонам слід негайно припинити бойові дії і повернутися до переговорів. У відомстві вважають, що участь в ескалації зовнішніх сторін буде «вкрай марним і тільки посилить регіональну напруженість»[52].

29 вересня 2020 року, в Єревані заявили, що в результаті боїв в Нагірному Карабасі протягом дня азербайджанська армія втратила 17 танків, 13 безпілотників, а втрати в особовому складі перевищили 500 осіб. Представник міноборони Вірменії повідомив, що за три дні боїв противник нібито втратив 790 чоловік, з них 180 в карвачарському напрямку, де були запеклі бої. За приблизними даними, озвученими вірменською стороною, у противника 1900 поранених. В Єревані також заявили, що вірменські Збройні Сили за три дні вразили 137 танків і інших видів азербайджанської бронетехніки, 72 безпілотники, сім вертольотів і один літак. Водночас в Баку не підтвердили такі величезні втрати армії Азербайджану, а в міністерстві оборони заявили, що позиції вірменської армії — розгромлено. Нібито в результаті артилерійських ударів азербайджанської армії було знищено позиції 1-го батальйону 5-го мотострілецького полку поблизу селища Гасангая Тертерського району і 1-го батальйону 6-го мотострілецького полку збройних сил Вірменії на Талишському напрямку[53]. Окрім цього, влада Вірменії заявила, що турецький винищувач F-16 збив її військовий літак Су-25 в повітряному просторі Вірменії під час виконання військового завдання, в результаті чого загинув пілот. У Міністерстві оборони Азербайджану повідомлення про збитий літак — заперечили, а в управлінні зв'язків з громадськістю адміністрації президента Туреччини, також, не підтвердили[54].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Ordway, John (30 липня 2004). Party Primer: Top Armenian Political Parties. WikiLeaks. Архів оригіналу (For Official Use Only) за 22 грудня 2015. Процитовано 26 вересня 2017. Members of the ARF fought actively in the Karabakh conflict and the party had its own military units. Later, when Karabakh and Armenia formed regular armies, some of the Dashnak units merged with the armies, others were disarmed.
  2. ↑ Rieff, David (1997). Case Study in Ethnic Strife. Рада з міжнародних відносин. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 26 вересня 2017. The Dashnaks, of course, are the ones who did the heavy lifting on the ground. Their men, including a substantial number of volunteers from the diaspora, did a great deal of the fighting and dying before the cease-fire.
  3. ↑ Asatryan, Garnik; Arakelova, Victoria (2002). The Ethnic Minorities of Armenia (PDF). Yerevan: Organization for Security and Co-operation in Europe. Архів оригіналу (PDF) за 8 August 2007. The Armenia’s Yezidis many times showed gallantry and patriotism, particularly during the Karabakh conflict when many of their volunteers spilled their blood in the defense of this country.
  4. ↑ Armenia’s Yezidi community needs MP. Tert.am. 7 червня 2012. Процитовано 20 липня 2013. Tamoyan recalled that a 500-member Yezidi detachment participated in the Nagorno-Karabakh war, and 30 of them were killed or went missing.
  5. ↑ Архівована копія Осетинский батальон в Арцахской освободительной войне (рос.). «time to analyze» — politics, society, and ideas. 13 березня 2013. Архів оригіналу за 16 квітня 2016. Процитовано 26 вересня 2017.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ Benson, Brett V. (2012). Constructing International Security: Alliances, Deterrence, and Moral Hazard. Cambridge: Cambridge University Press. с. 67. ISBN 9781107027244. Russia was widely viewed as supporting the Armenian position. Much of this perception stemmed from the fact that Russia transferred military support to Armenia during the Nagorno-Karabakh War.
  7. ↑ Strategic impact (4). Bucharest: Romanian National Defence University "Carol I" Centre for Defence and Security Strategic Studies. 2010: 35. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 26 вересня 2017. Greece supported Armenia both by delivering military and economic assistance and diplomatic representation by promoting the Armenia's interests in the EU and NATO.
  8. ↑ ‘Nagorno-Karabakh is Turkey's problem too,' says Erdoğan. Today's Zaman. 13 листопада 2013. Архів оригіналу за жовтень 12, 2014. Процитовано 3 серпня 2014. ...Erdoğan noted that Turkey's unconditional support for Azerbaijan...
  9. ↑ Özden Zeynep Oktav (2013). Turkey in the 21st Century: Quest for a New Foreign Policy. Ashgate Publishing. с. 126. ISBN 9781409476559. ...Turkey's support for Azerbaijan in the conflict over Nagorno-Karabakh...
  10. ↑ Flanagan, Stephen J.; Brannen, Samuel (2008). Turkey's Shifting Dynamics: Implications for U.S.-Turkey Relations. Washington, DC: Center for Strategic and International Studies. с. 17. ISBN 9780892065363. Turkey's border with Armenia has remained sealed since 1994, due to Turkish support for Azerbaijan in the Nagorno-Karabakh conflict.
  11. ↑ ‘Pakistan will continue supporting Azerbaijan on Nagorno-Karabakh’. Daily Times. 14 березня 2015. Архів оригіналу за 23 січня 2016. Процитовано 19 квітня 2016.
  12. ↑ Hunter, Shireen (2004). Russia and the Transcaucasus: The Impact of the Islamic Factor. Islam in Russia: The Politics of Identity and Security. M.E. Sharpe. с. 349. Aliev thanked Pakistan for its support in the Karabakh conflict.
  13. ↑ Murinson, Alexander (October 2014). The Ties Between Israel and Azerbaijan (PDF). Mideast Security and Policy Studies No. 110. Begin–Sadat Center for Strategic Studies. Архів оригіналу (PDF) за 3 November 2014. Israel supported the Azeri side in this conflict by supplying Stinger missiles to Azerbaijani troops during the war.
  14. ↑ de Waal, 2003, с. 285.
  15. ↑ Winds of Change in Nagorno Karabakh. Euronews. 28 November 2009.
  16. ↑ Uppsala Conflict Data Program, Republic of Nagorno-Karabakh — civilians, viewed 2013-05-03
  17. ↑ Azerbaijani Soldier Shot Dead by Armenian Forces. Naharnet. Процитовано 22 жовтня 2014.
  18. ↑ See [14][15][16][17]
  19. ↑ Armenia and Azerbaijan: Preventing War (PDF). Europe Briefing N°60. International Crisis Group. 8 лютого 2011. с. 3. Архів оригіналу (PDF) за 20 травня 2016. Процитовано 19 квітня 2016. There are no exact casualty figures since 1994, but most observers agree that as many as 3,000 people, mostly soldiers, have died. Crisis Group phone interview, Jasur Sumerinli, military expert, August 2009.
  20. ↑ а б Бої у Нагірному Карабасі: десятки загиблих
  21. ↑ Шнирельман В.А. (2003). Войны памяти: мифы, идентичность и политика в Закавказье. Академкнига. с. 199.
  22. ↑ Петрушевский И.П. (1949). Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI-начале XIX вв. с. 136.
  23. ↑ ФЭБ: Грибоедов. Записка о переселении армян из Персии в наши области. — 1917 (текст). feb-web.ru. Процитовано 25 вересня 2017.
  24. ↑ Руководство Коммунистической партии: Политбюро ЦК: 1986-1990 - Praviteli.org. www.praviteli.org (рос.). Процитовано 26 вересня 2017.
  25. ↑ Карабах: хронология конфликта (брит.). 29 серпня 2005. Процитовано 26 вересня 2017.
  26. ↑ Президент Азербайджану не виключає відновлення війни в Нагірному Карабаху
  27. ↑ Азербайджан збив військовий вертоліт над Нагірним Карабахом. INSIDER. 12.11.2014
  28. ↑ В Нагірному Карабасі знову поновилися бої
  29. ↑ На кордоні Азербайджану та Вірменії спалахнули бойові дії, є загиблі. РБК-Украина (рос.). Процитовано 12 липня 2020.
  30. ↑ Азербайджан пригрозив Вірменії ракетним ударом по АЕС. РБК-Украина (рос.). Процитовано 16 липня 2020.
  31. ↑ Повномасштабний конфлікт між Вірменією і Азербайджаном загрожує катастрофою, - генсек ООН. РБК-Украина (рос.). Процитовано 21 липня 2020.
  32. ↑ Азербайджан бомбит Степанакерт, власти призывают население прятаться в убежищах. PanARMENIAN.Net. Процитовано 27 вересня 2020.
  33. ↑ President of European Council appeals for military action to stop within Nagorno Karabakh conflict. Trend News Agency. 27 вересня 2020. Процитовано 27 вересня 2020.
  34. ↑ Fighting erupts between Armenia, Azerbaijan in disputed area. Stars and Stripes. Процитовано 27 вересня 2020.
  35. ↑ Tensions flare between Armenia and Azerbaijan over new clashes. Gulf-Times (араб.). 27 вересня 2020. Процитовано 27 вересня 2020.
  36. ↑ Azerbaijan and Armenia clash over disputed Nagorno-Karabakh region. BBC News (брит.). 27 вересня 2020. Процитовано 27 вересня 2020.
  37. ↑ Bütün</nowiki> cəbhə boyu qoşunlarımız əks-hücum əməliyyatına başlayıb (Azerbaijani) . Ministry of Defense of Azerbaijan. 27 September 2020. Процитовано 27 September 2020.
  38. ↑ Staff, Reuters (27 вересня 2020). Nagorno-Karabakh announces martial law and total mobilization. Reuters (англ.). Процитовано 27 вересня 2020.
  39. ↑ President Ilham Aliyev: Azerbaijani Army is currently firing on and dealing blows to the enemy's military positions. azertag.az (англ.). Процитовано 27 вересня 2020.
  40. ↑ а б Fighting Erupts Between Azeris and Armenians Over Disputed Land. Bloomberg. 27 September 2020. Процитовано 27 September 2020.
  41. ↑ Առավոտյան նաև եղել են Վարդենիսի ուղղությամբ հարվածներ Հայաստանի տարածքին. Հովհաննիսյան. «Ազատ Եվրոպա/Ազատություն» ռադիոկայան (вірм.). Процитовано 27 вересня 2020.
  42. ↑ Azərbaycan Ordusu 6 kəndi erməni işğalından azad edib. Report İnformasiya Agentliyi (азерб.). Процитовано 27 вересня 2020.
  43. ↑ Azərbaycan Ordusu daha bir kəndi erməni işğalından azad edib. Ordu (азерб.). Процитовано 27 вересня 2020.
  44. ↑ LLC, Academy Of Development. Հաղորդագրություն | ԼՂՀ պաշտպանության նախարարության պաշտոնական կայք. nkrmil.am (вірм.). Процитовано 27 вересня 2020.
  45. ↑ Ermənistan hərbi birləşməsinin komandanlığına təslim olmaq barədə təklif edilib. mod.gov.az (азерб.). 27 вересня 2020. Процитовано 27 вересня 2020.
  46. ↑ Murov dağı silsiləsindəki əhəmiyyətli yüksəklik azad olunub (Azerbaijani) . Ministry of Defense of Azerbaijan. 27 September 2020. Процитовано 27 September 2020.
  47. ↑ MN: Murov dağı silsiləsindəki Murov zirvəsi işğaldan azad olunub. Report İnformasiya Agentliyi (азерб.). Процитовано 27 вересня 2020.
  48. ↑ Shushan Stepanyan. www.facebook.com (укр.). Процитовано 27 вересня 2020.
  49. ↑ Azerbaijan`s Defense Ministry: Armenian army ammunition depot was destroyed. azertag.az (англ.). Процитовано 27 вересня 2020.
  50. ↑ Нагорный Карабах. Стороны заявляют о сотнях потерь у противников – что известно на 07:00. LIGA (рос.). 28 вересня 2020. Процитовано 28 вересня 2020.
  51. ↑ Азербайджан вслед за Арменией ввел частичное военное положение в стране. LIGA (рос.). 27 вересня 2020. Процитовано 28 вересня 2020.
  52. ↑ Escalation of Violence between Armenia and Azerbaijan. United States Department of State (амер.). Процитовано 28 вересня 2020.
  53. ↑ Вірменія оприлюднила величезні втрати Азербайджану за три дні боїв. 29.09.2020, 22:46
  54. ↑ Туреччина і Азербайджан заперечують звинувачення Вірменії у збитті Анкарою її військового літака. 29.09.2020, 22:48

Література

Посилання

Див. також

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карабаський_конфлікт&oldid=34753130