OK Computer

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
OK ComputerM:
Radiohead.okcomputer.albumart.jpg
Студійний альбом
Виконавець Radiohead
Дата випуску 21 травня 1997
Записаний Липень і вересень 1996 - березень 1997 (Canned Applause, St Catherine's Court, Англія)
Жанр Альтернативний рок
Арт-рок
Експериментальний рок
Тривалість 53:27
Мова англійська мова
Лейбл Parlophone
Capitol Records
Продюсер Radiohead, Найджел Годріч
Хронологія Radiohead
Попередній
←
The Bends
(1995)
Kid A
(2000)
Наступний
→
Сингли з OK Computer
  1. «Paranoid Android»
    Випущений: 26 травня 1997
  2. «Karma Police»
    Випущений: 25 серпня 1997
  3. «Lucky»
    Випущений: грудень 1997
  4. «No Surprises»
    Випущений: 12 січня 1998
  5. «Airbag»
    Випущений: 24 березня 1998 (рекламний)

OK Computer — третій студійний альбом англійського альтернативного рок-гурту Radiohead, виданий у 1997 році лейблами звукозапису Parlophone і Capitol Records, та перший альбом, продюсований безпосередньо Radiohead за участю Найджела Годріча. OK Computer записаний у період між 1996 і початком 1997 року в студіях звукозапису графста Оксфордшир на півдні Англії та головного міста південно-західного графста Сомерсет Бат, причому більшість пісень завершено в історичному розкішному особняку Двір Святої Катерини неподалік Бату.

В новому альбомі гурт зробив цільову спробу дистанціюватися від гітарно орієнтованого ліричного стилю попереднього альбому The Bends. Абстрактні тексти OK Computer, щільно нашарований звук і широкий діапазон різноманітних впливаючих факторів заклали основу для подальшої, більш експериментальної роботи гурту. Після надходження записаного альбому до Capitol представники лейблу знизили свої оцінки продажів, вважаючи запис некомерційний. Незважаючи на це, OK Computer досягнув 1 рядку UK Albums Chart і піднявся в американських чартах на найвищі сходинки з-поміж виданих на той час альбомів Radiohead, дебютувавши під 21 на Billboard 200. Чотири пісні з альбому («Paranoid Android», «Karma Police», «Lucky» та «No Surprises») було випущено як рекламні сингли.

OK Computer отримав одностайне визнання критиків, і з цього часу згадується ними та більшістю музикантів як один з найзначніших рок-альбомів 1990-х років. Альбом ініціював перехід від популярного на той час жанру бритпопу до більш меланхолійного і «атмосферного» стилю альтернативного року, поширеному в наступному десятилітті. Критики і прихильники Radiohead прокоментували основні мотиви текстів і обкладинок альбому, підкреслюючи звертання гурту до тем розгулу споживацтва, соціального відчуження, емоційної ізоляції і політичних проблем; у цьому контексті OK Computer часто розглядався як пророча проникливість в настрої життя 21-го століття, і багато критиків описували його як один з найкращих коли-небудь випущених альбомів. У 2015 році Бібліотекою Конгресу Сполучених Штатів альбом був визнаний «культурно, історично або естетично значним» та відібраним для включення до National Recording Registry (Національний реєстр звукозапису).[1]

Підґрунтя[ред.ред. код]

В 1995 році Radiohead гастролювали на підтримку свого другого альбому The Bends. Під час туру Браян Іно доручив гурту зробити пісенний вклад в альбом The Help Album — благодійний збірник пісень, організований неурядовою організацією War Child. The Help Album повинен був бути записаний впродовж одного дня, 4 вересня 1995 року, і поспіхом виданий того ж тижня[2]. Цього ж дня за 5 годин Radiohead записали пісню «Lucky» разом зі звукорежисером Найджелом Годрічем, який був асистентом продюсера альбому The Bends Джона Лекі та продюсував кілька пісень з бі-сайдів синглів гурту.

Для «розкрутки» The Help Album пісню «Lucky» розмістили як провідний трек на Help EP, який досяг 51 рядку у чарті після того, як BBC Radio 1 вирішило не випускати її в ефір[3]. Це розчарувало співака Тома Йорка[3], але згодом він сказав, що пісня «Lucky» надала форму початковому звуку і настрою їхньому майбутньому запису: «„Lucky“ вказувала на те, що ми хотіли зробити. Це було першим штрихом на стіні»[4].

Radiohead визнали тур Тhe Bends напруженим і взяли перерву в січні 1996 року[5]. Комерційний успіх та позитивні відгуки критиків про альбом The Bends надали гурту впевненості щодо самостійного продюсування третього альбому. Лейбл Parlophone виділив музикантам ₤100 000 для записуючого обладнання та безстрокового кінцевого терміну[6][7]. Низка продюсерів, зокрема такі провідні спеціалісти як Скотт Літт, пропонували себе як продюсера альбому[8], але гурт надихнули музичні сесії власне з Годрічем[9]. Музиканти зверталися до останнього за порадою щодо використання обладнання[10], купуючи і своє власне, у тому числі пластинчастий ревербератор[11]. І хоча Годріч намагався зосередити свою роботу більше на електронній танцювальній музиці[12], його функція консультанта переросла у роль співпродюсера альбому[10].

Запис[ред.ред. код]

В липні 1996 року Radiohead розпочали репетиції та запис альбому OK Computer на студії Canned Applause біля міста Дідкот у графстві Оксфордшир[13]. Навіть без визначеного кінцевого терміну, який спричинив стресову ситуацію під час запису The Bends,[14] гурт зіткнувся з труднощами, у яких Філ Селвей звинуватив їхній вибір самостійно продюсувати альбом[15]. Музиканти працювали майже на рівних ролях під час створення музики, хоча Йорк, за висловом Еда О'Браєна, як і раніше беззаперечно був «найгучнішим голосом»[16]. Згодом студія звукозапису Canned Applause перестала влаштовувати учасників гурту: Йорк не погоджувався з близькістю розташування її до помешкань музикантів, а Джонні Ґрінвуд з відсутністю їдальні та ванної кімнати[16]. На той час гурт майже завершив запис чотирьох пісень: «Electioneering», «No Surprises», «Subterranean Homesick Alien» та «The Tourist»[17]. На вимогу свого лейблу Radiohead взяли перерву та відіграли тур по США на «розігріві» в Аланіс Моріссетт, де виконали ранні версії декількох нових пісень. За цей час одна з них, «Paranoid Android», перетворилася з пісні тривалістю 14 хвилин з довгим органним соло на версію, ближчу до пісні з альбому[18].

Під час турне режисер Баз Лурманн доручив Radiohead написати пісню для його нового фільму Ромео+Джульєтта. Лурманн надав гурту для ознайомлення відзнятий матеріал останніх 30 хвилин фільму, після перегляду якого Йорк сказав: «Коли ми побачили сцену, в якій Клер Дейнс тримає кольт .45 навпроти своєї голови, то негайно почали працювати над піснею»[19]. Незабаром гурт написав і записав пісню «Exit Music (For А Film)»; хоча трек звучить під час титрів, але він не включений до саундтреку з фільму на прохання гурту[20].

Більша частина OK Computer була записана у вересні-жовтні 1996 року у Дворі Святої Катерини (St Catherine's Court), історичному особняку неподалік м.Бат (Сомерсет, Англія).

Radiohead відновили сесії звукозапису у вересні 1996 року у Дворі Святої Катерини, що тоді належав актрисі Джейн Сеймур[21]. Зміна місця роботи над альбомом ознаменувала важливий перехідний період у процесі запису. Гурт широко використовував різні приміщення та акустику по всьому будинку. Наприклад, вокальні партії на «Exit Music (For a Film)» з ефектами відлуння записано на кам'яних сходах, «Let Down» записана о 3 ранку в банкетному залі.[22] Відокремленість від світу дозволила групі працювати в іншому ритмі, з більш гнучкішим і спонтанним робочим графіком. Йорк був задоволений якістю запису, зробленого у цьому особняку; багато вокальних партій записав з першого разу. Radiohead повернувся до Canned Applause у жовтні 1996 року для проведення репетицій,[23] а більшу частину альбому OK Computer гурт завершив під час наступних сесій у Дворі Святої Катерини. Партію струнних було записано на Abbey Road Studios у Лондоні в січні 1997 року. Мастеринг альбому здійснений у цій же студії, а мікшування проведено впродовж наступних двох місяців у різних студіях міста.[24]

Музика і тексти[ред.ред. код]

Стиль та впливи[ред.ред. код]

Джаз-ф'южн Майлза Девіса (ліворуч, 1986) і політичні твори Ноама Хомського (праворуч, 2005) надихали на створення OK Computer.

Йорк визнав, що відправним пунктом для запису альбому був «неймовірно щільний і страшний звук» Bitches Brew, авангардного джаз-ф'южн альбому Майлза Девіса[25]. Том так описав звучання Bitches Brew журналу Q: «Це було як щось побудувати і споглядати його розвалювання, у цьому вся принадність. Це було в основі того, що ми намагалися зробити з OK Computer»[26]. Йорк визнав «I'll Wear It Proudly» Елвіса Костелло (Elvis Costello), «Fall Оn Me» R.E.M., «Dress» PJ Harvey і «A Day Іn Тhe Life» The Beatles особливо впливовими речами на написання альбому[11]. Radiohead черпав подальше натхнення зі стилю написання саундтреків композитором Енніо Морріконе і краут-рок гурту Can[11]. За висловом Йорка, гурт сподівався досягти «атмосфери, що, можливо, трохи шокує, коли ви вперше слухаєте альбом, але тільки так само шокує, як атмосфера альбому Pet Sounds The Beach Boys»[25]. Гурт розширив свій інструментальний ряд, включивши електропіаніно, мелотрон, віолончель та інші струнні, дзвіночки та електронні ефекти. Один рецензент характеризував OK Computer як звучання подібне до «DIY електронного альбому, виконаного гітарами»[27]. Багато вокальних партій Йорк записав з першого разу; він відчував, що якби зробив кілька спроб, то «почав би думати про це, і звук став би справді невдалим»[26].

Тексти[ред.ред. код]

Тексти пісень альбому, написані Йорком, більш абстрактні у порівнянні з його особистими, емоційними текстами з альбому The Bends. Поточні теми включають у себе транспорт, технологію, безумство, смерть, сучасне життя у Великій Британії, глобалізацію та антикапіталізм[28]. Йорк був натхненний книгами, які він читав у той час, у тому числі творами Ноама Хомського,[29] книгою Еріка Гобсбаума Вік екстремізму, сатиричною новелою Джонатана Коу (Jonathan Coe) Яке шахрайство! (What a Carve Up!) та оповіданням Філіпі Діка VALIS[30]. Незважаючи на те, що пісні торкаються спільних тем, музиканти не вважали OK Computer концептуальним альбомом і не мали жодного наміру пов'язати пісні однією розповідною темою[31][32].

Композиції[ред.ред. код]

  • «Airbag»

На створення першої пісні «Airbag», де музика підтримана електронними ударними, гурт надихнув DJ Shadow. Музиканти семплували звукову доріжку ударних цифровим семплером і редагували його за допомогою Macintosh, хоча й визнали свою недосвідченість у програмуванні для отримання належної імітації стилю DJ Shadow[33][34]. Басова лінія «Airbag» зупиняється і починається несподівано, досягаючи аналогічного ефекту дабу 1970-х[35]. Пісенні посилання на автомобільні аварії та реінкарнацію навіяні журнальною статтею під назвою Подушка безпеки врятувала мені життя (An Airbag Saved My Life) та Тибетською Книгою Мертвих. Йорк написав «Airbag» про ілюзію безпеки сучасного транспорту та про «ідею, що кожного разу, коли ви виходите на дорогу, ви можете загинути»[36]. Музичний журналіст Тім Футмен відзначив, що пісенні технічні інновації та текстові тривоги демонструють «парадоксальну тональність» альбому: «музиканти і продюсер захоплюють звуковими можливостями сучасних технологій; співак, тим часом, відгороджується від їхнього соціального, морального та психологічного впливу»[37].

  • «Paranoid Android»

Пісня «Paranoid Android», яку можна поділити на чотири окремих секції, є одним з найдовших студійних треків гурту. На не зовсім традиційну багатосекційну пісню гурт надихнули пісні «Happiness Is a Warm Gun» The Beatles та «Bohemian Rhapsody» гурту Queen, які також не мають традиційної структури куплет-приспів-куплет[38]. Музичний стиль пісні також навіяний музикою американського гурту Pixies[39]. Написана Йорком після неприємно проведеної ночі у лос-анджелеському барі, де музикант побачив жінку, що бурхливо зреагувала на пролитий на неї напій[36]. Назва і текст пісні — посилання на робота Марвіна, робота-параноїка з науково-фантастичного роману Дугласа Адамса Путівник Галактикою для космотуристів[39]

  • «Subterranean Homesick Alien»

Використання електричних клавішних у пісні «Subterranean Homesick Alien» є прикладом спроби гурту наслідувати атмосферу Bitches Brew[40][41]. Назва є посиланням на пісню Боба Ділана «Subterranean Homesick Blues». Навіяна науковою літературою пісня описує ізольованого оповідача, який фантазує про викрадення його іншопланетянами. Оповідач припускає, що, повернувшись на Землю, його друзі не повірять у його історію, і він залишиться невдахою[42]. Текст навіяний шкільним завданням з часів навчання Йорка у приватній школі для хлопців у Абінгдоні (Оксфордшир) написати твір у стилі «Марсіанської поезії», британського літературного напрямку, який з гумором розглядав в іншому світлі мирські аспекти людського життя з чужої «марсіанської» точки зору[43].

  • «Exit Music (For a Film)»

Ромео і Джульєтта Вільяма Шекспіра, зокрема, знятий по трагедії фільм 1968 року[44], надихнули на створення тексту для «Exit Music (For a Film)»[39]. Спочатку Йорк хотів використати у пісні рядки з п'єси, але замість цього остаточний варіант тексту містив широке узагальнення розповіді[20]. Йорк порівнював початок пісні, в якому в основному звучить його спів у парі з акустичною гітарою, до концертного альбому Джонні Кеша At Folsom Prison (1968)[45]. Мелотронний хор та інші електронні голоси використовуються впродовж усього треку[46]. Пісня досягає кульмінації зі вступу ударних, і в цій частині стає помітним спотворений бас[47]. Кульмінація пісні є спробою наслідувати звук трип-хоп гурту Portishead, але в стилі, який басист Колін Грінвуд назвав більш «неприродним, свинцевим і механічним»[48]. Пісня завершується затихаючим голосом Йорка, акустичною гітарою і мелотроном[20].

  • «Let Down»

У пісні «Let Down» звучать багатошарові гітарні арпеджіо і електропіаніно. Музичний розмір партії електропіаніно Джонні Ґрінвуда відрізняється від музичного розміру партій інших інструментів[49]. За висловом О'Браєна, пісня створена під впливом Філа Спектора, продюсера і автора пісень, найбільше знаного за його технікою звукозапису «Стіна звуку». Текст пісні, як сказав Йорк, «про отримані відчуття, коли знаходитесь у дорозі, але не в змозі контролювати їх — ви просто проїжджаєте повз тисячі місць і тисячі людей, і повністю абстраговані від цього»[39]. Коментуючи рядки пісні «Не ставай сентиментальним/Це завжди закінчується нісенітницею», Йорк говорив: «сентиментальність — це бути емоційним заради цього. Ми атаковані сентиментами, людськими емоціями. Це і є „Let Down“. Відчувати кожну емоцію є фальшю. Точніше, кожна емоція знаходиться у тій же площині, що й оголошення з продажу автомобілів чи популярна пісня»[26].

  • «Karma Police»

На думку одного з критиків веб-сайту Allmusic, структура наступної пісні «Karma Police» є «дещо незвичною, оскільки приспів не видається справжнім; основні віршовані рядки чергуються з короткими і приглушеними перервами… і після двох циклів пісня побудована на зовсім іншій кінцевій секції»[50]. Перша частина пісні базується на акустичній гітарі і піаніно[50], з послідовністю акордів, запозиченою в «Sexy Sadie» The Beatles[3][51][52]. Починаючи з 2:34, пісня переходить в оркестрову секцію з повторюваним текстом «For a minute there, I lost myself» («На мить я втратив себе»)[50]. Завершує «Karma Police» гітарист Ед О'Браєн, використовуючи педаль з ефектом ділей[33][51]. Назва і текст пісні походять від жарту з часів туру The Bends. За висловом Джонні Ґрінвуда, «кожного разу, коли хтось поводив себе особливо гидотно, ми говорили „karma police (поліція карми) наздожене його, рано чи пізно“»[39].

  • «Fitter Happier»

«Fitter Happier» — трек «конкретної музики», що складається ізсемплів та звукового фону, а текст пісні декламується синтезованим голосом з додатка до Macintosh SimpleText[53]. Написана після періоду тимчасової нездатності творити (т. зв. «writer's block»), «Fitter Happier» була описана Йорком як список гасел 1990-х років, який він вважав «найсумнішою річчю, що я коли-небудь написав»[39][54]. Трек розглядався на першу за списком пісню альбому, але цю ідею гурт відкинув, врахувавши ефект «відштовхування»[55]. Стів Лав назвав пісню «проникаючою операцією на псевдозначущому способі життя корпорацій» з «огидою до переважаючих яппізованих соціальних цінностей»[3].

  • «Electioneering»

Пісня «Electioneering», яка включає в себе звуки тронки та спотворене гітарне соло, найбільш рок-орієнтований трек альбому і одна з «найтяжчих» пісень, записаних гуртом[56], яку порівнювали з ранішим стилем Radiohead на Pablo Honey[53]. «Electioneering» також має безпосередній політичний підтекст, який висловлює цинічне ставлення до політичних справ[57][58]. Пісня була до певної міри навіяна твором Фабрикування згоди (Manufacturing Consent: The Political Economy of the Mass Media) Ноама Хомського, книгою, що аналізує сучасні засоби масової інформації як модель пропаганди[29]. Йорк порівнював свої тексти, які сфокусовані на політичному та мистецькому компромісі, з «проповідником, що просторікує перед банком у мікрофони»[32][59]. Відносно його непрямих політичних посилань Йорк говорив: «Що ви можете сказати про МВФ чи політиків? Або людей, що продають зброю в африканських країнах, що використовують рабську працю тощо? Що ви можете сказати?»[11]. За висловом О'Браєна, пісня про рекламні гастролі: «Коли ви просуваєте свій альбом тривалий період, наприклад, у Сполучених Штатах, то літаєте з міста в місто тижнями, щоб зустрітися із журналістами та працівниками записуючих компаній. Через деякий час ви почуваєтеся як політик, який повинен поцілувати дітей і тиснути руки увесь день».[19]

Твір Кшиштофа Пендерецького (на фото) Плач за жертвами Хіросіми надихнув на аранжування партії струнних у «Climbing Up the Walls».
  • «Climbing Up the Walls»

Трек «Climbing Up the Walls», описаний критикою як «монументальний хаос»[60], є нашаруванням секції струнних, навколишнього шуму та повторюваної, металевого звуку, перкусії. Струнна секція пісні, яка написана Джонні Грінвудом для 16 інструментів, була навіяна композицією для 52 струнних Плач за жертвами Хіросіми сучасного класичного композитора Кшиштофа Пендерецького. Грінвуд говорив: «Я отримав дуже хвилюючу, перспективну в роботі струнну партію, яка звучить не як у пісні The Beatles „Eleanor Rigby“, а як усі струнні партії, що звучали впродовж останніх 30 років»[32]. Поєднання «збентеженого» вокалу Йорка і атональних струнних було описано одним критиком як «голос Тома, розчинений у страшному, зі згустками крові крику, коли Джонні підганяє звук мільйона вмираючих слонів до крещендо»[40]. Для тексту Йорк використав згадки, коли свого часу працював санітаром у психіатричній лікарні, а також статтю в The New York Times про серійних вбивць[19].

  • «No Surprises»

Пісня «No Surprises» записана з однієї спроби[61]. В аранжуванні використано електрогітару (партія якої навіяна піснею «Wouldn't It Be Nice» з альбому Pet Sounds гурту The Beach Boys)[62], акустичну гітару, дзвіночки та вокальні гармонії[63]. У «No Surprises» гурт прагнув повторити настрій записаної у 1968 році пісні «What a Wonderful World» Луї Армстронга та музики у стилі соул Марвіна Гея[19]. Йорк визначив суб'єктом пісні «когось, хто сильно намагається триматися разом, але не може»[11]. Текст представляє собою зображення самогубства[64] чи незреалізованого життя і невдоволення сучасним соціально-політичним порядком[65]. Однією з ключових метафор у пісні є перші рядки «серце, повне, немов звалище». За Йорком, пісня є «спаскудженою пісенькою для малечі», що «виникає з моєї нездорової одержимості у питанні, що робити з пластиковими коробками і пластиковими пляшками… Всі ці речі закопують, осколки нашого життя. Вони не гниють, вони просто залишаються там. Ось як ми вчиняємо, ось як вчиняю я, я закопую їх».[66] Критики заявили, що ніжний настрій пісні різко контрастує з її суворим текстом;[67][68] Критик Сем Стіл висловив думку, що «навіть тоді, коли темою є самогубство … гітара Еда О'Браєна діє як заспокійливий засіб, як бальзам на перенапружену психіку, пісня виконана ніби дитяча молитва з її жалями і радощами»[64].

  • «Lucky»

До написання пісні «Lucky» піштовхнув недавній конфлікт у Боснії, з приводу чого один із журналістів газети The Observer висловився так: «це один з треків [на The Help Album], що полонить уяву похмурим жахом конфлікту», і його серйозна тема для обговорення та темний емоційний відтінок зробили групу «занадто ‘реальною’, щоб бути допущеною до „годівниці“ брит-попу».[69] Пісня спочатку була більш політично відвертою, але початковий варіант був скорочений «сторінками і сторінками, і сторінками приміток».[55] У тексті зображений чоловік, що пережив авіакатастрофу,[57] у словах відчувається напруга від занепокоєння Йорка відносно його перевезення.[58] Музичним центральним стержнем «Lucky» є аранжування для трьох гітар[6], яке виростає з пронизливого інтро, що виконує О'Браєн.[36] Критики порівнювали гітарний стиль з Pink Floyd і, у більш широкому сенсі, з арена-роком.[70][71][72][73]

  • «The Tourist»

Альбом закінчується піснею Джонні Ґрінвуда «The Tourist», незвично позитивним як для альбому треком, в якому нічого «не повинно було трапитись… кожні 3 секунди». Музикант висловився так: «’The Tourist’ не звучить[74] як Radiohead взагалі. Вийшла пісня з простором».[19] Ґрінвуд написав музику як реакцію на поквапливих туристів у Франції, а пізніше, на[75] відпочинку у Празі, Йорк долучив текст.[76] Том заявив, що трек був обраний заключним, оскільки «більша частина альбому містить фоновий шум, і все плине так швидко, що немає змоги так продовжувати. Стало дійсно зрозумілим, що ‘The Tourist’ повинна бути останньою піснею. Ця пісня написана мною для мене, кажучи: ‘Ідіоте, сповільни’. Тому що я тут потрібний. Так що це було єдине можливе рішення: сповільнити».[25] Коли пісня, «несподіваний блюзовий вальс», добігає кінця, гітари змовкають, залишаючи тільки барабани та бас, а завершується альбом звуком дзвіночка.[6]

Назва та обкладинки[ред.ред. код]

Вислів «OK Computer» — оригінальна назва пісні «Palo Alto», яка розглядалась для включення в альбом[77]. Незважаючи на те, що пісню було відкинуто, її перша назва «прилипла» до гурту. За висловом Джонні Ґрінвуда, «[назва] почала приставати сама і створювала дивні резонанси з тим, що ми намагалися зробити»[29]. Йорк говорив, що вислів «стосується обійм майбутнього, стосується жаху від майбутнього, нашого майбутнього, кожного…»[78]. Йорк описав назву як «справді покірний, жахливий вислів», який схожий на рекламу компанії Coca-Cola «I'd Like to Teach the World to Sing» («Я хотів би навчити світ співати»)[29]. Один з авторів часопису Wired припускає, що це данина поваги до комп'ютерів Macintosh, оскільки «вбудований в програмне забезпечення Mac розпізнавач мови реагує на команду „OK Computer“ як альтернативу натискання кнопки ОК на екрані»[79].

Іншими варіантами назви альбому розглядалися Ones and Zeroes (Одиниці і Нулі) посилання на двійкову систему числення, а також Your Home May Be at Risk If You Do Not Keep Up Payments (Ваш дім може опинитися в небезпеці, якщо не оплатите)[77].

Обкладинка альбому — генерований комп'ютером колаж із зображень та тексту, створених Стенлі Донвудом і Йорком, який зазначений під псевдонімом «The White Chocolate Farm»[80]. Донвуда замовив Йорк для роботи над візуальним щоденником під час сесій запису. Йорк пояснював, «коли я показував свого роду візуальні уявлення музики, то тільки тоді я відчував себе впевнено. До цього моменту я був частиною вихору»[30]. Колірна палітра переважно біла і синя,[81] що стало результатом «намагання зробити щось кольору вибіленої кістки»[82]. Двічі на обкладинці, по одному разу на буклеті та на самому компакт-диску міститься зображення рукостискання двох людських фігурок. Йорк пояснював малюнок як символ експлуатації, кажучи, «хтось продає те, що насправді не хоче, і хтось є привітним, тому що намагається щось продати. Ось що це значить для мене».[55]. Пояснюючи теми обкладинки, Йорк говорив: «Це цілком сумно, і цілком кумедно теж. Всі ці обкладинки і так далі… Це все, що я не сказав у піснях».[55]

Візуальні мотиви в обкладинках альбому включають в себе автомобільні дороги, літаки, сім'ї з дітьми, корпоративні логотипи та міські пейзажі[83]. Слова «Lost Child» («втрачена дитина») займає чільне місце на обкладинці, а буклет містить фрази, побудовані на есперанто, та пов'язані зі здоров'ям інструкції англійською та грецькою мовами. Білі карлючки, метод Донвуда для корекції помилок замість використання комп'ютерної функції «відміна» («undo»),[82] усюди присутні в колажах.[84] Буклет містить повні тексти пісень з атиповим синтаксисом, альтернативним написанням[58] і невеликими анотаціями. Наприклад, рядок in a deep deep sleep of the innocent з пісні «Airbag» зображений як in a deep deep sssleep of tHe inno$ent. Тексти також набрані як обриси, що нагадують приховані зображення.[85]

Згідно тодішній антикорпоративній позиції гурту, обкладинка містить іронічну примітку про авторські права: «Тексти відтворюються з люб'язного дозволу, хоча ми їх написали».[86]

Продаж та реклама[ред.ред. код]

OK Computer випущений в Японії 21 травня, у Великій Британії — 16 червня, у Канаді — 17 червня, у США — 1 липня.[87] Як додаток до основного CD-формату альбом було випущено у вигляді вінілового подвійного LP, касети та міні-диску.[88] Альбом дебютував під номером один у Великій Британії, де втримався впродовж двох тижнів; залишався у першій десятці протягом кількох тижнів і став восьмим найбільш продаваним альбомом у країні в році.[89]

Сингл «Karma Police» був випущений у серпні 1997 року, а «No Surprises» — у січні 1998 року.[90] Обидва сингли потрапили у топ-10 у Великій Британії, а «Karma Police» досягла 14 позиції у Billboard Modern Rock Tracks чарті.[91]

Сингл «Let Down», який вважався основним синглом,[92] потрапив до Modern Rock Tracks чарту під номером 29.[91] Група планувала випустити відео для кожної пісні альбому, але проект було відхилено через фінансові і часові обмеження.[93]

До лютого 1998 року продажі альбому досягли принаймні півмільйона копій у Великій Британії і 2 мільйони по всьому світу.[57] На початок теперішнього століття близько 1,4 мільйона копій продано у США (2001),[94] 3 мільйони в Європі (2006)[95] і понад 3 мільйонів у світі (2000).[96] OK Computer став тричі платиновим у Великій Британії[97] і двічі платиновим у США.[98]

Критичні відгуки[ред.ред. код]

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 5/5 starsStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svg[99]
Chicago Tribune 3.5/4 starsStar full.svgStar full.svgStar half.svg[100]
Entertainment Weekly B+[101]
The Guardian 4/5 starsStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar empty.svg[56]
NME 10/10 starsStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svg[70]
Pitchfork Media 10/10 starsStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svg[102]
Q 5/5 starsStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svg[67]
Rolling Stone 4/5 starsStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar empty.svg[103]
Spin 8/10 starsStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar empty.svgStar empty.svg[27]
The Village Voice B−[104]

OK Computer отримав майже одностайні схвальні критичні відгуки. Критики в британській і американській пресі в цілому погодилися, що альбом був знаковим для свого часу і матиме далекосяжні наслідки і значенняШаблон:Footman[105] і що готовність гурту експериментувати зробили його складним для слухання. На думку оглядача Футмена, «з 1967 року, з часу виходу Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band, не погоджувалось одразу так багато провідних критиків не тільки з перевагами альбому, але й з його довгостроковим значенням і його здатністю інкапсулювати конкретний момент в історії»[106].

Альбом був номінований на Mercury Prize 1997 року, престижну нагороду, що визначає найкращий британський або ірландський альбом року[107]. Також альбом був номінований на нагороди Греммі Album of the Year (Альбом Року) та Best Alternative Music Album (Найкращий альтернативний альбом) 1998 року, перемігши в останній категорії.[108] Особливо «обтяжливим» для групи були посилання на прогресивний рок та арт-рок, а також порівняння з альбомом Pink Floyd The Dark Side of the Moon (1973)[109]. Йорк відповів на ці претензії: «Ми пишемо поп-пісні… не було наміру зробити з них ‘арт’. Альбом є відображенням усіх розрізнених речей, які ми слухали, коли записували його».[110] Тим не менше, Йорк був приємно здивований, що багато слухачів визнали музичні впливи альбому: «Що дійсно підірвало мою голову, так це те, що люди отримали всі речі, всі структури, і звуки, і атмосфери, які ми намагалися створити».[111]

OK Computer часто з'являвся у професійних списках найкращих альбомів. Ряд публікацій у провідних музичних часописах помістили ОK Computer на чільні місця у списках найкращих альбомів 1990-х років чи за весь час.[112][113][114][115][116][117] У 2003 році альбом посів номер 162 в списку журналу Rolling Stone The 500 Greatest Albums of All Time.[118] У ретроспективних оглядах BBC Music,[119] сайту The А. В. Club,[120] Slant[121] і Paste[122] альбом отримав сприятливі відгуки; так само Rolling Stone надав альбому п'ять зірок у Rolling Stone Album Guide (2004) (Путівник по альбомах Rolling Stone). За даними Acclaimed Music, сайту, який статистично узагальнює списки критиків та рейтинги альбомів і пісень, OK Computer займає 10-ту стрічку серед найзнаменитіших рок-альбомів усіх часів.[123]

Перевидання[ред.ред. код]

Професійні огляди
"Collector's Edition"
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 5/5 starsStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svg[124]
The A.V. Club A[125]
Pitchfork Media 10/10[126]
Rolling Stone 5/5 starsStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svg[127]
Q 5/5 starsStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svg[128]
Uncut 5/5 starsStar full.svgStar full.svgStar full.svgStar full.svg[129]

Radiohead покинули EMI, материнську компанію Parlophone, у 2007 році після невдалих перемовин відносно контракту, хоча EMI зберегла авторські права на матеріал групи, записаний до того часу.[130] 19 серпня 2008 року компанія перевидала подвійний LP з OK Computer разом з пізнішими альбомами Kid A, Amnesiac і Hail to the Thief у рамках серії From the Capitol Vaults (Зі сховища Capitol).[131] OK Computer став десятим бестселером року серед вінілових платівок.[132]

Перевидання було пов'язане із загальним підйомом продажів вінілів та задоволенням культурних потреб записами такого формату.[133][134]

OK Computer був перевиданий знову 24 березня 2009 року разом з Pablo Honey та The Bends, але без залучення до цього групи. Перевидання вийшло у двох версіях: «Collector's Edition» (2 CD) та «Special Collector's Edition» (2 CD + DVD). Перший диск містить оригінальну студійну версію альбому, другий диск — сторони Б синглів альбому OK Computer та наживо записані сесії, а DVD — підбірку музичних відео та концертні телевізійні виступи.[135] Увесь представлений матеріал видавався раніше.[136]

Трек-лист[ред.ред. код]

Автор музики і слів Radiohead

# Назва Тривалість
1. «Airbag»   4:44
2. «Paranoid Android»   6:23
3. «Subterranean Homesick Alien»   4:27
4. «Exit Music (For a Film)»   4:24
5. «Let Down»   4:59
6. «Karma Police»   4:21
7. «Fitter Happier»   1:57
8. «Electioneering»   3:50
9. «Climbing Up the Walls»   4:45
10. «No Surprises»   3:48
11. «Lucky»   4:19
12. «The Tourist»   5:24

Склад групи[ред.ред. код]

Radiohead
  • Colin Greenwood — бас-гітара, бас-синтезатор, перкусія
  • Jonny Greenwood — гітара, клавішні, піаніно, мелотрон, орган, дзвіночки, аранжування струнних
  • Ed O'Brien — гітара, FX, перкусія, бек-вокал
  • Phil Selway — ударні, перкусія
  • Thom Yorke — вокали, гітара, піаніно, лаптоп, програмування, ілюстрації
Запрошений персонал
  • Chris Blair — мастеринг
  • Stanley Donwood — ілюстрації
  • Nigel Godrich — продюсування, звукорежисер
  • Nick Ingman — диригування
  • Jim Warren — продюсування, звукорежисер

Позиції в чартах[ред.ред. код]

Позиції в чартах
Чарт Найвища
позиція
Австралія Австралія 7
Австрія Австрія 17
Велика Британія Велика Британія[137] 1
Іспанія Іспанія 42
Італія Італія 31
Канада Канада[138] 2
Нідерланди Нідерланди 2
Німеччина Німеччина 27
Нова Зеландія Нова Зеландія 1
Норвегія Норвегія 4
США США '
Угорщина Угорщина '
Фінляндія Фінляндія 10
Франція Франція 3
Швейцарія Швейцарія 40
Швеція Швеція[139] 3
Японія Японія '
Сертифікації
Країна Сертифікація
Австралія Австралія (ARIA)
Австрія Австрія (IFPI) Золотий[140]
Аргентина Аргентина (CAPIF) Платиновий[141]
Велика Британія Велика Британія (BPI) 3×Платиновий[142]
Іспанія Іспанія (CRIA) 2×Платиновий[143]
Канада Канада (CRIA) 4×Платиновий
Німеччина Німеччина (BVMI) Платиновий
Нова Зеландія Нова Зеландія (RMNZ) Платиновий[144]
Польща Польща (ZPAV) Золотий[145]
США США (RIAA) 7×Платиновий[146]
Франція Франція (SNEP) Платиновий
Швеція Швеція (GLF) Золотий[139]

Примітки[ред.ред. код]

  1. New Entries to National Recording Registry. National Recording Preservation Board of the Library of Congress. Library of Congress. March 25, 2015. 
  2. Footman, 2007, с. 113
  3. а б в г Lowe, Steve (December 1999). Back to Save the Universe. Select. 
  4. Randall, 2000, с. 161
  5. Footman, 2007, с. 33
  6. а б в David Cavanagh. (February 2007). Communication Breakdown. Uncut. 
  7. Dalton, Stephen (August 2001). How to Disappear Completely. Uncut. 
  8. Footman, 2007, с. 34
  9. Randall, 2000, с. 189
  10. а б Randall, 2000, с. 190-191
  11. а б в г д Irvin, Jim (July 1997). Thom Yorke tells Jim Irvin how OK Computer was done. Mojo. 
  12. Beauvallet, JD (25 January 2000). Nigel the Nihilist. Les Inrockuptibles. 
  13. Tom Doyle. (Квітень 2008). The Complete Radiohead. Q. 
  14. Randall, 2000, с. 194
  15. Folkerth, Bruce (13 August 1997). Radiohead: Ignore the Hype. Flagpole. 
  16. а б Randall, 2000, с. 195
  17. Footman, 2007, с. 25
  18. Thom Yorke loves to skank. Q. 12 August 2002. 
  19. а б в г д Radiohead: The Album, Song by Song, of the Year. HUMO. 22 July 1997. 
  20. а б в Footman, 2007, с. 67
  21. Randall (2000), c.196
  22. Footman (2007), с.35
  23. Randall (2000), c.198
  24. Randall (2000), c.200
  25. а б в Dave DiMartino. (2 травня 1999). Give Radiohead Your Computer (англ.). Yahoo! Music. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 14 серпня 2007. Процитовано 16 лютого 2016. 
  26. а б в Phil Sutcliffe. (Жовтень 1997). Radiohead: An Interview With Thom Yorke. Q. 
  27. а б Walters, Barry (August 1997). Radiohead: OK Computer: Capitol. Spin. 
  28. Footman (2007), с.142-150
  29. а б в г Sakamoto, John (2 June 1997). Radiohead talk about their new video. Jam!. 
  30. а б Lynskey, Dorian (February 2011). Welcome to the Machine. Q. 
  31. Masuo, Sandy (September 1997). Subterranean Aliens. Request. 
  32. а б в Wadsworth, Tony (20 December 1997). The Making of OK Computer. The Guardian. 
  33. а б Randall, Mac (1 April 1998). Radiohead interview: The Golden Age of Radiohead. Guitar World. Архів оригіналу за 5 August 2011. 
  34. Footman, 2007, с. 42
  35. Footman, 2007, с. 43
  36. а б в Sutcliffe, Phil (1 October 1997). Death ia all around. Q. 
  37. Footman, 2007, с. 46
  38. Randall, 2000, с. 214-215
  39. а б в г д е Sutherland, Mark (31 May 1997). Return of the Mac!. Melody Maker. 
  40. а б Moran, Caitlin (July 1997). Everything was just fear. Select. 
  41. Footman, 2007, с. 62
  42. Footman, 2007, с. 60-61
  43. Footman, 2007, с. 59-60
  44. Footman, 2007, с. 65
  45. Randall (2000), c.154
  46. Footman, 2007, с. 66
  47. Wylie, Harry (November 1997). Radiohead. Total Guitar. 
  48. Dalton, Stephen (September 1997). The Dour & The Glory. Vox. 
  49. Footman, 2007, с. 73
  50. а б в Steve Huey. Karma Police (англ.). Allmusic. Процитовано 17 лютого 2016. 
  51. а б Footman, 2007, с. 79
  52. Nick Kent. (Липень 1997). Press your space next to mine, love. Mojo (англ.). 
  53. а б Randall, 2000, с. 158-159
  54. Randall, 2000, с. 224-225
  55. а б в г Harris, John (January 1998). Renaissance Men. Select. 
  56. а б Sullivan, Caroline (13 June 1997). Aching Heads. The Guardian. 
  57. а б в The 100 Greatest Albums in the Universe. Q. February 1998. 
  58. а б в Kuipers, Dean (March 1997). Fridge Buzz Now. Ray Gun. 
  59. Randall, 2000, с. 226
  60. Sutherland, Mark (4 March 1998). Rounding the Bends. Melody Maker. 
  61. Harris, John; Simonart, Serge (August 2001). Everything in Its Right Place. Q. 
  62. Footman, 2007, с. 110
  63. Janovitz, Bill. No Surprises. AllMusic. Архів оригіналу за 10 грудня 2010. 
  64. а б Steele, Sam (July 1997). Grand Control to Major Thom. Vox. 
  65. Footman, 2007, с. 108-109
  66. Micallef, Ken. I'm OK, You're OK. Yahoo! Launch. Архів оригіналу за 14 серпня 2012. 
  67. а б Cavanagh, David (July 1997). Moonstruck. Q. 
  68. Kara, Scott (September 2000). Experimental Creeps. Rip It Up. 
  69. Taylor, Sam (5 November 1995). Gives You the Creeps. The Observer. 
  70. а б Oldham, James (14 June 1997). The Rise and Rise of the ROM Empire. NME. 
  71. Randall (2000), c.161
  72. Taylor, Sam (5 November 1995). Mother, Should I Build a Wall?. The Observer. 
  73. Shelley, Jim (13 July 1996). Nice Dream?. The Guardian. 
  74. Harris, John; Simonart, Serge (August 2001). Everything in Its Right Place. Q. 
  75. Randall (2000), c.158-159
  76. Howe, Rupert (April 2008). OK Computer [Parlophone, 1997]. Q. 
  77. а б Footman, 2007, с. 36-37
  78. Clarke, Martin (2010). Radiohead: Hysterical and Useless. London: Plexus. с. 124. ISBN 0-85965-439-7. 
  79. Kahney, Leander (1 February 2002). He Writes the Songs: Mac Songs. Wired. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. 
  80. Krüger, Sascha (July 2008). Exit Music. Visions (German). 
  81. Griffiths, Dai (2004). Radiohead's OK Computer. 33⅓ series. New York: Continuum International Publishing Group. с. 79. ISBN 0-8264-1663-2. 
  82. а б Dombal, Ryan (15 September 2010). Take Cover: Radiohead Artist Stanley Donwood. Pitchfork Media. Архів оригіналу за 19 вересня 2011. 
  83. Footman (2007), с.127-130
  84. Griffiths (2004), с.81
  85. Arminio, Mark (26 June 2009). Between the Liner Notes: 6 Things You Can Learn By Obsessing Over Album Artwork. Mental floss. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. 
  86. Odell, Michael (September 2003). Inside the Mind of Radiohead's Mad Genius!. Blender. 
  87. Footman (2007), с.38
  88. Footman (2007), с.126
  89. Randall (2000), с.247
  90. Clark (2010), с.117-119
  91. а б Artist Chart History – Radiohead. Billboard. Архів оригіналу за 16 червня 2009. 
  92. Footman (2007), с.74
  93. Clark (2010), с.113
  94. Hilburn, Robert (3 June 2001). Operating on His Own Frequency. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 13 August 2012. 
  95. James Blunt album sales pass 5m. BBC News. 8 April 2006. Архів оригіналу за 10 August 2011. 
  96. Sexton, Paul (16 September 2000). Radiohead won't play by rules. Billboard. 
  97. British album certifications – Radiohead – OK Computer. British Phonographic Industry. Enter OK Computer in the field Search. Select Title in the field Search by. Select album in the field By Format. Click Go 
  98. American album certifications – Radiohead – OK Computer. Recording Industry Association of America. If necessary, click Advanced, then click Format, then select Album, then click SEARCH 
  99. Erlewine, Stephen Thomas. OK Computer – Radiohead. Процитовано 8 липня 2015. 
  100. Kot, Greg (4 July 1997). Radiohead OK Computer (Capitol). Chicago Tribune. Архів оригіналу за 30 вересня 2011. 
  101. Browne, David (11 July 1997). OK Computer Review. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. 
  102. Schreiber, Ryan (31 December 1997). Radiohead: OK Computer: Pitchfork Review. Pitchfork Media. Архів оригіналу за 30 жовтня 2001. Процитовано 16 травня 2009. 
  103. Kemp, Mark (10 July 1997). OK Computer : Radiohead : Review. Rolling Stone. Процитовано 29 вересня 2008. 
  104. Christgau, Robert (23 September 1997). Consumer Guide Sept. 1997. The Village Voice. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. 
  105. Clark, 2010, с. 121
  106. Footman, 2007, с. 182
  107. Mercury Prize 2008: The nominees. BBC News. 22 July 2008. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. 
  108. Randall (2000), с.251, 255
  109. Varga, George (November 2001). Radiohead's Jazz Frequencies. JazzTimes. 
  110. Clarke (2010), с.124
  111. Gill, Andy (5 October 2007). Ok computer: Why the record industry is terrified of Radiohead's new album. The Independent. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. 
  112. Footman (2007), с.185
  113. Smith, RJ (September 1999). 09: Radiohead: OK Computer. Spin. 
  114. DiCrescenzo, Brent (17 November 2003). Top 100 Albums of the 1990s. Pitchfork Media. Архів оригіналу за 22 червня 2009. 
  115. Tyrangiel, Josh (2 November 2006). OK Computer – The ALL-TIME 100 Albums. Time. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. 
  116. Gerard, Chris (4 April 2014). 50 Best Alternative Albums of the '90s. Metro Weekly. Процитовано 11 липня 2014. 
  117. Best Albums of the '90s. Slant. 14 February 2011. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. 
  118. 162 OK Computer – Radiohead. Rolling Stone. 2004. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. 
  119. Lusk, Jon (5 August 2011). Radiohead: OK Computer. BBC Music (BBC). Архів оригіналу за 5 серпня 2011. 
  120. Thompson, Stephen (29 March 2002). Radiohead: OK Computer. The A.V. Club. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. 
  121. Cinquemani, Sal (27 March 2007). Radiohead: OK Computer. Slant. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. 
  122. Kemp, Mark (27 March 2009). Radiohead: Pablo Honey, The Bends, OK Computer (reissues). Paste. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. 
  123. Radiohead. Acclaimed Music. Процитовано 28 June 2014. 
  124. Erlewine, Stephen Thomas. OK Computer [Collector's Edition] [2CD/1DVD]. AllMusic. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. 
  125. Modell, Josh (3 April 2009). Pablo Honey / The Bends / OK Computer. The A.V. Club. Архів оригіналу за 3 жовтня 2011. 
  126. Plagenhoef, Scott (16 April 2009). Radiohead: Pablo Honey: Collector's Edition / The Bends: Collector's Edition / OK Computer: Collector's Edition. Pitchfork Media. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. 
  127. Hermes, Will (30 April 2009). OK Computer (Collector's Edition). Rolling Stone. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. 
  128. Segal, Victoria (May 2009). Reissues: Radiohead. Q. 
  129. Richards, Sam (8 April 2009). Album review: Radiohead Reissues – Collectors Editions. Uncut. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. 
  130. Sherwin, Adam (28 December 2007). EMI accuses Radiohead after group's demands for more fell on deaf ears. The Times. 
  131. Coldplay, Radiohead to be reissued on vinyl. NME. 10 July 2008. Архів оригіналу за 2 листопада 2011. 
  132. V, Petey (9 January 2009). Animal Collective Rides Vinyl Wave into '09, Massive 2008 Vinyl Sales Figures Confuse Everyone but B-52s Fans. Tiny Mix Tapes. Архів оригіналу за 1 листопада 2011. 
  133. Kreps, Daniel (8 January 2009). Radiohead, Neutral Milk Hotel Help Vinyl Sales Almost Double in 2008. Rolling Stone. Архів оригіналу за 1 листопада 2011. 
  134. The 7in. revival – fans get back in the groove. The Independent. 18 July 2008. Архів оригіналу за 1 листопада 2010. 
  135. а б в Fitzmaurice, Larry (15 January 2009). Radiohead's First Three Albums Reissued with Extras. Spin. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. 
  136. Dombal, Ryan (14 January 2009). Radiohead's First Three Albums Reissued and Expanded. Pitchfork Media. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. 
  137. Radiohead (англ.). The Official Charts Company. Процитовано 17 лютого 2016. 
  138. Top Albums/CDs. RPM (англ.) 56 (4). 25 липня 1992. Процитовано 9 лютого 2015. 
  139. а б Sveriges Officiella Topplista (швед.). Sverigetopplistan. Процитовано 17 лютого 2016. 
  140. Gold & Platin (нім.). IFPI. Процитовано 7 грудня 2015. 
  141. Discos de oro y platino (ісп.). CAPIF. Архів оригіналу за 6 липня 2011. Процитовано 17 лютого 2016. 
  142. Certified Awards (англ.). BPI. Процитовано 6 грудня 2015. 
  143. Sólo Éxitos 1959-2002 Año A Año: Certificados 1996-1999 (ісп.). — Madrid : Iberautor Promociones Culturales, 2005. — С. 947. Процитовано 6 грудня 2015.
  144. NZ Top 40 Albums Chart (англ.). RMNZ. 11 жовтня 1998. Процитовано 17 лютого 2016. 
  145. Złote CD (пол.). ZPAV. Процитовано 4 грудня 2015. 
  146. Gold & Platinum Searchable Database (англ.). RIAA. Процитовано 7 грудня 2015. 

Література[ред.ред. код]

  • Brackett, Nathan; Hoard, Christian (2004). Rolling Stone Album Guide. New York: Fireside. ISBN 0-7432-0169-8. 
  • Britton, Amy (2011). Revolution Rock: The Albums Which Defined Two Ages. AuthorHouse. ISBN 1-4678-8710-2. 
  • Clarke, Martin (2010). Radiohead: Hysterical and Useless. London: Plexus. ISBN 0-85965-439-7. 
  • Footman, Tim (2007). Welcome to the Machine: OK Computer and the Death of the Classic Album. New Malden: Chrome Dreams. ISBN 1-84240-388-5. 
  • Griffiths, Dai (2004). Radiohead's OK Computer. 33⅓ series. New York: Continuum International Publishing Group. ISBN 0-8264-1663-2. 
  • Harris, John (2004). Britpop!: Cool Britannia and the Spectacular Demise of English Rock. Cambridge: Da Capo Press. ISBN 0-306-81367-X. 
  • Lynskey, Dorian (2011). 33 Revolutions per Minute: A History of Protest Songs, from Billie Holiday to Green Day. HarperCollins. ISBN 0-06-167015-4. 
  • Moon, Tom (2008). 1,000 Recordings to Hear Before You Die. New York: Workman. ISBN 0-85965-439-7. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. 
  • Randall, Mac (2000). Exit Music: The Radiohead Story. New York: Delta Trade Paperbacks. ISBN 0-385-33393-5. 
  • Ross, Alex (2010). Listen to This. New York: Farrar, Straus and Giroux. ISBN 0-374-18774-6. 
  • Гобсбаум, Ерик (2001). Вік екстремізму: Коротка історія ХХ віку, 1914-1991. К.: Вид. дім «Альтернативи. ISBN 966-7217-58-2. 

Посилання[ред.ред. код]