Історія Кувейту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кувейт — держава на Аравійському півострові уздовж Кувейтської бухти[1] в самому кінці Перської затоки, яку стародавні картографи деякий час називали Кувейтською, оскільки в епоху завоювань Олександра Великого війська останнього використовували Кувейт як базу для своїх операцій[1].

У XVIII та XIX століттях Кувейт був відомим як досить успішний торговельний порт[2][3][4].

Стародавні часи

[ред. | ред. код]
Стародавні монети, знайдені на острові Файлака

В Убейдський період (6500 до н. е.) Кувейт був осереддям взаємодії між народами Межиріччя та неолітичної Східної Аравії,[5][6][7][8] а головним центром цього процесу була Ас-Субія на півночі Кувейту.[9][10][11] Найраніші свідчення проживання людей у Кувейті датуються 8000 р. до н. е., саме такий вік мають мезолітичні знаряддя праці, знайдені в Бургані.[12] Ас-Субія у Північному Кувейті — найраніший доказ містобудування у всьому басейні Перської затоки.[8]

Месопотамці спершу оселилися на кувейтському острові Файлака у 2000 р. до н. е.[13] Торгівці з шумерського міста Ур населили Файлаку, де розгорнули бурхливу торгівлю.[13] На острові було багато будівель у месопотамському стилі, типових для знайдених в Іраку, які сягають 2000 р. до н. е.[13] Неолітичні мешканці Кувейту були серед перших морських торгівців.[14] Один із перших у світі очеретяних човнів було виявлено на півночі Кувейту, а його вік сягає Убейдського періоду.[15]

З 4000 р. до н. е. до 2000 р. до н. е. в районі Кувейтської затоки існувала цивілізація Дільмун.[16][17][18] До володінь Дільмун у Кувейтській затоці входили порт Шувайх (раніше острів Акказ),[16] острів Ум-ан-Намль[16][19] та острів Файлака.[16] На своєму піку у 2000 р. до н. е. імперія Дільмун контролювала торговельні шляхи з Месопотамії до Індії та цивілізації долини Інду. Після 1800 року до нашої ери торговельна держава Дільмун почала підупадати. Під час цього занепаду у всьому регіоні процвітало піратство. Після 600 р. до н. е. Дільмун долучили до своєї імперії вавилоняни.

У 4 ст. до н. е. стародавні греки під проводом Олександра Великого колонізували Кувейтську бухту, назвавши материковий Кувейт «Лариса» (Larissa), а острів Файлака — Ікарос (Ikaros).[20][21][22][23] За свідченнями Страбона і Арріана, Олександр Великий назвав Файлаку «Ікара», тому що вона за розміром і формою була схожа на острів в Егейському морі з подібним ім'ям. Залишки грецької колонізації включають великий елліністичний форт і давньогрецькі храми.[24].

Найперша письмова згадка про Кувейт датується 150 роком н. е. і міститься в географічному трактаті «Географія» давньогрецького вченого Птолемея.[25] Птолемей згадував Кувейтську бухту як дав.-гр. Hieros Kolpos (лат. Sacer Sinus у латинській версії).[25]

У 224 р. н. е. Кувейт увійшов до імперії Сасанідів. У часи Сасанідів Кувейт був відомий як «Мешан»,[26], що було ще однією назвою королівства Харакена.[27][28] Акказ був парфянсько-сасанідським володінням; у Північному Акказі виявлено вежу мовчання релігії Сасанідів.[29][30]

Раннє Середньовіччя

[ред. | ред. код]

636 року в Кувейті неподалік міста Казма сталася так звана Битва ланцюгів між Сасанідською Імперією та Праведним халіфатом.[31][32] У той час Кувейт був під управлінням Сасанідів. Битва ланцюгів була першою битвою Праведного халіфату, в якій мусульманська армія прагнула розширити свої рубежі.

У результаті перемоги в 636 році Праведного халіфату в Кувейтській бухті виникло місто, відоме на початку ісламської ери як «Kadhima» або «Kāzimah»[32][33][34][35][36][37][38]. Середньовічні арабські джерела на початку ісламського періоду містять неодноразові згадки про Кувейтську бухту[37][38][39]. Місто функціонувало як торговельний порт і місце відпочинку для прочан на їхньому шляху з Іраку в Хіджаз. Місто було під владою королівства Аль-Хіра, що в Іраку[37][40][41]. В ранньоісламський період Кувейтська бухта була відома як родючий край[32][42][43].

Місто було зупинкою для караванів на їхньому шляху з Персії та Месопотамії на Аравійський півострів. У місті народився поет Аль-Фараздак[44]. Аль-Фараздака визнано одним із найбільших класичних поетів в арабів[44].

Заснування сучасного Кувейту (1613—1716)

[ред. | ред. код]

1521 року Кувейт підпав під владу Португалії.[45] Наприкінці XVI ст. португальці побудували в Кувейті оборонне поселення[46].

1613 року було засновано місто Кувейт на місці сучасного Ель-Кувейту. Спочатку Кувейт перебував під управлінням клану Бані-Халед, який у нинішній Кувейтській бухті побудував рибальське село. На початку XVIII ст. засвідчено боротьбу за Кувейт з боку конфедерації Бані-Утба. Її представники переселилися в Кувейт 1682 року. Після смерті чергового правителя з родини Бані-Халіда та викликаного цим занепаду цієї династії рід Бані-Утба у результаті послідовних династичних шлюбів зміг заволодіти Кувейтом. 1766 року династії Аль-Джалама і Аль-Халіфа переїхали в Зубарах, залишаючи неподільним володарем Кувейту єдиного нащадка роду Бані-Утба Аль-Сабаха[47].

Новий час

[ред. | ред. код]

1899 року правитель Кувейту звернувся до Британської монархії з проханням захистити країну від Османської імперії, яка владарювала у країні з XVI століття. Кувейт став британським протекторатом.

У Англо-османській конвенції 1913 року британці дійшли згоди з Османською імперією у визначенні Кувейту як автономної кази Османської імперії й в тому, що шейхи Кувейту були не стільки незалежними лідерами, скільки «каймаками» (намісниками провінцій) османського уряду.

Конвенція постановила, що шейх Мубарак має владу над територією, що простягається в радіусі 80 км від столиці. Ця область позначалася червоним колом і включала острови Ауха, Бубіян, Файлака, Куббар, Міскан і Варба. Зелене коло описувало територію, що висувалася на додаткові 100 км у радіусі, в межах якої «каймаками» мали право збирати данину та податки з місцевих жителів.

Перша світова війна похитнула елементи політики, суспільства, економіки Кувейту та міжрегіональні мережі[48].

Новітня історія

[ред. | ред. код]

У результаті розпаду Османської імперії як одного з наслідків Першої світової війни та пов'язаного з цим визнання британцями недійсною Англо-османської конвенції виник вакуум влади, який загострив конфлікт між Кувейтом і Недждом (Іхваном) та обернувся війною між ними. Війна вилилася у спорадичні прикордонні сутички протягом 1919—20 років. Найвідомішою битвою цієї війни була битва за місто Ель-Джахра, що відбулася 10 жовтня 1920 року між прибічниками правителя Кувейту Салема Аль-Мубарака Ас-Сабаха та іхванськими послідовниками ваххабітів короля Саудівської Аравії Ібн Сауда. 4-тисячний загін саудівських іхванів під командуванням Фейсала аль-Давіша атакував Ель-Джахру, яку захищали 2 тис. кувейтців. Її результатом стало припинення вогню.

1937 року було скасовано 15-річну торговельну блокаду проти Кувейту, а американсько-британська Kuwait Oil Company виявила великі поклади нафти. Проте через Другу світову війну розвідка запасів почалася тільки 1951 року. До 1952 року країна стала найбільшим експортером нафти в зоні Перської затоки. Цей ріст видобутку принадив багато іноземних заробітчан, особливо з Палестини, Єгипту та Індії.

У період із 1946 до 1982 року Кувейт переживав спричинену нафтою добу свого розквіту в атмосфері лібералізму; цей період називається «золотою епохою»[49][50][51][52]. З проголошенням незалежності Кувейту в 1961 році країна швидко збагатилася шляхом експорту нафти. Одержані кошти уряд спрямовував на розвиток економіки та соціальної сфери країни, допомогу ісламським державам і підтримку таких арабських націоналістичних організацій, як Організація визволення Палестини. У 1970-х рр. більшу частину нафтової промисловості було націоналізовано, а видобуток нафти обмежено з метою збереження її запасів. Хоча Кувейт зміг забезпечити високий рівень життя населення (безоплатна освіта і медицина для громадян, доходи населення не оподатковуються), усю владу і багатства в країні контролювали члени панівної родини та їхні союзники, а деякі соціальні програми поширювалися тільки на корінних кувейтців. Економічні успіхи Кувейту сприяли масовій імміграції, і вже в 1970 рр. більшість населення становили вихідці з інших країн. У зв'язку із загостренням внутрішньої обстановки в країні, 1976 року емір розпустив парламент Кувейту, який не функціонував п'ять років. Також були припинені дії деяких статей Конституції[53]. На початку 1980-х років країна зіткнулася із серйозною фінансовою кризою[54].

У ніч проти 2 серпня 1990 р. Кувейт окупували війська Іраку силами чотирьох регулярних дивізій. Зважаючи на цілковиту військову перевагу противника (100 тис. вояків)[55], наземні підрозділи збройних сил Кувейту відступили на територію Саудівської Аравії. Наприкінці дня Ель-Кувейт опинився під контролем іракської армії. Емір Кувейту Джабер III ас-Сабах устиг евакуюватися в Саудівську Аравію[56]. У лютому 1991 р. Кувейт звільнили всього за чотири дні сили міжнародної коаліції під егідою ООН. Залишаючи окуповані території, іракці підпалили 700 нафтових свердловин, розграбували та зруйнували країну[55]. Пожежі на нафтових свердловинах мали безпрецедентні негативні наслідки для довкілля.

Відразу після війни в Перській затоці Кувейт розпочав відновлення зруйнованого господарства, однак падіння світових цін на нафту стримувало цей процес. Між тим, уже в липні 1991 року Кувейт відновив експорт нафти. У 1993 році прибутки від її експорту перевищили довоєнний рівень. До 1994 року було практично цілком відновлено нафтопереробну галузь промисловості[55].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Історію ОАЕ розповідають географічні карти. Укрінформ. Архів оригіналу за 25 листопада 2018. Процитовано 24 листопада 2018.
  2. ↑ The Rocky Road That Faces Many Kuwaiti Merchants. LA Times. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 24 листопада 2018. Before oil was discovered in Kuwait 53 years ago, the country was largely a nation of merchant traders. Its natural harbor made Kuwait a hub of Middle East commerce and a center for boat building.
  3. ↑ Kuwait: A Trading City. Eleanor Archer. 2013. Архів оригіналу за 1 січня 2014. Процитовано 24 листопада 2018.
  4. ↑ Democracy in Kuwait. The Weekly Standard. Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 24 листопада 2018. Home to one of only two natural ports in the Persian Gulf, Kuwait has for hundreds of years been a commercial and cosmopolitan center.
  5. ↑ Robert Carter. Maritime Interactions in the Arabian Neolithic: The Evidence from H3, As-Sabiyah, an Ubaid-Related Site in Kuwait. Архів оригіналу за 21 лютого 2018. Процитовано 24 листопада 2018.
  6. ↑ Robert Carter. Boat remains and maritime trade in the Persian Gulf during the sixth and fifth millennia BC (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 березня 2021. Процитовано 24 листопада 2018.
  7. ↑ Robert Carter. Maritime Interactions in the Arabian Neolithic: The Evidence from H3, As-Sabiyah, an Ubaid-Related Site in Kuwait. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 24 листопада 2018.
  8. ↑ а б How Kuwaitis lived more than 8,000 years ago. Kuwait Times. Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 24 листопада 2018.
  9. ↑ Robert Carter. Ubaid-period boat remains from As-Sabiyah: excavations by the British Archaeological Expedition to Kuwait. doi:10.2307/41223721.
  10. ↑ Robert Carter; Graham Philip. Beyond the Ubaid: Transformation and integration in the late prehistoric societies of the Middle East (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 січня 2019. Процитовано 24 листопада 2018.
  11. ↑ Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego. Polish Archaeology in the Mediterranean - Issue no.XXII /2013. Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 24 листопада 2018.
  12. ↑ The Archaeology of Kuwait (PDF). Cardiff University. с. 5. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2019. Процитовано 24 листопада 2018.
  13. ↑ а б в Traders from Ur?. Archaeology Magazine. Архів оригіналу за 17 серпня 2013. Процитовано 21 липня 2013.
  14. ↑ Robert Carter (2011). The Neolithic origins of seafaring in the Arabian Gulf. 24 (3). Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 24 листопада 2018.
  15. ↑ Secrets of world's oldest boat are discovered in Kuwait sands. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 7 грудня 2017. Процитовано 21 серпня 2013.
  16. ↑ а б в г Kuwait's archaeological sites reflect human history & civilizations (2:50 - 3:02). Ministry of Interior News. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 24 листопада 2018.
  17. ↑ The Invention of Cuneiform: Writing in Sumer. Jean-Jacques Glassner. 1990. с. 7. Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 24 листопада 2018.
  18. ↑ Area Handbook for the Persian Gulf States. Richard F. Nyrop. 2008. с. 11. Архів оригіналу за 19 листопада 2019. Процитовано 24 листопада 2018. From about 4000 to 2000 B.C. the civilization of Dilmun dominated 250 miles of the eastern coast of Arabia from present-day Kuwait to Bahrain and extended sixty miles into the interior to the oasis of Hufuf (see fig. 2).
  19. ↑ A geochemical study of bituminous mixtures from Failaka and Umm an-Namel (Kuwait), from the Early Dilmun to the Early Islamic period. Jacques Connan, Robert Carter. 2007. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 листопада 2018.
  20. ↑ Ralph Shaw (1976). Kuwait. с. 10. Архів оригіналу за 14 грудня 2019. Процитовано 24 листопада 2018.
  21. ↑ Middle East Annual Review. 1980. с. 241. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 24 листопада 2018.
  22. ↑ The Gulf Handbook - Volume 3. 1979. с. 344. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 24 листопада 2018.
  23. ↑ K̲h̲alīj aur bainulaqvāmī siyāsat. 1991. с. 34. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 30 вересня 2020.
  24. ↑ George Fadlo Hourani, John Carswell, Arab Seafaring: In the Indian Ocean in Ancient and Early Medieval Times. Princeton University Press, page 131 [Архівовано 18 листопада 2019 у Wayback Machine.]
  25. ↑ а б The European Exploration of Kuwait. Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 21 липня 2013.
  26. ↑ Bennett D. Hill; Roger B. Beck; Clare Haru Crowston (2008). A History of World Societies, Combined Volume (PDF). с. 165. Архів оригіналу (PDF) за 3 December 2013. Centered in the fertile Tigris-Euphrates Valley, but with access to the Persian Gulf and extending south to Meshan (modern Kuwait), the Sassanid Empire's economic prosperity rested on agriculture; its location also proved well suited for commerce. {{cite book}}: Недійсний |deadurl=bot: unknown (довідка)
  27. ↑ Avner Falk (1996). A Psychoanalytic History of the Jews. с. 330. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 24 листопада 2018. In 224 he defeated the Parthian army of Ardavan Shah (Artabanus V), taking Isfahan, Kerman, Elam (Elymais) and Meshan (Mesene, Spasinu Charax, or Characene).
  28. ↑ Abraham Cohen (1980). Ancient Jewish Proverbs. Архів оригіналу за 14 грудня 2019. Процитовано 24 листопада 2018. The large and small measures roll down and reach Sheol; from Sheol they proceed to Tadmor (Palmyra), from Tadmor to Meshan (Mesene), and from Meshan to Harpanya (Hipparenum).
  29. ↑ LE TELL D’AKKAZ AU KOWEÏT TELL AKKAZ IN KUWAIT (PDF). с. 2. Архів оригіналу (PDF) за 30 December 2013.
  30. ↑ Gachet, J. (1998). Akkaz (Kuwait), a Site of the Partho-Sasanian Period. A preliminary report on three campaigns of excavation (1993–1996). Proceedings of the Seminar for Arabian Studies. 28: 69—79. Архів оригіналу за 25 листопада 2018. Процитовано 24 листопада 2018.
  31. ↑ Kurt Ray (2003). A Historical Atlas of Kuwait. с. 10. Архів оригіналу за 14 грудня 2019. Процитовано 25 листопада 2018.
  32. ↑ а б в Kuwait in Pictures. Francesca Davis DiPiazza. 2008. с. 20—21. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 25 листопада 2018.
  33. ↑ Brian Ulrich. Kāzimah remembered: historical traditions of an early Islamic settlement by Kuwait Bay. British Museum, Seminar for Arabian Studies. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 25 листопада 2018.
  34. ↑ Investigating an Early Islamic Landscape on Kuwait Bay: the archaeology of historical Kadhima. Durham University. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 2013.
  35. ↑ Kadhima: Kuwait in the early centuries of Islam. academia.edu. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 25 листопада 2018.
  36. ↑ The Soft stone from Kadhima: evidence for trade connections and domestic activities. Kuwait NCCAL, Durham University.[недоступне посилання з травня 2019]
  37. ↑ а б в Brian Ulrich. From Iraq to the Hijaz in the Early Islamic Period: History and Archaeology of the Basran Hajj Road and the Way(s) through Kuwait. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 25 листопада 2018.
  38. ↑ а б The Kadhima Project: investigating an Early Islamic settlement and landscape on Kuwait Bay. jstor.org.
  39. ↑ Kāzimah. academia.edu. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 25 листопада 2018.
  40. ↑ Proceedings of the Seminar for Arabian Studies Volumes 9–12. 1979. с. 53. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 25 листопада 2018. Although the town of al-Hira might have been too far northward to be considered a part of Eastern Arabia it is dealt with here as such because the kingdom of al-Hira controlled Kazima (Kuwait).
  41. ↑ New field work at Kadhima (Kuwait) and the archaeology of the Early Islamic period in Eastern Arabia. SOAS. Архів оригіналу за 25 листопада 2018. Процитовано 25 листопада 2018.
  42. ↑ Culture in rehabilitation: from competency to proficiency. Jeffrey L. Crabtree, Abdul Matin Royeen. 2006. с. 194. During the early Islamic period, Kazima had become a very famous fertile area and served as a trading stations for travelers in the region.
  43. ↑ Kadhima : an Early Islamic settlement and landscape on Kuwait Bay. Durham University. Архів оригіналу за 25 листопада 2018. Процитовано 28 липня 2013.
  44. ↑ а б A CONCISE BIOGRAPHY OF AL-FARAZDAQ A POETIC COLOSSUS OF THE UMAYYAH ERA. University of Ilorin. с. 1—2. Архів оригіналу за 26 February 2013.
  45. ↑ Kuwait: Prosperity from a Sea of Oil. G. Aloun Klaum. 1980. с. 30. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 28 листопада 2018.
  46. ↑ The Encyclopaedia of Islam. Sir H. A. R. Gibb. 1980. с. 572. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 28 листопада 2018.
  47. ↑ 'Gazetteer of the Persian Gulf. Vol I. Historical. Part IA & IB. J G Lorimer. 1915' [1001] (1156/1782). qdl.qa. с. 1000. Архів оригіналу за 16 січня 2015. Процитовано 16 січня 2015.
  48. ↑ John Slight, «Global War and its impact on the Gulf States of Kuwait and Bahrain, 1914—1918.» War & Society 37#1 (2018): 21-37. https://doi.org/10.1080/07292473.2017.1412185
  49. ↑ Gonzales, Desi (November–December 2014). Acquiring Modernity: Kuwait at the 14th International Architecture Exhibition. Art Papers. Архів оригіналу за 26 квітня 2017. Процитовано 29 листопада 2018.
  50. ↑ Acquiring Modernity: Kuwait's Modern Era Between Memory and Forgetting. National Council for Culture, Arts and Letters. 2014. с. 7. ISBN 9789990604238.
  51. ↑ Al-Nakib, Farah, ред. (2014). Kuwait's Modernity Between Memory and Forgetting. Academia.edu. с. 7. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 29 листопада 2018.
  52. ↑ Alia Farid (2014). Acquiring Modernity: Kuwait at the 14th International Architecture Exhibition. aliafarid.net. Архів оригіналу за 21 February 2015.
  53. ↑ Довідка про Державу Кувейт. Архів оригіналу за 30 листопада 2018. Процитовано 29 листопада 2018.
  54. ↑ Kuwait's Souk al-Manakh Stock Bubble. Stock-market-crash.net. 23 червня 2012. Архів оригіналу за 19 травня 2012. Процитовано 14 січня 2013.
  55. ↑ а б в Кувейт – держава, яка дуже швидко позбулася бідності. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2018.
  56. ↑ Близький Схід на рубежі 1980-1990-х рр. Війна в Затоці.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Історія_Кувейту&oldid=41994095