Історія Непалу
Історія Непалу характеризується його ізольованим положенням у Гімалаях та його панівними сусідами, Індією та Китаєм. Протягом майже всієї своєї історії Непал був незалежною країною, хоча у 15-18 ст. він був розділений на три незалежних частини. Потім він був об'єднаний в одне королівство.
Писемна історія Непалу починалася з народу кіраті, які прийшли в 7 або 8 ст. до н. е. зі сходу. Крім того, що вони досягли успіху в обробці землі й носили довгі ножі, про них майже нічого не відомо. Непал був однією з перших країн де поширився буддизм — Будда та його учень Ананда відвідали долину Катманду і залишилися в Патані. Пізніше буддизм у цьому регіоні частково замінювався індуїзмом, що прийшов з північної Індії. Індуси принесли наявну кастову систему і класичні форми непальського мистецтва та архітектури.
З VIII по XI ст. до Непалу прямують буддисти, щоб уникнути примусової індуїзації. Аналогічний потік під тиском мусульман формують з XIV по XVII ст. індуси вищих каст з північно-індійських провінцій. Всі ці прибульці зайняли провідне суспільне положення у кількох дрібних князівствах, що існували в Малих Гімалаях. Серед них наймогутнішим стало Горкха, розташоване безпосередньо на заході від долини Катманду. З цього скромного гірського району династія Шах, що закріпилася там і пращури якої походили з касти воїнів, здійснювали територіальну експансію в різних напрямках. Вона встановила інтенсивні торгові, релігійні та політичні зв'язки з новою тибетською династією, що запанувала в Лхасі. Приблизно в 639 р. тибетський монарх одружився з дочкою непальського государя Бри-Цтун. Цей шлюб сприяв поширенню буддизму в північному Непалі та Тибеті й зміцненню економічних відносин між країнами.
У другій половині 18 ст. правитель князівства Горкха Прітхві Нараян Шах, скориставшись міжусобними розбратами володарів долини Катманду, зміг захопити її. Армія гуркхів підкорила територію, що виходить далеко за межі сучасного Непалу. Однак її вторгнення до Тибету було зупинене тибетськими та китайськими військами в 1792 р., а просування на південь — збройними силами британської Ост-Індської кампанії у 1816 році. За Сегаулійським договором, Непал був змушений поступитися британцями своїми західними землями, районом тераїв і частиною Сіккіма, якими непальці заволоділи раніше. Договір передбачав також постійне перебування британського резидента в Катманду.
.jpg)
Перша половина 19 ст. визначалася суперництвом провідних феодальних родів. Кульмінацією стало піднесення у 1840-х роках сімейства Рана, впливовий представник якого Джанг Бахадур Рана, що користувався підтримкою армії, був оголошений прем'єр-міністром. При ньому непальські війська здійснили вдалу вилазку до Тибету, який за угодою 1854 року зобов'язався виплачувати Непалу щорічну данину. У 1857—1858 рр. Джанг Бахадур очолив непальський військовий контингент, що брав участь у придушенні повстання сипаїв в Індії. У нагороду Непалу було повернено частину втрачених у 1816 р. територій, включаючи район тераїв. При Джанг Бахадурі король передав йому всі права на управління державою і подарував титул магараджі. Джанг Бахадур зумів також зробити посаду прем'єр-міністра спадковою, яку старійшини сім'ї Рана обіймали надалі протягом майже ста років, перетворивши короля на чисто номінальну фігуру. Рана навмисно прагнули ізолювати Непал від іншого світу, але зміцнювали відносини з британською владою в Індії та далай-ламою в Тибеті.
Опозиція до влади сімейства Рана наростала в 1940-х роках, оскільки демократичний рух у незалежній Індії почав впливати й на Непал.
У 1950 році стався палацовий переворот, здійснити який допомогли непальці, що знаходилися в еміграції на території Індії. У результаті Рана були відсторонені від правління, і король перетворився на повноправного монарха. Був створений багатопартійний уряд, але король Махендра через деякий час вирішив, що тим самим звужуються його прерогативи. У 1959 р. була обнародувана демократична за формою конституція, яка, однак, зберегла всі основні привілеї глави держави.
У 1960 р. відбулися вибори до новоствореної Національної асамблеї, на яких партія поміркованих Непальський конгрес несподівано завоювала більшість депутатських мандатів. Її лідер Б. П. Коїрала обійняв посаду прем'єр-міністра. Наприкінці 1960 р. Махендра виказав своє незадоволення політичною й економічною діяльністю уряду, після чого Непальський конгрес був розпущений, а Коїрала заарештований. Влада повністю перейшла до рук короля. На зміну парламенту прийшла система панчаятів. Непальський конгрес спробував силою відновити колишній стан справ, але багато його лідерів були ув'язнені, а більшості довелося зникнути в Індії. Там вони приступили до реорганізації партійних структур, спираючись на великі громади етнічних непальців у штатах Західна Бенгалія, Біхар і Уттар-Прадеш.
У 1962 р. вступила в дію нова Конституція, що внесла деякі зміни до системи панчаятів. У 1960-х роках король Махендра висунув кілька програм економічних перетворень, посилив самостійність місцевих органів самоврядування й амністував у 1968 р. політичних в'язнів. Однак діяльність політичних партій була заборонена, і всі рішення приймалися автократичним шляхом. У середині 1960-х років була проведена аграрна реформа з метою передати землі великих поміщиків селянам, але на практиці вона охопила дуже незначну частину територій. Все це не сприяло популярності системи панчаятів серед населення країни.
Махендра помер у 1972 році. Успадкував престол та був коронований його старший син Бірендра. Спочатку він вжив заходів з демократизації управління країною, але без помітного перерозподілу владних повноважень. Потім, під тиском виступів студентів і вуличних демонстрацій у містах, Бірендра призначив у 1980 р. референдум з питання про майбутнє системи панчаятів. Згідно з офіційними даними, 55 % електорату висловилися за її збереження, 45 % — проти, але насправді співвідношення голосів було майже рівним. Король відновив парламент, але не дозволяв діяльність політичних партій.
У лютому 1990 р. Непальський конгрес і Комуністична партія почали політичну кампанію проти системи панчаятів, спираючись на підтримку населення долини Катманду і багатьох місцевостей у зоні тераїв і Малих Гімалаях. Всупереч забороні Руху за відновлення демократії, який об'єднав головні партії, демонстрації протесту продовжувалися протягом двох місяців. 6 квітня 1990 р. король Бірендра дав згоду на функціонування партій і відмовився від права на необмежену владу. Був сформований тимчасовий уряд на чолі з представником Непальського конгресу (НК) К. П. Бхаттараї, що включав також комуністів і борців за права людини. Два члени кабінету були названі королем. У червні 1990 р. Індія припинила свій 15-місячний конфлікт з Непалом, що призвів до закриття 13 з 15 прикордонних пропускних постів. Конституція 1990 р. передбачала підзвітність уряду парламенту. В результаті виборів 1991 р. кабінет міністрів був сформований з членів НК на чолі з Г. П. Коїрала. За підсумками виборчої кампанії 1994 р. був створений коаліційний уряд, який очолив лідер Комуністичної партії Ман Мохан Адхикарі. Він протримався з грудня 1994 по вересень 1995 р. На зміну йому прийшов коаліційний уряд, в якому головну роль відігравали члени НК.
Протягом 1990-х років у роботі коаліційних урядів брали участь чотири головні політичні партії країни — Непальський конгрес, Об'єднана марксистсько-ленінська партія (ОМЛП), Національна демократична партія (НДП) і Садбхавана Парішад («Збори доброї волі»). Кабінет міністрів, що діяв до грудня 1998 р., мав підтримку поміркованого НК і радикальної Марксистсько-ленінської партії, яка відкололася від ОМЛП в 1998 р. Міністри-члени МЛП подали у відставку 10 грудня 1998 р., і прем'єр Коїрала включився до переговорів з приводу формування нового коаліційного уряду. У березні 1999 в країні пройшли парламентські вибори.
Подальший розвиток Непалу характеризується слабкою економікою, високим рівнем безробіття і масовою неписемністю населення.
Стабільний політичний пейзаж Непалу було знищено в червні 2001 р. внаслідок знищення всієї королівської сім'ї, включаючи короля Бірендру — наслідного принца Діпендру. Громадянська війна знову прийшла в Катманду, була введена комендантська година, щоб придушити вуличне повстання. Принц Гіанендра, брат короля Бірендри, зійшов на трон, а по Непалу поширилася хвиля народних повстань.
Король Гіанендра, як вважатимуть, відіграє більшу роль, ніж його брат, попередній король Непалу, і намагається зробити палацові справи прозорішими. Однак йому буде непросто завоювати роль нового короля, позбутися підозри в участі у вбивстві королівської сім'ї на фоні великого числа фінансових і політичних проблем.
Боротьба маоїстів проти законного уряду Непалу принесла 1700 смертей за шість років. Перший раунд мирних переговорів між бунтівниками й урядом мав місце в кінці серпня 2001, і перемир'я було оголошене. На початку вересня 2001 виник союз, що включає 10 лівих політичних партій, у тому числі маоїстських бунтівників.
28 травня 2008 року новообрані Установчі збори проголосили Непал Федеративною Демократичною Республікою, скасувавши 240-річну монархію. Пропозиція про скасування монархії була підтримана величезною більшістю голосів: з 564 присутніх членів асамблеї 560 проголосували «за», а 4 члени проголосували «проти».[1] 11 червня 2008 року повалений король Гьянендра залишив палац.[2] 23 липня 2008 року Рам Баран Ядав з Непальського конгресу став першим президентом Федеративної Демократичної Республіки Непал. Установчі збори обрали Пушпу Камала Дахала (Прачанду) з Об'єднаної комуністичної партії Непалу (маоїстської) першим прем'єр-міністром республіки 15 серпня 2008 року, віддавши йому перевагу над Шером Бахадуром Деубою з Непальського конгресу.[3]
Після того як Установчі збори не змогли розробити конституцію до встановленого терміну, 28 травня 2012 року уряд розпустив існуючі Установчі збори та сформував новий тимчасовий уряд на чолі з головою Верховного судді Непалу Хіл Раджа Регмі. На виборах до Установчих зборів у листопаді 2013 року Непальський конгрес отримав найбільшу кількість голосів, але не зміг отримати більшість. КПН (UML) і Непальський конгрес домовилися про формування спільного уряду, і Сушил Койрала з Непальського конгресу був обраний прем'єр-міністром.[4] 20 вересня 2015 року Конституція Непалу була остаточно прийнята.[5]
25 квітня 2015 року в результаті руйнівного землетрусу магнітудою 7,8 бала загинуло близько 9 000 осіб і майже 22 000 отримали поранення. Це було найстрашніше стихійне лихо, що сталося в країні з часів Непало-Біхарського землетрусу 1934 року[en]. Землетрус також спричинив сходження лавини на горі Еверест, внаслідок чого загинула 21 людина. Були знищені багатовікові будівлі, в тому числі об'єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в долині Катманду. Потужний поштовх стався 12 травня 2015 року о 12:50 за північноєвропейським часом з моментною магнітудою (Мв) 7,3, у результаті чого загинули понад 200 людей, понад 2500 отримали поранення, а багато хто залишився без даху над головою. Ці події призвели до великої гуманітарної кризи, яка вплинула на відновлення після землетрусу.[4]
Етнічні меншини, такі як мадхесі[en] та тхару, рішуче протестували проти конституції, яка набула чинності 20 вересня 2015 року.[4] Вони зазначили, що їхні проблеми не були розглянуті, і в документі було мало чітких положень про захист їхніх етнічних груп. Щонайменше 56 мирних жителів і 11 поліцейських загинули в сутичках через конституцію.[5] У відповідь на протести Мадхесі Індія призупинила життєво важливі поставки до Непалу, який не має виходу до моря, пославшись на відсутність безпеки та насильство в прикордонних районах.[6] Тодішній прем'єр-міністр Непалу К. П. Шарма Олі публічно звинуватив Індію в блокаді, назвавши цей акт більш нелюдським, ніж війна.[4] Індія заперечує введення блокади.[7] Блокада призупинила імпорт не лише нафти, а й ліків і матеріалів для ліквідації наслідків землетрусів.[8] Тодішній Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй Пан Гі Мун стверджував, що відмова в постачанні нафти та ліків Непалу є порушенням прав людини, що посилює гуманітарну кризу.[9]
У березні 2023 року Рам Чандра Пудел з Непальського конгресу був обраний третім президентом Непалу, який змінив Бідью Деві Бхандарі.[1]
15 липня 2024 року КП Шарма Олі вчетверте склав присягу як прем'єр-міністр Непалу. Було сформовано нову коаліцію між Непальським конгресом на чолі з Шер Бахадуром Деубою та Об'єднаною лігою Непалу (UML) на чолі з Олі. Лідери партій по черзі обійматимуть посади прем'єр-міністрів протягом 18 місяців кожен до наступних загальних виборів 2027 року.[1]
У вересні 2025 року заборона на використання численних соціальних мереж викликала масові протести, які також були спрямовані проти корупції правлячих політиків. 9 вересня Олі пішов у відставку з посади прем'єр-міністра.[1] 12 вересня колишня голова Верховного суд Сушила Каркі була приведена до присяги як тимчасовий прем'єр-міністр, ставши першою жінкою на цій посаді.[1]
- 1 2 3 4 5 Nepalnews.com, news from Nepal as it happens [Архівовано 2016-01-17 у Wayback Machine.]. Nepalnews.com. 28 May 2008. Retrieved on 2012-04-08.
- ↑ Ex-King Gyanendra leaves Narayanhiti. nepalnews.com. 11 June 2008
- ↑ Nepal's former guerrilla chief Prachanda sworn in as PM. Reuters (англ.). 18 серпня 2008.
- 1 2 3 4 Sushil Koirala wins vote to be Nepal's prime minister. BBC News. 10 лютого 2014.
- 1 2 Why is Nepal's new constitution controversial?. BBC News. 19 вересня 2015.
- ↑ Nepal Will Amend Constitution to End Border Blockade. Time. Архів оригіналу за 4 жовтня 2024. Процитовано 23 січня 2018.
- ↑ India denies imposing economic blockade on Nepal. 9 жовтня 2015.
- ↑ Arora, Vishal. R.I.P., India's Influence in Nepal. thediplomat.com (амер.). Процитовано 20 червня 2020.
- ↑ Right to Nepal's Right Path. BBC News (неп.). 11 листопада 2015.Google Translation
- Union Culture Centre Nepal[недоступне посилання з червня 2019]
- Human Rights Commission[недоступне посилання з червня 2019]
- Nepal Encyclopedia Historical Category [Архівовано 23 січня 2008 у Wayback Machine.]
