Історія Оману

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Persia 600ad.jpg

Історія Оману — історичний розвиток від давнини до сьогодення держави Оман.

Стародавні часи[ред.ред. код]

За давніх часів Оман був торговельним постом Месопотамії. Цей регіон, відомий як Зуфара, славився на весь тогочасний світ своїми ароматичними речовинами, прянощами. Порти на узбережжі Оману почали виникати ще в 3-му тис. до н.е. Тоді ж жителі регіону започаткували мореплавство в Індійському океані. У 2200 - 1200 рр. до н.е. тут існувало королівство Макан.

Середні віки[ред.ред. код]

У 634 р. територія Оману ввійшла до складу Арабського халіфату. Бл. 650 р. було запроваджено іслам. Всі мешканці Оману належали до мусульманської секти харіджітів. Від 661 до 1811 р. Оман (з невеликими перервами) був незалежним еміратом.

Новий час[ред.ред. код]

1 квітня 1515 р. португальці захопили Маскат. У січні 1650 р. оманці вигнали їх і створили морську імперію, володіння якої простягались аж до Момбаси та Занзібару. На початку 19-го ст. ця держава розділилась на імамат Оман, султанат Маскат і Піратський берег. Султанат Маскат став 1891 британським протекторатом.

Оман у ХХ столітті[ред.ред. код]

На початок XX століття розкол усередині Оману поглибився, чому сприяла політика Великої Британії. Влада маскатського султана, що був підвладний Британській імперії, обмежувалась практично узбережжям. Більша ж частина внутрішніх районів країни входила до складу Імамату, що провадив самостійницьку політику відносно британської опіки.

У цей період посилилась міжплеменна ворожнеча у внутрішніх районах Оману, почастішали антибританські випади. За короткий термін повстанці звільнили від іноземного панування усю територію держави, за винятком Маскату і прибережних районів, що перебували під захистом британського флоту.

Відтак, 1913 року було утворено незалежний Імамат. А 1920 року султан Маскату був змушений підписати Сибський мирний договір, визнаючи таким чином нележність Оманського імамату. В результаті Оман і Маскат політично відособились один від одного.

У 1957 році султан Маскату Сайд бін Теймур за допомогою воєнної підтримки Великої Британії окупував Імамат Оман. І станом на 1959 рік англійцям вдалося відновити суверенітет султана над країною. Британія офіційно ліквідувала Сибський договір і поклала кінець правлінню імамів.

Народ самого́ Оману продовжував боротьбу з окупантами, особливо у 1960-х рр. на півдні країни у Дофарі. Тут було утворено Фронт звільнення Дофара (ФЗД, 1965), що поставив за мету боротьбу з маскатським султаном і англійськими колонізаторами. Цей рух отримав подальший розвиток, і у 1971 році було створено нову більшу і впливовішу організацію «Національний фронт звільнення Оману і Перської затоки» (НФЗОіПЗ).

Після виявлення 1964 року в Омані нафти переміни у внутрішньому житті країни стали незворотними. 23 липня 1970 року султан Сайд бін Теймур був скинутий своїм сином Кабусом бін Саїдом.

Одним з перших кроків нового правителя Оману стало оголошення 9 серпня 1970 року про зміну назви держави на нову — Султанат Оман. Султан Кабус покінчив з таким, що склався історично, розподілом країни на приморську і внутрішні частини. Він поступово лібералізував і модернізував політичний режим та економіку країни. На початку 1980-х рр. йому вдалося перемогти повстанський рух у Дофарі.

1981 року султан Кабус сформував Консультативну раду, яка у 1991 році була реформована у Раду шури. У листопаді 1996 року султан підписав перший Основний закон (Конституцію) Оману, яким визначались повноваження султана й порядок престолонаслідування, а також уперше в країні проголошувались основні права громадян.

У 1980-х роках султан також надав США право на розміщення в Омані контингенту американських Військово-повітряних і Військово-морських сил.

Під час війн 1991 (Війна в Перській затоці (1990-1991)) і 2003 років у Перській затоці Оман став однією з військових баз сил антиіракської коаліції.

У 1990-і роки Оман урегулював прикордонні суперечки з Єменом, Саудівською Аравією та ОАЕ.

Джерела[ред.ред. код]

  • І.І.Дахно. Країни світу: енциклопедичний довідник. Київ. «МАПА». 2004. -608с. с.373.