Українська соціал-демократична робітнича партія: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Addbot (обговорення | внесок) м Вилучення 4 інтервікі, відтепер доступних на Вікіданих: d:q2472073 |
доповнення |
||
Рядок 9: | Рядок 9: | ||
За [[Гетьманат]]у УСДРП була в опозиції, а її лідери (В. Винниченко, [[Петлюра Симон Васильович|С. Петлюра]] й ін.) тимчасово були ув'язнені. УСДРП брала участь в [[Український Національний Союз|Українському Національному Союзі]], в підготовці перевороту і в формуванні [[Директорія УНР|Директорії]], до якої увійшли В. Винниченко (голова) й С. Петлюра. Діячі УСДРП стояли на чолі уряду ([[Чехівський Володимир Мусійович|В. Чехівський]], [[Мартос Борис Миколайович|Б. Мартос]], [[Мазепа Ісаак Прохорович|І. Мазепа]]) або брали участь в інших урядах. |
За [[Гетьманат]]у УСДРП була в опозиції, а її лідери (В. Винниченко, [[Петлюра Симон Васильович|С. Петлюра]] й ін.) тимчасово були ув'язнені. УСДРП брала участь в [[Український Національний Союз|Українському Національному Союзі]], в підготовці перевороту і в формуванні [[Директорія УНР|Директорії]], до якої увійшли В. Винниченко (голова) й С. Петлюра. Діячі УСДРП стояли на чолі уряду ([[Чехівський Володимир Мусійович|В. Чехівський]], [[Мартос Борис Миколайович|Б. Мартос]], [[Мазепа Ісаак Прохорович|І. Мазепа]]) або брали участь в інших урядах. |
||
Програма: |
|||
1. Демократизація суспільного ладу. |
|||
2. Автономія України у складі федеративної Росії. |
|||
3. Конфіскаціявеликих площ земельної власності. |
|||
На IV з'їзді (10 — 12 січня 1919) УСДРП розкололася на дві фракції: праву — «офіційну соціал-демократичну» і ліву — «незалежну», яка ставилася з застереженнями до централістичної політики російської комуністичної партії в Україні, але визнавала потребу організації радянської влади в Україні і встановлення «диктатури пролетаріату» та негайного миру з радянською Росією ([[Пісоцький Анатоль|А. Пісоцький]], [[Мазуренко Василь Петрович|В.]] і Ю. Мазуренки, М. Ткаченко, [[Авдієнко Михайло Оверкович|М. Авдієнко]]). Проти названих виступали М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра, І. Мазепа і більшість з'їзду, обстоюючи потребу «трудової демократії», повільну соціалізацію головних галузей народного господарства та підтримку Директорії. На Трудовому Конгресі УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, здійснення важливих соціальних реформ, залишення верховної влади в руках Директорії, а на місцях — комісарів. |
На IV з'їзді (10 — 12 січня 1919) УСДРП розкололася на дві фракції: праву — «офіційну соціал-демократичну» і ліву — «незалежну», яка ставилася з застереженнями до централістичної політики російської комуністичної партії в Україні, але визнавала потребу організації радянської влади в Україні і встановлення «диктатури пролетаріату» та негайного миру з радянською Росією ([[Пісоцький Анатоль|А. Пісоцький]], [[Мазуренко Василь Петрович|В.]] і Ю. Мазуренки, М. Ткаченко, [[Авдієнко Михайло Оверкович|М. Авдієнко]]). Проти названих виступали М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра, І. Мазепа і більшість з'їзду, обстоюючи потребу «трудової демократії», повільну соціалізацію головних галузей народного господарства та підтримку Директорії. На Трудовому Конгресі УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, здійснення важливих соціальних реформ, залишення верховної влади в руках Директорії, а на місцях — комісарів. |
Версія за 11:02, 21 червня 2013
Украї́нська соціа́л-демократи́чна робітни́ча па́ртія (УСДРП, популярно есдеки) — виникла в грудні 1905 з Революційної української партії (РУП); визнавала марксистську ідеологію; складалася з інтелігенції, почасти з робітників і селян. Підкреслюючи національні питання і домагаючися автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії; за столипінської реакції виступала разом з єврейським «Бундом», почасти і з меншовиками; число членів бл. 3 000 (1908).
Наслідком поліційних переслідувань після 1908 УСДРП вела обмежену діяльність (процес групи соціал-демократів у Катеринославі), видавала газети «Праця», «Робітник», «Наш Голос» (остання появлялася у Львові). Лідерами її були: В. Винниченко, С. Петлюра, Д. Антонович, Л. Юркевич, М. Ткаченко, М. Ковальський, М. Порш. УСДРП поновила діяльність на з'їзді в Києві 17 — 18 квітня 1917 і домагалася автономії України; її органом був щоденник «Робітнича газета».
За Української Центральної Ради УСДРП взяла на себе основний тягар виконавчої влади (уряди В. Винниченка). Бувши обережнішою у земельному питанні, УСДРП втратила підтримку мас на користь Української Партії Соціалістів-Революціонерів, хоч диспонувала кращими політичними кадрами. Після IV Універсалу з УСДРП в уряді залишилися тільки 2 міністри. (Д. Антонович, М. Ткаченко).
За Гетьманату УСДРП була в опозиції, а її лідери (В. Винниченко, С. Петлюра й ін.) тимчасово були ув'язнені. УСДРП брала участь в Українському Національному Союзі, в підготовці перевороту і в формуванні Директорії, до якої увійшли В. Винниченко (голова) й С. Петлюра. Діячі УСДРП стояли на чолі уряду (В. Чехівський, Б. Мартос, І. Мазепа) або брали участь в інших урядах.
Програма: 1. Демократизація суспільного ладу. 2. Автономія України у складі федеративної Росії. 3. Конфіскаціявеликих площ земельної власності.
На IV з'їзді (10 — 12 січня 1919) УСДРП розкололася на дві фракції: праву — «офіційну соціал-демократичну» і ліву — «незалежну», яка ставилася з застереженнями до централістичної політики російської комуністичної партії в Україні, але визнавала потребу організації радянської влади в Україні і встановлення «диктатури пролетаріату» та негайного миру з радянською Росією (А. Пісоцький, В. і Ю. Мазуренки, М. Ткаченко, М. Авдієнко). Проти названих виступали М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра, І. Мазепа і більшість з'їзду, обстоюючи потребу «трудової демократії», повільну соціалізацію головних галузей народного господарства та підтримку Директорії. На Трудовому Конгресі УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, здійснення важливих соціальних реформ, залишення верховної влади в руках Директорії, а на місцях — комісарів.
Щоб уможливити Директорії порозуміння з Антантою, соціал-демократи відкликали 7 лютого 1919 своїх міністрів з уряду, залишивши С. Остапенкові вільну руку для переговорів з французькими представниками в Одесі. Одночасно С. Петлюра вийшов з УСДРП, а В. Винниченко вибув зі складу Директорії, передавши свої повноваження С. Петлюрі (11 лютого 1919). ЦК УСДРП (Й. Безпалко, А. Лівицький, М. Шадлун, І. Романченко), що залишився в Україні, продовжував підтримувати політику Директорії й урядів Б. Мартоса (9. 4. — 27. 8. 19191 та І. Мазепи (27. 8. 1919 — травень 1920), а ті її члени, що виїхали на еміграцію (В. Винниченко, Б. Матюшенко, В. Левицький, П. Дідушок, М. Порш, В. Мазуренко, С. Вікул), на конференції 9 — 13 вересня 1919 у Відні домагалися виходу есдеків з уряду. «Незалежні» есдеки в січні 1920 створили Українську Комуністичну Партію, що стала леґальною радянською партією і стояла за самостійність УССР: 20 — 25 січня в Києві пройшов установчий з'їзд УСДРП (незалежних правих), затверджено програму і прийнято нову назву партії — Українська комуністична партія (УКП). Обрано ЦК УКП: голова — А. Драгомирецький, секретар — М. Авдієнко, заступник голови — А. Річицький, члени — М. Ткаченко, В. Мазуренко, В. Фідровський, В. Шахрай, Л. Довбня, Ю. Яворський.
На еміграції «Закордонна делегація УСДРП» (лідери: І. Мазепа, П. Феденко, О. Козловський, Ольгерд-Іполит Бочковський, Б. Матюшенко, В. Старосольський, Й. Безпалко) мала центр у Празі і належала до Соціалістичного Інтернаціоналу.
Партійні органи: «Вільна Україна» (Л.), «Соціалістична Думка» (Л, — Прага, 1922 — 23) і «СоціалістДемократ» (Прага — Подєбради). УСДП не входила до Уряду УНР в екзилі, але лояльно ставилася до нього.
Після другої світової війни УСДРП взяла участь у створенні Української Національної Ради, 1950 об'єдналася з іншими соціалістичними партіями в Українську Соціалістичну Партію.
Література
- Висоцький О. Ю. Українські соціал-демократи та есери: досвід перемог і поразок. — Монографія. — К.: Основні цінності, 2004. — 272 с.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Степанюк В., Довбищенко Я . З історії українського соц.-дем. руху 1900 — 1918. X. 1918;
- Христюк П. Замітки і матеріали до історії укр. революції 1917 — 1920. т. І — IV. Відень 1921 — 22;
- Гермайзе О. Нариси з історії революційного руху на Україні. К. 1926;
- Стахів М. Українські політичні партії у соціологічнім насвітленні. Нью-Йорк — Детройт — Скрентон 1954;
- Феденко П. Український рух у 20 ст. Лондон 1959.
- Інститут історії України