Туган-Барановський Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Туган-Барановський.

Туган-Барановський Михайло Іванович
Ім'я при народженніТуган-Барановський Михайло Іванович
Народився8 (20) січня 1865
Соляниківка[d], Куп'янський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Помер21 січня 1919(1919-01-21)[1] (54 роки)
Затишшя, Захар'ївська волость, Тираспольський повіт, Херсонська губернія, УНР
ПохованняОдеса
Країна Російська імперія
 УНР
Національністьтатари-липки
Діяльністьекономіст, політик
Alma materQ106947038? (1888)
юридичний факультет Імператорського Харківського університетуd
Галузьекономіка
ЗакладІмператорський Санкт-Петербурзький університет[d]
Санкт-Петербурзький політехнічний інститут[d]
Відомі учніКондратьєв Микола Дмитрович
Аспіранти, докторантиСеребряков Михайло Васильович
ЧленствоНАНУ
ПартіяКонституційно-демократична партія
У шлюбі зLydia Tugan-Baranovskayad[2]
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Туган-Барановський Михайло Іванович у Вікісховищі

Миха́йло Іва́нович Туган-Барановський (8 (20) січня 1865(18650120), с. Солоне, Харківська губернія, Російська імперія (зараз — Україна) — 21 січня 1919, біля станції Затишшя, УНР) — український учений-економіст. Перший економіст зі Східної Європи, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл і напрямків; один із найкращих знавців кон'юнктурних економічних циклів, автор численних праць з питань теорії вартості, розподілу суспільного доходу, історії господарського розвитку та кооперативних основ господарської діяльності. Генеральний секретар фінансів УЦР (серпень-листопад 1917). Один із фундаторів Української Академії Наук, доктор економіки (1899).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився на Харківщині, у селі Солоному (точніше — в нині не існуючому селі Соляниківка, що було за 2 км від Старовірівки) Куп'янського повіту, у дворянській родині. Рід батька походив із литовських татар (повне прізвище — Туган-Мірза-Барановський)[3], мати — українська шляхтичка литовсько-польського походження з Полтавщини.

Освіту розпочав у Другій Московській гімназії, продовжив у Першій київській і закінчив у Другій Харківській. У 1884 вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. Закінчив 1888 екстерном природничо-математичний, здобув ступінь кандидата наук; 1890 і правничо-економічний факультети Харківського університету і доповнював студії у Великій Британії (1892).

У 1890 у журнал «Юридический Вестник» опублікував першу наукову працю «Вчення про граничну корисність господарських благ як причина їхньої цінності»[4], у якій виступив із критикою теорій трудової вартості та граничної корисності. Вивчаючи економічні теорії, опублікував біографічні нариси: «Прудон, его жизнь и деятельность» (1891) та «Д. С. Милль, его жизнь и учено-литературная деятельность» (1892).

З 1893 працював у департаменті торгівлі й мануфактур міністерства фінансів столоначальником.

У 1894 опублікував відому працю «Промислові кризи у сучасній Англії, їхні причини та вплив на народне життя»[5], за яку здобув у Московському університеті ступінь магістра політичної економії.

У 1895 вступив до Вільного Економічного Товариства (головою з 1896) і брав активну участь на цьому форумі в економічних дискусіях народників і марксистів. Разом із П. Струве став визначнішим прихильником т. зв. легального марксизму і в 1890-х pp. надрукував низку статей, нерідко полемічного характеру. З 1895 — приват-доцент політичної економії в Петербурзькому Університеті, 1899 звільнений за «вільнодумство», 1898 з'явилася його праця «Русская фабрика в прошлом и настоящем», в якій подана синтеза капіталістичного розвитку в Росії і критика поглядів народників та слов'янофілів на роль соціально-економічних інституцій, зокрема дрібного промислового виробництва. За цю працю здобув докторат Московського університету.

У 1901–1905 перебував на Полтавщині і брав деяку участь в українському суспільному житті, зокрема в Полтавському земстві. З 1905 вдруге приват-доцент Санкт-Петербурзького університету, одночасно професор економічного факультету Петербурзького Політехніки і Комерційного інститутів; також приватного університету Шанявського у Москві (кафедра кооперації). З 1901 Туган-Барановський цілком відмовився від попередніх поглядів і припинив співпрацю з представниками популярного тоді в Росії «легального марксизму». За цього другого періоду діяльності Туган-Барановський схилявся до поглядів неокантіянців й опублікував багато теоретичних й історичних праць, у яких складні явища суспільно-економічного життя пов'язував з ідеалами соціальної справедливості, що найвиразніше віддзеркалене в його працях з кооперативізму. До найважливіших праць цього періоду належать: «Очерки по истории политической экономии» (1901-2, в журналі «Народне Богатство») — перша праця про історію економічної доктрин у Російській Імперії; поширене вид. «Очерки по новейшей истории политической экономии» 1903; 3 вид. 1915, того ж року також німнецькою мовою), «Основы политической экономии», дуже популярний високошкільний підручник (1 вид. 1907, 5-те 1924; укр. переклад 1919), «Теоретические основы марксизма» (1905, також німецькою мовою), «Subjectivismus und Objectivismus in der Wertlehre» (1907), «Социальная теория общественного распределения» (1910; німецькою мовою 1913), «Социально-экономические идеалы нашого времени» (1913), «Социальные основы кооперации» (1916, 3 вид. 1919; у тому ж р. також скор. укр. вид. «Кооперація, її природа і мета»), «Бумажные деньги и металл» (1917), «О кооперативном идеале» (1918), «Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію» («Записки ВУАН», 1923) та ін. 1906 Туган-Барановський — головний редактор журналу «Вестник Кооперации», у 1910-их pp. — популярного серійного видання «Новые идеи в экономике» (5 випусків). Перед Першою світовою війною Туган-Барановський співпрацював із Михайлом Грушевським й іншими українськими ученими над підготовкою енциклопедичного довідника «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914 — 16, 2 тт.), третій том якого, зредагований Туган-Барановським і присвячений народному господарству України, не з'явився.

У 1905 звернувся до Полтавського губернського земського зібрання з пропозицією про встановлення першого в Україні пам'ятника Тарасу Шевченку в Полтаві та розпочав збирання коштів для цієї мети, яку в майбутньому було реалізовано. Бере активну участь у роботі товариства взаємодопомоги вчителів Лохвиччини, у лохвицькому сільськогосподарському товаристві, у повітовому та губернському земствах. Був автором Декларації УНР «Економічна політика» (1917).

Влітку 1917 повернувся в Україну і як член УПСФ (доти був кадетом) брав активну участь в українському громадському і державному житті; недовгий час (серпень-листопад 1917) був генеральним секретарем фінансів, але найбільше уваги присвятив кооперативним справам. Туган-Барановський відстоював створення власної української валюти; опублікував статтю про усамостійнення українського кооперативного руху, редагував журнал «Українська Кооперація» та очолював Українське Товариство Економістів, брав участь у створенні УАН і в заснуванні Українського державного університету в Києві. Очолює створений за його ініціативою 5 грудня 1918 року Інститут з вивчення економічної кон'юнктури та народного господарства; інститут пропрацював до 1922 року. Стає фундатором Демографічного інституту, який з 1 січня 1919 очолив М. Птуха. 28 (15) листопада 1918 року наказом гетьмана Павла Скоропадського Туган-Барановського затверджено на посаді голови відділу соціальних наук. Дійсний член ВУАН (1918), голова соціально-економічного відділення (1919).

Помер раптово у поїзді дорогою до Парижа на станції Затишшя[6] поблизу Одеси від серцевого нападу. Похований в Одесі.

Творчий доробок

[ред. | ред. код]

Його концепції стали підґрунтям розробленої Дж. М. Кейнсом теорії прогнозування ринкової кон'юнктури, проведенні ефективної економічної політики. Представник «легального марксизму». Один із найяскравіших представників ліберального руху в Україні. Брав участь у заснуванні Національної академії України. Міністр фінансів Української народної республіки (1917–1918). Головна праця — «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і близький вплив на народне життя» (1894). Книга тричі перевидалася з різними доповненнями і була дуже позитивно сприйнята науковими колами у всій Європі.

Наукова спадщина Туган-Барановського становить близько 140 праць, які охоплюють майже всі ділянки економічної науки. Найбільше значення має його теорія періодичних криз, вивченню яких він присвятив низку праць, що з'явилися і в перекладах німецькою та французькою мовами і здобули йому світове ім'я. На основі його концепції кон'юнктурних циклів у Франції діяв постійний комітет для передбачення промислових криз.

Менш популярна його дуалістична теорія вартості, яка базується на критиці трудових теорій Девіда Рікардо і Карла Маркса та теорії граничної корисності австрійської економічної школи. Туган-Барановський багато уваги присвятив кооперації, завдяки дослідженню якої він увійшов до числа найвидатніших теоретиків кооперативного руху у Східній Європі.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Пам'ятник у Донецьку

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  2. ↑ И. Г. Туган-Барановская, Лидия Карловна // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1902. — Т. XXXIV. — С. 30.
  3. ↑ Рід по батьківській лінії походить із татарських поселенців XIV ст. у Литві (повне прізвище — Туган-Мірза-Барановський). Архів оригіналу за 9 жовтня 2011. Процитовано 14 липня 2010.
  4. ↑ рос. «Учение о предельной полезности хозяйственных благ как причина их ценности»
  5. ↑ рос. «Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь»
  6. ↑ ТУГА́Н-БАРАНО́ВСКИЙ. Архів оригіналу за 21 жовтня 2018. Процитовано 21 жовтня 2018.
  7. ↑ В. М. Ханко. Посполітак Микола Корнійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  8. ↑ В рамках процесу деколонізації Дніпропетровська облдержадміністрація перейменувала 292 об’єкта топонімії населених пунктів області - ДніпроОДА. adm.dp.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 3 серпня 2024. Процитовано 3 серпня 2024.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Туган-Барановський_Михайло_Іванович&oldid=43398434